Правовий режим майна господарських товариств.

Правовий режим майнарегулюється ЦК, ГК, ЗУ „Про господарські товариства”, ЗУ «Про акціонерні товариства», статутом чи засновницьким договором товариства.

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

Правовий режим майна товариства залежить від його організаційно-правової форми.

Господарське товариство є власником:

майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески;

продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства;

доходів, одержаних від господарської діяльності товариства;

іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.

Вкладами учасників та засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу, за винятками, встановленими Законом України «Про господарські товариства». Фінансовий стан засновників - юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників - громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

Сума вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний фонд товариства.

Проблемні питання формування статутного фонду. Статутний капітал товариства традиційно виконує кілька функцій: є початковою майновою базою товариства, інструментом для визначення частки кожного учасника, гарантом відповідальності перед кредиторами (в межах статутного капіталу) – хоча ця функція законодавцем ослаблюється, судячи зі змін до законодавства щодо ТОВ. За чинним ЦК він спрямований на встановлення співвідношення з розміром чистих активів товариства на кінець фінансового року, що мають бути не меншими від розміру статутного капіталу, що в цілому сприяє гарантуванню відповідальності товариства.

Дискусійного характеру набуло питання про гарантійну функцію статутного капіталу, оскільки, як свідчить досвід зарубіжних країн, норми іноземних законів спрямовані на збереження всього комплексу майна юридичної особи. На жаль, українське законодавство нестабільне і неефективне, щоб виконати таке завдання, не сприяє цьому і податкова система. Проте гарантійної функції статутного капіталу не слід заперечувати, оскільки у його розмірі заявлена нижня межа відповідальності. Верхня включає і те майно, що належить товариству, окрім статутного капіталу.

Статутний капітал товариства створюється за рахунок вкладів учасників (засновників). За ст. 13 Закону України „Про господарські товариства” вкладами можуть бути: обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, земельні ділянки відповідно до Земельного кодексу України, права користування водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, в тому числі в іноземній валюті.

Для формування статутного капіталу використовуються майнові права інтелектуальної власності на твори, на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, комерційну таємницю, торговельну марку, селекційні досягнення, а також суміжні майнові права інтелектуальної власності. Не можуть бути внесені у статутний капітал права на наукові відкриття, оскільки відсутні майнові права інтелектуальної власності на цей об’єкт, географічні зазначення, оскільки права на його використання може набути юридична особа лише індивідуально з дозволу компетентного органу державної влади. Виконуючи функцію індивідуалізації суб’єкта підприємницької діяльності, не може бути вкладом і комерційне найменування, за винятком випадку його передачі разом з цілісним майновим комплексом або частиною цілісного майнового комплексу (ст. 490 ЦК).

Ноу-хау чинним законодавством не визначено як об’єкт права інтелектуальної власності. Його зачасту розглядають як різновид комерційної таємниці. Проте у листі Держпідприємництва від 15 листопада 2002 року вказується, що такий вклад у статутний капітал можливий, хоч і не передбачено, як засвідчити його передачу.

Щодо права користування природними ресурсами, що є спеціальним правом, його оформлення як вкладу у статутний капітал неможливе через необхідність відповідного дозволу компетентного державного органу для товариства, тобто таке право надається державою.

Вклади підлягають грошовій оцінці, що здійснюється відповідно до ст. 115 ЦК за згодою учасників товариства або у встановлених законом випадках підлягають незалежній експертній перевірці.

Статутний капітал не може формуватись за рахунок бюджетних коштів, коштів, одержаних в кредит та під заставу, за винятком, встановленим щодо банківських установу зв’язку з подоланням фінансової кризи. Інших заборон закон прямо не передбачає. Але зрозуміло, що не може бути вкладами у статутний капітал майно, яке не перебуває у цивільному обороті. Видається, що недоцільно вносити вклад майном, що швидко псується, продуктами харчування. Очевидно, вкладом може бути те, що реально існує. Наприклад, очікуваний врожай слугувати вкладом не може. Думається також, що вклад у вигляді певного виду майна чи прав має бути вигідний товариству, потрібний для здійснення його діяльності. Не повинно бути вкладів просто для “обліку”.

Окремі види майна і права інтелектуальної власності є дуже ризиковими для вкладу. Як свідчить практика, оцінка об’єкта права інтелектуальної власності за короткий термін може значно змінитися. Негативні наслідки матимуть місце для товариства і учасників, якщо зміна полягатиме у зменшенні вартості об’єкта.

Зауважимо, що у статутний капітал вноситься не об’єкт права інтелектуальної власності, а права на нього. Досконалої методики оцінки прав інтелектуальної власності немає. Єдиний Закон, що стосується даного питання, “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” не дозволяє належно вирішити проблему оцінки прав інтелектуальної власності. Не вирішено законодавчо і процедуру внесення прав інтелектуальної власності у статутний капітал. Адже до державної реєстрації товариства засновнику ні з ким укладати письмовий договір про передачу прав. Попередній договір, що є по суті обіцянкою, як зауважує В.М. Кравчук, не може нами розглядатися як такий, що свідчить про передачу прав інтелектуальної власності.

Думається, варто законодавчо передбачити способи засвідчення внесення вкладів, бо сьогодні це питання на практиці вирішується по різному, що нерідко призводить до “відмивання капіталу”. Наприклад, права інтелектуальної власності щодо наукового твору “Методика организации учебно-тренировочного процесса футбольной команды” та деякі інші документи про передачу трансферних прав були оцінені у 3 млрд. 500 млн. грн. та передані футбольним клубом. Суду навіть саму книгу чи її копію як доказ передачі прав на об’єкт, що реально існує, відповідачі не надали.

Вклади, що за змістом є правами, досить проблематичні для залучення до відповідальності перед кредиторами, особливо, якщо вони не можуть використовуватись у діяльності кредитора. Що стосується прав інтелектуальної власності, то для передачі кредитору невиключних прав потрібна згода особи, яка є власником виключних прав.

У літературі висловлені різні думки щодо вкладів у вигляді прав інтелектуальної власності. О. Янкова вважає за необхідне заборонити такі вклади, з чим не погоджується В.М. Кравчук. Ю. Атаманова пропонує дозволити внесення прав інтелектуальної власності у статутний капітал лише за умови, що такі вклади не входитимуть до мінімального статутного капіталу.

Доцільно все ж не відмовлятися від прав інтелектуальної власності – вкладів, оскільки вони корисні для товариств. Проте, щоб зменшити ризик таких вкладів, необхідно законодавчо передбачити або обмеження їх частки у статутному капіталі – і тут слушна пропозиція Ю. Атаманової - , або заміну іншим майном товариства.

Отже, види вкладів, порядок їх внесення, способи їх внесення, засвідчення їх внесення у статутний капітал господарського товариства потрібно законодавчо врегулювати.

Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду у встановленому порядку, але не нижче визначеної законом мінімальної межі.

У господарському товаристві створюються резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим п'яти відсотків суми прибутку товариства.

Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

Кошти, що належать господарському товариству, у тому числі від продажу його майна у разі ліквідації, після розрахунків по оплаті праці осіб, які працюють на умовах найму, виконання зобов'язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами розподіляються між учасниками товариства.

Майно, передане товариству його засновниками або учасниками у користування, повертається у натуральній формі без винагороди. У разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його кошти не підлягають розподілу між учасниками товариства до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій погашення заборгованості.

Статутний фонд холдингової компаніїзгідно ст. 5 Закону „Про холдингові компанії в Україні” формується за рахунок вкладів засновників у формі холдингових корпоративних пакетів акцій (часток, паїв), а також додаткових вкладів у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії. Частка у формі майна, коштів та нематеріальних активів, необхідних для забезпечення діяльності холдингової компанії, не повинна перевищувати 20 відсотків статутного фонду холдингової компанії. У разі якщо до порядку денного загальних зборів акціонерів холдингової компанії включено питання про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств та/або ліквідацію холдингової компанії, такі загальні збори визнаються правомочними за умови реєстрації для участі у них акціонерів (їх представників), що мають відповідно до статуту холдингової компанії більш як 80 відсотків голосів. Прийняття рішення про відчуження будь-яких пакетів акцій (часток, паїв) корпоративних підприємств або ліквідацію холдингової компанії належить до виключної компетенції загальних зборів холдингової компанії. Зазначені рішення приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів (їх представників), які зареєструвалися для участі в загальних зборах, з урахуванням обмежень, встановлених Законом. Статутом холдингової компанії встановлюються обмеження щодо правочинів, які мають право вчиняти органи управління компанії, а також випуску цінних паперів. Господарське товариство не може мати у власності цінні папери холдингової компанії, корпоративним підприємством якої воно є. Статутний фонд державної холдингової компанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку. Акції державних холдингових компаній не можуть бути передані в управління будь-яким особам. Державні пакети акцій (часток, паїв) та державне майно, передані державою до статутного фонду державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних фондів будь-яких підприємств. Державній холдинговій компанії забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до відчуження акцій (часток, паїв) або майна, внесених до її статутного фонду, до завершення процесу її приватизації. Підготовку до продажу акцій державної холдингової компанії проводять її засновник (засновники) та державні органи приватизації у встановленому законодавством порядку з урахуванням особливостей, визначених Законом. При цьому акції (частки, паї) корпоративних підприємств, внесені до її статутного фонду, не передаються державним органам приватизації з метою їх подальшого продажу. Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного фонду державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Становлення реформаторської педагогіки, її ознаки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.