Новини освіти і науки:

G+

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Становлення реформаторської педагогіки, її ознаки.

ПЛАН

Лекція 8: ШКОЛА І ПЕДАГОГІЧНА ДУМКА

КІНЦЯ XIX - ПОЧАТКУ XX СТ.

1. Становлення реформаторської педагогіки і її ознаки.

2. Стан освіти на східноукраїнських землях в кінці XIX- на початку XX ст.

3. Педагогічна діяльність М.І.Пирогова, К.Д.Ушинського, М.О.Корфа і педагогічні погляди українських письменників у боротьбі за національну школу. Педагогічна журналістика М.П.Драгоманова.

4. Стан освіти на західноукраїнських землях. Педагогічна діяльність товариства “Просвіта” і педагогічні погляди І.Я.Франка.

Література:

1. Фіцула М.М. Педагогіка. – К.: Академія, 2000. – С. 480 – 489; 521 – 528.

2. Волкова Н.П. Педагогіка – К.: Академія, 2001. – С. 500 –519; 566 – 575.

3. Джуринський А.Н. История зарубежной педагогики. – М., 1999. – С.217 –231.

4. Любар О.О. Історія української педагогіки. – К., 1999. – С. 161 – 237.

5. Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні. ( за ред. М.Д.Ярмаченка) – К.,1994.

6. Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. – М.: Просвещение,1981.

7. Антология педагогической мысли Украинской ССР (под ред. Калениченко М.Н. ) – М., 1985.

Додаткова література:

1. Ступарик Б. Національна школа: витоки становлення. – Івано-Франківськ, 1992.- С.116 – 146.

2. Сухорський С.О. До проблеми педагогічних поглядів М.Драгоманова.// Штрихи до наукового портрета М.Драгоманова. – К.: Наукова думка, 1974.

3. Муравицька М.П. Апостол правди і свободи: Концепція національної освіти М.П.Драгоманова //Рідна школа,1996 - №4.

4. Смаль В.З. Педагогічні ідеї І.Я.Франка. – К.: Радянська школа,1988.

5. Гончаров Н.К. Педагогическая система К.Д.Ушинського.- М.:Педагогика,1974.

6. Лордкипанидзе Д. Педагогическое учение К.Ушинського. – Тбилисси,1974.

7. Гусак П., Мартіросян Л. Історія педагогіки України.- Луцьк,1996, - С.68 – 101.

У кінці XIX – на початку XX ст. на противагу педагогіці масової школи створюється реформаторська педагогіка. Її основні ознаки:

· розвиток індивідуальності дитини;

· розробка нових організаційних форм і методів навчання (на зміну управлінню педагогічним процесом зі сторони вчителя пропонується збільшення самостійності та активності дитини);

· зміна змісту шкільної освіти, в основі якого формування умінь, а не розвиток мислення;

· посилення виховного аспекту школи.

Реформаторська педагогіка представлена різноманітними течіями, серед яких найбільш відомі:

· педагогіка соціального виховання. Німецькі педагоги Пауль Наторп і Георг Кершенштейнер виступали за виховання, яке задовольняє потреби суспільства. Тому школа перед усім розглядалась, як товариство, спеціальний колектив, “робітниче об’єднання дорослих і дітей” (П.Наторп). Надавали великого значення праці, при цьому навчання - це не розвага, а праця (“теорія трудового навчання” Г.Кершенштейнера);

· експериментальна педагогіка, її представники Адольф Біне, Август Лай та інші на перше місце ставили індивідуальність дитини та її дослідження. Французький психолог-педагог Адольф Біне стверджував про необхідність “поставити на перший план психологію дитини, щоб із неї з математичною точністю вивести виховання, яке вона повинна отримати”. Тому необхідно не філософствувати, а вивчати конкретні факти прояву дитини. Педагогіка повинна бути не гіпотетичною або описовою (літературні романи) наукою, а базуватись на знаннях психології.

Експериментальна педагогіка запропонувала теорію вродженої розумової обдарованості (Англія, Франція, США), тому основним засобом організації навчання стає інтелектуальне тестування (тести інтелекту Ай-к’ю, які в 20-ті роки поширились в Англії і США). А.Біне запропонував навчати дітей у гомогенних класах, в яких об’єднані діти з однаковим рівнем загального розвитку та наявних здібностей. А.Лай розробляє експериментальну дидактику, що грунтується на психологічних дослідженнях навчального процесу;

· педагогіка вільного виховання. Її Маніфестом стала книга шведської письменниці Елен Кей “Сторіччя дитини” та девіз виховання “виходячи із дитини”. В основі виховання провідну роль відіграють дитячі переживання та накопичення дитячого досвіду.

Розробляла ідеї вільного виховання італійський лікар, дефектолог, педагог М.Монтесорі, які були нею перевірені в організованому “Будинку дитини”. В основі його роботи – вільна діяльність дитини. “Свобода дитини не означає її занедбаності. Якраз навпаки:... призводить до справжнього і дійсного розуміння дитини”. Вона пропонує дітям обирати за власним бажанням розроблений дидактичний матеріал та індивідуально працювати з ним;

· прагматична педагогіка. Школа повинна давати освіту, яка принесе найбільшу користь. В її основі ідеї прагматичної філософії.

Прагматична педагогіка розроблялась філософом, психологом, педагогом Д.Дьюї. Він організував власну експериментальну школу при Чикагському університеті США, результати досліджень у якій висвітлив у працях “Школа і дитина”, “Школа майбутнього”.

Мета освіти: формування особистості, пристосованої до життя – самостійної, активної, винахідливої, творчої.

Основні ознаки:

· навчання проводилось через практичну діяльність дітей (“навчання через дії”);

· основний метод – самостійне дослідження та вирішення проблем. Д.Дьюї змінює послідовність (етапи) навчання:

- відчуття затруднення;

- формування проблеми;

- висунення гіпотези;

- логічна перевірка;

- практична діяльність у відповідності з поставленою гіпотезою.

Тому навчання у Д.Дьюї – це створення ситуації, вирішення проблемних завдань.

· проблеми носять практичний характер, вони запозичені із реального життя дітей і використовують їх досвід. “Школа не лише готує до життя, але і є самим життям”.

· навчання пов’язане з інтересами і потребами дитини. “Дитина – сонце, навколо якого обертаються всі засоби навчання”.

· зміна ролі і місця вчителя на консультанта та спостерігача. Активна діяльність закріплюється за учнем.

На основі реформаторської педагогіки утворюються на практиці нові експериментальні навчальні заклади.

2 Стан освіти на східноукраїнських землях України. Педагогічна діяльність М.І.Пирогова, К.Д.Ушинського, М.О.Корфа

Друга половина ХІХ ст. характеризується новими явищами в історії школи в Україні. Скасування кріпосного права, розвиток капіталізму, загострення соціальних суперечностей, зростання селянських заворушень, революційно-демократичний рух, початок революційної боротьби сприяли розвитку шкільної освіти.

Для східних земель України характерне кількісне зростання шкіл і підвищення якості їх роботи. Зростає мережа початкових і середніх шкіл, з’являються нові типи навчальних закладів, складається система підготовки вчителів, значно розширюється зміст освіти, робляться спроби запровадити навчання рідною мовою, зростає кількість письменного населення.

Початкова ланка освіти була представлена церковнопарафіяльними, міністерськими, земськими, недільними школами.

Близько 80 відсотків усіх початкових шкіл становили церковнопарафіяльні. Це найбільш слабкий тип початкової школи. Вони містилися у церковних сторожках або хатах, не мали найнеобхіднішого, а за вчителів були дячки або відставні напівписьменні солдати. Навчання в них обмежувалося читанням по-слов’янськи, потім по-російськи, вивченням молитов, деяких подій священної історії, початків арифметики. У цих школах застосовувалися застарілі методи викладання.

Значну роль у розвитку шкільної справи в Україні відігравали земства - органи місцевого самоуправління, які відповідали за господарчі і культурні справи округу. У 70-х роках земства організовують земські школи. Прагнучи підвищити рівень писемності, вони збільшують асигнування на утримання і будівництво шкіл, надбавки до платні вчителям, турбуються про забезпечення шкіл навчальними посібниками, порушують питання про запровадження навчання українською мовою. Земські школи відзначалися кращою організацією.

Велику роль у створенні земських шкіл відіграв М.О.Корф. Він організував тип школи - трирічну земську з одним вчителем. За її зразком почали відкриватися земські школи у Росії.

У земських школах діти вивчали Закон божий, читання, письмо, лічбу. На уроках пояснювального читання вони здобували деякі знання з історії, географії, природознавства. Запроваджуються так звані необов’язкові предмети: гімнастика, ремесла, рукоділля, садівництво, городництво, ручна праця, співи.

Були поліпшені методи навчання: вводиться звуковий метод навчання грамоти, застосовується наочність. Використовуються кращі підручники того часу: “Рідне слово” К.Д.Ушинського, “Світ у розповідях для дітей” М.О.Корфа, книги для читання Л.М.Толстого.

Наприкінці 50-х років в Україні виникають недільні шкоди для дорослих і підлітків. Ініціаторами їх відкриття були студенти і професори Київського університету. Думку про їх створення підтримав попечитель Київського навчального округу М.І.Пирогов. На Подолі у жовтні 1859 р. почала роботу перша недільна школа. За один рік було відкрито 68 недільних шкіл.

Завдання недільних шкіл полягало у поширенні початкових знань. У них навчалися учні однієї статі. Перші недільні школи здобули велику популярність. Для них Т.Г.Шевченко підготував “Букварь южно-русский” (І86І р.), який було видано в кількості 10 тисяч примірників по 3 копійки за кожний. Український буквар для недільних шкіл підготував і Олександр Потебня. У першій недільній школі на Подолі працював Михайло Драгоманов.

Існування недільних шкіл викликало незадоволення уряду. Тому розпорядженням царя у 1862 р. вони були закриті, але в 1864 р. під тиском демократичних сил уряд мусив дати дозвіл на їх відкриття.

Найбільш відомою серед недільних шкіл була Харківська недільна школа Х.Д.Алчевської, яка діяла з 1861року. Після заборони недільних шкіл працювала в будинку Алчевської нелегально. Лише в 1870 році школа була офіційно відкрита. Спочатку в ній працювало 3 учителі, а в І900/І901 навчальному році число їх зросло до 82. Вчителі цієї школи весь час навчали без будь-якої винагороди.

За 57 років існування Харківської недільної школи в ній здобули освіту більше 17 тисяч жінок. У цій школі розроблено чітку методику навчання дорослих, вироблено програми з усіх предметів навчання, створено перші навчальні посібники. Силами педагогів школи підготовлено покажчик книг для народного і дитячого читання – “Що читати народові?”, який містив рецензії та анотації вчителів, а також відгуки читачів, за допомогою яких характеризувалося 4183 видання.

Для України другої половини XIX от. характерна ще одна тенденція: посилення нападів на українську мову і загострення національної боротьби.

У 1863 р. міністр внутрішніх справ Валуєв своїм циркуляром заборонив видання науково-популярної літератури для народу та підручників українською мовою, бо такої мови “не было, нет и быть не может”.У зв’язку з цим виданий 14 липня 1864 р. Статут про початкові народні школи передбачав навчання в усіх школах лише російською мовою. Нічого в мовному питанні не змінилося і з появою нового статуту в 1874 році. У цьому статуті також підкреслено, що в початкових народних школах навчання проводиться російською мовою. 18 червня 1876 року царем було видано указ, в якому проголошена “абсолютна заборона читати і писати по-українськи”. Українська мова втрачала право функціонування в школі, літературі, культурі.

Середні навчальні заклади були представлені:

· гімназіями, які поділялися на чоловічі і жіночі. Для підготовки до вступу в гімназії утворювались прогімназії , у які були перейменовані повітові школи. Статутом 1871 року гімназії були перетворені в класичні, напівкласичні та реальні;

· реальними і комерційними училищами, які давали середню професійну освіту. Комерційні училища були підвідомчі Міністерству торгівлі й промисловості. За рівнем знань, складом учителів, методами навчання, обладнанням вони належали до кращих середніх загальноосвітніх навчальних закладів;

· ліцеями - привілейованими навчальними закладами (найбільш відомими в Україні Рішельєфський (Одеса) та Ніжинський.

Вищу освіту набували в університетах. В Україні другої половини XIX ст. існувало три університети: Харківський (І805 р.), Київський (І834 р.) і Новоросійський в м. Одесі (І865 р.). Крім університетів, працюють інші вищі заклади: Харківський технологічний (І885 р.). Київський політехнічний (1898 р.), Ніжинський історико-філологічний інститути та інш.

Висновок:

Кінець XIX - початок XX ст. на східних землях України пройшли під знаком переслідування української мови і української школи, що вело до русифікації населення, занепаду національної культури і освіти. Український народ, який в часи Хмельницького викликав здивування чужинців своєю освіченістю і культурою, перетворився на найбільш неосвічений народ серед народів Європи та і Росії. Грамотність українського народу на кінець XIX ст. становила тільки 13 відсотків. Лише на Київщині в 1908 р. не відвідували школу понад 60 відсотків дітей шкільного віку. Якщо в часи Хмельниччини народ України був значно освіченіший, ніж російський народ (українці допомагали Росії розвивати її науку), то на початку XX ст. серед українського народу було вдвоє менше грамотних, ніж серед росіян. Школа і далі залишалася засобом денаціоналізації українського народу.

3. Стан освіти на західноукраїнських землях Педагогічна діяльність товариства “Просвіта” і педагогічні погляди І.Я.Франка

У другій половині XIX ст. в Галичині, на Буковині та Закарпатті відбулися зміни в початковій школі і педагогічній освіті.

За австрійською конституцією 1867 року керівництво шкільною справою у всіх краях Австро-Угорщини було покладено на крайові шкільні ради. які підпорядковувались Міністерству віросповідання та освіти Австро-Угорської держави. Закон про школу від 14 травня 1869 р. передбачав запровадження обов’язкового початкового навчання дітей віком від 6 до 14 років, навчання рідною мовою, проголошується світськість освіти. Але закон про шкільництво фактично не виконувався. Основним наслідком шкільних реформ 60-70 років була передача шкільництва в руки шляхти, вплив якої залишався великим, що сприяло полонізації українського населення.

У другій половині XIX ст. виникає новий тип школи – утраквістичні, тобто різномовні. У такій школі основні предмети викладались панівною мовою, а інші (малювання, співи, фізкультура) - рідною. Утраквістичні школи розглядаються, як проміжна ланка на шляху до ліквідації національних шкіл, і насильно запроваджувались на території з однорідним українським населенням.

Середні навчальні заклади були представлені гімназіями (8 років) і реальними училищами (7 років), викладання в яких проводилось німецькою чи польською мовами.

Вищу освіту отримували у Львівському (І784 р.) і Чернівецькому (І875 р.) університетах, навчання в яких проводилось німецькою чи польською мовами, хоча в 1849 році при Львівському університеті утворюється кафедра української мови та літератури. В 1871 році було скасовано обмеження на мову викладання, але університет був повністю полонізованим. У 1879 році в університеті польська мова стала мовою викладання. Лише під тиском прогресивних сил уряд змушений був відкрити кафедри з українською мовою викладання.

У другій половині ХІХ ст. проведено реформу педагогічної освіти. Створювались учительські семінарії. Першу вчительську семінарію в Україні було відкрито в Коростишеві в 1862 році. Вчительські семінарії були навчальними закладами переважно закритого типу. Семінаристи жили в інтернатах, навчання безплатне, вихованці отримували стипендію, яку повинні були відпрацювати. До вчительських семінарій приймали переважно юнаків. Навчальних закладів такого типу для жінок було дуже мало.

Зміст освіти у вчительських семінаріях передбачав певний обсяг знань з мов, арифметики, природознавства і ремісничої праці. Однак домінуючим предметом залишався Закон божий.

Крім того, вчительські семінарії не вважались середніми навчальними закладами, і навчання в них не давало права вступу до вузів. Протягом чотирьох років навчання семінаристи перебували під постійним наглядом викладачів, у повній ізоляції.

Історія шкіл Галичини, Закарпаття і Буковини свідчить про постійну боротьбу за українську школу, мову та культуру і прагнення створити загальнодоступну світську школу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Правовий режим майна господарських товариств.	\|	Припинення зобов’язань, крім виконання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.008 сек.