Ресурси

Додаткова

16. Бердар М. М. Бюджетування у системі управління фінансовими ресурсами підприємств / М. М. Бердар // Зовнішня торгівля: право та економіка. – 2008. – №5. – С. 82-88.

17. Ван Хорн Дж. К. Основы управления финансами / Пер. с англ. / И.А. Бланк. – М.: Финансы и статистика, - 1996. – 482с.

18. www.minfin.gov.ua – Міністерство фінансів України

1. Суть, значення і основні засади дивідендної політики.

Одне з найцікавіших питань у сфері фінансового менеджменту пов’язане з підвищенням ефективності розподілу прибутку підприємств. Ця тема цікавить не лише науковців, але й бізнесменів і менеджерів. Адже саме прибуток підприємства ілюструє максимально можливе збільшення його потенційних майбутніх економічних вигод. Очевидно, що, збільшуючи багатство власника, прибуток стає об’єктом розпорядження останнього. Як наслідок, власник самостійно вирішує, яка частина цього прибутку повинна скеровуватися на його власне споживання, а яка реінвестується у виробництво. Тобто прибуток, як правило, розділяється на два різних за величиною потоки, один з яких скеровується в бізнес, а другий – у кишеню власника.

Зазвичай термін “дивідендна політика” пов’язують із розподілом прибутку в акціонерних товариствах. Однак у широкому значенні під цим терміном можна розуміти механізм формування частини прибутку, який виплачується власнику, пропорційно до його частки в структурі власного капіталу будь-якого підприємства.

На розподіл прибутку підприємств, створених у формі акціонерних товариств, значною мірою впливає обрана дивідендна політика, яка являє собою сукупність принципів і методів виплати дивідендів відповідно до задач фінансово-господарської діяльності у конкретний проміжок часу. Дивіденд – частка прибутку акціонерного товариства, який щорічно розподіляється серед акціонерів після сплати податків, відрахувань на розширення виробництва, поповнення резервів.

Дивідендна політика — це політика щодо розподілу отриманого підприємством прибутку за умови, що власники підприємства мають право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів. Дивідендна політика включає рішення щодо виплати прибутку власникам та реінвестування його у виробничу діяльність і тому тісно пов'язана з одним із основних напрямів діяльності фінансових менеджерів — управлінням структурою капіталу.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розподілу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Відповідно, дохід акціонерів складається з двох частин: спожитої і капіталізованої.

Дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів чи утримувати їх для реінвестування.

Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду. Дана політика – як і політик управління структурою капіталу – має суттєвий вплив на ціну акцій товариства. Основна модель ціни акцій показує, що якщо товариство дотримується політики виплати більшої дивідендної готівки, то дивіденд зростатиме, а ціна акції буде мати тенденцію до підвищення. З іншої сторони, якщо наявні грошові виплати дивідендів підвищуються, то потім будуть інвестуватись менші кошти, очікуваний майбутній рівень їх зростання знижуватиметься, а це пригнічуватиме ціну акції. Тому дивідендна політика встановлює цей баланс між поточними дивідендами і майбутнім зростанням, що максимізує ціну акцій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Список рекомендованої літератури	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.