• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Соціальний туризм

План

Лекція №4. Розвиток туризму в Україні у ХХ – на початку ХХІ ст.

1. Розвиток туризму в Україні у міжвоєнний період (1918-1939 рр.):

· створення централізованої системи управління туризмом в СРСР:

Ø товариства Об’єднане екскурсійне бюро (1926-1928 рр.), “Радянський турист” (“Радтур”) (з 1928 р.), Російське товариство туристів, Товариство пролетарського туризму РРФСР, Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій, їх практична діяльність;

Ø міжнародний туризм в Україні. Діяльність “Інтуристу”.

· туристсько-екскурсійна справа і краєзнавчий рух у Радянській Україні в період “українізації” (1923-1933 рр.):

Ø практична робота Бюро з організації екскурсій;

Ø діяльність структур у сфері туристсько-екскурсійної роботи в Україні у 20-ті рр. (Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР (1919-1928 рр.), Українське мішане пайове екскурсі не товариство (1928-1929 рр.) акціонерне товариство Укртуре (1926-1930 рр.));

· туристський рух в Україні у 30-х рр. ХХ ст. Створення туристсько-рекреаційних ресурсів: національні заповідники.

2. Основні напрями розвитку туризму в Україні в повоєнний період (50-60-ті рр. ХХ ст.):

· відновлення туристсько-екскурсійної діяльності наприкінці 40 – на початку 50-х рр.

· удосконалення системи організації і управління туризмом у 50-60-ті рр. Діяльність Бюро міжнародного молодіжного туризму “Супутник” ЦК ВЛКСМ, ВАТ “Інтурист”, Центральної ради з туризму ВЦРПС.

3. Зоряний час радянського туризму (70-80-і рр. ХХ ст.):

· піднесення міжнародного туризму у 70-80-х рр. ХХ ст. “Інтурист” – лідер серед туристських організацій СРСР;

· діяльність Української республіканської ради по туризму та екскурсіях щодо розвитку масового туристського руху в Україні;

· БММТ “Супутник” і молодіжний туризм як чинник патріотичного та інтернаціонального виховання радянської молоді.

4. Туризм в Україні на рубежі ХХ – ХХІ ст.:

· правові засади туристської діяльності в Україні6

Ø Закон України “Про туризм” від 15 вересня 1995 р.;

Ø постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002-2010 рр.”;

Ø український туризм як складова міжнародного туризму. Україна як складова Всесвітньої туристської організації (ВТО).

· сучасний стан туристичної галузі: соціальний туризм, молодіжний і дитячий туризм, сільський (зелений) туризм, оздоровчо-спортивний туризм, екскурсійна діяльність;

· розвиток матеріальної бази туризму.

Ø санаторно-курортні (оздоровчі) заклади України;

Ø розвиток готельного господарства, туристської інфраструктури;

Ø гарантування захисту та безпеки туристів.

· підготовка кадрів для туристичної галузі. Перспективи розвитку туризму в Україні та вплив соціальних, демографічних та інших факторів на туристичний ринок.

1.1.Після закінчення першої світової війни значно змінилась політична карта Європи: на теренах Російської та Австро-Угорської імперій виникли нові держави з різним політичним і соціально-економічним ладом. Зазнало докорінних змін і геополітичне становище українських земель. На території Східної (Наддніпрянської) України встановилась радянська влада – Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР); з 1937 р. – Українська Радянська Соціалістична Республіка (УРСР), столицею якої до 1934 р. був Харків. За Ризьким мирним договором (березень 1921 р.) частина західних областей України відійшла до Польщі (ще раніше, в 1918 р., Румунія окупувала Буковину; в 1919 р. Закарпаття дісталося Чехословаччині). Тому 20-30-ті рр. в Україні характеризувалися суперечливими процесами та явищами в усіх сферах життя суспільства і в розвитку туризму також.

У грудні 1922 р. УСРР увійшла як суверенна республіка до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік і її подальша історія стала невіддільною від історії багатонаціональної більшовицької держави.

Стрижнем політики радянської влади в галузі туризму в 20-30-ті рр. було створення державних організаційних засад управління туризмом, масове залучення населення до різних напрямів туристської діяльності, зміцнення і розширення матеріально-технічної бази туризму.

Тривалий час радянський туризм розвивався стихійно, не мав організаційного центру.

Майже 10 років тривали пошуки найбільш раціональних форм туристсько-екскурсійної роботи.

У 1926 р. при Народному Комісаріаті Освіти РРФСР було створене Об’єднане екскурсійне бюро, до складу якого ввійшли: Бюро дальніх екскурсій Інституту методів позашкільної роботи, Екскурсійне бюро при Головполітосвіті та Екскурсійне бюро при музейному відділі Головнауки.

Однак наприкінці 1928 р. Об’єднане екскурсійне бюро було ліквідовано. Його замінило акціонерне товариство “Радянський турист” (“Радтур”), яке остаточно витіснило приватні туристичні контори й бюро.

Членами товариства могли стати громадяни, які придбали його акції. Одна акція коштувала 1 крб., проте право голосу мали лише власники не менш як 100 акцій.

Обов’язком акціонерного товариства було створення мережі туристських баз і маршрутів на всій території тодішнього Радянського Союзу, тобто розвиток планового туризму. Туристські й екскурсійні маршрути проходили місцями, пов'язаними з революційними подіями та соціалістичним будівництвом у країні.

Товариство мало власні турбази, будинки туристів, сезонні притулки, орендувало в містах готелі. На свої маршрути товариство “Радтур” розповсюджувало платні путівки.

До літа 1929 р. “Радтур” пропонував путівки на 29 маршрутів, прокладених як у європейській, так і в азійській частинах країни: в Центральній смузі Росії, на Уралі та Волзі, в Україні й у Криму, на Кавказі та в Закавказзі, на Алтаї і навіть по Паміру. Тривалість подорожей не перевищувала двох тижнів, що відповідало часу відпустки більшості працюючих.

Створення подібних організацій не вирішувало всіх проблем, пов’язаних з розвитком туризму в країні. Уявлення про нього наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. було дуже неоднозначним. Для культкомісій профспілок туризм був чимось середнім між прогулянкою і пікніком, для рад фізичної культури – фізкультурою.

Самодіяльним туризмом Об’єднане екскурсійне бюро, а згодом акціонерне товариство “Радтур”, не займалися. Профспілки в ту пору також не включали туризм у сферу своєї роботи й обмежувалися організацією лише так званих “масовок” (розважальних колективних виїздів працівників підприємств за місто у вихідні дні) та екскурсій у музеї.

Ініціатором і організатором розвитку масового самодіяльного туризму став комсомол (ВЛКСМ, Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді), що з середини 20-х рр. розгорнув широку діяльність з організації дозвілля молоді.

У січні 1927 р. Центральний Комітет ВЛКСМ і редакція газети “Комсомольская правда” провели нараду з організації масового туризму. На ній було прийнято рішення, що туризм має набути значного поширення, стати потужним засобом підвищення культурного і політичного рівня молоді, ознайомлення з історією та сучасним життям країни, а також сприяти залученню молоді до комсомолу.

До редакції “Комсомольской правды” почали надходити відгуки читачів. Запитували, як складати групи, розробляти маршрути, виготовляти човни та спорядження, звертались за конкретними порадами. Було створено спеціальну групу (на громадських засадах) для відповідей. “Комсомолка” започаткувала рубрику “Поштова скринька туриста”. Дуже корисними виявилися видані ЦК ВЛКСМ листівки з техніки різних видів подорожей, особливо місцевого туризму.

Уже в березні 1927 р. на V Всесоюзній конференції ВЛКСМ було заявлено, що в країні з’явився рух, яким раніше спілка не займалася, – пролетарський туризм.

У січні 1928 р. редакція журналу “Всемирный следопыт” почала видавати на допомогу туристам окремий додаток – “Всемирный турист”.

У січні 1927 р. ЦК ВЛКСМ висунув ідею про створення масового туристського добровільного товариства. Основою його мали стати осередки на підприємствах і в навчальних закладах. Однак цю пропозицію не підтримали ні профспілки, ні Народний комісаріат освіти. Найбільший спротив чинило товариство “Радянський турист”. Основним напрямом туризму “Радянський турист” вважав стандартні поїздки за путівками, а самодіяльні подорожі розглядав як зайвий тягар, адже вони завдавали багато клопоту і не давали бажаного прибутку. Тому самодіяльні групи (що дістали назву “диких”) найчастіше навіть не допускали на території турбаз, не говорячи вже про надання їм будь-якої допомоги.

Суперечки тривали, а справа не чекала. Проте знайшовся вихід. Ще плітку 1923 р. у Москві відновило свою діяльність дореволюційне Російське товариство туристів (РТТ). У 1928 р. воно об'єднувало близько 500 чоловік (з них лише один робітник) і являло собою невеликий закритий клуб, що стояв осторонь від життя країни. Керівники Російського товариства туристів не виявляли жодного інтересу до масового туризму.

Переконавшись у нереальності швидкого створення нової громадської організації, ЦК ВЛКСМ вирішив використати Російське товариство туристів. За сприяння Бюро туризму при Московському комітеті ВЛКСМ до Російського товариства туристів вступило близько 1500 молодих туристів. На московській конференції туристів, що відбулася в січні 1929 р., вони висловили пропозицію про перейменування Російського товариства туристів на Товариство пролетарського туризму РРФСР.

Після московської конференції нове керівництво організації поставило перед Народним комісаріатом внутрішніх справ вимогу про зміну назви і статуту товариства, і ЗО листопада 1929 р. запропонований статут був затверджений. Так у країні з'явилася масова туристська організація – Товариство пролетарського туризму РРФСР, скорочено ТПТ. Очолив його М.В Криленко.

Микола Васильович Криленко (народився 2 травня 1885 р. в селі Бехтєєво Сичевського повіту Смоленської губернії, помер 29 липня 1938 р.) – партійний і державний діяч. Освіту здобув на історико-філологічному факультеті Петербурзького університету (1909), юридичному факультеті Харківського університету (1914). У 1904 р. вступив до Російської соціал-демократичної робітничої партії (РСДРП), більшовик. За часів радянської влади вів велику партійну роботу, обіймав важливі державні посади організаторів соціалістичної юстиції й суду, заснованого не на законності, а на “революційній необхідності”. Він очолював Всесоюзне товариство пролетарського туризму і екскурсій, Шахово-шашкову асоціацію СРСР, керував експедиціями на Памір (1930-1934 рр.). У 1938 р. М.В.Криленка було заарештовано і страчено. У 1955 р. його реабілітували.

Уже через рік після створення у Товаристві пролетарського туризму РРФСР налічувалося 50 тис. чоловік (замість 501 члена Російського товариства туристів у 1928 р.).

Товариство пролетарського туризму РРФСР швидко набирало сили, зміцнювалось і розвивалось. Обсяг роботи вже через рік значно перевищив масштаби діяльності акціонерного товариства “Радянський турист”. Тоді Бюро Товариства пролетарського туризму, підтримане ЦК ВЛКСМ, ухвалило питання про злиття двох організацій. Питання про злиття було всебічно розглянуто на спеціально скликаній нараді при агітмасовому відділі ЦК ВКП(б) за участю всіх зацікавлених організацій. Нарада визнала добровільне товариство найбільш вдалою формою об’єднання туристів для розвитку їхньої громадської активності і творчої ініціативи.

Рада Народних Комісарів Союзу РСР 8 березня 1930 р. прийняла Постанову про злиття акціонерного товариства “Радянський турист” із Товариством пролетарського туризму РРФСР та про створення Всесоюзного добровільного товариства пролетарського туризму і екскурсій (ТПТЕ). Нову туристську організацію, як і Товариство пролетарського туризму РРФСР, очолив М.В.Криленко.

Всесоюзному добровільному товариству пролетарського туризму і екскурсій доручали всю туристсько-екскурсійну роботу і передавали всі державні туристські організації, що існували в країні. Було затверджено Оргбюро (до Всесоюзного з’їзду) товариства у складі: М.В.Криленко (голова), Л.М.Гурвич (звільнений заступник голови) і В.П.Антонов-Саратовський.

Всесоюзне добровільне товариство пролетарського туризму і екскурсій створювалось як цілком самостійна громадська організація, не підпо­рядкована жодному наркомату або іншій установі. Цим туризм визнвався як серйозна частина всього культурного життя країни.

Однак головне завдання Всесоюзного добровільного товариства про­летарського туризму і екскурсій полягало в пошуках специфічних форм допомоги соціалістичному будівництву. Однією з них була громадсько-політична робота туристів під час походів: проведення бесід з місцевим населенням (особливо в глухих і віддалених районах), постачання літератури, трудова допомога в збиранні врожаю тощо. Наприклад, харківські туристи відремонтували в сільгоспартілі “Новий шлях” трактор і дві косарки, обмолотили частину врожаю і допомогли відвезти зерно на елеватор.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій підготувало й видало серію кишенькових мовних довідників більш як двадцятьма мовами народів СРСР. Подібних видань країна тоді не знала, і «розмовники» мали успіх не лише серед туристів.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій брало участь і в господарському будівництві, організувавши зокрема Всесоюзний дослідницький похід “За сировиною для верстатів п’ятирічки”.

Товариство видавало два журнали: масовий – “На суше и на море” (спочатку щомісяця, потім два рази на місяць) і організаційно-методичний щомісячник – “Турист-активист”. Як додаток до журналу “На суше и на море” виходила “Библиотечка туриста” – невеликі брошури, авторами яких були самі туристи. Крім того, у Москві було створено державне видавництво “Физкультура и спорт” (1923 р.), у якому виходили книги з методики й техніки різних видів туризму, з описами туристських районів і конкретних маршрутів.

У 1930 р. уряд виділив кошти на будівництво в Москві Будинку туриста. Проект передбачав спорудження бази на дві тисячі місць, туристського комплексу з клубом, кіно- та лекційними залами, бібліотекою, магазином “Турист”, фотолабораторіями тощо. Тут же планувалось розмістити Центральну і Московську ради Товариства. Вдалося завершити лише першу чергу комплексу – 10-поверховий корпус на розі Арбату і Грошового провулка. Подальше будівництво перервала Велика Вітчизняна війна.

У 1930 р. політичною сенсацією стала організована Товариством пролетарського туризму і екскурсій поїздка 250 ударників праці навколо Європи на теплоході «Абхазія». Учасників приймали у Німеччині, Італії і Туреччині (Велика Британія і Франція не дозволили зупинитися на своїх територіях) працівники радянських повпредств. До Неаполя на всі дні перебування “Абхазії” спеціально приїжджав відомий російський письменник О.М.Горький. Про поїздку було створено кілька книг і кінофільмів.

Важливою подією в діяльності Товариства став Всесоюзний з’їзд, що відбувся в 1932 р. у Колонній залі Будинку профспілок. Делегати представляли 800 тис. членів Товариства. ТПТЕ мало вже понад 300 турбаз, його фінансовий план на 1932 р. перевищив 80 млн. крб. Учасників самодіяльних походів налічувалося сотні тисяч. З’їзд підкреслив, що “минулий період цілком підтвердив установку на розвиток туристського руху в СРСР як масового добровільного товариства”. Це відзначили і керівні партійні діячі, лідери профспілок, видатні вчені, що брали участь у роботі з’їзду. Делегати докладно обговорили стан справ, з’ясували недоліки, накреслили найближчі завдання.

Закінчився з’їзд обранням Центральної ради (замість Оргбюро), переважну більшість якої становили громадські працівники-туристи (з 15 членів президії 11 були аматорами походів). Апарат Центральної ради (як і місцевих рад) комплектували переважно з туристського активу.

У листопаді 1932 р. в Москві почалися заняття в першому туристсько-екскурсійному технікумі.

Одночасно з розвитком туризму в СРСР проводилась велика робота зі створення фізкультурно-оздоровчого руху. Декретом ЦВК від 20 липня 1925 р. було створено Вищу раду фізичної культури РРФСР, а 1 квітня 1930 р. постановою ЦВК затверджено Всесоюзну раду фізичної культури. У грудні 1930 р. було затверджено перший у країні фізкультурний комплекс “Готовий до праці й оборони СРСР” (ГПО). На початку 1932 р. відбулася І Всесоюзна конференція з планування охорони здоров’я, фізкультури і туризму.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій боролося проти спроб звести туризм до однієї з галузей фізкультури, що звужувало і спотворювало завдання пролетарського туризму і означало, по суті, спробу ліквідації самодіяльного масового туристського руху.

Вміле поєднання відпочинку в кращих його формах із підвищенням політичного і культурного рівня, проведенням громадської роботи в походах – так визначалась основна мета пролетарського туризму.

До літа 1932 р. Товариство мало 360 турбаз і будинків туриста загальною кількістю 17 тис. місць. У країні діяло 177 далеких оперативних (планових) маршрутів, з них 103 індустріальних, 40 краєзнавчих, 23 сільськогосподарських, 11 – для іноземних робітників і фахівців.

Товариство пролетарського туризму і екскурсій не тільки посіло одне з важливих місць серед радянської пролетарської громадськості, а й почало набувати суспільно-політичного авторитету за кордоном серед широких, насамперед робітничих мас. До Товариства надходили численні запити від окремих членів різних зарубіжних туристських товариств. Нарешті, що надзвичайно важливо, до Товариства почали звертатися робітники з-за кордону, що свідчило про їхню широку зацікавленість і бажання побувати в СРСР та на власні очі побачити досягнення Країни Рад.

Зміцнилися зв’язки Товариства з профспілками. ВЦРПС задовольнила прохання Центральної ради Товариства пролетарського туризму і екскурсій про надання місцевим профорганізаціям дозволу фінансувати самодіяльні туристські групи з коштів на культроботу. Крім того, надалі був визначений і установлений відсоток з коштів соцстраху на придбання завкомами путівок на планові маршрути, причому путівки надходили в розпорядження осередків Товариства.

У 1935 р. журнал “На суше и на море” всебічно висвітлював діяльність Товариства. “У роботі всіх організацій Товариства пролетарського туризму і екскурсій усе більше місце починає займати справжній туризм. На задній план відходять “масовки” – головна форма туристської роботи 2-3 роки тому”, – так зазначалося в статті “Більше турботи про туриста”. Президія Центральної ради Товариства прийняла рішення про введення значка “Турист СРСР”. Було прийнято положення про значок. Начебто все йшло до піднесення туризму. Діяльність Товариства перервалася зненацька і рішуче. 17 квітня 1936 р. Президія ЦВК СРСР у своїй постанові визнала недоцільним подальший розвиток туризму в рамках добровільного товариства й ухвалила його ліквідувати. Все майно Товариства передавалося ІЩРПС, при якій створювалося Туристсько-екскурсійне управління (ТЕУ). За аналогією в Україні Укрпрофрада створила Українське республіканське туристсько-екскурсійне управління (УРТЕУ). Керівництво самодіяльним туризмом доручалося Всесоюзній раді фізичної культури при ЦВК, де почала працювати Всесоюзна секція туризму.

У середині 30-х рр. було ліквідовано не тільки Товариство пролетарського туризму і екскурсій, а й майже всі масові добровільні товариства: “Друг дітей”, “Автодор”, “Геть неписьменність”, “Техніка – масам” та ін. До цього часу в країні вже склалася сталінська адміністративно-бюрократична система. їй не потрібні були самодіяльні громадські організації, які об'єднували сотні тисяч активних ентузіастів, що віддавали свої знання і сили улюбленій справі. їх заміняли надійними чиновниками. Добровільні товариства розглядалися як потенційно небезпечні гнізда контрреволюції”, зручні вивіски для “ворогів народу”.

Радянська політична система брала туризм під надійну державну опіку.

Крім внутрішнього в Радянському Союзі наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. починає розвиватись і міжнародний туризм.

Процеси, що відбувались в історії радянського туризму в 20-30-ті рр., неможливо розглядати поза зв’язком зі світовими процесами.

На розвиток міжнародних туристських зв’язків украй негативно вплинула перша світова війна. У цей період (1914-1918 рр.) туризм значно призупинив свою діяльність. Трагічним символом цього періоду стала загибель “Лузитанії” з туристами на борту, потопленої німецьким підводним човном.

Водночас слід зазначити, що військові потреби сприяли вдосконаленню як залізничного, так і автомобільного транспорту. Крім того, для перевезень людей почали використовувати й авіацію.

Вдивляючись у минуле, можна помітити, що історія розвитку туризму тісно пов’язана з винаходом нових транспортних засобів. Умовно в ній можна виділити епоху залізниць, епоху автомобілів, епоху реактивних авіалайнерів, епоху круїзів на морських лайнерах.

Початок XX століття, яке збагатило індустрію туризму новими досягненнями науково-технічної революції та визнанням світового співтовариства, насамперед був ознаменований винаходом повітроплавання.

Повітряний транспорт значно зменшив вартість подорожей, і це дало змогу мільйонам людей стати туристами. Наслідком зростаючого попиту на туристські послуги були бурхливі темпи будівництва готелів і ресторанів у всьому світі. Швидкість повітряного транспорту дозволяла мільйонам “відпускників” з легкістю переміщатися з континенту на континент.

Закінчення першої світової війни поклало початок новому етапу в розвитку міжнародного туризму. Значно збільшився потік американських туристів до Європи, що було пов’язано зі зростанням ролі США на світовій арені й активізацією американського капіталу на континенті. Завдяки стабільному долару американці досить впевнено почували себе скрізь. На початку 20-х рр. щороку за кордон вирушали 308 тис. американців. Не менш активно подорожували туристи з Британських островів. На другу половину 20-х рр. припадає і початок розвитку міжнародного туризму в СРСР.

Минуло довгих 10 років блокади, дипломатичної ізоляції та інтервенції; настав час для налагодження контактів молодої Радянської держави зі світовим співтовариством. Стрімке зростання зовнішньополітичних і економічних зв’язків СРСР створювало передумови для збільшення потоку іноземних туристів.

Виникла необхідність у спеціальній організації, яка б виконувала весь обсяг робіт щодо залучення та обслуговування іноземних туристів в СРСР. Незабаром питання було вирішене. Рада праці й оборони СРСР своєю постановою від 11 квітня 1929 р. створила Державне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР при Наркоматі зовнішньої і внутрішньої торгівлі (див. дод. 4).

Завдяки “Інтуристу” іноземці дістали можливість побачити на власні очі, що ж відбувається в країні, яка зазнала глобальних потрясінь, як на практиці здійснюється історичний експеримент, учасниками якого стали мільйони людей більш ніж 100 націй і народностей, у тому числі й український народ.

З перших днів “Інтуристу” доводилось розвивати свою діяльність у двох напрямках: “зовнішню”, пов’язану з продажем турів до СРСР на закордонних ринках, і “внутрішню”, тобто організацію їх приймання та обслуговування в країні. А це – розміщення, харчування, екскурсії, перевезення на літаках, кораблях, у поїздах, автобусах, відвідування театрів і концертів, продаж сувенірів і багато іншого.

“Інтурист” дістав ексклюзивне право виходити на зарубіжні туристські ринки, відкривати за кордоном свої відділення і представництва. 8 червня 1929 р. Декретом Народного комісаріату торгівлі СРСР був затверджений перший статут “Інтуриста”, його організаційна структура. Головою Правління був обраний представник Наркомторгівлі СРСР О.С.Сванідзе.

Статутний капітал “Інтуриста” в 1929 р. був визначений у 5 млн. крб., розділених на 200 акцій по 25 тис. крб. кожна. Засновниками були Народний комісаріат торгівлі СРСР, Радянський торговельний флот і 11.іродішй комісаріат шляхів сполучення СРСР, а також інші радянські організації.

У 1933 р. Президія ЦВК СРСР прийняла спеціальну постанову про злиття Державного акціонерного товариства з іноземного туризму в СРСР “Інтурист” і Всесоюзного акціонерного товариства “Готель”. Нова організація була названа Всесоюзним акціонерним товариством з іноземного туризму в СРСР – ВАТ “Інтурист”. Статутний капітал Товариства становив у цей період 35 млн. крб.

Розширювалася мережа закордонних контрагентів, які здійснювали продаж послуг іноземним туристам. Однак ділові контакти не виникали самі по собі: представники “Інтуриста” виїжджали на переговори, намагалися зацікавити турагентства подорожами до СРСР, розробляли умови співробітництва. Неоціненну допомогу в цьому надавали радянські посольства і торгові представництва.

Однак найважливішим напрямом і турботою “Інтуриста” був прийом іноземців у Радянському Союзі. З цією метою велася наукова розробка туристських маршрутів містами і союзними республіками СРСР, у тому числі Україною.

Програми поїздок іноземних гостей зазвичай не обмежувалися відвідуванням одного міста. Тому необхідно було забезпечити якісне обслуговування туристів на всьому маршруті поїздки по СРСР.

Усе це потребувало відповідної інфраструктури – готелів, мотелів і кемпінгів, ресторанів і кафе. Слід зазначити, що діяльність “Інтуриста” великою мірою сприяла збереженню унікальних пам’яток архітектури і культури, розвитку народних ремесел (петриківського розпису, решетилівської вишиванки тощо).

Діяльність “Інтуриста” була специфічною і багатопрофільною. Вона потребувала відповідних форм керівництва і виняткової уваги до добору кадрів. Адже іноземцям дозволялося побачити тільки те, що влада вважала за потрібне показати. Вимоги до персоналу були дуже високими: крім вільного володіння двома-трьома іноземними мовами, знання історії країни й історії мистецтв, співробітники “Інтуриста” повинні були вільно орієнтуватися в розстановці політичних сил у світі. Вони мали оволодіти вмінням знаходити оптимальний вихід у несподіваних ситуаціях, уміти цікаво розповідати і вчасно змовчати. Обов’язковими були такі особисті якості, як доброзичливість, гарні манери і приємна зовнішність. “Інтурист” дістав монопольне право на обслуговування всіх іноземних громадян незалежно від того, з якою метою вони прибували до СРСР: як туристи, комерсанти чи як технічні фахівці.

Почали відкриватися перші фірми «Інтуриста» за кордоном: “Moscow Limited” (Велика Британія), “Intoyrist Gmbh” (Німеччина) та ін. Зустрінутий на іноземних ринках з деякою настороженістю, “Інтурист” усього за кілька років зумів завоювати достатній авторитет.

Найбільші турфірми світу визнали “Інтурист” і вступили з ним у співробітництво. З 1934 р. почалася співпраця з такими найбільшими світовими компаніями, як “American Express Co” (США) і “Thomas Cook & Son” (Велика Британія).

Почала розвиватися і рекламна діяльність. Вийшов у світ ілюстрований журнал “Soviet Travel” тиражем 10 тис. примірників, який розповсюджували через представництва “Інтуриста” в ряді країн Європи та Америки.

Слід зазначити, що зацікавленість поїздками до СРСР виявляли передусім громадські діячі, журналісти й політики. У 20-30-х рр. Радянський Союз відвідали відомі письменники: Мартін Андерсен-Нексе, Теодор Драйзер, Бернард Шоу, Ромен Роллан, Рабіндранат Тагор, а також численні делегації. Після поїздок до Радянської Росії датський письменник Мартін Андерсен-Нексе присвятив їй книгу “Назустріч молодому дню”, а американський письменник Теодор Драйзер опублікував статтю “Значення СРСР у нинішньому світі”.

Бернард Шоу заявив, що Радянська Росія є найцікавішою країною в світі і з кожним роком стає все більш привабливою.

У 1931 р. «Інтурист» спільно з Інститутом Арктики організував унікальний круїз по Північному Льодовитому океану на криголамі “Малыгин” до берегів землі Франца Йосифа. Учасник круїзу, відомий арктичний дослідник, італійський конструктор дирижаблів Умберто Нобіле з великою похвалою відгукнувся про роботу співробітників “Інтуриста”.

У перші роки свого існування “Інтурист” практично не мав власної матеріальної бази. У результаті злиття з ВАТ “Готель” у розпорядженні “Інтуриста” з’явилася мережа комфортабельних готелів і ресторанів, а також автотранспорт. Виникли реальні можливості підвищити якість послуг гостям з-за кордону.

У 1938 р. «Інтурист» уже мав у своєму розпорядженні 27 готелів (2778 номерів) і 26 ресторанів (5713 посадкових місць), 334 одиниці автотранспорту, причому 85% автомашин були вітчизняного виробництва. У 1932 р. оборот усіх підприємств “Інтуриста” становив 48 млн. крб., а в 1938 р. він досяг 98 млн. крб. Загальна сума обороту підприємств системи за 1932-1938 рр. становила 0,5 млрд. крб., а прибуток від їхньої діяльності – понад 100 млн. крб.

У 1939 р. постановою РНК СРСР Всесоюзне акціонерне товариство з іноземного туризму в СРСР було передане в підпорядкування Наркомату зовнішньої торгівлі СРСР. За 10 років існування “Інтуриста” Радянський Союз відвідало понад мільйон іноземних туристів. Вони стали свідками бурхливого економічного зростання, ентузіазму, досягнень і трагедій великої країни. Розповіді цих людей, їхні особисті враження багато в чому вплинули на громадську думку, і це зіграло не останню роль у визначенні взаємовідносин СРСР і світового співтовариства. Однак міжнародний туризм у 30-ті рр. розвивався в СРСР переважно як в’їзний. Виїхати з Радянського Союзу за кордон було справою непростою. Виїзний радянський туризм у ті часи був зведений до мінімуму. Автором “виїзної системи” був народний комісар з іноземних справ Г.В.Чичерін. Виняток робили лише для партійних і радянських функціонерів, а також пролетарських письменників. Інші бажаючі подорожувати подавали заяву і чекали рішення виїзної комісії. Якщо рішення було позитивним, то в паспорті ставилася відмітка “Виїзд до...”

Таким чином, міжнародний туризм в СРСР у 20-30-ті рр. робив перші впевнені кроки під контролем радянської держави.

1.2.Політика “українізації”, яку проводили більшовики в 1923-1933 рр., сприяла національно-духовному відродженню України. Справді, в той період спостерігався потужний розвиток української мови, освіти, літератури, театру, преси, краєзнавства, екскурсійної справи. Ці процеси відбувались на тлі сподівань української інтелігенції на можливість розвивати в нових умовах українську культуру, нести в народ знання, освіту. Тому українські митці, вчені, краєзнавці в своїй праці виявляли високу самовідданість, жертовність, ентузіазм.

У ході національно-культурного відродження в Україні значної ваги набула туристсько-екскурсійна справа. Екскурсії розглядались як важливий інструмент, метод виховної, культурно-пізнавальної роботи серед широких верств населення.

Розвиток екскурсійної справи підтримували як культурно-наукова громадськість, так і більшовицький уряд України, хоча завдання в них були різні. Відомі вчені, краєзнавці – М.Грушевський, В.Щербина, Я.Гермайзе, В.Артоболевський, Д.Щербаківський, М.Біляшівський, С.Русова та багато інших, – які стояли біля витоків туристсько-екскурсійної справи, намагалися за допомогою широкого застосування екскурсій просвітити народ, відродити його історичну пам’ять, поглибити історичні знання, закласти у свідомість численних екскурсантів необхідність зберігати пам’ятки минулого, національно-культурну спадщину, тобто сприяти духовному розвитку народу.

Переконливим доказом активізації краєзнавчого руху є туристсько-екскурсійна робота на Чернігівщині в 20-х рр.

Незважаючи на вкрай складну політичну кон’юнктуру (громадянська війна), вже в 1919 р. за ініціативою місцевої інтелігенції в Чернігові при Спілці працівників освіти виникло Бюро з організації екскурсій. Наступного, 1920 року його було підпорядковано екскурсійно-виставковій (згодом екскурсійно-виставково-музейній) частині – структурному підрозділу губернського відділу народної освіти. Мета, яку ставило перед собою екскурсбюро, формулювалася так: “дати уявлення про історичне минуле м. Чернігова, про природу околиць Чернігова, про економічне життя, про здобутки культури в рамках місцевого життя”. Було опрацьовано кілька циклів екскурсій – природничо-історичний, історико-археологічний, літературно-художній, виробничий. Водночас розроблялися туристсько-екскурсійні маршрути до Батурина, Любеча, Седнєва, де в оточенні чудової природи милували око численні пам'ятки історії та культури. З екскурсійним бюро в цей час на постійній основі співпрацювали найкращі наукові сили Чернігова, відомі історики, археологи, етнографи – С.Баран-Бутович, В.Дроздов, В.Дубровський, Б.Пилипенко, В.Шугаєвський. У 1924 р. екскурсійне бюро перейшло в підпорядкування Чернігівського історичного музею, який невдовзі “поглинув” його як окрему структуру.

У 1931 р. під грифом Українського комітету охорони пам’яток культури з’явився друкований путівник, призначений для туристів по Новгород-Сіверському державному заповіднику, щойно створеному на території тамтешнього Спасо-Преображенського монастиря.

Краєзнавчий рух набував поширення і в інших регіонах України. Водночас більшовицький уряд і партійні органи не ставили собі за мету зберегти для майбутніх поколінь козацькі могили та церкви над Дніпром. Вони прагнули використати туризм і екскурсії як важіль ідеологічного впливу на населення з метою формування соціалістичної свідомості, переконання людей у перевагах соціалістичної системи.

Екскурсійна робота визначалася однією з основних у мережі політичної освіти та виховання трудящих мас і посідала важливе місце в культурній розбудові країни. Утвердження її на державному рівні потребувало впровадження централізованого керівництва екскурсійними установами з метою їх організаційного та фінансового зміцнення. Отже, виникла об’єктивна потреба їх об'єднання в єдиному культурно-господарському комплексі. Процес створення туристсько-екскурсійної системи відбувався поетапно, з впровадженням різних форм керівництва та регулювання взаємин з вищими органами управління. Практично в 20-ті роки туристсько-екскурсійну роботу в Україні організовували такі структури: Екскурсійно-виставково-музейний відділ Наркомосу УСРР (ЕВМ, 1919-1928), Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ, 1928-1929), акціонерне товариство Укртуре (1926-1930).

Екскурсії широко застосовували в навчальному процесі нової трудової школи і в позашкільній освіті. їм надавалося великого значення як дієвому засобу пролетарського навчання та комуністичного виховання народних мас. З 1919 р. у позашкільному відділі Наркомосу УСРР починає працювати Екскурсійно-виставково-музейна секція. Завдяки її створенню виникла можливість організувати єдиний центр об’єднання та координування всієї екскурсійної роботи в Україні і широко розгорнути її на державному рівні. Такі секції почали діяти в багатьох губернських відділах освіти. Наприклад, секція ЕВМ Одеської губнаросвіти відразу організувала екскурсійне бюро. З 1920 р., після реорганізації позашкільного відділу, екскурсійна справа почала підпорядковуватися Головному комітету політосвіти республіки. Комітет передусім спрямував свою діяльність на організацію єдиної мережі політустанов УСРР. Таке рішення було затверджено на пропагандистській Нараді Комітету політосвіти (1922 р.). Воно значною мірою сприяло створенню системи туристсько-екскурсійних закладів. Згідно з тезами й постановами Наради, ЕВМ розробив свої положення про формування туристсько-екскурсійних .закладів в усіх територіально-адміністративних районах – повітах, округах, губерніях тощо. Залежно від обсягу роботи, місця розташування вони поділялися на екскурсійні пункти, екскурсійні бази, екскурсійні комуни. Завершували цю структуру Всеукраїнська екскурсійна база та Всеукраїнська екскурсійна комуна. Головне завдання такої структури туристсько-екскурсійних закладів полягало в тому, щоб, організувавши роботу на місці, розгорнути її по всій Україні.

Екскурсійні пункти відкривалися у віддалених містечках і селах при клубах промислових підприємств, сільбудах. Екскурсійні бази – в місцях, багатих на історичні пам’ятки, а також з привабливими природно-кліматичними умовами. Екскурсійні комуни – в повітових, губернських і обласних містах. Вони керували роботою екскурсійних пунктів і баз, домагаючись найефективнішого їх використання. В екскурскомунах діяли: екскурсійно-виставкові кабінети, бібліотеки, лабораторії для дослідження матеріалів, зібраних під час екскурсій, монтажні майстерні для створення в них музейних експонатів, гуртожитки для туристів і екскурсантів. В екскурскомунах був значний штат працівників: завідувач комуни, завідувач музею, інструктори лабораторії, майстерні та бібліотеки, організатор і керівник екскурсій, завідувач гуртожитку.

Загалом екскурсійна мережа ЕВМ була двоступінчастою. Перший ступінь – осередки масової екскурсійної роботи, що діяли при селянських будинках; другий – керівні заклади губернського, обласного та всеукраїнського значення. Отже, система туристсько-екскурсійних закладів ґрунтувалася на основі міцного внутрішнього зв’язку та вертикальної схеми керівництва. Діяльність і зміцнення системи залежали від її розширення, відкриття нових екскурсійних закладів. Особливо цей процес активізувався після прийняття в 1922 р. Кодексу про народну освіту, в другому розділі якого окремо розглядалося питання про формування екскурсійної мережі. Так, якщо до 1923 р. в ЕВМ відділі Харківської губполітосвіти функціонувало 30 екскурспунктів, то за один тільки звітний період 1923-1924 рр. їх було відкрито ще 30.

До мережі ЕВМ входило також багато екскурсбаз, що працювали при великих підприємствах і установах, де часто проводилися екскурсії. Тільки в Харкові їх налічувалося 39. Екскурсійно-виставково-музей-ний відділ за свою майже десятирічну діяльність заклав основні підвалини державної системи туристсько-екскурсійних закладів і створив усі передумови для їх подальшого розвитку. А потреба в цьому була надзвичайно великою, бо кінець 20-х рр. характеризувався різким зростанням туристсько-екскурсійного руху, який мав не тільки організовані, а й стихійні форми. Діючі екскурсійні заклади вже не могли задовольнити потреби всіх бажаючих взяти участь у туристських подорожах, їх маршрути прокладалися не тільки по Україні, а й по Союзу. Значно збільшився прийом туристів на екскурсбазах. Отже, для подальшого розвитку туристсько-екскурсійної справи потрібно було сконцентрувати її в новій структурі, яка б займалася розвитком тільки екскурсійної справи.

Нагадаємо, що ЕВМ, крім екскурсій, керував також виставками та музеями. Тому в 1928 р. за ініціативою Наркомосу УСРР було створено нову структуру – Українське мішане пайове екскурсійне товариство (УМПЕТ), або Екскурсійне товариство. ВУЦВК і Раднарком УСРР у 1929 р. прийняли постанову “Про сприяння роботі УМПЕТу”. У ній зазначалося, що УМПЕТ має стати справді провідним центром екскурсійної роботи в Україні.

УМПЕТ почав швидко розгортати свою діяльність, використовуючи весь господарський і методичний потенціал, що був накопичений ЕВМ відділом Наркомосу. Основний напрям його роботи полягав у подальшій розбудові мережі екскурсійних закладів. Для практичних дій у цьому плані велике значення мало прийняття Постанови ВУЦВК і РНК УСРР від 28 серпня 1928 р. “Про увільнення від республіканських і місцевих податків Українського мішаного пайового товариства”. Це відкрило перед УМПЕТом значні можливості для швидкого організаційного та економічного розвитку. Адже пільги поширювалися на всі філії, представництва, агентства, екскурсійні бази Товариства, на організовані ним їдальні закритого типу, транспорт, кіоски при екскурсійних базах для продажу методично-краєзнавчої літератури та на виробництво спорядження для туризму.

І вже в першому своєму туристському сезоні 1928-1929 рр. УМПЕТ з 16 лютого до 1 жовтня 1929 р. збільшив свій капітал на 59 800 крб. Розвиток туристсько-екскурсійної справи визначався й тими пільгами, які надавалися учасникам екскурсій та подорожей. Порівняльний аналіз заробітної платні робітників і цін на путівки свідчить, що економічне становище в Україні в 20-х рр. було складним, а отже, матеріальні можливості робітників були невисокими. їхня заробітна платня в 1925-1926 рр. становила 44 крб. 80 коп., в 1926-1927 рр. – 54 крб. 58 коп., в 1927-1928 рр. – 61 крб. 70 коп. Ціни на путівки були різними, залежно від дальності, тривалості маршруту. Наприклад, подорож пароплавом Волгою на 12 днів коштувала 58 крб., у Крим на 10 днів – 38 крб., екскурсія за маршрутом Київ – Дніпро – Дніпрельстан на 11 днів коштувала 24 крб., Донбас – Дніпрельстан – Криворіжжя на 12 днів – 30 крб.

Отже, перед керівними органами туристсько-екскурсійної справи стояло завдання допомогти наблизити вартість екскурсій до матеріальних можливостей робітництва, селянства, учнівства. Питання пільгового забезпечення екскурсантів поступово вирішувалося, хоча й з великими труднощами. Так, у бюджеті Наркомосу УСРР в 1926-1927 рр. було передбачено виділити 30 000 крб. для проведення екскурсій серед студентів і робітфахівців, 3000 крб. – серед селян. Приклад у вирішенні складного питання пільгового забезпечення шкіл, середніх і вищих навчальних закладів підтверджується таким документом: “Інструкція про порядок застосування екскурсійного тарифу, встановленого постановою тарифного Комітету НКШС (Народного комісаріату шляхів сполучення) від 28 червня 1923 р.”. Цінним було те, що, відповідно до інструкції, встановлений тариф на залізницях і внутрішньому водному транспорті в розмірі 75%-ї знижки для екскурсійних учнівських груп усіх навчальних закладів був дійсним і для наукових співробітників навчальних і наукових установ. Кожний Головком Наркомосу мав виділити відповідального представника для розподілу пільгового фонду серед екскурсійних груп підвідомчих йому навчальних закладів. Для одержання пільгових посвідчень організатору екскурсії потрібно було подати в Наркомос письмову заяву із зазначенням мети екскурсії, кількості екскурсантів (окремо учнів і вчителів) з іменним списком, назвами всіх пунктів зупинок і з тривалістю кожної зупинки, транспорту, який використовуватиме група, дати виїзду і терміну повернення групи. Отримані в Наркомосі посвідчення на одержання квитка за пільговим тарифом пред’являли в каси разом з талоном, завіреним печаткою Наркомосу і Центрального фінансового управління. На пільговому квитку проставляли номер талона і номер посвідчення. Пільговий тариф надавали екскурсійній групі в кількості не менш як 10 учнів і 5 учителів та наукових співробітників. Тривалість екскурсійної подорожі не повинна була перевищувати двох місяців. Дозволялося зробити 4 тривалі зупинки. Згідно з “Інструкцією про користування пільговим екскурсійним тарифом” від 3 серпня 1928 р., кожне посвідчення видавалося на одну особу. Талон і посвідчення можна було використати тільки для однієї екскурсійної поїздки. Щоб використати пільгові квитки найдоцільніше, рекомендувалося проводити дальні екскурсії. Використання пільгових екскурсійних квитків ставало дедалі активнішим, і в 1927 р. Народний комісаріат освіти спромігся розподілити їх по округах для шкіл масової освіти, педагогічних технікумів, вечірніх робітничих технікумів, сільськогосподарських шкіл.

Впровадженню пільгової політики сприяло і прийняття Радою Народних Комісарів УСРР Постанови про оперативні плани роботи Народного комісаріату освіти УСРР на 1927-1928 навчальний рік. У постанові, зокрема, відзначався великий потяг широких мас дорослих і молоді до культурно-освітніх екскурсій і відповідно до цього приймалося рішення: підвести під екскурсійну роботу матеріальну базу і збільшити кількість пільгових квитків.

У 1929 р. на основі постанови Ради праці і оборони СРСР про питання розподілу пільгових залізничних квитків для забезпечення туристського руху в Україні було розподілено 49 000 пільгових квитків. Усі пільгові квитки зосереджувалися в УМПЕТі і видавалися організаціям за їхніми замовленнями для проведення організованих екскурсій. Пільги екскурсантам надавалися не тільки на транспортне обслуговування, а й на проживання. Вони могли отримати посвідчення УМПЕТу, яке давало право знижки на вартість проживання на українських туристських базах до 33%, на базах “Радянського туриста” – до 20%. Керівні структури, зокрема УМПЕТ, ставили питання про використання пільг як на далеких, так і на близьких, місцевих екскурсіях. Дніпропетровське екскурс бюро надавало екскурсантам знижку на проїзд у трамваї і автобусі. Харківське екскурсбюро приймало в свій інтернат екскурсантів з округи навіть на безкоштовне проживання.

Слід зазначити, що пільги надавалися за проїзд залізницею в загальних вагонах, на пароплавах у нижчих класах залежно від класу, кілометражу, кількості екскурсантів. Знижка на квитки могла становити від 50 до 25 %.

Отже, аналіз пільгової політики 20-х рр. свідчить, що вона була обмеженою, але діяла і в складних економічних умовах, що давало змогу залучати широкі маси населення до активної туристсько-екскурсійної діяльності.

УМПЕТ визначав конкретні можливості кожного екскурсійного закладу в плані максимально ефективної економічної віддачі. Особливо дбав він про поліпшення якості роботи на місцях, що значною мірою сприяло збільшенню прибутковості. З метою подальшого регіонального розгалуження сфери екскурсійного обслуговування УМПЕТ відкривав усе нові екскурсійні установи. Відповідно до резолюції І Всеукраїнської екскурсійної наради від 30 вересня 1928 р. “Про підсумки та перспективи роботи УМПЕТу”, тільки йому надавалося пріоритетне право організовувати та будувати екскурсійні бази. Таке рішення було прийняте з метою концентрування економічної складової екскурсійної справи в одній структурі.

Першочерговим завданням Товариства стало максимальне охоплення екскурсійним обслуговуванням туристів на екскурсбазах у всіх регіонах республіки. Для цього планувалося поділити Україну на 20 районів з призначенням у кожному з них уповноваженого Товариства. Виходячи з реального економічного становища в Україні, УМПЕТ організовувався як пайове товариство, що мало існувати за рахунок пайових внесків від регіональних органів управління освітою. Він проводив велику роботу з метою залучення якнайширших верств населення до участі в Товаристві. Однак обмежені фінансові ресурси не давали можливості зібрати потрібну кількість паїв на будівництво нових екскурсійних баз.

Організаційне формування УМПЕТу здійснювалось упродовж надзвичайно короткого часу, що було зумовлено стислим терміном приймання будівель і майна: передавання екскурсбаз мало відбуватися з 15 листопада до 1 грудня 1928 р., а підготовка їх до нового туристського сезону мала завершитися до 1 квітня 1929 р. Однак, незважаючи на всі труднощі, екскурсбази в перший рік існування почали діяти в Харкові, Києві, Дніпропетровську, Запоріжжі, Дніпрельстані, Одесі. Поступово мережа екскурсбаз зростала, охоплюючи інші міста України – Сталіно, Нікополь, Артемівськ, Бердянськ, Суми, Полтаву, Умань, Вінницю, Кам’янець-Подільський.

Українські турбази відкрилися за межами України: у Москві, Ленінграді, Алушті, Сімферополі, Керчі, Євпаторії, Бахчисараї, Гурзуфі, Кутаїсі, Нальчику, Махачкалі. Під час туристського сезону 1928-1929 рр. їх вже діяло понад 40, а до 1931 р. планувалося відкрити ще понад 20. Організаційна діяльність УМПЕТу стрімко охоплювала все нові регіони союзних республік. Для утримання екскурсійної мережі потрібно було вирішувати багато господарських і фінансових проблем, комплектувати туристські заклади обслуговуючим персоналом, налагоджувати роботу бібліотек, лабораторій, прокатних пунктів тощо.

Були деякі труднощі й у взаємних розрахунках між керівними туристськими органами України та інших союзних республік, на території яких працювали екскурсбази. Тому Українське екскурсійне товариство виступило в 1929 р. з пропозицією створити Всесоюзну екскурсійну раду, членами якої були б усі екскурсійні організації Союзу. Президія такої Ради мала здійснювати загальне керівництво всіма союзними екскурсійними організаціями, координувати їхню діяльність. УМПЕТ навіть порушив питання, щоб зі створенням Ради відпала по­треба будувати екскурсбази за межами України. Це дало б можливість приділити більшу увагу розвитку екскурсійної справи саме в Україні. УМПЕТ вважав за необхідне організувати Всесоюзне акціонерне товариство, до складу якого на рівних правах увійшли б усі екскурсійні організації Союзу.

Слід зауважити, що йшлося тільки про координувальну роль такого товариства. В цей самий період у РРФСР розгорнулася підготовка до створення нового товариства, що дістало назву “Товариство пролетарського туризму”. Проте кінцева мета його організації відрізнялась від запропонованої УМПЕТом. Вона полягала не в об'єднанні на рівних правах, а в повному входженні до нього всіх республіканських керівних структур, їх злитті з подальшим припиненням самостійної діяльності. У зв’язку з цим наперед було запрограмовано надання Товариству пролетарського туризму РРФСР монопольного права керувати туристсько-екскурсійною справою в союзному масштабі. Така кардинальна реорганізація системи туристсько-екскурсійних закладів відбивала політику централізації управління, що активізувалася в усіх сферах діяльності в СРСР, який дедалі більше перетворювався на унітарну державу. 3 листопада 1929 р. починає офіційно функціонувати Товариство пролетарського туризму РРФСР. Товариство почало відкривати осередки та відділи в Україні, Білорусії, Грузії, Азербайджані, Дагестані та інших республіках.

Отже, в 1930 р. УМПЕТ реорганізовується і екскурсійною справою в Україні починає керувати Товариство пролетарського туризму, точніше, його відділення – Укртуре, яке офіційно було затверджене на засіданні Раднаркому УСРР. З цього часу туризм в Україні став складовою частиною туризму в СРСР, втратив своє обличчя, підпорядкувався всім центральним організаціям і постановам. Незважаючи на те що УМПЕТ багато зробив для розвитку туризму, його звинувачено в тому, що він мало уваги приділяв екскурсійному обслуговуванню самодіяльних туристських груп і, отже, обмежував можливості багатьох представників комсомольських осередків скористатися послугами екскурсбаз, екскурсстанцій. А головне – його звинуватили в аполітичності, в неспроможності стати пропагандистом нових соціалістичних ідей.

В Україні наприкінці 20-х рр. партійно-державним керівництвом було взято курс на подальшу ідеологізацію суспільно-політичного життя, переслідування будь-яких проявів національної культури, зміцнення сталінської репресивної системи. Значну частину української національної інтелігенції, насамперед учених-істориків, краєзнавців, які працювали на ниві культурно-національного відродження, ініціювали розвиток екскурсійної справи, було звинувачено в буржуазному націоналізмі, усунуто від культурно-просвітницької екскурсійної роботи, вони зазнали політичних репресій, потрапили до концтаборів. Централізована система туристсько-екскурсійних закладів почала працювати на задоволення ідеологічних вимог партійного керівництва.

1.3.Державна організаційна структура туристських закладів, посилення уваги до розвитку туризму з боку ВЦРПС надали нового імпульсу туристській роботі. Вона стала цілеспрямованішою, підвищились вимоги до змісту туристських подорожей та екскурсій. Оновлювались діючі туристські об'єкти та розпочалося будівництво нових туристських баз у Криму, на Кавказі, в Україні та інших місцях.

Радянська влада піклується також про збереження та примноження туристсько-рекреаційних ресурсів.

Найперший в Україні державний заповідник історико-культурного спрямування було створено в 1921 р. на місці археологічного дослідження давньогрецького міста Ольвія. У 1924 р. його було передано до системи Академії наук. Серед об’єктів, що стали заповідниками в 20-ті роки, – могила Т.Г.Шевченка на Чернечій горі біля Канева (1925 р.), територія Києво-Печерської лаври (1926 р.), замок-фортеця у Кам’янці-Подільському та монастир босих кармелітів у Бердичеві (1928 р.). У 1929 р. статус заповідника здобули Кирилівська церква у Києві, колишній замок князів Острозьких у Старокостянтинові, садибно-парковий ансамбль “Олександрія” у Білій Церкві (1922 р.) та “Софіївка” в Умані. Було утворено заповідник у Чернігові зі Спасо-Преображенського, Єлецько-Успенського та Троїцького соборів, заповідник у Новгороді-Сіверському.

Наприкінці 20-х рр. було розроблено проект і навіть відкрито фінансування на роботи щодо створення державного заповідника “Київський Акрополь”, який би об’єднав охорону таких пам’яток, як Софійський собор, Десятинна, Георгіївська та Андріївська церкви, Михайлівський Золотоверхий монастир. На жаль, проект не було реалізовано. Від варварської руйнації було врятовано лише Софійський комплекс, який у 1934 р. все ж набув статусу музею, та Андріївську церкву, якій згодом було надано статусу Києво-Андріївського архітектурно-художнього заповідника.

Вже з перших років свого існування радянська влада вживала заходів щодо перетворення Кримського регіону на “всесоюзну здравницю для трудящих”. Невідкладно вирішувались питання охорони природи Криму.

В 1917 р. у Гірському Криму на місці колишнього заказника імператорського полювання (1870 р.) було створено національний заповідник. У 1918 р. Комісаріатом землеробства Республіки Таврида було видано декрет “Про охорону тварин у лісах Криму”. 4 квітня 1919 р. було підписано декрет РНК “Про лікувальні місцевості загальнодержавного значення”, яким було здійснено націоналізацію курортів. У грудні 1920 р. В.І.Ленін підписав декрет “Про використання Криму для лікування трудящих”. Вже впродовж 1924 р. в Криму відпочили й оздоровились 37 тис. чоловік. У 1925 р. під Ведмідь-горою було відкрито всеросійський санаторний піонерський табір “Артек”.

У другій половині 30-х рр. в Україні було зроблено перші кроки щодо створення інфраструктури туризму.

У цей період почали діяти будинки туристів і туристські табори в Києві, Трипіллі, Каневі, Дніпропетровську, Запоріжжі.

Приділяється увага і розвитку готельного господарства.

Упродовж 1926-1932 рр. у зв’язку зі скрутними соціально-побутовими умовами життя населення готельні фонди здавались під житло робітникам і службовцям. Проте з 1933 р. ситуація почала змінюватись на краще. У великих містах розпочалось будівництво об’єктів соціально-культурного й побутового призначення. Так, у Києві було створено “Київенерго”, трест “Водоканал”, працювало 18 ринків, було відбудовано і передано за призначенням 10 готелів з інвентарною кількістю кімнат 694 (готелі “Франсуа”, “Ермітаж”, “Червоний Київ”, “Імперіаль”, “Інтернаціональ”, “Гранд-Отель”, “Палас”).

З перенесенням у 1934 р. столиці України з Харкова до Києва з’явилися нові можливості для соціально-культурних перетворень у місті. В червні 1935 р. ЦК КП(б)У затвердив склад комісії з планування та реконструкції Києва. В 1935-1940 рр. в міське господарство було інвестовано 1,3 млрд. крб., що забезпечило його комплексний розвиток. У 1937 р. відбувся Перший з’їзд архітекторів України, який обговорив питання “Про генеральний план реконструкції столиці України”. Відповідно до цього плану в столиці з’явились нові магазини (ЦУМ), будинки культури, басейни, готелі (“Москва”).

Загалом в СРСР у другій половині 30-х рр. було створено 165 будинків туриста, 50 турбаз, 12 туристських готелів, 24 стаціонарних табори, 19 туристських притулків та сотні сезонних стоянок і кемпінгів.

2.1.Неймовірно тяжко постраждала Україна від лихоліть другої світової війни. По українській землі пройшли мільйонні армії чужинців, знищуючи все на своєму шляху. На фронті, в загонах Української Повстанської Армії від терору карателів загинуло майже 7 млн. українців, було зруйновано 714 міст, 28 тис. сіл, 15 тис. промислових підприємств, 18 тис. лікувальних установ, 19 тис. бібліотек, 33 тис. шкіл, технікумів, ВНЗ і науково-дослідних інститутів. Близько 250 сіл було спалено до тла, пограбовано 30 тис. колгоспів і радгоспів. У 1945 р. залишилося всього 19% довоєнної кількості підприємств. Тільки прямі збитки, завдані народному господарству, становили 285 млрд. крб. Загальна сума втрат, яких зазнали населення і господарство України, досягла 1,5 трлн. крб. (у довоєнних цінах).

За таких умов різко зросли побутові потреби людей: не вистачало найголовнішого – житла, продовольства, одягу, медикаментів.

Спостерігалось зниження потягу населення до традиційних занять, властивих мирному часу, в тому числі й до туризму. Всі матеріальні й духовні ресурси були мобілізовані на відновлення нормальної життє­діяльності суспільства.

Четвертий план розвитку народного господарства СРСР на 1946-1950 рр. містив основні напрями відновлення економіки, промисловості, сільського господарства, культурного будівництва. В планах першої повоєнної п’ятирічки певне місце відводилось і завданням організації туристсько-екскурсійної роботи.

Профспілкові організації вже на початку 1945 р. вжили конкретних заходів для її відновлення. В рішенні Секретаріату ВЦРПС від 24 квітня 1945 р. зазначалось: “...відновити діяльність Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС і його територіальних управлінь з метою показу та ознайомлення трудящих з героїкою Великої Вітчизняної війни, соціалістичним будівництвом у нашій Батьківщині, зростанням культури народів СРСР, економікою, географією, природними багатствами країни; популяризації науково-природничих знань, а також пропаганди туризму як масового культурного відпочинку трудящих СРСР”.

Упродовж 1945-1948 рр. було відновлено діяльність територіально екскурсійних управлінь у Москві, Ленінграді, в Криму, на Кавказі, в Краснодарському краї, Києві, Свердловську та інших містах; відновлено 17 союзних маршрутів, що діяли до війни, а також розроблено кілька нових. З метою вирішення гострої проблеми підготовки кадрів для туризму профспілки пішли вже відомим шляхом – підготовки громадських активістів. У 1947 р. консультаційні пункти підготували 13 037 громадських працівників. А всього в туристсько-екскурсійних установах профспілок вже працювало 12,4 тис. професійних кадрів.

Паралельно поліпшувалась екскурсійна робота_; розроблялись усе нові екскурсії із загальноосвітніх і спеціальних тем. їх кількість зростала з року в рік. У 1946 р. екскурсії для туристів проводились з 50 тем, у 1947 – з 102, у 1948 – з 160, у 1949 р. – з 332 тем.

За змістом вони були націлені на ідейно-політичне виховання мас. їх класифікували за 14 напрямами: по місцях життя і революційної діяльності вождів революції, історико-революційної, воєнно-історичної, історико-архівної, науково-природничої тематики; із соціальної реконструкції міст, мистецтвознавства (літературознавство, театрознавство, образотворче мистецтво); географічні, геологічні, археологічні, біологічні, агротехнічні; виробничо-побутові, із соціалістичної перебудови села (до колгоспів). Поряд з організаційними заходами ТЕУ ВЦРПС значну увагу приділяло пропагуванню серед населення активного відпочинку. Вперше після війни було розглянуто питання про видання спеціальної літератури, довідників, картосхем та інших матеріалів.

Реалізація цих та інших заходів дещо пожвавила туристсько-екскурсійну роботу, що, в свою чергу, дало змогу профспілкам здійснити спробу її планування. Планувалось до 1947 р. довести обсяг надання населенню туристсько-екскурсійних послуг до довоєнного рівня. Проте це завдання не вдалося вирішити з таких причин: низька потреба основної маси населення в туризмі у перші повоєнні роки, майже повна відсутність вільного часу трудящих, складна продовольча ситуація в районах розміщення туристських баз, відсутність спеціального або орендованого транспорту, інших служб.

Тому в 1947-1948 рр. із загальної кількості підготовлених для експлуатації туристських установ профспілок використовувалось лише 70%. Відновлення туристсько-екскурсійного потенціалу починається в 50-х рр.

Постанова ЦК ВКП(б) від 27 грудня 1948 р. про розвиток фізичної культури і спорту, що передбачала створення нових умов для активних занять туризмом, сприяла зростанню його популярності.

Задовго до створення в системі ВЦРПС цільових установ і маршрутів для батьків з дітьми профспілки почали налагоджувати сприятливі умови для подорожей, поїздок і походів сімейних туристів (з дітьми середнього і старшого віку). Ще в 1948 р. Президія ВЦРПС ухвалила, що 20% загальної кількості всіх путівок до санаторіїв, профілакторіїв і турбаз та 10% – до будинків відпочинку видаються профспілками трудящим безоплатно, за рахунок коштів державного соціального страхування, решта – зі сплатою 30%їх вартості. Дозволялось придбання путівок і для членів сімей (проте путівки продавались за повну вартість). Профспілкові комітети підприємств і установ безоплатно забезпечували робітників і службовців, що займалися самодіяльним туризмом, туристським спорядженням та інвентарем.

З метою поліпшення харчування туристів деякі турбази на початку 50-х рр. виступили з ініціативою створити на своїх або прилеглих територіях так звані підсобні господарства, в яких силами співробітників і з використанням відходів виробництва вирощували худобу, птицю, обробляли городи й сади.

У 1950 р. туристсько-екскурсійні установи профспілок прийняли перших туристів на зимових маршрутах.

Було здійснено спробу запровадити єдину вартість обслуговування на маршрутах, що значно сприяло впорядкуванню витрат туристських установ на різні види діяльності, рівномірному завантаженню баз, плануванню й регулюванню туристських потоків. Цільовою постановою “Про поліпшення роботи профспілкових організацій з розвитку масового туризму” Президія ВЦРПС 26 вересня 1950 р. запропонувала профспілковим організаціям і радам добровільних спортивних товариств “...вжити необхідних заходів для широкого залучення трудящих до туристських походів і подорожей, зобов’язати місцевкоми, фабкоми, завкоми та інші організації надавати допомогу групам туристів у забезпеченні спорядженням, інвентарем, медикаментами, продуктами харчування, транспортними засобами, довідковими матеріалами та літературою”.

ЦК комсомолу, в свою чергу, звернувся із закликом до комсомольських організацій країни активно пропагувати туризм серед членів ВЛКСМ і несоюзної молоді.

У постанові ЦК ВЛКСМ від 29 березня 1950 р. “Про участь комсомольських організацій у підготовці й проведенні літнього спортивного сезону 1950 р.” туризм було названо одним з найважливіших видів освітньої роботи серед молоді, вагомим засобом патріотичного виховання, неодмінною умовою цілеспрямованого відпочинку та якісної загальнофізичної підготовки. Усі ці заходи стимулювали розвиток туризму наприкінці 40-х – на початку 50-х рр. У 1951 р. на турбазах України побувало 13 811 туристів і понад 58 тис. чол. взяли участь в екскурсіях.

Поряд з внутрішнім відбувається відновлення й міжнародного туризму в СРСР. У перші повоєнні роки цей процес значно гальмувала так звана залізна завіса, що була проявом “сталінського ідеологічного наступу”. Отримати дозвіл на виїзд за кордон, тим більше потрапити іноземцю до СРСР, було дуже важко. Будь-який з них перебував у “полі зору” Комітету Державної Безпеки (КДБ), оскільки вважався потенційним шпигуном.

Винятком став 1947 рік. “Інтурист” прийняв і забезпечив сервісом потік іноземців, що приїхали до Москви на сесію Ради міністрів закордонних справ, до Ленінграда – на міжнародний хутровий аукціон. Цього ж року Москву відвідала значна кількість гостей у зв’язку зі святкуванням 800-річчя міста.

У 1946 р. наркомати було перетворено на міністерства, і ВАТ “Інтурист” стало підпорядковуватися Міністерству зовнішньої торгівлі (аж до 1964 р.).

У період хрущовської “відлиги” (1953-1964 рр.) значно пожвавились зовнішньоторговельні зв’язки, до СРСР знову почали приїздити делегації з іноземних держав, обслуговуванням яких продовжувало займатись Всесоюзне акціонерне товариство “Інтурист”.

Поновлення в’їзного туризму в СРСР зумовило швидке зростання його обсягів. Цьому сприяло успішне завершення повоєнного відбудовного періоду і наступне зростання науково-технічного рівня країни. До СРСР була прикута увага всієї світової громадськості. В 1956 р. в країні почався міжнародний туристський обмін: СРСР відвідало близько півмільйона іноземних громадян з 84 країн світу. Примітним є факт, що того ж року за кордон виїжджало понад мільйон радянських людей. У 1957 р. в Москві відбувся Всесвітній фестиваль молоді та студентів.

Спостерігається пожвавлення туризму і в інших країнах. Повоєнна світова статистика туризму веде свій відлік з 1950 р. За її даними, у 1950 р. у світі подорожувало 25 млн. 282 тис. чол., а надходження від міжнародного туризму становили 2,1 млрд. дол. (для порівняння: у 2000 р. на план

Читайте також:

1. SWOT-аналіз у туризмі
2. Брендинг у сфері туризму
3. Взаємини суб’єктів туризму.Туроперейтинг
4. Взаємозв'язок географії туризму з іншими науками
5. Видатки бюджетів на соціальний захист
6. Види і форми туризму
7. Види підприємництва в туризмі
8. Види та форми туризму
9. Визначення соціології туризму
10. Визначення та районування релігійного туризму
11. Виховне значення туризму
12. Влада як соціальний феномен. Ресурси влади. Класифікація влади

Переглядів: 1638