• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ознаки постіндустріального суспільства

План

1. Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури.

2. Субкультурна поліфонія другої половини ХХ ст.

3. Динаміка розвитку культури ХХІ ст. за формою (масова, елітарна, субкультура) і за процесом (культурна експансія, глобалізація культури, культурна дифузія).

1. Теоретичні засади аналізу сучасних тенденцій розвитку культури.

Розвиток світової спільноти і культури в кінці ХХ – на початку ХХІ ст.. характеризується великою свободою як індивідуального, так і колективного вибору, різномаїттям художніх течій, формуванням нових тенденцій. Під впливом НТР у ХХ ст.. відбулися значні зміни в культурі, виробництві і споживанні. Приставка “масова” стала енергетичною ознакою свідомості земного соціуму. Масове виробництво, масове споживання, масові товари призвели до формування масової системи стандартів, що виявились поза межами свідомості. Шлях від індивідуального до масового в культурі зайняв менше 100 років. В ХІХ ст.. Емерсон сказав пророчі слова, що речі “осідлали людину і гонять її галопом”, що заміняють людське в людині.

Перехід від масового конвеєрного виробництва у першій половині ХХ століття привів до безлюдних технологій. Теоретичні засади цього процесу розкриті у працях Д.Белла, О.Тоффлера, Дж.Гелбрейта, Ж.Бзежинського. У них виділені головні ознаки нового суспільства.

Якщо уявити культуру сучасної цивілізації як певне енергетичне ядро, то на його орбіті перебувають народна культура, масова культура, елітарна культура. При цьому для кожної із них соціум є живильним середовищем, яке все більше починає тяжіти до розширення масової культури.

Під дією соціуму це ядро може розвиватися стабільно (сталий розвиток суспільства), стискатися (боротьба за виживання), розпадатися з непередбачуваними наслідками для спільноти (масове неприймання елітарної культури та втрачене розуміння народної).

Отже, однією з глобальних тенденцій ХХ ст.. є формування масової культури.

Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955рр.) в ессе "Повстання мас" (1930р.) і у праці К.Леонтьєва "Середній європеєць як ідеал і засіб всесвітньої розрухи", яка вийшла у 1884, були передбачені засади формування масового суспільства. Х.Ортега-і-Гассет розвиває думку про те, що сучасне суспільство і його культура вражені невиліковною хворобою бездуховності, а "масова людина" не може критично мислити, бездумно засвоює "мішанину прописних істин". Свої висновки Х.Ортега-і-Гассет робить спираючись на європей­ський історичний досвід, коли все нові і нові маси людей не встигають "пройнятись традиційною культурою", що веде до деградації та падіння моралі. Представник Франкфуртської школи Г.Маркузе (1898-1979рр.) також вважав, що технологізація і бюрократизація сучасного суспільства ведуть його до бездуховного, печерного авторитаризму і диктатури. Зазначимо, що визначальною ознакою "масового суспільства" є "масова культура", яка з другої половини ХХст. стає однією із прибуткових галузей економіки. Звичними стають поняття: "комерційна культура", "індустрія розваг", "індустрія відпочинку" тощо. З перетворенням масової культури в товар вона набуває таких "ринкових ознак", як: простота, примітивність, посередність, розважаль­ність, зорієнтованість на підсвідомість та інстинкти. Основними темами масової культури стають насильство, паталогічний страх, жахи, секс, кар'єра тощо. На спонтанне розповсюдження масової культури і негативні наслідки звернув увагу відомий європейський культуролог А.Швейцер (1875- 1965рр.). Він зазначав, що культура, яка розвивається як матеріальна сторона без відповідного духовного прогресу, нагадує корабель, що позбавлений управління, який нестримно мчить назустріч катастрофі. В дослідженнях масової культури прослідковується дві точки щодо її значимості в прогресивному розвитку суспільства. Частина культурологів (Ф.Ніцше, Х.Ортега, У.Фромм, О.Шпенглер, М.Бердяєв) вважають масову культуру соціальною патологією, ознакою виродження суспільства. Інші (Л.Уайт, Т.Парсонс) - важливим фактором здоров'я і його стабільності.

Соціальна визначеність поняття "народна культура" передбачає, в і протилежного, поняття "елітарна культура". В докласових і ранньокласових цивілізаціях для культури була характерна її спільність.

Вважається, що як термін словосполучення "масова культура" вперше було використано в 1941 р. німецьким філософом і соціологом Максом Горкгаймером у праці з відповідною назвою — "Мистецтво і масова культура". З тих пір поняття "масова культура" набуло неабиякого поширення в різних наукових колах — від соціології й культурології до політології й мистецтвознавства. В найзагальнішому значенні поняттям "масова культура" означається культурна життєдіяльність мас. Сучасні однокореневі слова "маса", "масовий", "масовка" походять від лат. massa— кусок, груда. В латині слово massa первісно використовувалось для означення грудки сиру (massa lac-tis coacti). Цікаво, таким чином, що слово "маса" від по­чатку призначалося для називання не просто певної речо­вини, а речовини, що з'являється в результаті поєднання природних процесів та людської культурної діяльності, людської праці.

· На сьогодні слово "маса" використовується у двох ос­новних смислах: природничо-науковому (маса як кількість речовини, що міститься в тілі, маса інерції то­що)

· і гуманітарному (культурологічному або соціологіч­ному). В культуролого-соціологічному контексті, в свою чергу, існує кілька найпоширеніших контекстів вживання поняття "маса" ("маси").

Маса може розумітися:

• як велика група людей, у межах якої під впливом психологічних закономірностей функціонування спільнот окремі індивіди до певної міри втрачають свою індивідуальність і завдяки взаємному впливу набувають схожих почуттів, вольових рухів, світо­глядних позицій тощо;

• як натовп, потрапляючи до якого навіть особисто вихована й освічена людина підпадає під вплив примітивних пристрастей та почуття стадності і стає не здатною розсудливо міркувати;

• як група людей, що вирізняються невіглаством, не­освіченістю, невихованістю;

• як множина "усереднених" людей, обивателів;

• як недиференційована множина людей, життєдіяль­ність яких проходить у межах індустріальної культури зі стандартизованим виробництвом і споживанням;

• як множина людей зі схожими або й спільними сма­ками, цінностями, ментальністю, сформована гомо­генним інформаційно-комунікаційним простором.

Таким чином, розуміння маси складається варіативно: психологічно, кількісно, соціально-економічно й коли­вається від ціннісно нейтрального до оцінно-негативного.

Серед інших варіантів трактувань культуролого-соціологічного поняття маси можна згадати пропозицію американського соціолога, спеціаліста в галузі історії су­спільної думки та соціального прогнозування, автора концепції "постіндустріального суспільства" Деніела Белла, який наводить п'ять значень поняття "маса":

- маса як недиференційована множинність;

- маса як синонім невігластва;

- маса як сукупність людей механізованого суспільства;

- маса як сукупність людей бюрократизовано­го суспільства, в якому особистість втрачає свою інди­відуальність;

- маса як натовп, який не здатний розмірко­вувати, а може тільки підкорюватись.

Поняття "маси" до певної міри має синонімічні відно­сини з поняттям "народ", однак часто відрізняється від нього більш-менш виразним зниженим, а то й негатив­ним відтінком. У зв'язку з цим варто звернути увагу і на етимологію таких слів, як "вульгарний", "вульгарність", "вульгаризація", "вульгаризм". Вульгаризація означає гру­бе спрощення якого-небудь поняття, що веде до спотво­рення сенсу, його опошлення. У філології вульгаризми — слова та вирази, що властиві грубому або фамільярному мовленню. Всі ці однокореневі слова сучасних європейсь­ких мов етимологічно походять від латинських слів vulgus, що означає "народ", "натовп", "чернь", та vulgaris — "на­родний", "звичайний", "простий". Таким чином, вибудо­вується ланцюжок семантично споріднених понять: масо­вий — народний — вульгарний.

Слід згадати і ще один латинський лексичний корінь зі значенням "народ": populus (poplus). Утворене від ньо­го popularis означало "співвітчизник", "земляк", а в дея­ких контекстах — "народна партія", або "той, що підтри­мує народну партію", "народний". Отже, семантичний ланцюжок подовжується: масовий — народний — вуль­гарний — популярний.

Григорій Сковорода в тих самих культурно-соціальних контекстах, у яких сьогодні використовується слово "ма­са" ("маси"), вживав слово "смесь". Наприклад, він пи­ше: "В сію то меть Діоген, в полдень с фонарем ищучи человека, когда отозвалась людская смесь: "А мы ж, де, разве не люди?" — отвечал: "Вы собаки..." Або: "Посмот­рите на людскую толпу и смесь, увидите, но и самые с них молодчики льстят себе, что они вооружены рогом единорога, спасающим их от нещастія, уповая, что как очам их очки, так свет и совет не нужен серцу их".

Як протилежне до масової культури трактується по­няття елітарної культури. Сучасні українські слова "елі­та", "елітарний" походять від французького elite — "кра­ще", "обране" і більш чи менш близькі за значенням і контекстами вживання з рядом понять, такими як "аристократія", "люди генія", "надлюдина" ("супермен") тощо. Поняття еліти стало центральним у соціально-філософ­ській концепції "теорії еліти". Хоча ще Платоном вислов­лювались ідеї принципової відмінності вищих і нижчих каст суспільства, однак початок формування теорії еліти саме як наукової концепції, як правило, відносять до XIX ст., а її остаточне теоретичне завершення — до ХХ-го. З погляду теорії еліти будь-яке суспільство з необхідністю має складатися з еліти і мас. Однак принципи виділення еліти в різних науковців іноді суттєво різняться.

Найпо­ширенішими підходами є політичний (Парето, Моска, Міхельс та ін.), технологічний (Бьорнгем та ін.), соціаль­но-психологічний (Ортега-і-Гассет, Шумпетер та ін.).

У XIX ст. англійський філософ Томас Карлейль трак­тував історію культури як результат діяльності геніальної історичної особистості, яка своїми діями вивищується над "середньою масою".

Артур Шопенгауер поділяв людей на два типи: "людей генія" і "людей користі". Якщо юди генія мають особливу здатність до естетичного світоспоглядання і художньо-творчої діяльності, то люди користі зорієнтовані здебільше на практичну, утилітарну діяльність.

Фрідріх Ніцше викладав свої ідеї щодо куль­турної еліти у вигляді концепції надлюдини.

Італійський соціолог Гаетано Моска запропонував концепцію "політичного або правлячого класу", в якій трактував демократію як своєрідну розширену аристок­ратію.

Німецький мислитель Карл Мангейм потенційну еліту бачив у творчій інтелігенції, яка, на його думку, єдино здатна до неупередженого пізнання суспільства і підтримання демократії за умов "соціальної демагогії" масової культури.

Своє розуміння елітарної та масової культури запро­понував іспанський філософ, теоретик культури Хосе Ортега-і-Гассет. У ряді праць ("Дегуманізація мистецтва", 1925; "Повстання мас", 1930та ін.) він обґрунтовує про­тиставлення духовної еліти, яка творить культуру, і мас, які несвідомо засвоюють стандартні поняття та уявлення. Поняття маси Ортега-і-Гассет трактує як натовп, який у кількісному й візуальному відношеннях є множиною без­ликих людей. Людина маси — це середня людина, яка не відрізняється від інших і повторює загальний тип. Таким чином, зауважує філософ, суто кількісне визначення пе­реходить у якісне. Еліта ж, за Ортегою-і-Гассетом, це не родова аристократія і навіть не привілейована частина суспільства, а ті люди, які виділяються з маси, покликані бути в меншості й боротися з більшістю (масою) задля прогресу суспільства і культури в цілому.

Своєрідне розуміння суспільних типів, яке в певному сенсі може бути співвіднесене з поняттями еліти і мас, було запропоноване російським філософом та етнологом Львом Гумільовим. Він також поділяв суспільство на меншість і більшість. Але якщо більшість Гумільов ро­зумів досить традиційно — як "обивателів", то меншість, яка творить історію і культуру етносів, називав "пасіонаріями". Пасіонарії, за Гумільовим, — це люди, які з'явля­ються внаслідок впливу космічних енергетичних викидів (ідеться про своєрідні генні мікромутації) і вирізняються високою спрямованістю своєї життєвої мети, здатністю в ім'я реальної або й ілюзорної мети жертвувати навіть життям (як своїм, так і інших людей). Вони мають непе­реборне прагнення до цілеспрямованої діяльності, пов'язаної зі змінами соціального або природного оточення, присвячують своє життя тій чи іншій меті, а інтереси ко­лективу (хай навіть і неправильно усвідомлені) превалю­ють для таких людей над інстинктом самозбереження і турботою про власних дітей. Пасіонарії ламають інерцію традиції, вони "...порушують звичну обстановку, тому що не можуть жити повсякденними турботами, без захоплю­ючої їх мети". Пасіонарність є заразливою і тому здатна захоплювати деяких оточуючих людей. Обивателі ж "...за­бувають минуле й не хочуть знати майбутнє. Вони хочуть жити зараз і для себе". Вони також, як пише Гумільов, можуть бути мужніми, енергійними й талановитими, але те, що вони роблять, вони роблять для себе. "Вони також здатні до подвигів, але задля власної жадібності, шукають високого становища, щоб утішатися своєю владою, оскільки для них реальним є тільки теперішнє, над яким невідворотно підноситься своє, особисте..."

Таким чином, у найзагальнішому сенсі поняття еліти використовується для означення в певному розумінні ви­щих і часто привілейованих верств суспільства, які здій­снюють функцію управління, розвитку науки, мистецтва тощо і можуть мати підвищений рівень духовності та культурної й соціальної активності. В сучасній науці дістали поширення концепції множинності еліт (політич­ної, економічної, адміністративної, військової, релігійної, наукової, мистецької), які врівноважують одна одну і тим самим запобігають небезпеці тоталітаризму. Як складова частина соціальної структури будь-якого суспільства еліта доповнює маси (або навпаки).

Читайте також:

1. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
2. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
3. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
4. Адміністративне правопорушення як підстава юридичної відповідальності: ознаки і елементи.
5. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
6. Адміністративно-командна система, її ознаки та механізм функціонування.
7. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
8. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
9. Аналіз однієї ознаки
10. Атрибути громадянського суспільства
11. Атрибутивні ознаки і властивості культури
12. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.

Переглядів: 1159