• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ

ТЕМА 5

Час:2 год.

Мета:охарактеризувати види доходів і витрат підприємств, процес управління ними; виокремити сутність і механізм цінової політики, методи встановлення цін; розкрити значення, особливості та інструментарій управління прибутком підприємств; обґрунтувати механізм максимізації прибутку на основі операційного левериджу; суть і методику розрахунку ефекту фінансового левериджу.

План

5.1 Управління доходами і витратами підприємств.

5.2 Цінова політика підприємства, методи встановлення цін

5.3 Управління прибутком в процесі господарської діяльності підприємства.

5.4 Операційний леверидж як механізм управління формуванням прибутку.

5.5 Фінансовий важіль.

Література:[10], [12, с.255-286], [13, с. 327-360], [17, с.154-182], [24, с.223-263], [25, с. 216-221], [26, с.31-40], [27, с.313-315], [31, с.64-85], [39], [41, с.122-177]

5.1. Управління доходами і витратами підприємств

Однією з найважливіших умов досягнення стратегічних цілей, що стоять перед будь-яким підприємством, є забезпечення його стабільно прибуткової її роботи.

Прибуток розглядається як узагальнюючий результативний показник діяльності підприємства. З формальних позицій цей індикатор може бути представлений доволі просто: прибуток - це перевищення доходів над витратами.

Управління прибутком передбачає необхідність достатньо суворої ідентифікації:

1) факторів формування прибутку (доходів і витрат);

2) їх оцінки;

3) можливих обмежень на спосіб визнання та оцінку, що приймається до обліку, того чи іншого фактору, що включено у загальний алгоритм розрахунку.

Впливаючи на чинники, тобто збільшуючи доходи і скорочуючи витрати підприємство може нарощувати прибуток. Однак, в умовах ринкової економіки можливості до нарощування доходів за рахунок банального зростання цін обмежені, а тому вельми істотним моментом є оптимізація системи управління витратами.

Скорочення витрат не може розглядатися в якості однієї з основних цілей підприємства. Річ у тому, що мова повинна йти про обґрунтоване скорочення витрат, що не супроводжується порушенням технології виробничого процесу або відхиленням від технічно обгрунтованих норм, які можуть виявитися істотними по відношенню до заявленої якості вироблюваної продукції. Іншими словами про скорочення витрат можна говорити лише в контексті ідентифікації або виключення необґрунтованих витрат різних ресурсів або впровадження нових технологій, що приводять до скорочення витрат.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

- прямі матеріальні витрати, що включають вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- прямі витрати на оплату праці, що включають заробітну плату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат;

- інші прямі витрати включають всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку;

- змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати включають витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого процесу; витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища та інші.

Загальновиробничі витрати поділяються на:

- змінні, до яких належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

- постійні, до яких відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на:

1. Адміністративні витрати:

- загальні корпоративні витрати;

- витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання;

- винагороди за професійні послуги;

- витрати на зв'язок;

- амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

- витрати на врегулювання спорів у судових органах;

- податки, збори та інші передбачені законодавством обов'язкові платежі (крім податків, зборів та обов'язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

- плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків;

- інші витрати загальногосподарського призначення.

2. Витрати на збутвключають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг):

- витрати пакувальних матеріалів для затарювання готової продукції на складах готової продукції;

- витрати на ремонт тари;

- оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут;

- витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг);

- витрати на передпродажну підготовку товарів;

- витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом;

- витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів, пов'язаних зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг (операційна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона);

- витрати на транспортування, перевалку і страхування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки;

- витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;

витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;

- витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;

- інші витрати, пов'язані зі збутом продукції, товарів, робіт, послуг.

3. Інші операційні витрати включають:

- витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»;

- собівартість реалізованої іноземної валюти;

- собівартість реалізованих виробничих запасів;

- суму безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;

- втрати від операційної курсової різниці;

- втрати від знецінення запасів;

- нестачі й втрати від псування цінностей;

- визнані штрафи, пеня, неустойка;

- витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;

- інші витрати операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

1. Матеріальні затрати, як елемент,включають вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва): сировини й основних матеріалів; купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів; палива й енергії; будівельних матеріалів; запасних частин; тари й тарних матеріалів; допоміжних та інших матеріалів.

2. Витрати на оплату праці, як елемент,включають заробітну плату а окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальну допомогу, компенсаційні виплати, оплату відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.

3. Відрахування на соціальні заходи, як елемент,включають відрахування на пенсійне забезпечення, відрахування на соціальне страхування, страхові внески на випадок безробіття, відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства, відрахування на інші соціальні заходи.

4. Амортизація, як елемент,включає суму нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.

5. Інші операційні витрати, як елемент,включають витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу попередніх елементів.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 «Фінансові витрати»).

Втрати від участі в капіталіє збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.

До складу інших витратвключаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать: собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій); втрати від зменшення корисності необоротних активів; втрати від безоплатної передачі необоротних активів; втрати від неопераційних курсових різниць; сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій; витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо); залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів; інші витрати звичайної діяльності.

Надзвичайні витративключаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.

5.2 Цінова політика підприємства, методи встановлення цін

Цінова політика - це загальні принципи, яких дотримується підприємство у сфері встановлення цін на свої товари чи послуги.

Механізм ціноутворення являє собою, з одного боку, зв'язок між ціною і ціноутворюючими факторами; з іншого боку - формування ціни, технологію її зародження, функціонування, зміни.

Моделювання цінової політики здійснюється поетапно, у визначеній послідовності:

- Визначення мети діяльності підприємства. Поряд з максимізацією прибутку, у залежності від обставин, вона може зводитися до забезпечення виживаності, завоюванню лідерства, збільшенню частки ринку, обсягу продажів, максимізації темпів росту;

- Встановлення характеру ринку, що визначається кількістю і розміром підприємства-конкурентів: чи віддаються переваги на ринку якому-небудь з конкурентів (вільна конкуренція, монополістична конкуренція, олігополія, монополія);

- Аналіз купівельного попиту, на величину якого впливають різні фактори: потреба в товарі, відсутність чи заміни конкурентів, платоспроможність потенційних покупців, споживчі переваги.

- Дослідження рівня ринкових цін. Підприємство визначає сприйняття споживачем своїх товарів у порівнянні з товарами конкурентів. З цією метою проводяться порівняльні покупки, у результаті яких виконується аналіз цін, товарів, якості і т.д.);

- Аналіз витрат. Фірма визначає залежність загальних витрат від змін обсягу виробництва, визначає закономірності граничних витрат. При цьому ефективний підхід до ціноутворення припускає першочерговість аналізу рівня цін, що визначають обсяг продажів, масштаб виробництва, а вже потім їхнє співвідношення з витратами.

У рамках наступного етапу цінової політики проводиться:

- фінансовий аналіз можливих варіантів ціни, витрат на виробництво продукту, у якому підприємство може завоювати покупців більш повним задоволенням їхніх потреб.

- аналіз конкуренції - надається оцінка можливого відношення конкурентів до намічуваних змін цін на продукцію і ті конкретні міри, що вони можуть почати у відповідь.

- сегментний аналіз ринку, в ході якого визначається, як найбільше вигідно диференціювати ціни, щоб максимально врахувати розходження між сегментами ринку по чутливості покупців до рівня цін продукції і за рівнем витрат підприємства для найбільш адекватного задоволення вимог покупців різних сегментів.

- оцінка державного регулювання цін на дану продукцію.

Для підприємства, яке бажає досягти стійкого положення на ринку, встановлення ціни має ключове значення для успіху обраної стратегії. Ціна є інструментом стимулювання попиту і одночасно представляє собою головний фактор довгострокової рентабельності.

При розробці цінової стратегії розглядаються цілі, пов’язані як з прибутком, так і з обсягом продаж і конкуренцією. Ціна визначає рентабельність всієї діяльності, не тільки визначаючи рівень прибутку, але і фіксуючи через обсяг продаж ті умови, за яких досягається окупність всіх витрат (точка беззбитковості).

Визначена ціна безпосередньо формує рівень попиту і, отже, обсяг продаж при еластичному попиті. Надмірно висока або низька ціна може підірвати успіх товару. Існує декілька методів формування ціни

До основних методів ціноутворення належать:

• Метод повних (середніх) витрат. Підприємство на ринку запитує ціну товарів, здатну відшкодувати витрати і забезпечити максимально можливий прибуток на основі стандартної націнки в залежності від виду товару. Даний метод стикується з існуючою практикою калькулювання собівартості, що також пояснює його перевагу для багатьох вітчизняних виробничих структур.
Разом з тим у наявності й істотні недоліки: затратний механізм ціноутворення, що обумовлює слабку зацікавленість до їхнього зниження; знижується конкурентноздатність товару; слабкий зв'язок з рівнем попиту.;

• Граничних (маржинальных) витрат. Нове явище у вітчизняній практиці, що базується на поділі витрат на постійні і перемінні. При ціноутворенні враховуються фактичні перемінні витрати на одиницю продукції, що збільшуються на суму граничного доходу. Призначення останнього - покриття постійних витрат і забезпечення прийнятного прибутку підприємству. Його очевидна перевага - скорочення загальної величини витрат підприємства, що стратегічно істотно для російських виробничих формувань з їхньою твердою конкуренцією з закордонними партнерами. Застосовуючи варіант «скорочених витрат», виробник, одержуючи виграш у збільшенні обсягу продажів, одночасно має можливість компенсувати непокриті постійні витрати за рахунок підвищення граничного доходу. У той же час застосування даного методу дуже обмежено в силу ряду причин: неврегульованість співвідношення принципів управлінського і податкового обліку, що залишається високої ступінь державного регулювання вітчизняного ціноутворення, низький кваліфікація адміністрації і т.п..

• На основі цінності товарів, що відчувається. Основним фактором виступають не витрати підприємства, а сприйняття споживача. Для цього в маркетинговій і збутовій політиці фірм використовуються спеціальні прийоми, а ціни покликані відповідати цінності товару, що відчувається. Для цього досліджуються моделі споживчого поводження, ціннісні представлення покупців. Також застосовуються нецінові методи впливу: сервісне обслуговування, гарантії покупцям і т.д.

• беззбитковості, цільового прибутку. Розрахунок ціни на основі забезпечення беззбитковості і цільового прибутку. Фірма прагне установити ціну, що забезпечує їй бажаний обсяг прибутку. Будуються спеціальні графіки загальних витрат (постійних, тимчасових) і очікуваного виторгу при різних обсягах продажів. Крива виторгу залежить від ціни товару. Підбирається таке сполучення обсягу випуску і ціни, що забезпечує потрібний прибуток. Такий метод ціноутворення жадає від фірми розгляду різних варіантів цін, їхнього впливу на обсяг збуту, необхідний для забезпечення беззбитковості і забезпечення цільового прибутку.

Лише після цього відбувається встановлення остаточної ціни. Враховуються психологічне сприйняття споживачем товару підприємства, реакція конкурентів, встановлення умов надання і рівня знижок за цінами і т.д.

5.3. Управління прибутком в процесі господарської діяльності підприємства.

Управління прибутком на підприємстві є процесом підготовки і ухвалення відповідних управлінських рішень з питань її формування, розподілу і цільового використання.

З позиції теорії і практики фінансового менеджменту можна виділити наступні види бухгалтерського прибутку:

1) валовий прибуток від основної операційної діяльності;

2) прибуток від операційної діяльності;

3) прибуток від інвестиційної діяльності;

4) прибуток від фінансової діяльності;

5) прибуток від звичайної діяльності підприємства до оподаткування;

6) надзвичайний прибуток підприємства;

7) чистий прибуток від основної операційної діяльності;

8) чистий прибуток від операційної діяльності;

9) чистий прибуток підприємства;

10) цільовий чистий прибуток від основної операційної діяльності;

11) цільовий чистий прибуток підприємства;

12) Прибуток, що підлягає оподаткуванню.

Процес управління прибутком на підприємстві заснований на певних цільових установках і конкретних завданнях.

Основною метою управління прибутком є забезпечення оптимізації його формування, розподілу і використання як в поточному, так і в довгостроковому періоді.

Основна мета управління прибутком конкретизується в таких завданнях.

1. Забезпечення максимізації розміру прибутку, відповідного можливостям підприємства і ринковим умовам господарювання. Це завдання реалізується шляхом оптимізації складу і структури економічних ресурсів підприємства і забезпечення їх ефективного використання.

2. Забезпечення оптимального співвідношення між рівнем прибутку і допустимим при даних умовах рівня ризику. Прибуток доцільно формувати урахуванням заданого рівня ризику. Прагнення до максимізації прибутку підвищує рівень ризику і зрештою негативно впливає на розмір прибутку.

3. Забезпечення високої якості формованого прибутку. Це досягається за рахунок формування прибутку в процесі основної операційної діяльності, а також реального інвестування економічних ресурсів.

4. Забезпечення виплати необхідного рівня доходу на інвестований власниками підприємства капітал. Рівень виплати доходу власникам капіталу повинен в тривалому періоді бути вище за середню норму прибутковості на ринку середньо- і довгострокових капіталів.

5. Забезпечення формування достатнього об'єму внутрішніх фінансових коштів за рахунок чистого прибутку відповідно до поточних і перспективних цілей діяльності підприємства. Розмір створеного підприємством чистого прибутку визначає можливості підприємства по формуванню фінансових коштів, створенню різних фінансових фондів, в т.ч.: виробничого розвитку, резервного фонду, страхових фондів, фондів спеціального призначення, фондів соціального розвитку колективу і тому подібне.

6. Забезпечення постійного зростання ринкової вартості підприємства. Це завдання, що вирішується в процесі капіталізації прибутку і зростання фонду дивідендів, покликане забезпечити зростання добробуту власників підприємства в поточному і перспективному періодах.

7. Забезпечення ефективних програм участі персоналу в прибутку. Таке завдання є складовою частиною загальної стратегії розвитку підприємства і спрямоване на забезпечення зацікавленості персоналу в збільшенні розміру чистого прибутку підприємства. Вона сприяє гармонізації інтересів власників і найманих працівників підприємства.

Розглянуті завдання управління прибутком взаємозв'язані і не можуть, по суті, здійснюватися окремо. Тому в процесі фінансово-господарської діяльності окремі завдання повинні узгоджуватися і оптимізуватися між собою.

Суть процесу управління прибутком реалізується завдяки використанню наступних функцій.

1. Розробка стратегії і поточної політики управління прибутком.

2. Створення організаційних структур, що забезпечують ухвалення і реалізацію рішень по формуванню і використанню прибутку.

3. Створення інформаційно-аналітичних систем, що забезпечують формування необхідної інформації і обґрунтування різних варіантів управлінських рішень в області формування і використання прибутку.

4. Здійснення комплексного аналізу формування, розподілу і використання прибутку на підприємстві.

5. Здійснення прогнозування і планування формування, розподілу і використання прибутку.

6. Розробка систем організації, стимулювання і координації діяльності по формуванню прибутку, її ефективному розподілу і використанню.

7. Здійснення фінансового контролю ухвалення рішень по формуванню, розподілу і використанню прибутку на підприємстві і його підрозділах (центрах відповідальності).

Конкретизація функцій управління прибутком в значній мірі визначається галузевими особливостями підприємств, їх розмірами, формами власності і господарювання.

Управління прибутком складається з двох основних напрямах:

1) управління формуванням прибутку;

2) управління розподілом і використанням прибутку.

Управління формуванням прибутку включає три основні напрями:

1) управління формуванням прибутку в процесі основної операційній діяльності;

2) управління формуванням прибутку в процесі інвестиційної діяльності;

3) управління формуванням прибутку в процесі фінансової діяльності.

В процесі управління формуванням прибутку провідна роль відводиться механізму отримання прибутку в процесі основної операційної діяльності.

Основна операційна діяльність - це та діяльність, заради якої створено підприємство. У фінансовому аспекті основна операційна діяльність знаходить віддзеркалення в отриманні доходу (виручки) від виробництва і реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і формування на цій основі фінансового результату у вигляді валового прибутку (валового збитку) від основної операційної діяльності.

Основна операційна діяльність складається з наступних етапів:

1) постачальницька діяльність (закупівля сировини, матеріалів, необхідного устаткування і тому подібне);

2) виробнича діяльність (виробництво продукції, виконання робіт, надання послуг);

3) збутова діяльність (реалізація готової продукції, товарів, послуг).

На формування валового прибутку від основної операційної діяльності впливають наступні найбільш важливі чинники:

1) об'єм виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг;

2) витрати на виробництво і реалізацію продукції (послуг);

3) ціна продукції, що реалізовується (послуг);

4) податкові платежі, що включаються як в собівартість виробництва і реалізації продукції (послуг), так і в ціну реалізації продукції (послуг).

З урахуванням названих чинників валовий прибуток від основної операційній діяльності може бути визначена по наступній формулі:

де ВП_осн - валовий прибуток від основної операційної діяльності, грн.;

ОР_і - об'єм реалізації і-го виду продукції (послуг) в натуральному вимірюванні;

Ц_і - ціна реалізації і-го виду продукції (послуг), грн.;

НЦ_і - податкові платежі в ціні і-го виду продукції (послуг) (ПДВ акцизний збір, митний збір і митний збір і тому подібне), гр.;

З_і - витрати на виробництво і реалізацію продукції (послуг) і-го виду, грн.

Прибуток від основної операційної діяльності може бути збільшений за рахунок:

1) зростання об'єму реалізації продукції (послуг);

2) збільшення ціни реалізації;

3) зниження собівартості продукції, що реалізується (зниження постійних і змінних витрат);

4) зниження податкових платежів в ціні;

5) одночасної дії всіх або більшості перерахованих чинників.

Облік дії названих чинників зростання прибутку досягається за рахунок використання методу маржинального аналізу. Що отримав назву «Взаємозв'язок витрат, об'єму реалізації і прибутку», а також за рахунок проведення оптимізації величини прибутку, що формується по критерію оптимальності - максимум чистого прибутку від основної операційної діяльності.

Процес формування чистого прибутку від основний операційної діяльності з урахуванням дії вказаних факторів зводиться до наступної формули:

,

де ЧП_осн - чистий прибуток від основної операційної діяльності, грн.;

ОР_і - об'єм реалізації і-го виду продукції (послуг) в натуральному вимірюванні;

Ц_і - ціна реалізації і-го виду продукції (послуг), грн.;

НЦ_і - податкові платежі в ціні і-го виду продукції (послуг) (ПДВ акцизний збір, митний збір і митний збір і тому подібне), гр.;

З_і - витрати на виробництво і реалізацію продукції (послуг) і-го виду, грн.

НП - сума прогнозованого податку на валовий прибуток підприємства від основної операційної діяльності, грн.

Впливаючи на окремі компоненти представленої формули, можна забезпечити формування більшого об'єму валового і чистого прибутку від основної операційної діяльності.

Отримання ретроспективних даних для аналізу формування прибутку може бути забезпечене за рахунок використання фінансової звітності підприємства (форма №2 «Звіт про фінансові результати»), а також матеріалів управлінського обліку, що дозволяє побудувати оптимізаційні моделі формування чистого прибутку від основної операційної діяльності.

Управління формуванням прибутку від основної операційної діяльності включає наступні етапи.

По-перше, аналіз доходів і надходжень засобів від основної операційної діяльності, а також понесених витрат по цій діяльності за звітний період порівняно з плановим (прогнозним) завданням і попередніми періодами.

По-друге, прогнозування і планування виробництва і реалізації продукції, робіт і послуг на плановий період з урахуванням тенденцій, що складаються, на ринку товарів, ресурсів і капіталів.

По-третє, розробка системи заходів, направленої на скорочення витрат підприємства по здійсненню основної операційної діяльності і підвищення об'ємів випуску продукції, виконання робіт і надання послуг на основі укладених договорів, вільної реалізації, страхових і інших запасів готової продукції.

По-четверте, організація і регулювання основної операційної діяльності підприємства, направленої на підвищення операційних доходів і максимальне зниження операційних витрат, що досягається в процесі оптимізації формування валового прибутку від основної операційної діяльності з урахуванням наявних економічних ресурсів і каналів реалізації продукції, товарів, робіт, послуг.

По-п'яте, контроль ухвалених рішень із здійснення основної операційної діяльності, що забезпечує виконання встановлених планових завдань по доходах і витратах, що сприяє максимізації валового прибутку від основної операційної діяльності.

Процес управління прибутком від основної операційної діяльності повинен бути направлений на формування цільової суми прибутку, тобто такий її величини, яка визначається стратегією і тактикою фінансового менеджменту, перспективними і поточними фінансовими планами підприємства.

Досягнення цільової суми чистого прибутку від основної операційної діяльності залежить від об'єму виробництва і реалізації продукції, змінних і постійних витрат, і суми податку на прибуток, що планується, рівня чистого доходу у складі валового доходу підприємства. Для отримання цільової суми прибутку від основної операційної діяльності можна рекомендувати таку формулу:

,

де ВД осн - валовий дохід від основної операційної діяльності, грн.;

ЦЧП_осн - цільовий чистий прибуток від основної операційної діяльності, грн.;

К_чд - коефіцієнт чистого доходу в об'ємі реалізації продукції, долі од.;

К_зв - коефіцієнт змінних операційних витрат до загального валового доходу від основної операційної діяльності, частки од.;

ЗПОС - витрати постійні на виробництво і реалізацію продукції (послуг) і-го виду, грн.;

НП - прогнозована сума податку на валовий прибуток підприємства від основної операційної діяльності, грн.

Приклад 1. Визначити валовий дохід від основної операційної діяльності підприємства, що дозволяє досягти цільової суми чистого прибутку від основної операційної діяльності, за наступних умов: цільовий чистий прибуток від операційної діяльності повинен бути рівний 60 млн. грн.; рівень чистого доходу від операційної діяльності не повинен бути нижче 80,0 %; рівень змінних витрат до валового доходу не може бути вище 28 %; сума постійних витрат по основній операційній діяльності складає 360 млн. грн.; податок на валовий операційний прибуток повинен складати не більше 35 млн. грн.

Використовуючи формулу, отримаємо результат рівний ВД = 875 млн. грн.

Збільшення рівня змінних витрат у валовому доході до 30% приведе до необхідності збільшити об'єм валового доходу до 910 млн. гр.

Зниження суми постійних витрат на 1% або на 3,6 млн. гр. при 28% рівні змінних витрат дозволить зменшити валовий дохід від основної операційної діяльності до 868,077 млн. гр. проти 875 млн. гр. по первинному варіанту.

Тому, впливаючи на окремі складові формули, можна забезпечити необхідний рівень валового доходу від операційної діяльності, який би відповідав цільовій сумі чистого прибутку від основної операційної діяльності.

Якщо стоїть завдання визначити чистий цільовий прибуток від основної діяльності при заданих параметрах валового доходу, постійних і змінних витратах і прогнозованій величині податку на прибуток можна скористатися формулою:

,

де ЦЧП_осн - цільовий чистий прибуток від основної операційної діяльності, тис. грн.;

ВД осн - валовий дохід від основної операційної діяльності, тис. грн.;

К_чд - коефіцієнт чистого доходу до суми валового доходу від основної операційної діяльності, долі од.;

К_зв - коефіцієнт змінних витрат до загального валового доходу від основної операційної діяльності, долі од.;

ЗПОС - сума постійних витрат по основній операційній діяльності, тис. грн.;

НП - прогнозована сума податку на прибуток по основній операційній діяльності, тис. грн.

Управляючи формуванням прибутку від основної операційної діяльності, необхідно орієнтуватися на ту систему функцій, яка дозволяє забезпечити досягнення поставленої мети, тобто іншими словами в процесі управління прибутком необхідно впливати на всі компоненти і фактори, що забезпечують формування прибутку. При цьому найкращий результат досягається в процесі багатоцільової оптимізації формування чистого прибутку підприємства.

Процес управління формуванням прибутку від інвестиційної діяльності направлений на забезпечення зростання доходів і зниження витрат при здійсненні інвестиційних вкладень в реальні і фінансові інвестиції.

Складність управління цим процесом полягає в тому, що формування доходів і здійснення витрат по реальних інвестиціях не має чіткої постійності. У зв'язку з цим важко сформувати стабільну систему заходів, яка дозволяла б максимізувати даний вигляд прибутку. Крім того, інвестиційні вкладення в об'єкти реальних інвестицій, як правило, забезпечують більшу частину витрат, чим формування доходів.

В той же час управління прибутком, пов'язаним з фінансовими інвестиціями, реалізується в системі управління портфелем цінних паперів і інших фінансових активів.

Управління формуванням прибутку від інвестиційної діяльності включає наступні етапи.

По-перше, аналіз доходів і надходжень засобів від інвестиційної діяльності, а також проведених витрат по інвестиціях за звітний період порівняно з плановим (прогнозним) завданням і попередніми періодами.

По-друге, планування потреби в реальних інвестиціях і прогнозування здійснення фінансових інвестицій на плановий період з урахуванням тенденцій, що складаються, на інвестиційному і фінансовому ринках.

По-третє, розробка системи заходів, направленої на скорочення витрат підприємства по здійсненню капітальних (реальних) інвестицій і найбільш ефективного вкладення засобів у фінансові інвестиції з урахуванням тенденцій, що складаються на фондовому ринку.

По-четверте, організація і регулювання інвестиційної діяльності підприємства, направленої на підвищення доходів і максимальне зниження інвестиційних витрат при реальних інвестиціях, що досягається при оптимізації вибору інвестиційних проектів і портфелів фінансових інвестицій.

По-п'яте, контроль ухвалених рішень по здійсненню інвестування засобів і отримання доходів із забезпеченням максимально можливої віддачі в конкретних умовах господарювання.

Максимізація прибутку від інвестиційної діяльності досягається при постійному контролі процесу інвестування, своєчасного обліку дії різних чинників і умов.

Формування прибутку від фінансової діяльності, також як від інвестиційної діяльності, не має чітких і однозначних умов. Такий прибуток залежить від ситуації на фінансовому ринку, ефективності вкладення засобів в цінні папери і проведення операцій з цінними паперами на фондовому ринку, від відсотків по банківських внесках, дивідендам від вкладення в акції акціонерних підприємств і т.п. Таким образом, прибуток від фінансової діяльності можна отримати, а можна не отримати. Це не завжди піддасться повному прогнозуванню і плануванню. У зв'язку з ним, підприємства при формуванні прибутку від фінансової діяльності повинні постійно зіставляти суму отриманого прибутку з витратами на здійснення фінансових операцій. Ефективність фінансових операцій тим більше, чим вище прибуток на одиницю понесених витрат.

Управління формуванням прибутку від фінансової діяльності включає наступні етапи.

По-перше, аналіз доходів і надходжень засобів від фінансової діяльності, а також понесених витрат по фінансових операціях за звітний період порівняно з плановим (прогнозним) завданням і попередніми періодами.

По-друге, прогнозування і планування потреби у фінансових коштах, можливості їх отримання за рахунок використання ресурсів фінансового ринку, прогнозування здійснення операцій на фінансовому ринку, оцінки можливості отримання дивідендів і відсотків по вкладеному грошовому капіталу з урахуванням тенденцій, що складаються, на фінансовому ринку.

По-третє, розробка системи заходів, направленої на скорочення витрат підприємства по здійсненню фінансової діяльності і формування умов для найбільш ефективних фінансових операцій, що дозволяють істотно підвищити об'єм прибутку від фінансової діяльності.

По-четверте, організація і регулювання фінансової діяльності підприємства, направлені на підвищення доходів і максимальне зниження фінансових витрат, що досягається при оптимізації вибору фінансових операцій.

По-п'яте, контроль ухвалених рішень по здійсненню фінансової діяльності із забезпеченням максимально можливої віддачі в конкретних умовах функціонування фінансового ринку, його окремих сегментів - грошового, депозитного і фондового ринків.

5.4. Операційний леверидж як механізм управління формуванням прибутку.

Управління прибутком є процес цілеспрямованої дії на ті чинники, які сприяють її зростанню як в поточному періоді, так і в тривалій перспективі.

Під операційним левериджем розуміється характеристика умовно-постійних витрат виробничого характеру (їх основа амортизаційні відрахування) у контексті загальної суми загальних витрат підприємства, що розглядається як фактор коливання його фінансових результатів, у якості якого обрано показник операційного прибутку (EBIT).

Відомо три основні міри операційного левериджу:

питома вага постійних виробничих витрат у загальній сумі витрат, що тотожно співвідношенню постійних і змінних витрат;

відношення темпу зміни прибутку до вирахування податків і відсотків до темпів зміни обсягів реалізації у натуральних одиницях;

відношення чистого прибутку до постійних виробничих витрат.

Перший з перерахованих показників зважаючи на їх вельми наочну інтерпретацію застосування в аналізі. Якщо частка постійних витрат велика, вважають, що підприємство має високий рівень операційного левериджу і, відповідно, високий рівень виробничого ризику. Іншими словами підвищення в динаміці рівня операційного левериджу свідчить про збільшення виробничої ризику підприємства.

Що стосується другого показника, то його інтерпретація така: рівень операційного левериджу може розумітися як коефіцієнт пропорційності в прямо пропорційній залежності між прибутком до вирахування відсотків і податків і обсягом виробництва. Тому для підприємства з високим рівнем операційного левериджа навіть незначна зміна об'єму виробництва може привести до істотної зміни прибутку до вирахування відсотків та податків.

З наведених визначень видно, що вище значення рівня операційного левериджа зазвичай характерний для підприємств з відносно вищим рівнем технічної оснащеності.

Таким чином, будь-яке серйозне поліпшення матеріально-технічної бази у бік збільшення частки необоротных активів супроводжується підвищенням рівня операційного левериджу і виробничого ризику.

Відмічена важливість показника постійних витрат призвела до розробки методів контролю за їх рівнем. Один з найбільш відомих - метод розрахунку критичного об'єму продажів. Сенс його полягає в тому, щоб розрахувати, за яких обсягів виробництва в натуральних одиницях маржинальний прибуток (тобто різниця між виручкою від реалізації і змінними витратами нефінансового характеру або прямими змінними витратами) буде дорівнювати сумі умовно постійних витрат. Цей метод дозволяє знайти мінімальний обсяг виробництва, який необхідний для покриття умовно постійних витрат, тобто витрат, не залежних від обсягів випуску продукциї.

Застосування методу операційного левериджу з метою оптимізації валового прибутку (ВП) від основної операційної діяльності полягає в тому, що у складі сукупних операційних витрат підприємства виділяють постійні і змінні витрати. Чим вище питома вага постійних витрат в сумі операційних витрат, тим при інших рівних умовах, темп збільшення ВП від основної операційної діяльності буде більший по відношенню до зміни валового і чистого доходу (ВД і ЧД) від основної операційної діяльності. Співвідношення постійних і загальних витрат по основній операційній діяльності, що дозволяє включити механізм операційного лівериджу називається коефіцієнтом операційного лівериджу:

,

де К_ол- коефіцієнт операційного ліверіджу;

В_п - витрати (витрати) постійні;

В_с - витрати (витрати) сукупні.

Чим вище значення коефіцієнта операційного лівериджу, тим більшою мірою підприємство здатне прискорювати темпи приросту ВП по відношенню до темпів приросту ВД і ЧД від основної операційної діяльності.

Співвідношення приросту ВП до приросту ВД (ЧД) від основної операційної діяльності, що досягається при певному коефіцієнті операційного лівериджу, називається ефектом операційного лівериджу:

де Е_ол - ефект операційного лівериджу %;

DВП_осн - коефіцієнт приросту валового прибутку від основної операційної діяльності, од.;

DВД_осн - коефіцієнт приросту валового доходу від основної операційної діяльності, од.

Для виключення впливу податкових платежів, що включаються в ціну продукції, розрахунок ефекту операційного лівериджу може бути проведений по наступній формулі:

де DЧД_осн - коефіцієнт приросту ЧД від основної операційної діяльності, од.

Механізм операційного лівериджу в практиці господарювання має ряд особливостей.

1. Позитивна дія операційного лівериджу може бути досягнуте тільки за умови, що підприємство подолало точку беззбитковості по основній операційній
діяльності.

2. Чим вище коефіцієнт операційного лівериджу, тим вище буде його ефект при збільшенні ВД від основної операційної діяльності.

3. При зниженні об'єму реалізації продукції більшою мірою знижуватиметься валовий прибуток від основної операційної діяльності.

4. Ефект операційного лівериджу може виявлятися повною мірою тільки на невеликому тимчасовому інтервалі.

5. Зростання коефіцієнта операційного лівериджу приводить до втрати гнучкості в управлінні своїми операційними витратами, що підвищує фінансовий ризик, а в довгостроковому періоді може зробити негативний фінансовий вплив на
формування операційної прибутку підприємства.

Приклад 2. Є два підприємства ВАТ «Південь» і ВАТ «Північ». Вони мають однакову величину об'єму реалізації продукції і нарощують цей об'єм в подальших періодах також однаковими темпами. В той же час постійні і змінні витрати на підприємствах різні. Визначимо коефіцієнт і ефект операційного лівериджу.

Рішення: розрахунки виконаємо в таблиці 5.1.

Таблиця 5.1

Розрахунок ефекту операційного лівериджу (тис. грн.)

Коефіцієнт операційного лівериджу виявився більш високим у ВАТ «Північ», що дозволило забезпечити відповідний ефект операційного лівериджу. Отже, ВАТ «Північ» нарощує свій валовий прибуток від основної операційної діяльності більшими темпами, чим об'єм валового доходу.

Наявні переваги у ВАТ «Північ» перед ВАТ «Південь» можуть виявлятися тільки в межах відносного невеликого періоду часу, коли частина витрат підприємства залишається постійною при збільшенні об'єму виробленої продукції (товарів, робіт, послуг).

5.5. Фінансовий важіль

Ефективна фінансова діяльність підприємства неможлива без постійного залучення позикових коштів. Їх використання зумовлює формування фінансового левериджу, що дозволяє підвищувати ефективність використання капіталу підприємства на основі формування оптимальної його структури.

Під фінансовим левериджем розуміється якась характеристика умовно-постійних витрат (витрат) фінансового характеру (їх основа - відсотки по довгострокових кредитам і позикам) у контексті загальної суми поточних витрат підприємства, що розглядається як чинник коливання її фінансового результату, у якості якого обрано показник чистого прибутку. Цей прибуток - сфера інтересів власників підприємства, які в основному визначають політику відносно капіталу підприємства.

Серед показників оцінки рівня фінансового левериджу слід виділити:

- співвідношення позикового і власного капіталу;

- відношення темпів зміни чистого прибутку до темпів зміни прибутку до вирахування відсотків і податків.

Логіка формування першого показника полягає в наступному. Практично будь-яке джерело засобів є платним, причому підприємство зобов'язане здійснювати оплату незалежно від того прибуткова його діяльність чи ні. Додаткове залучення капіталу призводить до підвищення фінансового левериджу, тобто фінансового ризику та підвищення норми прибутку.

Логіка використання другого показника оцінки рівня фінансового левериджу полягає в тому, що чим більше величина фінансового левериджу, тобто вищою є сума оплати відсотків за кредит, тим меншим є розмір чистого прибутку.

Дія фінансового левериджу характеризує необхідність та ефективність використання позикових коштів як джерело фінансування діяльності підприємства оскільки фінансовий леверидж являє собою можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни обсягу та структури джерел фінансування.

Ефект фінансового левериджу – це показник, що відображає рівень прибутку, який додатково генерується, власним капіталом при різній питомій вазі використання позикових засобів.

Концепції визначення ефекту фінансового левериджу: американська та європейська.

За американською концепцією під ефектом фінансового левериджу розуміють відсоткову зміну грошового потоку, що отримує власник власного капіталу за умов одновідсоткової зміни загальної віддачі активів.

За європейською концепцією ефект фінансового левериджу являє собою різницю між дохідністю власного капіталу та дохідністю активів, тобто додаткову дохідність у власника власного капіталу, що виникає при залученні позикових коштів з фіксованим відсотком. Ефект фінансового левериджу визначається двома способами:

- в умовах стабільних цін:

(1)

де ЕФЛ – ефект фінансового левериджу;

Р_ск – рентабельність сукупного капіталу, %;

Ц_пк – середньозважена ціна позикового капіталу, %;

К_оп – коефіцієнт оподаткування;

ПК – середній розмір позикового капіталу, тис. грн.;

ВК – середній розмір власного капіталу, тис. грн.

- в умовах інфляції:

(2)

При розрахунку ефекту фінансового левериджу виділяють три складові:

- диференціал фінансового левериджу (Р_ск - Ц_пк);

- податковий коректор фінансового левериджу (1 -К_оп);

- коефіцієнт фінансового левериджу - характеризує силу впливу фінансового важеля().

Згідно даного підходу у табл. 5.2 надано розрахунок ефекту фінансового левериджу для ПП «Могучий» Мелітопольського району Запорізької області як за умови стабільності цін, так і наявності інфляційних процесів.

Таблиця 5.2

Ефект фінансового левериджу у ПП «Могучий» Мелітопольського району

Найвищий ефект фінансового левериджу було сформовано у 2006 році, коли співвідношення власного і позикового капіталу на підприємстві складало 53%:47%. За таких умов рентабельність власного капіталу також була максимальною і становила 26,8%. У 2006 році ефект фінансового левериджу мав від’ємне значення, оскільки його диференціал фінансового левериджу був також від’ємним. В цьому випадку використання підприємством залученого капіталу дає негативний ефект. Така ситуація призвела до зниження рентабельності власного капіталу до 14,6%.

Проведені дослідження свідчать про те, що із зростанням питомої ваги позикового капіталу у його структурі підвищується рівень рентабельності власного капіталу, що проілюстровано на рис. 5.1.

Рис. 5.1 - Залежність між структурою капіталу підприємства та рівнем рентабельності власного капіталу.

Зміна ефекту фінансового левериджу обумовлюється відповідною зміною його складових. Так, за умов стабільності цін ефект фінансового левериджу у 2008 році зменшився на 1,4 процентні пункти порівняно з 2006 роком. Це спричинено по-перше, змінами у структурі капіталу, а, відповідно, і коефіцієнту фінансового левериджу, по-друге, збільшенням ціни позикового капіталу. Враховуючи інфляційний чинник при формуванні ефекту фінансового левериджу, слід відзначити, що він відіграє ключову роль при визначенні зміни досліджуваного показника за той самий період часу. Так, за рахунок зміни темпу інфляції ефект фінансового левериджу збільшився на 7,76 процентні пункти.

Отже, основним критерієм залучення позикових засобів є таке співвідношення між власним та позиковим капіталом, при якому збільшується віддача на власні кошти. Підприємству вигідно використовувати позиковий капітал до тих пір, доки дохід на власні кошти перевищує відсоток за кредит. Таким чином, використання механізму фінансового левериджу дозволяє цілеспрямовано управляти процесом формування оптимальної структури капіталу підприємства.

Контрольні питання:

1. Визначте сутність прибутку як об’єкта фінансового менеджменту..

2. Виділіть мету та завдання управління прибутком.

3. Окресліть основні напрями управління прибутком..

4. Охарактеризуйте модель формування прибутку від операційної діяльності ат фактори, що на нього впливають.

5. Розгляньте сутність процесу формування цільової суми прибутку від операційної діяльності, що визначається стратегією і тактикою фінансового менеджменту.

6. Виділіть етапи управління формуванням прибутку від інвестиційної діяльності.

7. Дайте характеристику алгоритму процесу управління формуванням прибутком від фінансової діяльності.

8. Назвіть основні методи максимізації прибутку підприємства.

9. Надайте мету і завдання політики розподілу прибутку у відповідності до загальної фінансової стратегії розвитку підприємства.

10. Визначте сутність та особливості механізму операційного лівериджу.

11. Виділіть зовнішні та внутрішні фактори, що впливають на формування чистого прибутку.

12. Охарактеризуйте вплив використання прибутку на забезпечення фінансової стійкості та розвиток підприємства.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. Oracle Управління преміальними
5. А. Видання прав актів управління
6. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
7. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
8. Адаптивні організаційні структури управління.
9. Адміністративне право і державне управління.
10. Адміністративний устрій і управління в українських землях під час татаро-монгольського панування.
11. Адміністративні методи - це сукупність прийомів, впливів, заснованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
12. Адміністративні методи управління

Переглядів: 1891