Сутність професійної орієнтації та її елементів

Рівні

Основні завдання з управління охороною праці на регіональному рівні в межах відповідної території згідно з Законом "Про охорону праці" покладені на місцеві державні адміністрації та ради народних депутатів, які:

• забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці;

• формують за участю профспілок програми заходів з питань безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, що мають міжгалузеве значення;

• організовують за необхідності регіональні аварійно-рятувальні формування;

• здійснюють контроль за дотриманням нормативних актів з охорони праці;

• створюють за необхідності фонди охорони праці.

Для виконання названих функцій місцеві органи влади створюють відповідні структурні підрозділи - служби охорони праці місцевих державних адміністрацій і міських виконавчих рад.

Служба охорони праці є структурним підрозділом місцевого органу виконавчої влади, що створюється головою державної адміністрації.

Свою діяльність у галузі охорони праці служба проводить із підприємствами, установами й організаціями, розташованими в межах відповідної території, але насамперед з тими, які належать до сфери управління державної адміністрації - підприємствами недержавних форм власності. Це в першу чергу об'єкти комунальної власності, підприємства малого і середнього бізнесу, розташовані на відповідній території.

Служба охорони праці разом з іншими структурними підрозділами державної адміністрації виконує такі основні функції:

• розробляє ефективну цілісну регіональну систему попередження травматизму невиробничого характеру, організовує пропаганду й інформаційне забезпечення з цих питань;

• готує пропозиції щодо впровадження у виробництво досягнень науки і техніки, які забезпечують підвищення рівня профілактики травматизму невиробничого характеру, і подає їх на розгляд державній адміністрації;

• проводить оперативно-методичне управління з охорони праці;

• одержує дані про підприємства, що проходять державну реєстрацію відповідно до встановленого порядку;

• організовує забезпечення підприємств та об'єднань регіону правилами, стандартами, положеннями, інструкціями й іншими нормативними документами з охорони праці;

• організовує облік, аналіз нещасних випадків, професійних захворювань та аварій у регіоні, а також збитку від цих подій;

• допомагає підприємствам регіону в організації роботи з охорони праці;

• сприяє впровадженню на підприємствах регіону досягнень науки і техніки, прогресивних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працівників, які б забезпечували зниження травматизму, аварійності в регіоні та були спрямовані на створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• координує роботи з охорони праці з регіональним Фондом соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві;

• розглядає листи, заяви і скарги працівників із питань охорони праці;

• сприяє поширенню передового вітчизняного і закордонного досвіду з охорони праці, а також пропаганді безпечних і нешкідливих умов праці [5].

Структура служб охорони праці в регіоні залежить від специфіки цього регіону: його адміністративного поділу, специфічних особливостей його структурних одиниць та їх насиченості підприємствами з державною і недержавною формами власності; від традицій, що склалися, усталених зв'язків і вже сформованих відносин між адміністративними одиницями регіону.

Для координації всіх робіт із забезпечення безпечної життєдіяльності населення регіонів, у тому числі і з питань охорони праці, при обласних державних адміністраціях створюються обласні ради з питань безпечної життєдіяльності населення, а в апараті обласної державної адміністрації - відділ охорони праці. Аналогічні структурні підрозділи організуються і на рівні районних державних адміністрацій. Для управління охороною праці на рівні міста створюються відділи охорони праці (трудових і соціальних питань) виконавчих комітетів міських рад народних депутатів [5-7].

При вирішенні всіх питань, пов'язаних з управлінням охороною праці в регіоні, зазначені структурні підрозділи постійно взаємодіють з іншими підрозділами, що здійснюють управління і нагляд за безпечною життєдіяльністю населення й охороною праці в регіоні. На обласному рівні до них відносять обласне територіальне управління Держнаглядохоронпраці, експертно-технічні центри Держнаглядохоронпраці, обласну державну інспекцію пожежного нагляду, обласну санітарно-епідеміологічну станцію, обласну державну автоінспекцію, обласне управління екологічною безпекою, державну експертизу умов праці, обласну інспекцію державного нагляду за станом сільськогосподарських машин, обласне статистичне управління, обласний штаб цивільної оборони, обласне управління соціального захисту населення, центр стандартизації і метрології, рятівну водолазну станцію, обласну раду профспілок та ін.

Ефективність регіональної системи управління охороною праці значним чином залежить від правильної організації взаємодії між усіма названими структурними підрозділами обласного рівня і структурними підрозділами, що здійснюють управління охороною праці на рівні міст і районів, а також від взаємодії з вищими загальнодержавними і галузевими органами управління, у відомчій підпорядкованості яких перебувають підприємства та організації, розташовані в регіоні.

Для ефективної роботи регіональної системи управління необхідно мати інформацію про стан і позитивний досвід управління охороною праці в інших регіонах, про стан охорони праці в галузях народного господарства, у відомчій підпорядкованості яких перебувають підприємства, розташовані в регіоні; про наявний позитивний досвід вирішення питань охорони праці на регіональному рівні в інших, індустріально розвинених країнах із високим рівнем соціальної захищеності працівників [6].

Останнім часом у структурі суспільного виробництва відбуваються істотні зміни, що полягають у появі великої кількості підприємств із недержавною формою власності, численних підприємств, організацій і комерційних структур, які займаються торгівлею і посередницькою діяльністю між виробниками і споживачами продукції, а також проблеми, пов'язані з надзвичайно високим рівнем аварійності та травматизму в невиробничій сфері, зумовлюють значне збільшення обсягу і кількості тих завдань у галузі управління охороною праці, які вирішуються на регіональному рівні.

Очевидно, у випадку продовження здійснюваних економічних перетворень у державі, спрямованих на зростання недержавного сектора в економіці, зазначена тенденція збережеться, що, у свою чергу, неминуче спричинить збільшення обсягу завдань, які необхідно буде вирішувати на регіональному рівні.

1. Причино-наслідкові зв'язки нещасних випадків Аналіз нещасних випадків дозволяє виділити три основні ланки: - небезпечна поведінка; -небезпечна ситуація; -травма. Необхідно звернути увагу на напрямок розвитку подій, який може йти в прямому, як відзначено, так і у зворотну напряму. Тобто людина, яка одержала травму, створює небезпечну ситуацію своїм небезпечним поведінням. Перша ланка уявляється однією з основних причин травми або утворюючих небезпечну ситуацію, що далі може призвести до нещасного випадку. У свою чергу, небезпечне поводження - це наслідок психологічного характеру людини, що може бути викликано: 1. Змінами, які відбулись у людському суспільстві (своєрідна еволюція). За останні 20 - 30 років зробили значні зміни в сфері психіки й інтелекту, що визначило створення провідних технологій і знарядь. 2. Умови праці та побуту стали більш жорстокі й, у багатьох випадках, більш небезпечні для життя й здоров'я людей. Ціна помилки, при виконанні деяких виробничих операцій, стала більш висока – людське життя. 3. Адаптація людини до небезпек, є серйозною проблемою. Ми живемо у світі потенційних небезпек і потроху звикаємо до них 4. Ілюзія безкарності з'являється, як наслідок вище розглянутого. Приклад цьому повна впевненість у безаварійності й безпечності атомних електростанцій, до аварії на Чорнобильської АЕС, у непотоплюваності «Титаніка» і т.п. 5. Відсутність бажання навчатися або зниження інтенсивності навчання й самонавчання. Стає нормою „придбання” документів про освіту, а не набування знань. Сучасне виробництво вимагає від робітників високої кваліфікації й професійної підготовки. 6. Навмисне завищення вимог безпеки, у результаті чого виконання їх стає неможливим й у робітників (співробітників) створюється думка про неможливість їхнього досягнення, а, отже, і відсутність необхідності їхнього виконання. 7. Конфлікт безпеки й продуктивності праці. Особливо це має прояв на приватних підприємствах з невисокою кількістю робітників. 8. Сліпа віра в правоту дій владних структур, не вміння аналізувати наслідки. Це пов'язано, окрім відсутності належних знань, залежності від керівництва та іншого, ще з обмеженістю інформації або подання її в не вірогідному вигляді. Людський фактор присутній постійно в техносфері - людина «створює» вироби, починаючи від проектування до виготовлення; «експлуатує» готове устаткування й «споживає» ті, що створено іншими; «експлуатує» природу й «перетворює» навколишнє середовище; «формує» відносини в соціумі й між окремими людьми й інше. На рубежі 20 сторіччя вчені психологи встановили, що практично в 80 - 90% випадків аварій і катастроф на виробництві домінуючою причиною є людський фактор. Цьому питанню ще досі не надають належної уваги. Необхідно відзначити, що незначна тенденція зниження травматизму на виробництві, відбувається на тлі стабільно високого рівня смертельних випадків і професійних захворювань. 2. Класифікація виробничого травматизму. Травматизмом називається будь-яке порушення нормальної життєдіяльності організму. Виробничий травматизм – явище, що характеризує сукупністю виробничих травм. Виробнича травма – травма, отримана працюючим на виробництві й викликана недотриманням вимог безпеки праці. До травматизму на виробництві відносять: • Нещасні випадки; • Професійні захворювання; • Професійні отруєння. Нещасний випадок на виробництві – це обмежене в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора або середовища, що відбулось у процесі виконання їм трудових обов'язків або завдань керівника робіт, внаслідок якого заподіяна шкода здоров'ю або настала смерть. У результаті нещасного випадку виникають травми. Травма (у переклад із грецького – рана) – ушкодження тканин і органів людини в порушеннями їх цілісності й функцій, викликане дією факторів зовнішнього середовища. У залежності от характеру ушкоджень вони класифікуються (підрозділяються) на: • Механічні ( забитий місця, переломи, порізи і т.д.); • Термічні (опіки, обмороження, сонячні удари); • Хімічні (гострі отруєння, опіки кислотами, лугами); • Електричні (електричні удари, електричні травми); • Променеві (опіки, ушкодження тканин, кровотворних органів); • Нервово й Психічні (переляк, шок); • Комбіновані. До професійного захворювання, яке виникло в результаті професійної діяльності застрахованого й обумовлюється винятково або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт і інших факторів, пов'язаних з роботою (перелік профзахворювань затверджується Кабінетом Міністрів України). Виробниче (професійне) отруєння також, як і професійні захворювання, відбуваються під впливом шкідливих, у першу чергу, хімічних виробничих факторів. Професійні отруєння є случаєм професійного захворювання. Воно називається хронічним при тривалому впливі щодо невеликих кількостей шкідливих речовин і гострим. До гострих професійних захворювань і гострим професійним отруєнням належать випадки, які відбулися після одноразового ( протягом не більше одного робочої зміни) впливу небезпечних факторів, шкідливих речовин. Гострі професійні захворювання викликають дією хімічних речовин, що іонізує й неіонізуючого випромінювання, значної фізичної навантаженням і перенапругою окремих органів і систем людину. До них належать також інфекційні, паразитарні, алергійні захворювання, і т.п. Гострі професійні отруєння викликають в основному шкідливими речовинами гостроспрямованого дії. Гострі отруєння відносять до нещасних випадків. По вазі наслідків нещасні випадки класифікуються в такий спосіб: • Дрібний травматизм ( без втрати працездатності, становить 70-80% усіх нещасних випадків); • Легкий (втрата працездатності не понад 3-х днів, тобто з тимчасовою втратою працездатності); • Тривалий (втрата працездатності від 4 днів до 4 місяців); • Нещасні випадки з важким результатом (повна або часткова втрата працездатності, тобто повна або часткова інвалідність). На один нещасний випадок з важким результатом доводиться 17 звичайних нещасних випадків і 120 випадків мікро травматизму. • Групові (які трапились одночасно з 2 і більш працівниками незалежно від ваги тілесних ушкоджень); • Смертельні. По видах відповідальності нещасні випадки класифікуються: • З вини роботодавця; • З вини потерпілого; • З вини іншого підприємства або працівника іншого підприємства; • Стороння особа; • Змішані; • У результаті стихійних лих (страховка, виплата працівник з першого дня непрацездатності). У залежності від цього, визначається сума виплат (сума відшкодування збитку). По місці й часу події ( по зв'язку з виконанням трудових обов'язків) нещасні випадки можна розділити на дві групи: нещасні випадки невиробничого й виробничого характеру. По зв'язку з виробничою діяльністю останні класифікуються: пов'язане з виробництвом і незв'язане з виробництвом. Порядок їх розслідування й оформлення, призначення й виплати допомога з тимчасової непрацездатності, відшкодування збитку різний. Порядок розслідування нещасних випадків невиробничого характеру і їх характеристика наведена в Положенні "Порядок, розслідування й облік нещасних випадків невиробничого характеру” ( Постанова Кабінету Міністрів України № 270 від 22 березня 2001 р.). До нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом (страхових) відносять випадки, які відбулися із працівниками під час: • Виконання трудових (посадових) обов'язків, у т.ч. у відрядженні; • Перебування на робочім місці, на території підприємства, або в іншому місці роботи протягом робочого часу, або за дорученням роботодавця в неробочий час під час відпустки, у вихідні й святкові дні; • Упорядкування знарядь виробництва, засобів захисту, одягу перед початком роботи й після її закінчення й виконання заходів особистої гігієни; • Проїзду на роботу або з роботи на транспортному засобі підприємства або на транспортному засобі іншого підприємства, яке надало його згідно з договором (заявкою) при наявності розпорядження роботодавця; • Використання власне транспортного засобу в інтересах підприємства з дозволу або за дорученням роботодавця; • Проведення дій в інтересах підприємства, на якім працює потерпілий, які не входять в обов'язку працівника; • Ліквідації аварій, пожеж і наслідків стихійного лиха на виробничих об'єктах; • Надання підприємством шефської допомоги; • Проходження працівника до ( між) об'єкта(ми) обслуговування за затвердженими маршрутами або до будь-якого об'єкта за дорученням роботодавця; • Проходження до місця відрядження й в зворотьому напрямку згідно завдань по відрядженню; • Зникнення працівник пов'язаний з можливістю нещасного випадку з ним під час виконання трудових (посадових) обов'язків (після оголошення його померлим у судовому порядку) • Заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивства під час виконання або у зв'язку з виконанням працівником трудових (посадових) обов'язків незалежно від порушення кримінальної справи; • Раптове погіршення стану здоров'я працівника, яке відбулося внаслідок впливу небезпечних і шкідливих виробничих факторів, або якщо потерпілий не проходив медичного огляду, передбаченого законодавством, а робота, яка виконувалася, була протипоказана постраждалому згідно з медичним виводом про стан його здоров'я та інші. Потерпілий має право одержати допомогу з тимчасової непрацездатності в розмірі 100% заробітку з 1 дня, проводиться відшкодування збитку, заподіяного застрахованому ушкодженням його здоров'я, у випадку інвалідності потерпілий має право на компенсацію загубленого заробітку у відповідності зі ст.21, 28 Закону України про обов'язкове державне страхування от нещасних випадків на виробництві й захворювання, що призвили до втрати працездатності. Ознаки нещасних випадків, які трапилися на підприємстві, але не пов'язані з виробництвом ( не страхуються). Не визначаються як пов'язані з виробництвом нещасні випадки, які відбулися із працівниками: • Під час проходження на роботу або з роботи пішки, на суспільнім, власнім або іншому транспортному засобі яке не належить підприємству й не використовується в інтересах цього підприємства; • По місці постійного проживання, на території польових і вахтових селищ; • Під час використання ними в особистих цілях транспортних засобів підприємства без дозволу роботодавця, а також устаткування, механізмів, інструментів, крім випадків, які відбулися внаслідок несправності цього встаткування; • Внаслідок отруєння алкоголем, наркотичними або іншими отруйними речовинами, а також внаслідок їхньої дії при наявності медичного виводу, якщо це не викликане застосуванням цих речовин у виробничих процесах або порушенням вимог безпеки щодо їхнього зберігання або транспортування, або якщо потерпілий перебував у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, був відсторонений від роботи; • Під час здійснення їм злочинів або інших порушень, якщо ці дії підтверджені рішенням суду; • У випадку природньої смерті або самогубства, які підтверджене виводами судово-медичної експертизи й органів прокуратури; • Заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство працівника під час з'ясування постраждалим особистих відносин, якщо із приводу цих дій є вивід компетентних органів. У цьому випадку виплата допомога з тимчасової непрацездатності й призначення пенсій проводиться на загальних підставах, ураховується стаж безперервної роботи, відшкодування збитку потерпілому не проводиться. Із цих нещасних випадків можна виділити нещасні випадки, які хоча й відбулися поза виробництвом, але пов'язані з роботою. У цьому випадку потерпілий має право одержувати допомогу з тимчасової непрацездатності з 1 дня в розмірі 100% заробітку, а у випадку настання інвалідності внаслідок травми призначається пенсія підвищеного розміру; відшкодування збитку потерпілому не проводиться. Розслідування й облік нещасних випадків, пов'язаних з виробництвом. Відповідно ст.25 закону України " Про охорону праці” роботодавець (власник) повинен організувати розслідування й провести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Розслідування здійснюється згідно НПАОП 00.0-6.022-04 " Положення про порядок розслідування й ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві”. Порядок розслідування й ведення обліку нещасних випадків, які відбулися з учнями й студентами навчальних закладів під час навчально-виховного процесу, трудового й професійного навчання в навчальному закладі, визначається Міністерством освіти й науки України (Постанова № 429 від 30.10.93 г.). Розслідування нещасних випадків проводиться з метою визначення їх обставин і причин, установлення кваліфікації нещасних випадків щодо зв'язку з виробництвом і виду відповідальності. На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібних випадків, а також щодо рішення питань соціального захисту потерпілих. Розслідуванню підлягають нещасні випадки, які привели до втрати працівником працездатності на один робочий день або більше або до необхідності переведення потерпілого на іншу ( більш легку) роботу строком не менш чому на один робочий день, а також у випадку смерті на підприємстві. Про кожний нещасний випадок свідок, працівник, який його виявив, або сам потерпілий повідомляють керівника робіт (або інша уповноважена особа підприємства). До складу комісії з розслідування включаються: • Керівник (фахівець) служби охорони праці або посадова особа (фахівець), на яку роботодавцем покладене виконання функцій фахівця з питань охорони праці (голова комісії); • Керівник структурного підрозділу або головний фахівець (або представник роботодавця у випадку їх відсутності); • Представник профспілкової організації, членом якої є потерпілий (або уповноважений трудового колективу з питань охорони роботи – якщо потерпілий не є членом профспілки); • Представник відповідного робочого органа виконавчої функції фонду ( у випадку нещасного випадку з можливою інвалідністю або у випадку гострого професійного захворювання (отруєння)); • Фахівець відповідного установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби ( у випадку гострого профзахворювання (отруєння)). Потерпілий або його довірена особа має право брати участь у розслідуванні. Комісія з розслідування зобов'язана протягом трьох доби: • Обстежувати місце нещасного випадку, опитати свідків, одержати пояснення потерпілого; • Визначити відповідність умов і безпеки роботи вимогам нормативно-правових актів про охорону роботи; • З'ясувати обставини й причини, які привели до нещасного випадку, визначити зв'язок його з виробництвом; • Визначити осіб, які допустили порушення нормативно-правових актів про охорону роботи, а також розробити заходу щодо запобігання подібних нещасних випадків; • Скласти акт розслідування нещасного випадку за формою Н-5 у двох екземплярах, акт за формою Н-1 або НТ про потерпілого в шести екземплярах і передати його на твердження роботодавцеві; • У випадку виникнення гострих профзахворювань (отруєнь) складається також карта обліку профзахворювання (отруєння) за формою П-5. До першого екземпляра акту розслідування нещасного випадку за формою Н-5( далі – акт розслідування нещасного випадку) додаються акт за формою Н-1 або НТ, пояснення свідків і потерпілого, добування з експлуатаційної документації, схеми й інші документи, які характеризують стан робочого місця. Нещасні випадки, про яких складаються акти за формою Н-1 або НТ беруться на облік і реєструються роботодавцем у спеціальному журналі. Роботодавець повинен негайно вжити заходів щодо усунення (ліквідація) причин нещасного випадку й після закінчення розслідування протягом доби розглянути й затвердити акти за формою Н-1 або НТ. Затверджені акти протягом трьох доби надсилаються: • Потерпілому або довіреній особі разом з актом розслідування нещасного випадку; • Керівникові цеху або іншого структурного підрозділу, де стався нещасний випадок для здійснення заходів щодо запобігання подібний випадків; • Відповідному до робочого органа виконавчої дирекції фонду разом з копією акту розслідування нещасного випадку; • Відповідному до територіального органа Держгырпромнагляду за охороною праці; • Профспілкової організації, членом якої є потерпілий; • Керівникові (фахівцеві) служби охорони роботи підприємства або посадовій особі (фахівцеві), на яку роботодавцем покладене виконання функцій фахівця з питань охорони праці (разом з першим екземпляром акту розслідування нещасного випадку). Копія акту за формою Н-1 висилається органу, до сфери Керування якого належить підприємство. У випадку відсутності такого органа – відповідної місцевої держадміністрації або виконавчому органу місцевого самоврядування. У випадку виявлення гострого профзахворювання (отруєння) копія акту за формою Н-1 і картка обліку з формою П-5 висилається також відповідному до установи (закладу) державної санітарно-епідеміологічної служби, яка веде облік подібних випадків. Акти розслідування нещасного випадку, акти за формою Н-1 або НТ разом з матеріалами розслідування, а також повідомлення про розслідування нещасного випадку, підлягають зберіганню протягом 45 років на підприємстві, працівником якого є (був) потерпілий. У випадку ліквідації підприємства підлягають передачі правоприэмнику, у випадку його відсутності або банкрутства – до державного архіву. Повідомлення про розслідування нещасного випадку (форма Н-2) роботодавець у десятиденний строк по закінченню періоду тимчасової непрацездатності (або смерті) потерпілого надсилає організаціям і посадовим особам, яким надсилається акт за формою Н-1 або НТ. Нещасний випадок, про який безпосередньо керівникові потерпілого або роботодавцеві вчасно не повідомили, або якщо втрата працездатності від нього настала не відразу, незалежно від строку, коли він відбувся, розслідується протягом місяця після одержання заяви потерпілого або особи, яка представляє його інтереси. Нещасний випадок, який відбувся на підприємство із працівником іншого підприємства під час виконання завдання свого керівника, розслідується підприємством, де стався нещасний випадок і про нього складається акт за формою Н-1 комісією з розслідування при участі представників підприємства, працівником якого є потерпілий. Такий нещасний випадок береться на облік підприємством, працівником якого є потерпілий. Підприємство, де стався нещасний випадок, зберігає в себе один екземпляр акту за формою Н-1. Нещасний випадок, який трапився із працівником, який тимчасово був переведений за договором з керівником підприємства на інше підприємство, або який виконував роботи за сумісництвом, розслідується й береться на облік підприємства, куди його було переведено або на якім він працював за сумісництвом. Якщо працівник виконує роботу під керівництвом посадових осіб свого підприємства на виділених територіях, об'єктах, ділянках іншого підприємства, то нещасний випадок, який трапився із працівником розслідується й береться на облік підприємством, працівником якого є потерпілий. У розслідуванні бере участь представник підприємства, де стався нещасний випадок. Нещасний випадок з учнями й студентами навчальних закладів, які відбулися під час проходження ними виробничої практики або виконання робіт на підприємстві під керівництвом його посадових осіб, розслідуються й беруться на облік підприємством. У розслідуванні повинен брати участь представник навчального закладу. Нещасні випадки, які відбулися на підприємстві з учнями й студентами навчальних закладів, які проходили виробничу практику або виконували роботу під керівництвом викладача на виділеної підприємством ділянці, розслідуються навчальним закладом разом із представником підприємства й беруться на облік навчальним закладом. Відповідальність за правильне й своєчасне розслідування й облік нещасних випадків, оформлення актів, виконання заходів, зазначених в актах, несе роботодавець, керівники структурних підрозділів і виробничих ділянок підприємства. Контроль над своєчасністю й об'єктивністю розслідування нещасних випадків, їх документальним оформленням і обліком, виконанням заходів щодо усунення причин здійснюють органі Державного керування, органі Державного нагляду за охороною праці, Фонд згідно з їхньою компетенцією. Суспільний контроль здійснюють трудові колективи через вибраних ними уповноважених з питань охорони роботи й профспілки через виборні органі й своїх представників. Ці органі мають право вимагати від роботодавця складання акту за формою Н-1 або його перегляду, якщо встановлене, що допущене порушення вимог Положення або інших нормативно-правових актів про охорону праці. Посадова особа Держгірпромнагляду за охороною праці має право якщо буде потреба залучати представників відповідного робочого органа виконавчої дирекції Фонду й профспілкової організації, членом якої є потерпілий, проводити розслідування нещасного випадку (вступ скарги, незгода з виводами розслідування обставин і причин нещасного випадку або його приховання й т.п.) видавати обов'язкові для виконання роботодавцем приписання за формою Н-9 щодо необхідності визнання нещасного випадку пов'язаним з виробництвом, складання або перегляду акту за формою Н-1 і узяття його на облік. У випадку незгоди роботодавця із приписанням – питання вирішується вищим підрозділом Держгірпромнагляду за охороною праці або приписання оскаржується у встановленому порядку. У випадку відмови роботодавцем складати акт за формою Н-1 про нещасний випадок або незгоди роботодавця, потерпілого або обличчя, яке представляє його інтереси, зі змістом акту розслідування нещасного випадку за формою Н-1, питання вирішуються в порядку, передбачиними законодавством про розгляд трудових суперечок. СПЕЦІАЛЬНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ Спеціальному розслідуванню підлягають: • Нещасні випадки зі смертельним наслідком; • Групові нещасні випадки, які відбулися одночасно із двома й більше працівниками незалежно від ваги ушкодження їх здоров'я; • Випадки смерті на підприємстві; • Випадки зникнення працівника під час виконання їм трудових обовязків. Спеціальне розслідування організовує роботодавець, або орган, до сфери керування якого належить підприємство, або місцева Держадміністрація або виконавчий орган місцевого самоврядування. РОЗСЛІДУВАННЯ Й ОБЛІК ВИПАДКІВ ХРОНІЧНИХ ПРОФЕСІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ І ОТРУЄНЬ ( далі захворювання) Професійний характер захворювання визначається експертною комісією в складі фахівців лікувально-профілактичного закладу (далі заклад), якому надало таке право МОЗ України. Якщо буде потреба до роботи комісії залучаються фахівці (представники) підприємства, робочого органа виконавчої дирекції Фонду, профспілкової організації, членом якої є потерпілий. РОЗСЛІДУВАННЯ Й ОБЛІК АВАРІЙ На підприємстві згідно з вимогами законодавчих і інших нормативно-правових актів з питань захисту населення й територій від надзвичайних ситуацій і охорони праці повинні бути розроблені й затверджені роботодавцем: • План попередження надзвичайних ситуацій, у якім визначаються можливі аварії, інші надзвичайні ситуації техногенного й природнього характеру, прогнозуються наслідки, визначаються заходи, сили й засобу щодо їхньої ліквідації; • План ліквідації аварій ( надзвичайних ситуацій) (визначаються всі можливі аварії, визначаються дії посадових осіб і працівників підприємства під час їх виникнення, обов’зки працівників професійних аварійно-рятувальних служб). До аварій техногенного характеру належать аварії на транспорті, вибухи, пожежі, аварій з викидом сильнодіючих отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних і інших забруднюючих речовин, раптове руйнування встаткування, споруджень і т.п. Аварії розділяють на дві категорії: І-аварії, внаслідок яких: • Загинуло 5 або травмовано 10 і більше осіб; • Відбувся викид отруйних, радіоактивних, біологічно небезпечних і інших забруднюючих речовин за межі санітарно-захисної зони підприємства; • Збільшилася концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природнім середовищі більш як в 10 раз; • Зруйнований будинок, спорудження або основні конструкції об’экту, що створило погрозу для життя й здоров'я й значної кількості працівників підприємства або населення. ІІ-аварії, внаслідок яких: • Загинуло до 5 або травмовано від 4 до 10 осіб; • Зруйнований будинку, спорудження або основні конструкції об'єкта, що створило погрозу для життя й здоров'я працівників цеху, ділянки із чисельністю працюючих 100 людей і більше. Випадки порушення технологічних процесів, роботи встаткування, тимчасові ділянки виробництва внаслідок спрацьовування автоматичних захисних блокувань і інші локальні порушення в роботі цехів ділянок і т.п. не належать до категорій аварій, розслідуються згідно з вимогами законодавства. Розслідування аварій з нещасними випадками проводиться згідно з Положенням, без нещасних випадків комісіями з розслідування, які створюються: • У випадку аварій І категорії - наказом центрального органа виконавчої влади або розпорядженням місцевої держадміністрації (наприклад, області) за узгодженням із МНС і відповідними органами Державного нагляду за охороною праці; • У випадку аварій ІІ категорії – наказом керівника органа, до сфери керування якого належить підприємство (наприклад, міністерство), або розпорядженням районної Держадміністрації або виконавчого органа місцевого самоврядування (узгодження аналогічні). СТРАХОВИЙ РИЗИК І СТРАХОВИЙ ВИПАДОК Відповідно до Закону України « Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасних випадків на виробництві й профзахворювання, викликавших втрату працездатності» і страховий ризик – обставини, внаслідок яких може трапитися страховий випадок. Страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що заподіяло застрахованому професійно обумовлену фізичну або психічну травму при виконанні виявленні в період, коли потерпілий не полягає в трудових відносинах з підприємством. Нещасний випадок або професійне захворювання, що відбулось внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим також є страховим випадком. Порушення правил охорони праці застрахованим, що викликали нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика от виконання зобов'язань перед потерпілим. Але в цих випадках сума страхових виплат потерпілому може бути зменшена до 50%. Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної й соціальної реабілітації, з також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) по встановлених нормах. 3. ОСНОВНІ МЕТОДИ Й АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ Аналіз виробничого травматизму виконується для встановлення закономірностей його формування й розробці ефективних профілактичних заходів. У процесі аналізу травматизму повинні бути з'ясовані причини нещасних випадків і розроблені заходи щодо їхнього попередження. Для аналізу виробничого травматизму застосовують чотири основні методи: статистичний, монографічний, економічний, метод фізичного й математичного моделювання. Статистичний метод заснований на вивченні причин травматизму по документах, що реєструють нещасні випадки (акти за формою Н-1, листки тимчасової непрацездатності) за певний період часу (місяць, квартал, півріччя) у випадку професійних захворювань аналізуються дані карт обліку професійних захворювань за формою П-5, які складаються на підставі актів розслідування випадків профзахворювань. Цей метод дозволяє визначити порівняльну динаміку травматизму по окремих галузях, підприємствах, цехах, ділянках одного підприємства й виявити закономірності ділянки або зниження травматизму. Для оцінки рівнів травматизму користуються відносними показниками (коефіцієнтами) частоти, ваги й втрат. У якості коефіцієнта частоти травматизму ухвалюється число нещасних випадків, що доводиться на тисячу працюючих за певний період: де Т – число нещасних випадків за звітний період; Р – середнесписочне число працюючих за той же період. Коефіцієнт ваги травматизму характеризує середня кількість днів непрацездатності, що доводяться на один нещасний випадок: де Д – сумарна кількість днів непрацездатності по всіх нещасних випадках за звітний період. У якості коефіцієнта втрат (показника загального травматизму) ухвалюється кількість діб непрацездатності працівників, що доводяться на 1000 людей. У ці показники не включаються групові й смертельні нещасні випадки: Зміна показників частоти, ваги й втрат протягом ряду років характеризує динаміку промислового травматизму й ефективність заходів щодо попередження травматизму. При поглибленому статичному аналізі травматизму крім виявлення причин травматизму проводиться також аналіз нещасних випадків по джерелах і характеру впливу на організм, видам робіт або виробничих операцій, характеру травм, аналізуються відомості в потерпілих (професія, стаж, підлога, вік), дані в часі події (місяць, час робочого дня, зміна). Отримані відомості орієнтують дослідників у небезпеці виробничої обстановки, у питаннях розробки індивідуальних захисних пристосувань, дозволяють виконати попереджувальні заходи. До різновидів статистичного аналізу ставляться груповий і топографічний. Груповий метод вивчень травматизму заснований на повторюваності нещасних випадків не завищимо від ваги ушкоджень. Наявний матеріал розслідування розподіляється по групах з метою виявлення найбільше часто повторюваних випадків (однакових зважаючи на обставини). Топографічний метод полягає у вивченні причин нещасних випадків по місці їх події, які систематично наносяться умовними знаками на плани ділянки, цеху, підприємства. Метод дає наочна вистава про вогнища травматизму без вивчення обстановки й причинності, що викликали нещасний випадок.

Професійна орієнтація є складною науково-практичною системою роботи. її інформаційну і методичну основу складають глибокі знання змісту і умов професійної діяльності, правильні уявлення про вимоги професій до психофізіологічних та особистісних якостей людини, а також психодіагностична оцінка індивідуально-психологічних особливостей людини, порівняння одержаних результатів з вимогами різних видів діяльності до особистості працівника. Це визначає необхідну конкретність, цілеспрямованість й науково-методичну забезпеченість професійної орієнтації. Таким чином, вона не може бути цілеспрямованою й ефективною без чітких, науково обґрунтованих даних про специфіку професій та їх вимоги до особистісних і психофізіологічних якостей людини.

Профорієнтаційна робота сприяє цілеспрямованому розвитку здібностей людини, зростанню її професіоналізму, працездатності, збереженню здоров'я і виступає одним із важливих елементів державної політики в сфері соціального захисту та зайнятості населення, забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, підвищення її соціальної та професійної мобільності, відіграє значну роль у профілактиці масового вимушеного безробіття. Профорієнтаційні заходи стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності.

Головною метою профорієнтаційної роботи є сприяння специфічними для неї методами посиленню конкурентоспроможності працівника на ринку праці і досягнення продуктивної зайнятості населення.

Як відомо, відсутність знань про психологічний зміст професій може мати негативні наслідки при виборі чи зміні професії, роботи, проведенні профконсультації чи профвідбору, розподілі кадрів. Як образно висловився американський пси-холог Т.В.Харрелл, "опис роботи є серцем профорієнтації". На важливість вивчення професій з метою профорієнтації вказується у дослідженнях багатьох психологів: Н.Д.Левітова, І.К.Шпільрейна, С.Г.Геллєрштейна, К.М.Гуревича, Є.О.Клімова, К.К.Платонова, Є.О.Мільєряна та інших.

Останнім часом нагальні потреби практичної профорієнтації викликали інтерес до психологічного вивчення професій. Але такі роботи поки що не набули потрібних масштабів. До того ж, професіографічні матеріали, які є, не задовольняють зростаючих загалів практики. Як свідчить аналіз літератури з даної проблеми, вони мають ряд недоліків. Основним з них є те, що розробка професіограм ґрунтується не на експериментальному дослідженні, а на емпіричному вивченні професійної діяльності. В таких професіограмах відсутній чіткий перелік професійно важливих якостей і кількісних критеріїв рівня їх розвитку.

В умовах професіографічного дефіциту працівникам профорієнтації часто доводиться працювати "наосліп", спираючись на випадкові емпіричні уявлення про психофізіологічні вимоги різних професій до особистості спеціаліста, і відповідно інтуїтивно відбирати той чи інший блок психодіагностичних методик для профконсультації чи профвідбору. Варто звернути увагу на те, що такого роду суб'єктивні уявлення про професії не завжди адекватно відображують внутрішню, приховану від зовнішнього спостереження психологічну структуру діяльності і можуть ввести спеціаліста в оману. Крім того, в службі профорієнтації існує проблема кваліфікованих кадрів. У ряді випадків психологами-профконсультантами працюють люди, які не мають спеціальної психологічної освіти. Враховуючи все це, слід погодитися з тим, що ситуація, яка склалася в практиці професійної орієнтації, містить у собі серйозну небезпеку спрощеного підходу до розв'язання життєво важливих проблем — вибору чи зміни професії, місця роботи, а то й некомпетентного втручання в долю людей, які потребують психологічної допомоги.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.