Класифікація радіаційних аварій за характером дії і масштабами.

Радіаційна аварія - це будь-яка незапланована подія на об’єкті з радіаційною чи радіаційно-ядерною технологією, якщо при виникненні її має місце втрата контролю над джерелом та виникає реальна (або потенційна) загроза опромінення людей, пов’язана з втратою контролю над джерелом.

Таблиця 2. Гранично припустима межа дози

Група	Гранично допустима доза ГДД для осіб категорії “А” за рік	Межа дози для осіб категорії “Б” за рік
I	0,05 (5 бер)	0,005 (0,5 бер)
II	0,15 (15 бер)	0,015 (1,5 бер)
III	0,30 (30 бер)	0,03 (3 бер)

За масштабами розповсюдження радіонуклідів прийнято розрізняти два типи аварій: промислову і комунальну. При промисловій радіаційній аварії радіаційні наслідки обмежуються виробничими приміщеннями та територією об’єкту і радіаційному впливу піддається, як правило тільки персонал ядерного об’єкту.

Комунальна аварія характеризується розповсюдженням радіонуклідів за межі території об’єкту, це потребує проведення заходів з захисту не тільки персоналу, але і населення. Комунальні аварії за масштабами поділяються на локальні, якщо в зоні аварії проживає до 10 тис. осіб, регіональні – із зоною від декількох населених пунктів, адміністративних районів до декількох областей з населенням більше 10 тис. осіб, глобальні – комунальні радіаційні аварії, які поширюються на значну або всю територію країни. До глобальних аварій належать транскордонні, з поширенням наслідків аварії за межі державних кордонів (табл. 3).

Для оцінки ситуацій, що можуть виникати при експлуатації ядерних реакторів, в багатьох країнах світу, у тому числі і в Україні, застосовується Міжнародна шкала подій на АЕС, котра була розроблена спеціалістами МАГАТЕ.

Суть цієї шкали полягає в тому, що за наслідками для оточуючого середовища (величина радіоактивного викиду по йоду-131) і населення (доза опромінення), а також для ядерного реактора і персоналу станції всі події на АЕС поділяються на 7 класів: І-й - незначна подія; 2-й - подія середньої тяжкості; 3-й - серйозна подія; 4-й - аварія в межах АЕС; 5-й - аварія з ризиком для оточуючого середовища; 6-й - тяжка аварія і 7-й - глобальна аварія.

Події 1-го і 2-го класу не призводять до переопромінення як персоналу станції, так і населення. Події 3-го класу супроводжуються переопроміненням тільки персоналу станції, а події від 4-го до 7-го класу викликають переопромінення як персоналу станції, так і населення. За цією шкалою аварія на Чорнобильській АЕС відноситься до 7-го класу подій.

Таблиця 3. Класифікація аварій ядерних реакторів АЕС за масштабами радіоактивних викидів

№ за/п	Тип аварії	Дія радіаційних факторів	Суб`єкт радіаційного захисту
21.	Промислова	В межах території виробничих приміщень і промислового майданчика об’єкту.	Персонал об’єкту
22.	Комунальна	Розповсюджується за межі промислового майдан-чику та санітарно-захисної зони об’єкту.	Персонал об’єкту та населення
23.	Локальна	Комунальна радіаційна аварія, якщо в зоні аварії проживає населення чисельністю до 10 тис. чоловік.	Персонал об’єкту та населення
24.	Регіональна	Комунальна радіаційна аварія, зона якої поширюється на адміністра-тивнотериторіальну одиницю з чисельністю >10 тис. чол.	Персонал об’єкту та населення
5.	Глобальна	Комунальна радіаційна аварія, під вплив якої підпадає значна частина або вся територія країни та її населення.	Персонал об’єкту та населення
6.	Транскордонна	Це така глобальна радіаційна аварія, коли зона аварії поширюється за межі державних кордонів країни, в якій вона відбулася.	Персонал об’єкту та населення

Фази /етапи/ розвитку ядерних аварій. Норми радіаційної безпеки України від 1997 року пропонують таку градацію подій у після аварійний період.

Перша фаза аварії (рання або гостра) - це фаза комунальної аварії тривалістю від декількох годин до одного - двох місяців після початку аварії, яка включає такі події:

газоаерозольні викиди і рідинні скиди радіоактивного матеріалу із аварійного джерела;
процеси повітряного переносу та інтенсивної міграції радіонуклідів;
радіоактивні опади і формування радіоактивного сліду.

В період ранньої фази аварії при наявності значних викидів радіоізотопів йоду виділяють йодний період аварії, протягом якого існує серйозна загроза надходження в організм людини цих радіонуклідів інгаляційним шляхом та з продуктами харчування і, як наслідок, переопромінення щитоподібної залози, особливо у дітей. Усі види втручань в період ранньої фази носять терміновий характер.

Друга фаза аварії - середня або стабілізаційна фаза комунальної аварії, яка починається через один-два місяці і завершується через 1-2 роки після початку радіаційної аварії, під час якої відсутні (через радіоактивний розпад) недовговічні осколочні радіоізотопи телуру, йоду, барію і лантану, але у формуванні гама-поля зростає роль цирконію (95Zr), ніобію (95Nb), ізотопів рутенію (103Ru, 106Ru), цезію (134Cs, 136Cs, 137Cs).

Основними джерелами внутрішнього опромінення на середній фазі аварії є радіоізотопи цезію (134Cs, 136Cs, 137Cs), і стронцію (89Sr, 90Sr), які надходять з продуктами харчування, виробленими на радіоактивно забруднених територіях.

До особливостей середньої фази належать:

порівняно швидке зниження дози гама-випромінювання на місцевості (майже в 10 разів через 1 рік після початку цієї фази);
переважання кореневого над поверхневим типу забруднення сільськогосподарської продукції.

Усі види втручань в період середньої фази аварії відносяться у більшості випадків до довгострокових.

Третя, пізня фаза аварії - це фаза комунальної аварії, що починається через 1-2 роки після початку аварії, коли основним джерелом зовнішнього опромінення стає 137Cs, що міститься у ґрунті, а внутрішнього - 137Cs і 90Sr в продуктах харчування, які виробляються на забруднених цими радіонуклідами територіях. Втручання на пізній фазі аварії носять виключно довгостроковий характер.

Від фази (етапу) розвитку ядерної аварії залежать шляхи радіаційного впливу на конкретні категорії осіб, що зазнають опромінення. Знання цих шляхів дозволяє вірно визначити адекватні контрзаходи з метою радіаційного захисту.

На ранній фазі розвитку ядерної аварії можливі наступні шляхи опромінення:

зовнішнє опромінення від радіоактивної хмари аварійного викиду;
зовнішнє опромінення від шлейфу опадів з радіоактивної хмари;
інгаляційне опромінення від вдихання радіонуклідів, які містяться у шлейфі;
опромінення від радіоізотопів йоду, які надходять інгаляційно, з продуктами харчування та питною водою;
контактне опромінення при забрудненні радіонуклідами шкіри, одягу та інших поверхонь;
зовнішнє опромінення від опадів радіонуклідів на ґрунт та інші поверхні;
інгаляційне опромінення за рахунок надходження радіонуклідів при їх вторинному піднятті вітром;
внутрішнє опромінення від споживання радіоактивно заражених продуктів харчування та води.

Можливе і зовнішнє опромінення персоналу аварійного об’єкту та осіб, які беруть участь у ліквідації наслідків аварії (в межах аварійного об’єкта), від зруйнованого або пошкодженого ядерного реактора та фрагментів активної зони, викинутих вибухом на промисловий майданчик станції, а також від факела радіоактивного викиду.

В середню фазу аварії шляхами опромінення є:

зовнішнє опромінення від випадів радіонуклідів на поверхню ґрунту та інші поверхні;
інгаляційне опромінення за рахунок надходження радіонуклідів при їх вторинному піднятті вітром;
споживання радіоактивно забруднених продуктів харчування та води.

В пізню фазу радіонукліди надходять в основному при споживанні радіоактивно забруднених продуктів харчування та води.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Механізм дії іонізуючих випромінювань на тканини організму	\|	Чорнобильська катастрофа: події, факти, цифри

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.