Течії Північного Льодовитого океану

Течії Індійського океану

Рух води на поверхні Індійського океану зумовлюється дією вітру, а на великій глибині — нерівномірним розподілом густини. Через те, що поверхневі води в загальних рисах переміщуються в напрямі руху вітрових систем, в океані чітко вирізняються три великомасштабні циркуляції:

мусонний кругообіг, південний субтропічний антициклональний кругообіг та Антарктична Циркумполярна течія. Останні дві системи подібні до відповідних систем інших океанів, але південний субтропічний антициклональний кругообіг відрізняється від тихоокеанського і атлантичного тим, що в ньому немає чітко вираженої східної ланки вздовж берегів Австралії. Водночас його західна ланка — течія Мису Голкового — найсильніша з подібних течій Південної півкулі. Середня швидкість її 1 м/с, а місцями досягає 2 м/с.

Складовою субтропічного антициклонального кругообігу на півночі є Південна Пасатна течія, На підході до острова Мадагаскар вона роздвоюється. Більша частина потоку продовжує рух на захід, а менша повертає на південь уздовж східного берега Мадагаскару. Поблизу берегів Південної Африки вона зливається з Мозамбіцькою течією та дає початок течії Мису Голкового. Остання являє собою вузький потік блакитної води, що досягає крайньої південної точки Африки.

Зустрівшись із зеленими водами Антарктичної Циркумполярної течії, ця течія повертає назад, утворюючи Агульяську зворотну течію. В такий спосіб на півдні Африки формується невеликий антициклональний вихор шириною близько 300 км.

Досить складна циркуляція в північній частині океану, де переважають мусонні вітри. Під час південно-західного мусону води рухаються за годинниковою стрілкою. Мусонний кругообіг утворюють три основні течії: Південну Пасатну, Сомалійську та Мусонну.

Ізольованість Північного Льодовитого океану, постійна суцільна крига, а також великий стік прісних вод річок істотно впливають на перебіг гідрологічних процесів. Крижаний покрив ізолює водну поверхню від атмосфери, тому атмосфера не має вирішального значення у формуванні водних мас та їх циркуляції. Головним циркуляційним фактором є материковий стік, надходження води з Тихого океану й Атлантики, звідки надходить більше 200 тис. км куб. теплих вод. Води приносять із собою велику кількість тепла, яке дорівнює 8 ·10 ²⁰ кДж. Якби атлантичні води не надходили у Північно Льодовитий океан, то клімат самого океану і навколишньої суші був би суворішим. Лише за рахунок тепла Атлантичних вод клімат Норвегії, Швеції, Шпіцбергена та інших районів набагато м’якіший, ніж у Північній Канаді, на Алясці, Чукотці, розташованих на тій самій широті. У Норвезьке, Гренландське і Баренцове море теплі атлантичні води надходять із Північноатлантичною течією. В арктичному басейні атлантичні води завдяки своїй великій густині ніби підтікають під холодні і менш солоні поверхневі води і на глибині 100-900 км рухаються вздовж материкового схилу Євразії, віддаючи своє тепло розташованим над ними водам, кризі, атмосфері і повільно охолоджуючись. Переважаючим типом поверхневих течій є повільний рух вод океану зі сходу на захід від берегів Азії через Північний полюс до східних берегів Гренландії. Такий характер течії, з одного боку, викликаний переважаючими тут східними вітрами, а з іншої – компенсацією потоку вод із Північної Атлантики. Головна Трансарктична течія зароджується в районі Чукотського моря і широкою смугою рухається зі сходу на захід до берега Гренландії зі швидкістю від 2 м/с з початку до 5 м/с в кінці, далі у вигляді Східно-Гренландської течії підсилена вітрами виходить з острова у північноєвропейську частину океану. Трансарктична течія трохи інтенсивніша взимку, ніж улітку. Між Аляскою і Трансарктичною течією виникає місцевий антициклональний кругообіг, що приблизно відповідає улоговині Бофорта. Швидкість руху у ньому 2-3 м/с.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Течії Тихого океану	\|	Припливи та відпливи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.