Геологічна будова дна Світового океану

Океанічна земна кора складається з двох основних шарів. Верхній шар – це ущільнені осадові породи, потужність яких різко перевищує декілька кілометрів. Середня потужність океанічних осадків – від 300 до 1000 м. Але є місця, де їх дуже мало ( лише декілька метрів), або й зовсім немає, як на серединно-океанічних хребтах. В окремих западинах їхня потужність сягає кількох кілометрів, а під водами Мексиканської затоки – більш як 15000 м. Товща осадових відкладів залежить від рельєфу дна, процесів змиву та перенесення гірських порід із материків та кількості вапнякових нагромаджень.

Швидкість відкладення осадів на дні різна(від декількох міліметрів до 100 мм за тисячі років ) і залежить від відстані до материків, кліматичних умов, підводної вулканічної діяльності.

Другий шар океанічної кори – базальтовий, складений темними щільними виверженими (тобто такими, що утворилися при остиганні магми) основними породами. Його потужність на континентах досягає 40 км, за його межами - від 3 до 10 км.

Після встановлення особливостей земної кори під океанами вчені стали поділяти її на два типи: континентальний и океанічний.

Відмінність між двома типами земної кори досить значна, перехід між ними поступовий. Тому вирізняють ще два перехідні типи:

а) субокеанічний, що має більшу від океанічного товщу осадової оболонки - 15-25 км ( окраїнні та внутрішні моря );

б) субконтинентальний, який, крім осадової, має гранітно-базальтову оболонку потужністю 15-20 км (великі океанічні острови, та острівні дуги ).

Перший тип характерний для окраїнних і внутрішніх морів, другий – для великих океанічних островів та острівних дуг.

Під серединно-океанічними хребтами земна кора дуже тонка, має меншу щільність, інші магнітні властивості, посилені теплові потоки і має специфічну будову. Тут виділяється тонкий шар пухких осадів, а нижче слідкує “другий шар” зі швидкостями поздовжніх хвиль 3,5 – 6 км/с. Потужність цього шару мінлива – від декількох сотень метрів до 3 км. Під цим шаром залягають породи підвищеної щільності зі швидкостями поздовжніх хвиль 6,5-7 км/с. На відміну від перших двох шарів, які мають переривчасте поширення, океанічний шар просліджується скрізь. Вздовж осьової частини хребта ( у рифтовій долині ) через розломи мантійна речовина виходить на поверхню земної кори, застигає і твердіє. Мантія Землі в океані знаходиться нижче базальтового шару. Встановлено, що такі процеси повторюються багато разів і щоразу магма виливається на поверхню дна, створюючи базальтову кору. Завдяки підняттю розплавленої речовини у рифтовому розломі Серединно-Атлантичного хребта відбувається безперервне розширення дна океану і віддалення один від одного Євразійського і Північноамериканського материків приблизно на 2-3 см за рік, Гавайські острови зі швидкістю 6,5 см за рік, Австралія і Північна Америка віддаляються один від одного на 1-2 см за рік.

Питання та запитання для самоконтролю:

1. Сучасні гіпотези походження і розвитку океанічних западин.

2. Назвіть докази розширення дна океанів.

3. Чим відрізняється за походженням океанічні хребти від гірських споруд суходолу?

4. Будова океанічної й материкової земної кори.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
ПОХОДЖЕННЯ І РОЗВИТОК ОКЕАНІВ	\|	Основні морфометричні характеристики океанів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.001 сек.