ЦЕРКВА В ЖИТТІ КОЗАКІВ

Їжа.

У кожному курені стояли столи, а довкола них лави, на яких сідали козаки.

Кухарі насипали їжу у великі дерев’яні миски і ставили на кожному столі, а поруч з їжею всякі напої у великих відрах, на яких вішали дерев’яні черпаки. Отаман сидів на першому місці, козаки довкола стола, і починали їсти.

Козацькі страви: тетеря, рубці, галушки, риба, свиняча голова до хріну, локшина, гречана й пшоняна каші, житній хліб, пшеничні коржі, молоко.

Тетерею називали тісто з житньої муки, розведене молоком або водою з медом.

Від татар козаки перейняли вживання часнику й цибулі.

Після обіду козаки кланялися отаману, один одному й дякували кухареві.

Отаман виходив із-за столу і кидав гроша у скриньку. Так само чинили всі козаки: ці гроші діставав кухар і за них купував на базарі харчі на другий день.

Кухарі варили їжу в окремих куренях у мідних або залізних казанах.

Запорожці славилися веселістю, жартами, насмішками.

Особливо полюбляли вигадувати прізвищі товаришам.

Школи.

При церквах створювали школи.

Відомо про 16 шкіл, які існували на Січі.
2 школи спеціалізувалися на фізичному та військовому навчанні.
Була школа, яка готувала писарів, військових канцеляристів, керівників паланок і куренів.
Була на Січі одна музична школа (школа вокальної музики і церковного співу). Керував нею «читака і співака» (так записано в документах того часу) Михайло Кафізма.

В школі навчали читців і співаків для церков, готували трубачів, сурмачів,

довбишів.

При школі було створено групу виконавців – лицедіїв, які ставили вертепну народну лялькову драму. Вона ж організовувала різноманітні урочистості та карнавали під час свят і на честь повернення запорожців із військових походів.

Кобзарі на Січі.

На Січі жили й кобзарі. З історичних джерел відомо, що кобзар ходив у походи, складав пісні та думи.

Багато кобзарів побувало в Криму й Туреччині. Музикантів ніхто не займав, кордони були відкриті для них. Тому народних співців з України можна було зустріти у Кафі й Стамбулі. Саме вони подавали вісті про невільників на батьківщину, створювали думи про полонених, їхні страхітливі муки на чужині. До нас дійшли «Плач невільників», думи «Втеча невільників» та «Смерть козаків на Азові».

Кобзарі офіційно входили до складу Війська Запорозького і разом із довбишами, сурмачами та іншими виконавцями грали козацьку полкову музику. Такі воїни носили бандуру поряд із списком і шаблею. Безліч пісень і дум створили вони під час походів.

Бандуристами ставали також козаки, які втратили зір у боях чи полоні, але були музично та поетично обдарованими.

Кобзарі користувалися великою пошаною у війську та серед народу.

Центром духовного життя козаків була січова церква. Запорозькі козаки були глибоко релігійними людьми.

У межах вільностей Війська Запорозького існувало близько 60 церков.

Козаки постійно відвідували богослужіння, читали Біблію, а повернувшись із походу з трофеями, значну частину їх віддавали на церкву.

У кожному курені були ікони – багаті, гарно оздоблені; перед ними висіли розкішні свічники і лампади. Під час читання Євангелія в церкві козаки тримали шаблі напоготові, на знак того, що готові будь-якої миті боронити православну віру.

Кожен козак, умираючи, відписував на церкву ікону, злиток золота і срібла, гроші тощо.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.