Новини освіти і науки:

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Родина Острозьких

Однією з найвідоміших родин в Речі Посполитій були Острозькі: князь Костянтин Іванович і його дружина Марія Слуцька. Костянтин Іванович Острозький у різний час обіймав посади литовського гетьмана, воєводи, був гарним полководцем. До самої смерті в 1530 року він захищав православну церкву від наступу католицизму, організував оборону українських земель системою міст і замків, здійснював походи проти татар. Його син Василь- Костянтин теж наполегливо відстоював православ'я. У 1559 році Василь-Костянтин Острозький стає воєводою київським, що посилило його вплив на політичне життя України. Острозький ходив в походи, проводив енергійну колонізаторську політику в порубіжних землях Київщини та Брацлавщини, засновуючи нові міста, замки та слободи. Наприкінці XVI століття Острозький був найбільшим після короля землевласником Речі Посполитої: йому належало 80 містечок і 2760 сіл. Річний прибуток князя перевищував 19 мільйонів злотих. Економічна потужність маєтностей княжого роду, зростання багатств, блискуча політична кар’єра(сенатор) швидко роблять Острозького «некоронованим королем Русі», що дозволяє йому проводити відносно незалежну політику в руських землях. В.-К. Острозький в 1573—1574 роках був одним з можливих кандидатів на польський престол, згодом, після смерті останнього Рюриковича царя Федора – й на московський престол, (Острозький був родичем Рюриковичів). Але не судилося, хоч владу він й так мав величезну. Острозький виступав за рівноправне входження Русі до складу Речі Посполитої. Дуже складним було відношення Острозького до козацтва. Він підтримував козацтво і Січ, як форпост проти турецько-татарської небезпеки, запрошував козаків на службу. Однак, будучи типовим феодалом свого часу, магнатом, Острозький вороже ставився до назріваючих козацько-селянських повстань, які загрожували розоренням земель держави, тому брав участь у придушенні повстання К.Косинського. (За даними Інтернету)

Культурна діяльність В.-К.Острозького Резиденція князя стала центром культурного опору католицькій та уніатській експансії. Князь Василь-Костянтин Острозький відзначився наступними справами(див. таблицю):

· заснував перші православні організації – братства; · у 1576 році відкрив школу в Острозі, яка згодом стала Острозькою слов’яно-греко-латинською Академією - першим навчальним закладом вищого типу у Східній Європі; · заснував школи у Турові, Володимирі-Волинському; · при допомозі відомого московського першодрукаря Івана Федорова - заснував друкарню в Острозі близько 1577 року; · у 1581 році, на кошти Острозького, Іваном Федоровим староруською мовою друкується Острозька Біблія(вийшло ще 20 різних видань); · сприяв розвитку мистецтва, зокрема малярства(при Богоявленській замковій церкві виникла власна іконописна традиція); · сприяв утворенню в Острозі гуртка (академії) слов'янських та грецьких учених, публіцистів, теологів та богословів (до нього входили Герасим Смотрицький, Василь Сурозький, Христофор Філарет, Еммануїл Ахіллес, Лука Сербин, Кирило Лукаріс -майбутній Олександрійський та Константинопольський патріарх, Зизаній Тустановський, Дем'ян Наливайко, Іван Федоров та інші); · За сприянням Острозького в Острозі була зібрана велика бібліотека, яка включала в себе грецьку та західноєвропейську богословську літературу, передруки античних творів, словники, космографії, граматики та інше.

Останні роки життя старий князь хворів, тому поступово відійшов від участі в політичному і культурному житті країни. Жив у замку в Дубні. Це негативно позначилося на діяльності академії в Острозі, яка на початку XVII століття поступово занепадає. Помер Острозький в 1608 році і був похований в крипті Богоявленської церкви в Острозі. Княжіння Острозького позначилося неабияким піднесенням української культури та освіти. Тільки останній з Острозьких Януш Костянтинович відступився від батьківської віри, й на початку XVII століття покатоличився.

5. Берестейська церковна унія

Становище православної церкви

Після розколу 1054 року християнства на католицьку і православну(грецьку) церкви не раз ставилося питання про відновлення єдності християнської церкви. Але протиріччя між церквами лише зростали.

У 1453 році, після захоплення турками Константинополя – центру православ’я, становище церкви православної значно погіршилося. У 1589 році став самостійним Московський патріархат, голова якого став Патріархом Московським і всієї Русі. Охоплюючи десять єпископств на Україні та в Білорусії, нова митрополія на Україні розірвала церковні зв'язки з Москвою, повернувшись під верховенство константинопольського патріарха.

В цей період на українських і білоруських землях Речі Посполитої почався розклад православ’я: ополячення, покатоличення. Право світської влади призначати єпископів підірвало авторитет митрополита. А те, що кожний єпископ сам установлював власні закони, швидко розхитувало організаційну дисципліну православної церкви.

Додаток. Занепад православної церкви

На українських і білоруських землях Речі Посполитої почався розклад православ’я.Організаційна дисципліна падала. Ще згубнішою була корупція, породжувана покровительством світської влади. Нововисвячені на священиків шукачі поживи часто підкупом здобували сан єпископа, відтак отримуючи можливість плюндрувати свої єпархії, розпродаючи ікони, коштовності та землі. Згодом навіть звичайні феодали почали продавати розташовані на їхніх землях парафії та монастирі тому, хто більше заплатить, або відписувати їх своїм родичам, що не мали права спадщини. Духовенство розбазарювало землі, стало вести великосвітський образ життя(полювання, банкети, турніри, торгівля), дехто скотився до злочинів(митрополит Онисифор Дівочка, єпископ Кирило Терлецький). (За даними інтернету)

Скориставшись з скрутного становища православ’я, окремі богослови, церковні ієрархи стали закликати до унії– об’єднання католицької і православної церкви в єдину.

Аргументи прихильників унії

Петро Скарга (богослов-єзуїт, ректор Варшавського колегіуму)	Трактат «Про єдність церкви божої». Переконував православних у необхідності об’єднання церков, проведення реформ заради врятування християнської віри
Михайло Рогоза (православний митрополит)	Доводив, що унія підійме авторитет православних священиків

Певний час унію підтримував і князь В.-К.Острозький(потім відмовився), єпископи Іпатій Потій(м. Володимир),Кирило Терлецький(м.Луцьк) і Гедеон Балабан (Львів; потім відмовився). Проти унії, на захист православ’я виступили письменник Іван Вишенський (написав «Послання до єпископів»), Христофор Філарет, інші.

Берестейській собор (реконструкція)

Причини підписання унії

1) кризовий стан української православної церкви; 2) ідеї церковного об’єднання, що поширювалися в суспільстві; 3) посилення процесу покатоличення і ополячення українського населення; 4) бажання церковних ієрархів, шляхти отримати рівні з поляками права. Підписання Берестейської унії 1596 року та її умови

16-20 жовтня 1596 року відбувся церковний Собор у Бресті, за яким:

1) Православна і католицька церкви об’єднувалися і утворювалася нова греко-католицька(уніатська) церква(ГКЦ);

2) ГКЦ зберігала свої обряди, традиції, церковнослов’янску мову богослужіння, але визнавала основні догмати католицької церкви;

3) ГКЦ визнавала зверхність Папи Римського, як вищого ієрарха;

4) православне духовенство, що визнало унію, звільнялося від сплати податків, додаткових повинностей, зрівнювалося в правах з католицьким;

5)Шляхта і міщани, що визнали унію, також урівнювалися в правах з католиками латинського обряду, могли займати місця в державних і місцевих структурах управління.

Наслідки

Завдяки підписанню унії українське населення більше прилучалося до скарбів європейської культури, розвивалася освіта. Але, водночас, на українських землях посилився наступ католицтва та його вірного слуги – уніатства.

Людям нав’язувалися чужі погляди, обряди, традиції. Але більшість українського населення так і не прийняло унії. Спроба об'єднати християнські церкви, закінчилося лише їхнім подальшим роздрібненням, бо тепер замість двох існувало три церкви: католицька, православна та уніатська, (або греко-католицька). Українське суспільство розкололося навпіл: з одного боку — православні магнати, більшість духовенства та народні маси, в той час як з іншого — колишні ієрархи, підтримувані королем та купкою прибічників. Унаслідок цього виникла ситуація, коли існувала, за словами історика, «церковна ієрархія без віруючих і віруючі без своїх ієрархів». Православ’яопинилося поза законом і переслідувалося.

Після Берестейської унії більшість православних єпископів стають уніатами. Вірними православ’ю залишилися лише Гедеон Балабан(Львів), що все ж не визнав унію, Михайло Копистенський (Перемишль) і Єремія Писаревський(Львів). Наступ католицької Контрреформації мав згубний вплив. Коли в 1608 році помер «стовп православ'я» князь Костянтин Острозький, його онука, фанатична католичка Анна Ходакевич, передала Острозьку академію єзуїтам. Львівське братство також почало занепадати, оскільки українські міщани більше не в змозі були підтримати його, терплячи все більші утиски з боку католицької церкви та польського уряду.

Єлизавета Гулевич Єлисей Плетенецький Гедеон Балабан

6. Церковне життя на початку XVII століття.Петро Могила

Відродження українського православ'я

Велике значення у православного відродження на сході України мала стародавня Києво-Печерська лавра. Саме там почалося згуртування вірних православ'ю діячів та книгодрукування. У 1620 році запорожці на чолі з П.Сагайдачним вступили до Київського братства і всіляко сприяли висвяченню нових православних ієрархів.

Коли у 1620 році патріарх єрусалимський Феофан висвятив кількох єпископів і рукопоклав Іова Борецького на митрополита київського, православні українці знову мали своїх церковних владик. Католики і уніати виступили з протестом. Однак польському урядові потрібна була підтримка козаків у веденні війни, тому він не втручався у справи, й нова православна ієрархія дістала визнання.

Новий король Владислав IV Ваза у 1632 році видав державно-політичний акт“Статті для заспокоєння руського народу” (затверджений сеймом у 1633 році) який узаконював існування православної церкви в Україні.

Додаток. Роль Лаври і Київського Богоявленського братства

Велике значення у православного відродження на сході України мала стародавня Києво-Печерська лавра. У 1610-х роках її архімандрит Єлисей Плетенецький, виходець із галицької знаті, згрупував навколо себе освічених священнослужителів, переважно галичан, зокрема Іова Борецького, Тарасія Земку, Захарію Копистенського, Памву Беринду та Лаврентія Зизанія. Придбавши друкарський верстат, Плетенецький розпочав активне книгодрукування; за 15 років було опубліковано близько 30 книг головним чином релігійного змісту. Це перевищувало загальну кількість усіх книжок, надрукованих на Україні до того часу. Величезну роль зіграла багата православна шляхтянка Єлизавета Гулевич (або Гальшка Гулевічівна, як її називали від польського варіанту імені Єлжбета). Вона фактично заснувала при Богоявленській церкві братство, заповідувала йому гроші. Так, в 1615 році виникло Київське Богоявленське братство, куди ввійшли міщани, інтелігенція, духовенство. Це братство підтримувало тісні взаємини із запорожцями. Початок цим контактам, ймовірно, поклав Йосип Курцевич, настоятель монастиря у Трахтемирові — місті, де розміщувалися козацький шпиталь, арсенал і скарбниця. Козаки заявили: «Ми підтримуємо православ'я і духовенство, що не зрадило нашої старої віри». У 1620 році запорожці на чолі з П.Сагайдачним вступили до Київського братства і, що дуже важливо, всіляко сприяли висвяченню нових православних ієрархів. (За Інтернетом)

Петро Могила Софійський Собор в Києві

Велику роль у відродженні і реформуванні православної церквизіграв митрополит Петро Могила.

Хто такий Петро Могила?

Петро Симеонович Могила(1596-1647) походив з родини господаря Молдавії і Валахії. Його батько Симеон(Семен)Мовіле був напівукраїнцем, мав родичів Потоцьких, Вишневецьких, Корецьких. Матір’ю була угорська князівна Маргарет. Після загибелі батька у міжусобній війні, православна сім’я не змогла жити в Молдавії, що була васалом Османської імперії, тому переїхала до родичів у Річ Посполиту. Згодом княжич виховувався в родині Жолкевських, де добре оволодів світськими манерами, фехтуванням, верховою їздою. Петро закінчив Львівську братську школу, де познайомився з юним Богданом Хмельницьким, якого поважав усе життя. Його вчителем був ректор Іов Борецький. Далі княжич здобував освіту в європейських навчальних закладах, а завершив навчання в Сорбонніу Франції. Петро мріяв про військову кар’єру, славу героя. Служив офіцером у польському війську, воював разом з коронним гетьманом С.Жолкевським під Цецорою у 1620 році, та разом з реєстровим гетьманом П.Сагайдачним під Хотином у 1621 році. Кровопролиття, жорстокості війни сильно вплинули на Петра, змінили його життєві погляди. У 30-річному віці він залишає військову кар’єру, приймає монашество. У 1627 році, він обирається архімандритом Києво-Печерської лаври. (За даними Інтернету).

Реформи митрополита Петра Могили

Петро Могила перебував на посаді митрополита православної церкви з 1632 по 1647 рік. Він здійснив ряд важливих церковних реформ(див.таблиці):

добився у 1632 році від короля Владислава Вази легалізації православної церкви;
реформував церковне управління, посилив владу митрополита, контроль за церковним життям в єпархіях;
впорядкував православну обрядність, уклавши «Требник», де визначалися првила церковної служби, та «Православне сповідування віри» - перший православний Катахезис, основи християнського віровчення;
вдосконалив церковну освіту;
запровадив церковний суд –консісторію;
запровадив в богослужінні староукраїнську(руську) мову, замість церковнослов’янської, як більш зрозумілу населенню.

Культурно-освітні реформи Петра Могили:

створив гурток учених і культурних діячів «Могилянський Атенеум», куди входили провідні діячі того часу С.Косів, Т.Земка, А.Колнофойський, І.Козловський –Трофимович;
у 1631 році відкрив Лаврську школу, яка об’єдналася у 1632 році з Київською братською школою і з 1633 року стала називатися Києво-Могилянською колегією ( з 1701року – Києво-Могилянська Академія);
сприяв відкриттю інших братських шкіл, церковних навчальних закладів( наприклад, першого румунського навчального закладу – Слов’яно-греко-латинської Академії в Яссах, ректором якої став С.Почаський);
сприяв книгодрукуванню як в Україні, так і у Молдавії(в Яссах), створенню бібліотек;
для найбільш талановитих юнаків організовув навчання за кордоном;
реставрація Софійського Собору, Киво-Печерського монастиря, Михайлівської церкви Видубицького монастиря, церкви Спаса на Берестові, інших.

За часів діяльності Петра українська культура переживає період піднесення. Київ повертає собі значення важливого культурного центру, а київська митрополія стає до XVIIІ століття самостійною і авторитетною. Могила дуже поважався сучасниками. Король Сигізмунд ІІІ цінував його як блискучого оратора і полеміста, а папа римський – за спроби примирити католиків і православних, проповіді толерантності, взаємоповаги церков.

Період його діяльності(1632 – 1647 рр.) називають «могилянською добою», «золотим періодом українського православ’я».

Після смерті П.Могили його справу продовжив новий митрополит- Сильвестр Косов(1647-1657 рр.). Усе майно Могила заповідав Києво-Могилянській колегії, значні суми на бібліотеку. За заслуги перед православною церквою його канонізовано. Період його діяльності(1632 – 1647 рр.) називають «могилянською добою», «золотим періодом українського православ’я».

Додаток. Греко-католицька(уніатська) церква на початку XVII століття

Події 1620 року значно поглибили ворожнечу між православними та греко-католиками. Митрополит греко-католиків Іпатій Потій(«батько унії») насильно і грубо розповсюджував уніатство. Крім догматичних суперечок уніатів і православних з приводу віри, розгорівся затяжний конфлікт за церковні володіння. Відбувалися затяті суперечки з-за права розпоряджатися церквами, монастирями із закріпленими за ними землями, були жертви. Найбільшого розголосу набуло вбивство у 1623 році греко-католицького архієпископа Йосафата Кунцевича натовпом православних віруючих, розлючених його спробами конфіскувати дві православні церкви. Занепокоєні братовбивчою боротьбою, кілька православних священиків, зокрема архієпископ полоцький Мелетій Смотрицький та ректор Київської братської школи Касіян Сакович, намагалися досягти компромісу, «що об'єднав би обидві Русі», скликали собори, але розчарувавшись, приєдналися до греко-католиків. Тим часом інші представники православного духовенства звернулися за підтримкою до московського царя. Це не був безпрецедентний крок. Ще в 1570-х роках Львівське братство контактувало з православною церквою Московського царства, а на початку XVII століття багато українських православних ченців утікали до Московії від переслідувань католиків. У 1625 році, переконаний в тому, що православ'я під владою Польщі не має майбутнього, митрополит Борецький звернувся до царя з проханням прийняти Україну під своє покровительство. Проте Московське царство віднеслося до цього обережно. Побоюючись викликати роздратування Польщі, воно надало українцям підтримку заохочуючим словом і грішми, не беручи зобов'язань стати на захист їхніх прав. Крім того через деякий час конфлікти православних і греко-католиків зменшились. Новий греко-католицький митрополит Йосип Рутський виявився більш розсудливим. Він заборонив конфлікти своїх підданих уніатів з православними, дбав про освіту уніатських священиків(семінарії), заборонив переходити в католицьку віру. Пішли на поступки православним і представники польського уряду. Новий король Владислав IV Ваза у 1632 році видав державно-політичний акт“Статті для заспокоєння руського народу” (затверджений сеймом у 1633 році) , що узаконював існування православної церкви в Україні, надавав юридичного статусу братствам. Православним передали ряд єпархій, монастирів в Києві(крім Видубицького), дозволии богослужіння, начальні заклади.(З Інтернету)

Лекція № 8. Основні досягнення української культури і мистецтва XVI – першої половини XVIІ століття

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Братства	\|	Умови розвитку культури

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.