Новини освіти і науки:

Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция

Умови розвитку культури

У складі Великого князівства Литовського, яке успадкувало надбання культури Київської Русі, умови для розвитку української культури були досить сприятливими. Проте, після Люблинської унії1569 року, відбувалося ополячення українського народу. Люди почали забувати рідну культуру і мову. Були проблеми і з православною церквою, відбувався наступ католицизму і уніатства. Тому постала проблема збереження культури й національної ідентичності.

Велику роль у збереженні української (руської) мови і культури відіграли братства. Визначну роль – діячі православної церкви(І.Борецький, П.Могила), політичні діячі(П.Сагайдачний, В.-К.Острозький). Вітчизняну культуру вдалося врятувати. Водночас в Україну проникали ідеї Відродження, Реформації й Контрреформації, набувала поширення західноєвропейська система освіти.

2. Видатні діячі українського Ренесансу Юрій Дрогобич – перший український гуманіст Юрій Михайлович Дрогобич (Котермак) (бл. 1450 -1494 рр.)- перший всесвітньовідомий український філософ, астроном, астролог, поет. Відомий як перший український доктор медицини, а також був першим українським автором друкованого твору латинською мовою. Був одним з діячів східноєвропейського Відродження.

Ю.Дрогобич (портрет) Ю.Дрогобич (марка)

Освіта Юрія Дрогобича

Народився Юрій(Георгій) близько 1450 року в Дрогобичі в сім'ї ремісника. З дитинства проявляв дуже велику допитливість, цікавість до навколишнього світу. Батько віддав Юрія на навчання. Першу освіту хлопець отримав у священика церкви святого Юрія Евтімія, що відмітив його здібності і порадив вчитися далі. Бідний юнак, економлячи на всьому, підробляючи на різних роботах, зумів на початку 1469 року поступити до Яґеллонського університету у Кракові. Цікавий світ розкрився юнакові. Проникаючи в глибини наук, він здобуває наукові ступені бакалавра і магістра. У 1473 році, він, за порадою викладачів, їде до Італії. Навчався в університеті Болоньї, де став доктором філософії і медицини. Його здібності і глибокі знання настільки були високо оцінені, що йому запропонували викладацьку роботу.

З 1478 року Юрій Дрогобич читає у Болоньї лекції з астрономії та математики, а у 1481 - 1482 роках займає посаду ректора університету. Але більше часу він приділяє науковій діяльності.

У 1482 році була написана наукова праця «Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 року». У 1483 році в Римі була надрукована основна праця вченого «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яку Дрогобич присвятив папі Сіксту ІV. Твір – це детальний філософський, економічний, астрологічний, географічний аналіз.

Пророкування Юрія Дрогобича

«Прогностична оцінка поточного 1483 року» – це детальний філософський, економічний, астрологічний, географічний аналіз. Він просякнутий інтересом до античності, ренесансним духом, любов’ю, повагою до Людини, до її діяльності, творчості, що освячена Богом. Тому Ю.Дрогобича можна вважати першим гуманістом. Дрогобич велику увагу приділяє доброчесності, доброзичливості, як шляху до ідеалу - Бога. Однак, вчений залишає й попередження на майбутнє, що в межах географічних довгот, де розташовані міста Вільнюс, Дрогобич, Львів «населенню християнських країн загрожують великі небезпеки… у зв'язку з пригнобленням князями і панами». Але Дрогобич висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу й запобігти бідам.

Праця була високо оцінена сучасниками, названа унікальною. Її публікація зблизила вченого з передовими діячами Західного Відродження. Незважаючи на наукову діяльність, медичну практику, Дрогобич залишався людиною скромного достатку. Пишучи товаришу в Краків, він зазначає, що «міг би більше досягти в науці, якби не змушений турбуватися про найнеобхідніше». Поїздивши по світу, оволодівши багатьма мовами, Юрій Дрогобич повертається на Батьківщину. Незважаючи на те, що він був з Речі Посполитої , він завжди представляв Русь, підкреслюючи своє походження. З 1487 року він стає професором Краківського університету. Одним з його учнів був юний Микола Копернік, майбутній всесвітньовідомий астроном. Ю. Дрогобич поширював ідеї гуманізму на Україні, писав астрономічні, філософські трактати, допомагав друкарю Ш.Фіолю у публікації книг. У 1494 році вчений помер в Кракові, де й був похований. У Дрогобичі, на батьківщині, збудовано пам'ятник відомому вченому.

Будинок Оріховського в Перемишлі Лекція в університеті

Зірка Станіслава Оріховського Станіслав Оріховський(Роксолан) (1513 -1566 рр.) - письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст. Один з найвідоміших людей Європи свого часу; видатна особистість східнослов'янського Відродження. Оріховський один з перших виступив з ідеєю«Європейського дому»,та зініціативою єдності усіх словянських народів.

Етапи біографії Станіслава Оріховського

Сам Оріховський був сином дрібного шляхтича з Перемишля і православної попівни з Лемківщини. Хоч він і народився у польсько-українській сім'ї, але вважав себе українцем (за висловом самого Станіслава Оріховського — «роксоланом»). Пізніше власні твори, він підписуватиме «Русин», або «Роксолан». У політичному трактаті «Зразковий підданий» він заявив: «Я русин, гордий цим, охоче говорю про це всюди». Отримав ґрунтовну вищу освіту навчаючись у Краківському, Віденському, Віттенберзькому, Падуанському, Болонському університетах, де засвоїв полемічні твори та ідеї гуманістів. У Відні його наставником був відомий гуманіст і поет Олександр Брасікан. У 1529 році Оріховський у Віттенберзі познайомився з основоположником протестантизму Мартином Лютером та його соратником Філіппом Меланхтоном. Гострий на розум юнак припав до душі Лютеру і той дав йому притулок, вчив його. Оріховський підтримував ідею Реформації католицької церкви, виступив за відокремлення церкви від держави. Також Оріховський звертався до Папи Римського з проханням відмінити целібат – заборону священиків брати шлюб з жінкою. Вважав, що целібат суперечить природі людини, її праву мати сім'ю і продовжувати рід. З метою подальшого вдосконалення своїх знань Оріховський відвідав Венецію, Рим, Лейпціг.

С.Оріховський багато подорожував, займався викладацькою діяльністю, був знайомий з видатними діячими європейської науки, культури і мистецтва. Серед них Мартін Лютер, Філіп Меланхтон. Також товаришував з філософом Ульріхом фон Гутеном, художниками Альбрехтом Дюрером, Лукасом Кранахом (старшим). Де б не з’являвся Оріховський – скрізь він привертав увагу широкою ерудованістю і запальною енергієюу відстоюванні своїх поглядів. На одному з диспутів у Римі він дискутував з самим поважним оратором і філософом Гаспаром Контаріні, викликав повагу і симпатії до себе. У 1543 році С.Оріховський повернувся на батьківщину.

Станіслав Оріховський-Роксолан — різноплановий мислитель, який виявив свої таланти у політиці, філософії, етиці, історії. У своїх творах «Про турецьку загрозу», «Хрещення русинів», «Промови славетних мужів», «Природне право» Оріховський висловлює багато цікавих, передових ідей (див.таблицю):

· в галузі історіїпідтримував цінності самосвідомості народу, історичної пам'яті, виховання патріотичних почуттів, любові до вітчизни; · досліджував етногенез cлов’ян, політичний устрій їх держави Русі, яку вони немовби успадкували від О.Македонського; · виступив з ідеєю створення «європейського дому», та згуртування європейських народів, Речі Посполитої і Московського царства задля подолання турецької експансії; · був одним із перших в Європі ідеологів освіченої монархії (вважав доцільним мати, вченого монарха, «філософа на троні»), але одночасно вважав за необхідне дотримуватися виборності короля всім народом; · відстоював тезу відокремлення церкви від держави та верховенства світської влади; · вважав необхідним підпорядкувати приватні інтереси суспільним. У громадському житті найголовнішим вважав принцип спільного блага; · відстоював релігійну толерантність, вільний вибір релігії, гідність людини, патріотизм, служіння державі, громадську активність; · відсоював самоцінність кожної людини- індивіда, що має талант, даний Богом і має розвивати «божественні задатки» стати «ковалем свого щастя», аби осягнути Бога; · віддавав належне Розуму людини, що здатен пізнати навколишній світ.

Станіслав Оріховський став одним з найвідоміших представників європейського Ренесансу.

Іов Кондзелевич Портрет Богородиця Ніжності Обличчя Мадонни

Іов Кондзелевич – майстер пензля Іов(Йов) Кондзеле́вич (1667— 1740) — талановитий український живописець, майстер іконопису, різьбяр. Його називали «українським Рафаелем».

Іов Кондзелевич-шлях до мистецтва

Про роки життя художника збереглося мало відомостей. Народився в місті Жовкві, ймовірно в родині міщанина. Талант хлопця був помічений ще в дитинстві. Його посилають на навчання. Після його закінчення, він викладає в братській школі в Луцьку. Пише на замовлення декілька світських картин і портретів, але життя відштовхує від себе юнака… Він поступає до Білостоцького монастиря. До XVIII століття цей монастир вважався оплотом православ'я і був єпископською резиденцією. Іов веде скромне життя монаха. Але саме в монастирі розгорнувся справжній талант художникаКондзелевича.

На хресті Таємна вечеря Христос – Вседержитель

Про самого художника збереглося мало відомостей. Жив у Білостоцькому монастирі. Саме тут розгорнувся справжній талант його, як художника. Він створює іконописні картини дляіконостаса, викладає у училищі при монастирі.

Далі за даними дослідників творчість митця розвивалась таким чином. У 1695 році Кондзелевич виконує кіот для Загоровського монастиря із зображеннями «Іоакима та Анни», «Трійці», «Хрещення», «Мучениці Варвари», «Архідиякона Стефана». Згодом очолив групу іконописців, що працювала над іконостасом для Скита Манявського. У цьому іконостасі, відомому тепер під назвою богородчанського, згідно з підписами та манерою письма, Кондзелевичу належать великі намісні образи «Успіння» та «Вознесіння», архангелів Михаїла та Гавриїла на дияконських дверях, «Тайної вечері», «Розп'яття», «Христа і Никодима», «Христа з самаритянкою». У 1722 році художник знову запрошується до Загоровського монастиря; брав участь у роботі над іконостасом. Йому належать ікони «Різдво Богородиці», «Введення Христа» та «Нерукотворний спас». У 1737 році майстер створив свою останню роботу «Розп'яття»для Луцького монастиря.

3. Йосип Верещинський – перший український автономіст

Єпископ, що прихильний до козацтва Йосип Верещинський(1532-1598) – оригінальний український мислитель, письменник та суспільно-політичний діяч. Походив з шляхетського роду з Холмщини, де його батьки мали родовий маєток – Верещин. Його дід Федір ще був православним, але вже батько перейшов до католицизму й схиляв до цього сина. Йосип закінчив школу у Красноставі і ще в юні роки прийняв духовний сан. На релігійній ниві Верещинський досяг значних успіхів.

У 1593 році його посвятили в київські єпископи. Резиденцією своєю Верещинський зробив Фастів, що постраждав від страшних татарських нападів.

Йосип Верещинський неодноразово виступав на захист козацтва, вважаючи козаків лицарями, що можуть мати свої права, як і західноєвропейські лицарі.

Також він висловлював слушні ідеї стосовно побудови прикордонних фортець.

Костьол у Фастові Фрагмент барельєфу

Додаток. Фастів стає Новим Верещином

Резиденцією своєю Верещинський зробив Фастів, що постраждав від страшних татарських нападів. Київський єпископ побудував тут укріплений замок, а саме містечко перейменував на Новий Верещин – від назви родового маєтку Верещинських. До містечка під захист замку стали приходити люди. Отець Йосип заснував і друкарню, де окрім богословської літератури став друкувати власні твори. Він також публікує кілька політичних проектів, що стосувалися оборони Речі Посполитої від кочових народів та інших ворогів. Він виступив з ініціативою створення цілого ряду потужних фортець, а також заснування «школи рицарської синам коронним», де б вони освоювали воїнську справу. Часто отець Йосип виступав на захист козаків, вважаючи їх лицарями, що можуть мати свої права, як і західноєвропейські лицарі. За це Верещинський навіть потрапив у немилість до короля, але все ж домагався територіально-адміністративної реформи козацтва( це втілить гетьман М.Дорошенко). Саме козаки допомогли йому захистити відновлений Фастів – Новий Верещин – від неодноразових татарських нападів. Наприклад, 1593 року Верещинський, спираючись на тритисячний козацький загін, завдав поразки татарському війську, посланому проти нього ханом.

Проект Задніпровської козацької держави Але головним проектом Верещинського стала ідея створення Задніпровської козацької держави,як автономії у складі Речі Посполитої. На території Задніпров’я козацьке військо мало поділятися на тринадцять полків. Кожен полк утворював би окремий адміністративно-територіальний район. Залежно від статусу територіального полку основною ланкою військової й адміністративної влади ставали князівський, гетьманський або полковницький уряди. Як бачимо, він, випередивши час, фактично ініціював створення майбутньої козацької держави Богдана Хмельницького, тобто держави у формі князівства чи герцогства з підлеглістю королю. Це була ідея, яка в XVII столітті стала основоположною для козацького державотворення, саме за неї змагалися гетьмани від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського.

4. Початок книгодрукування (1574 рік) Перші книги Вплив ідеології Відродженняі Реформації мав місце і в Речі Посполитій, і сприяв розвитку літературиікнигодрукування. Винахід Й. Гуттенберга, став передумовою активного розвитку книжкової справи. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.

Перші книги церковнослов'янською мовою надрукували в кінці XV — на початку XVI століття німець Швайпольт Фіоль у Краковіі білорус Франциск Скорина у Празі (наприклад, Фіоль у 1491 році видав у Кракові «Часослов»).

Друкарня Ш.Фіоля Франциск Скорина Майстерня Й.Гутенберга

Іван Федоров - «друкар книжок небачених» На українських, білоруських та російських землях поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров(Федорович). Він походив, ймовірно, з дворянського роду Рогозів. У 1564 році «друкар книжок небачених» Федоров за велінням російського царя Івана Грозного надрукував першу російську книгу «Апостол». Але світські і духовні власті стали переслідувати книгодрукаря як єретика, тому він з помічником Федором Мстиславцем перебирається в Річ Посполиту, до Львова. Тут, на Краківській вулиці, вони заснували друкарню, де у 1574 році друкують друге видання «Апостола», а також знаменетий «Буквар» старословянською мовою.

Ця дата - 1574 рік вважається початком книгодрукування на Україні. Запрошений до князя К. Острозького, Федоров здійснює перше повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. Це була знаменна як на ті часи подія! Поряд з богословською літературою І. Федоров видає полемічні праці Г. та М. Смотрицьких, В. Сурозького, X. Філалета, а також букварі.

Друкарський станок І. Федоров(кадр з фільму) Книга «Апостол»

За прикладом І.Федорова. були створені друкарнів Києві, Чернігові, Луцьку, Новгороді –Сіверському, Снятині, Рогатині.АрхимандритЄлисей Плетенецький заснував друкарню Києво-Печерської лаври.Були надруковані «Часослов», «Лексикон слов’яноруський », а також твори полемічної літератури, різноманітні граматики, букварі і словники.Завдяки книгодрукуванню поширювалася освіта і культура.

6. Основні досягнення освіти, науки, літератури і мистецтва

Напрямок	Досягнення
Освіта	Важливу роль у відродженні освіти відіграв Острозький культурний гурток. З ініціативи князя К.-В. Острозького, в 1576 р. в Острозі була створенаОстрозька школа. В ній викладались церковнослов'янська, грецька та латинська мови, «сім вільних наук» — граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика. Острозька школа передбачала початкову й середню освіту з елементами вищої, тому її називали і колегією, і академією. Ця «слов'яно-греко-латинська» школа була першим вищим навчальним закладом в Україні та на православних землях. Першим ректором школи був письменник, автор підручника старослов'янської мови Г. Смотрицький, а викладачами видатні педагоги Д. Наливайко, X. Філалет, І. Лятос, К. Лукаріста ін. Серед її вихованців — гетьман П.Сагайдачний, письменник М. Смотрицький, С.Смотрицький та інші. Але після смерті князя К. Острозького школа занепала і в 1640 році припинила своє існування. У 1586р. патріарх Антіохійський і всього Сходу Йоаким своєю грамотою благословив заснування у містах та містечках України духовних братств. Зокрема, виникло братство при церкві Успення у Львові. Основними напрямками діяльності братств були шкільната видавнича справи. Братські школи діяли і в інших містах (Кам'янці-Подільському,Вінниці,Луцьку та ін.). Богоявленське братство в Києві, під керівництвом Іова Борецького, при допомозі Єлизавети-Гальшки Гулевич, збудувало монастир та школу. У братських школах працювали видатні вчені-просвітителі та педагоги: Стефан і Лаврентій Зизанії, Памво Беринда, Касіян Сакович, Єлисей Плетенецький, Захарія Копистенський, Мелетій Смотрицький(у 1619 р. створив навчальний посібник — «Граматику слов'янську», за яким навчалися майже 150 років). У 1631-1647 рр. митрополитом київським і галицьким був Петро Могила, який піклувався про зміцнення православної церкви, приділяв значну увагу навчанню. В Печерській лаврі він заснував гімназію. У 1632 р. братська школа об'єдналася з лаврською гімназією в Київський колегіум (пізніша назва — Києво-Могилянська колегія). Києво-Могилянська академія стала центром духовного життя України. Усі науки викладалися латиною. Факультетами були «школа риторики і поетики» - гуманітарні науки, «школа філософії» - гуманітарні і природничі наки, існувала «школа богослов’я», інші. Кращі викладачі: професор Інокентій Гізель, Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Георгій Кониський. Серед кращих випускників Є.Славинський, С.Полоцький, І.Самойлович, Я.Козельський, Г.Сковорода. У 1734 році - вчився Михайло Ломоносов - російський вчений.
Наука	Провідними вченими були: Юрій Дрогобич(Котермак) – астроном, професор медицини, філософ, письменник(див. інформацію вище); Павло Русин – магістр Краківського університету, відомий вчений і поет; Станіслав Оріховський – мислитель, письменник(див. вище); Йосип Верещинський – мислитель, поет, політичний і церковний діяч(див. вище); Мелетій Смотрицький – церковний діяч, полеміст, мислитель, філолог. М.Смотрицький написав твори «Антиграфи» в якому полемізував з І.Потієм, «Тренос або плач Східній церкві», а у 1619 році видав «Граматику» - основний підручник, який використовувався понад 200 років в закладах, (ним користувався М.Ломоносов); Лаврентій Зизаній –філолог, мислитель, видав у 1596році«Граматику словенської мови», у якій були переклади церковнослов’янських слів на народну «руську мову»; Памва Беринда – філолог, створив працю – «Лексикон словенороський» (словник з 8 тисяч руських слів і іноземного походження). У 1556 -1561 роках було створено «Пересопницьке Євангеліє» - перший твір з елементами української писемної мови. Написані Острозький і Густинський літописи та «Український хронограф».
Література	Важливу роль у процесі формування й розвитку національної культури відігравала усна народна творчість, в якій віддзеркалювалися найважливіші події з життя українського народу. З'являються героїко-патріотичні твори про боротьбу з татарами і турками: думи й історичні пісні, як «Втеча трьох братів з Азова», «Самійло Кішка», «Плач невільника», «Пісня про Байду», «Маруся Богуславка» та ін. Темі боротьби проти феодального гніту присвячені дума «Івась Коновченко-Вдовиченко», «Дума про Олексія Поповича», в яких головним персонажем є козак-герой, або богатир, староруський витязь. Розвивається лірична й соціально-побутова тематика. Відомою пісняркою стала Маруся Чурай(автор багатьох текстів). Помітне місце в літературній творчості зайняв жанр полемічної літератури – літературно-публіцистичних творів, що стосувалися церковного життя, питань релігії,філософії, політичних проблем. Це були науково-релігійні диспути письменників, релігійних діячів. Письменники-полемісти - Мелетій Смотрицький у творі «Тренос»(грец. — «плач» — плач православної церкви через відступництво її дітей); Захар Копистенськийу «Палінодії або Книзі оборони», Герасим Смотрицький у «Ключі царства небесного» виступали проти втручання польського уряду у справи православної української церкви, доводили її право на існування, критикували уніатство і католицизм. Дехто виступав за об’єднання церков,порушував питання реформування самої православної церкви, колективного управління її справами, висміювали відсталість і консерватизм православних ієрархів. Крім того, піднімалися і соціально-політичні проблеми: нерівноправності людей, експлуатації людини людиною й одного народу іншим. Особливий полемічний пафос виділяє твори Івана Вишенського. У «Посланні до єпископів» , він викриває духовенство як користолюбців, що забули Бога. Єдиним способом порятунку людини від егоїзму і жорстокості світу він вважав чернецтво. Сам Вишенський емігрував до Греції і став ченцем-відлюдником в одній з святих печер на горі Афон. Були й такі, що виступали на захист унії, напр., Петро Скарга з твором «Апологія». Дуже популярним був жанр поезії. Відомий поет-гуманіст Павло Русин видав свою збірку у 1509 році у Відні. Касіян Сакович написав відомий «Вірш на похорон гетьмана Сагайдачного». Севастьян Кленович написав поему «Роксоланія», сповнену почуттів любові до природи, звичаїв, історії українського народу. Відомими авторами поетичних та прозаїчних творів були Станіслав Оріховський (Роксолан), Герасим Смотрицький, Памва Беринда;Симон Зиморович(книга любовних пісень «Роксоланки, або Руські панни»); Софроній Почаський , Афанасій Кайнофольський;Кирило Ставровецький(збірка віршів «Перло многоцінноє»); Олександр Мітура(«Узор доброчесности»);Лазар Баранович; Іван Величковський (книжка «Дзегар з полудзегарком») та інші. Українські поети часто використовували біблійні теми, багато уваги приділялося проблемам моралі, релігії, що відповідало тогочасним смакам. У той же час, в цих творах, рідко присутні художні образи, інакомовність, метафора. Все це додає поезії XVI—XVII століття дещо наївного, невитонченого характеру. Треба врахувати і те, що літературної норми в українській мові на той час ще не було, у зв'язку з чим віршовані твори важко сприймаються сучасним читачем. До ораторсько-проповідницької прози з тлумаченнями Святого Письма можна віднести твір Кирила Ставровецького(Транквіліона) «Дзеркало богословія», а до мемуарно-історичної– твір Богдана Балики «Про Москву і про Дмитра, царька московського». З’являється й шкільна драма Й.Волковича «Роздуми про муку Христову».

Мистецтво

1.Архітектура. Велику роль грало оборонне зодчество. Будувалися замки, фортеці, обронні вали. Найвідоміші: замки в Луцьку, Бродах, Збаражі, Бережанах, Золочеві, Підгір’ях, Кам’яно-Подільська фортеця, фортеця Кодак тощо. Також будувалися палаци, церкви, монастирі готичного та ренесансного стилю(бароко): «Чорна каплиця», «Корняктова вежа», церква Успіння богородиці, інші. Працювали талановиті архітектори Петро Красовський, Петро Барбон і Павло Домінічі(Римлянин). 2.Живопис. Відбувається удосконалення мистецтва іконопису, фресок, мозаїки. Зображення набували суто слов’янських, українських національних рис. Застосовувалася гравюра на дереві, скульптура з каменю і дерева; розвивалося мистецтво книжкової ілюстрації(мініатюра, гравюра). Іов Кондзелевич – відомий маляр і різьбяр(іконопис)(див.вище). З’являлися народні картини з типовим зображенням козака Мамая. Розвивалося лиття з міді,олова, золота, виготовлення гармат. Відомим збройним майстром став Юрій Львівський.

Музика

Високого рівня досягло мистецтво хорового співу. Народні пісні, думи, казки, легенди співалися, переказувалися кобзарями, лірниками, бандуристами. З 16 століття використовуються ноти. Один з перших відомих українських композиторів, теоретиків музики, педагогів М.Ділецький створив ряд музичних творів і книгу з теорії музики. З’являлися музичні школи, аматорські оркестри при ратушах, капели.

Українці знайшли в собі сили, долучившись до здобутків західної культури, зберегти і реформувати церкву, створити сучасну систему освіти, досягти значних висот у літературі і мистецтві.

Лекція №9. Початок Національно - Визвольної війни 1648-1657 років під керівництвом Б.Хмельницького. Утворення Гетьманщини

1. Причини, характер, рушійні сили Визвольної війни

Загальні передумови війни

В середині XVIІ століття, така велика держава, як Річ Посполита була охоплена полум’ям справжньої народної війни української нації за своє соціальне і національне визволення. Вождем українського народу у цій війні став видатний політичний діяч, полководець, гетьман Богдан-Зіновій Хмельницький. Багато в чому це народне повстання було породжене тою важкою ситуацією, в якій опинилися українські козаки і селяни, що нещадно експлуатувалися польською знаттю.

На українських землях було справжнє засилля польських магнатів і шляхти, що встановлювали свої закони. В Речі Посполитій було найтяжче в Європі кріпацтво. Селяни – кріпаки повинні були тяжко працювати на панів (5-6 днів на тиждень); тобто - ходити на панщину(роботи на полі і в маєтку феодала-пана), здавати оброк(частину урожаю), виконувати різні додаткові повинності. Польські пани знущалися над селянами, інколи називаючи їх «бидлом», принижуючи їх національну гідність.

Козацтво поступово перетворювалося у важливу політичну силу українського суспільства. Але права козаків час від часу порушувалися.

Українські міщанине мали права займати місця в міському самоврядуванні. Українська шляхта не відчувала себе рівною в правах з польською.Також утискувалася в правах православна церква, насильно насаджувалися уніатство та католицизм. Українська нація тільки формувалася. Але масове ополячення русичів-українців, ігнорування їхньої мови і культури могло привести до повної асиміляції русичів-українців поляками.

Причини Національно – Визвольної війни

Історики називають, як основні, наступні причини війни:

1. Національний гніт (тобто,обмеження українців у правах національне приниження українського народу);

2. кріпосницький гніт (посилення кріпацького гніту і панщини);

3. релігійний гніт (наступ католицизму і уніатства на права та свободи православної церкви).

Причини Національно –Визвольної війни (детальніше):

Соціально-економічні причини	1) зростання землеволодіння польських магнатів і шляхти; 2) посилення кріпацького гніту і панщини; 3) утиски козацтва(обмеження реєстру, прав козаків, пошуки біглих, будівництво Кодаку); 4) утиски в правах міщан(їх селили в спеціальних кварталах, обмежували в заняттях торгівлею і ремеслом, усували від участі в місцевом самоврядуванні, примушували платити додаткові податки і виконувати повинності).
Національний гніт українського народу	1) обмеження українців у правах при зайнятті урядових посад та в органах самоуправління міст; 2) національне приниження (українців називали «холопами», «дурною руссю», «бидлом», вважали їх «другим соротом», «неповноцінними»)
Релігійний гніт українського народу	1) наступ католицизму і уніатства на права та свободи православної церкви; 2) насильницьке покатоличення українців(русів); 3) впровадження обов’язкового податку для населення на утримання католицької і уніатської церков; 4) діяльність єзуїтів в Україні

Рушійні сили і характер війни

Рушійні сили (учасники)	Козацтво, селянство, міщанство, православне духовенство, частина української шляхти(феодалів)
Характер війни	Національно-визвольна, справедлива війна( деякі вчені вважають її революцією, адже підсумком стало виникнення Української держави)

Портрети Богдана Хмельницького Богдан під час битви

2. Богдан -Зіновій Хмельницький (роки життя: 1595-1657)

Молоді роки

Величезну роль у Визвольній війні зіграв Богдан-Зіновій Хмельницький.

Він був вихідцем з родини українськогодрібного шляхтича, отримав непогану освіту у єзуїтському колегіумі у Львові. Любив і добре знав юриспруденцію, історію і географію, цікавився риторикою і воєнною справою. Володів польською, французькою, татарською, турецькою мовами і латиною. Запальний, гарячий молодий хлопець мріяв про воєнні подвиги. У 1618 році записався до реєстрового козацького війська, де сотником служив його батько - Михайло Хмельницький. Богдан добре оволодів верховою їздою, шаблею, влучно стріляв з лука й рушниці. Богдан Хмельницький брав участь у боях проти турків.

Після Цецорської битви 1620 року, поранений Богдан опинився в турецькому полоні. З великими труднощами, за допомогою козаків, мати – Анастасія Хмельницька викупила сина з полону. Повернувшись з неволі, Хмельницький служив у реєстровому козацькому війську, пізніше, у 1637 році, зайняв посаду писаря. Ходив в походи проти турок і татар, брав участь в Смоленській війні 1633-1634 років, за що король нагородив його золотою шаблею. Слава Хмельницького, як здібного козацького військового командира, зростала.

Талановитий військовий начальник і народний заступник

Бойове хрещення Б.Хмельницький отримав під час походу війська коронного гетьмана Жолкевського до Молдови проти турок. Але у Цецорській битві 1620 року Богданові не пощастило. Турки завдали поразки польському війську. В битві загинув батько - Михайло Хмельницький, а пораненого Богдана було захоплено в полон. Турки звернули увагу на освіту і здібності полоненого. Під час полону в Стамбулі Богдан познайомився з Бектеш-агою – радником самого султана. Але це мало йому допомогло. До нього відносилися як до освіченого раба. Богдан тужив за рідною землею. З великими труднощами, за допомогою козаків, мати – Анастасія Хмельницька викупила сина з полону. Повернувшись з неволі, Хмельницький служив у реєстровому козацькому війську, пізніше, у 1637 році, зайняв посаду писаря. Ходив в походи проти турок і татар, брав участь в Смоленській війні1633-1634 років, за що король нагородив його золотою шаблею. Мемуаристи описують зовнішність гетьмана, як людини, фізично сильної, «широкої кості й міцної будови», за вдачею дещо мовчазної, задумливої, але схильної до раптових емоційних вибухів. В управлінні козаками, Богдан дуже цінував віськову дисципліну, порушників суворо карав. Спостерігати як ляхи (поляки) плюндрували українські землі йому було боляче. Богдан зблизився з запорожцями, брав участь у селянсько-козацьких повстаннях, як радник, дипломат і воїн, був особисто знайомий з Остряницею та Гунею. Але тоді він все робив, щоб примирити козаків з польською стороною, виступаючи за компроміси. У Варшаві, на чолі делегації, Б.Хмельницький брав участь у відновленні «Ординації» та привілеїв козаків. У 1638 році Хмельницький займає посаду сотника Чигиринського полку, бо посада писаря за «Ординацією» 1638 року була скасована. Французький король Людовік XІV, через посла графа де Бержі, запросив Хмельницького і 2600 козаків на французьку службу, задля участі у Тридцятилітній війні. У 1645 році, загін козаків, на чолі з сотником Хмельницьким і полковником Іваном Сірком, брав участь у бойових операціях на березі Па-де-Кале. Під час війни Хмельницький потоваришував з відомим принцом Конде. Особливо загін відзначився під Дюнкерком, проти іспанців, коли козакам вдалося штурмом оволодіти фортецею. Козаки повернулися додому, а слава про Хмельницького-полководця, «людини освіченої і розумної»,(як писав де Бержі), вже гуляла по Європі. У 1646 році, вже у Речі Посполитій, Б.Хмельницький згодився на формування козацького війська, щоб допомоги полякам у поході на Османську імперію. Домовилися з королем про реєстр козаків – 12 тисяч, та про пристойнуоплату. Король Владислав оголосив Хмельницького гетьманом реєстрового козацтва. Але польський сейм не підтримав королеве рішення про війну з Туреччиною. Потреба у великій кількості реєстрових воїнів відпала. (За даними Інтернету)

Особисті причини у Хмельницького для виступу

У 1646 році король Владислав оголосив Хмельницького гетьманом реєстрового козацтваВ цей період відбувся трагічний випадок, що зіграв поворотну роль у житті Хмельницького.

Староста Чигирина і Корсуня О.Конецпольський і підстароста(управитель замку) Д.Чаплинський пред’явили претензії на хутір Суботів, що дістався Богданові від батька. Цей хутір перейшов батькові - М.Хмельницькому, коли він служив підстаростою шляхтича Я.Даниловича. Але документи на успадкування власності оформлені не були. Було організовано замах на життя Богдана. Так, у грудні 1646 року, під час бою з татарами, що напали на Чигирин, слуга Чаплинського раптово вдарив Хмельницького шаблею по шиї, але кольчуга витримала удар і Богдан зумів відбитися. Але це не зупинило змовників. Весною 1647 року, користуючись відсутністю Хмельницького, магнат Д.Чаплинський напав на хутір Суботів, захопив майно, худобу, зруйнував будинок, забив до смерті молодшого сина і викрав кохану жінку, на якій Богдан збирався одружитись. Хмельницький повернувшись, застав розорений дім, а син Остап помер у нього на руках.

М.Мордвінов в ролі Б.Хмельницького Г.Клерінг в ролі Д.Чаплинського ( кадри з фільму «Богдан Хмельницький»)

Розгніваний Хмельницький звернувся до суду, але він був на боці поляка. Хмельницький отримав лише 150 злотих компенсації, але маєток втрачався. Нвіть король був безсилим перед свавіллям шляхти і магнатів.

Також, у істориків є свідчення про те, що Хмельницький з загоном козаків, у листопаді 1647 року збирався розпочати виступ проти Речі Посполитої, захипивши в Трахтемирові артилерію. Але ці плани його були викриті. Магнат О.Конецпольський добився арешту Хмельницького, як змовника, зрадника престолу, «захисника хлопів». Однак чигиринський полковник Станіслав Кричевський зумів таємно випустити Богдана з тюрми. Хмельницькому нічого не залишалося, як рятуватися на Запорожжі. Особисті кривди і несправедливості змішалися з горем і гнівом народним. В цей час Січ нагадувала «діжку з порохом». Козаки готувалися до Ради.

Козацька Рада на Січі 1648 року Богдан Ступка в ролі Б.Хмельницького (кадри з фільму «Вогнем і мечем»)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Родина Острозьких	\|	Початок народного повстання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.