• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Українська Центральна Рада

Украї́нська Центра́льна Ра́да (УЦР), також Центральна Рада — спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 28 квітня 1918.

Заснування

Російська революція, що почалася в лютому 1917, була поштовхом для піднесення національно-визвольного руху українського народу. В Україну звістка про повалення самодержавства прийшла на початку березня 1917 р. За ініціативою Товариства українських поступовців(ТУП) і Української соціал-демократичної робітничої партії(УСДРП) в Києві 3 березня 1917 було скликано представників політичних, громадських, культурних та професійних організацій. Цього ж дня, на засіданні делегатів, було оголошено про створення громадського комітету.

В новоутвореному комітеті не було єдиної думки щодо майбутнього статусу України. Самостійники на чолі з М. Міхновським виступали за негайне проголошення незалежності. Автономісти (В. Винниченко, Д. Дорошенко і їх прихильники з ТУПу) бачили Україну автономною республікою у федеративному союзі з Росією.

Таким чином, сформувалися два центри національних сил з різними поглядами на державно-політичну організацію. Прагнучи уникнути розколу в національному русі, керівники обох організацій погодилися на створення об'єднаної організації, яка отримала назву Української Центральної Ради. Самостійники пішли на об'єднання з федералістами, бо сподівалися, що розвиток революції приведе останніх до визнання необхідності незалежності України. Але ці сповідання збулися не скоро.

4 березня 1917 у Києві на Володимирській 42, в приміщенні українського клубу «Родина» з ініціативи Товариства українських поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо) було оголошено про утворення Української Центральної Ради. Головою УЦР заочно обрано Михайла Грушевського, якого тимчасово заступав Володимир Науменко, а товаришами голови — Дмитра Антоновича і Дмитра Дорошенка.

Цього ж дня, 4 березня, УЦР телеграмою повідомила керівників Тимчасового Уряду Г.Львова і О.Керенського про своє утворення. Офіційне діловодство УЦР розпочалося 9 березня, коли обговорювалось питання про виготовлення печатки УЦР, передачу УЦР будинку Педагогічного музею, утворення агітаційної школи та ін. З часом Рада мала скликати український парламент і сформувати звітний перед ним уряд.

22 березня 1917 УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 керування перебрав М. Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Але щойно після скликання Всеукраїнського Національного Конгресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делегатів від губерній. На конгресі обрано нову президію УЦР: голова — М. Грушевський, заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко.

Сесії

Для ведення поточної праці УЦР обрала виконавчий комітет КЦР (офіційна назва Комітет Центральної Ради), який згодом перейменовано на Малу Раду. Вона складалася з членів президії й секретарів УЦР та з двох представників від політичних фракцій. Всі важливі справи наперед вирішувалися на засіданнях Малої Ради, а пізніше оформлені проекти затверджував пленум УЦР. За час її існування відбулося 9 пленарних сесій:

1917 рік

· 19 квітня — 21 квітня;

· 6 травня;

· Кінець травня — початок червня;

· 16 червня;

· 3 липня — 14 липня;

· 18 серпня — 22 серпня;

· 11 листопада — 15 листопада;

· 25 грудня — 30 грудня;

1918 рік

· 20 січня — 29 січня;

· 27 квітня — 29 квітня — поширена сесія Малої Ради.

Ще до І Універсалу УЦР поповнилася представниками (130 чоловік), що їх делеґував ІІ Військовий З'їзд (23 червня 1917 р.), та 133 членами Ради Селянських Депутатів, обраних на Першому Всеукраїнському селянському з'їзді (15 червня 1917 р.).

I Універсал

23 (10) червня 1917 Українська Центральна Рада на II Всеукраїнському Військовому З'їзді проголосила I Універсал «До українського народу, на Україні й поза її сущому». Це була відповідь УЦР Тимчасовому Уряду на його негативне ставлення до автономної України. Згідно з I Універсалом, «не відділяючись від усієї России… народ український повинен сам господарювати своїм життям», закони повинні бути прийняті Всенародними Українськими Зборами. Автором I Універсалу був В. Винниченко. По проголошенню автономії 15 (28) червня 1917, був створений Генеральний Секретаріат.

ІІ Універсал

16 (3) липня 1917 — УЦР прийняла свій II Універсал.

Зміст:

1. Центральна Рада повинна поповнитися представниками інших народів, що проживають в Україні;

2. Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;

3. Центральна Рада починає розробку закону про автономне обладнання України, який повинен бути затверджений Всеросійськими Установчими Зборами. До твердження даного закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономію України;

4. Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду.

II Універсал був проголошений на сесії Української Центральної Ради.

ІІІ Універсал

Після захоплення більшовиками влади в Росії УЦР проголосила Українську Народну Республіку з визначеною територією у федеративних зв'язках з Росією (III Універсал — 20(7) листопада 1917 р.). Одночасно УЦР затвердила закон про вибори до Установчих Зборів України та ряд інших законів. УЦР мала за собою більшість населення України, як це показали вибори до Всеросійських Установчих Зборів 25 листопада 1917 (українські партії здобули 75 % голосів, більшовики — тільки 11%).

Вже з кінця листопада 1917 більшовики готували захоплення влади в Україні. Після невдалого повстання в Києві більшовицький уряд Росії 17 грудня 1917 вислав Україні ультиматум, який УЦР відкинула, і тоді більшовицька армія почала наступ на Україну. Скликаний до Києва 17 грудня 1917 З'їзд Рад Селянських, Солдатських і Робітничих Депутатів висловив «цілковите довір'я і свою рішучу підтримку УЦР». Більшовицькі депутати переїхали до Харкова, де 25 грудня 1917 створили конкуренційний до УЦР і Генерального Секретаріату Народний Секретаріат УНР. Одночасно УЦР вислала делегацію на мирову конференцію з Центральними Державами у Бересті.

IV Універсал

У розпалі боротьби проти більшовиків та змагань на мирових переговорах УЦР проголосила IV Універсалом (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріат перейменувала на Раду Народних Міністрів. Після цього УЦР ухвалила ряд законів:

25 січня — про 8-годинний робочий день;

31 січня — про земельну реформу;

1 березня — про державний герб Української Народної Республіки;

2 березня — про грошову систему (під час перебування у Житомирі й Сарнах на Волині);

2 березня — громадянство в УНР та територіально-адміністративний поділ України.

Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня 1918, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Головним законодавчим органом стверджувались Всенародні Збори України, які обирали Голову Всенародних Зборів.

Після підписання Берестейського миру 9 лютого 1918 німецькі війська звільнили окуповані більшовиками українські землі, але одночасно почався конфлікт між ними і УНР через втручання німців у внутрішні справи української держави.

Німецький озброєний відділ навіть вдерся 28 квітня 1918 на засідання УЦР і заарештував двох міністрів УНР.

Переворот

29 квітня 1918 за підтримкою німецьких військ відбувся переворот, який проголосив генерала П.Скоропадського гетьманом Української Держави. Своєю грамотою гетьман Скоропадський розпустив УЦР і Малу Раду, а видані ними закони скасував.

За весь час існування УЦР її головою був М. Грушевський, а у 1918 р. його заступниками були С. Веселовський, М. Шраг, А. Ніковський, Ф. Крижанівський, секретарями М. Єреміїв, М. Чечель, А. Постоловський, Я. Левченко, Є. Онацький, Л. Чикаленко. За час УЦР діяли кількакратно змінені уряди під проводом В. Винниченка (28 червня 1917 р. — 30 січня 1918 р.) і В. Голубовича (30 січня 1918 р. — 29 квітня 1918 р.).

Засідання УЦР (Малої Ради) відбувалися у будинку Педагогічного Музею на ВеликоВолодимирській вулиці, а пленарні сесії УЦР у Троїцькому Народному Домі (театрі М. Садовського). Органом УЦР були «Вісті з Української Центральної Ради»; а уряду УНР «Вісник Генерального Секретаріату УНР» (виходив з листопада 1917 р.).

Склад

При кінці липня 1917 УЦР нараховувала формально 822 депутатів (за інформацією П.Христюка; за даними мандатної комісії VI Загальних зборів УЦР — 798, І.Нагаєвський називає цифру 848).

Члени УЦР належали до таких груп: Всеукраїнська Рада сільських депутатів — 212, Всеукраїнська Рада військових депутатів — 158 (лист), Всеукраїнська Рада робітничих депутатів — 100, представники неукраїнських рад робітничих і солдатських депутатів — 50, Української соціалістичної партії — 20, Російської соціалістичної партії — 40, Єврейської соціалістичної партії — 35, Польської соціалістичної партії — 15, представники від міст і губерній — 84, представники професійних, просвітніх, економічних і громадських організацій та інших меншостей (молдаван, німців, татар, білорусів) — 108. З цих 822 чоловік обрано Малу Раду в числі 58 чоловік, в якій національні меншості здобули 18 місць.

З ініціативи УЦР у Києві відбувся з 21 вересня по 28 вересня 1917 З'їзд народів Росії.

Читайте також:

1. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
2. Більшовицький переворот і Центральна Рада
3. Власне українська лексика, її фонетичні та словотвірні ознаки
4. Всеукраїнська школа волонтерів
5. З вимогою надати Україні політичну автономію виступила Українська думська громада. У 1905-1907 pp. в Україні виходило понад 30 українських газет і журналів.
6. Західно-Українська Народна Республіка
7. Західноукраїнська Народна республіка
8. Західноукраїнська Народна Республіка
9. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).
10. Західноукраїнська Народна Республіка і Закарпаття 1918—1919 рр.
11. Західноукраїнська народна республіка.
12. Іваницький А. Українська народна музична творчість, С.80.

Переглядів: 1426