Чини так, щоб ти завжди ставився до людства й у власній своїй особі, і в особі кожного іншого так само, як до мети, і ніколи б не ставився до нього лише як до засобу”.

Відкриття надчуттєвої природи людини, сутність якої визначена моральним законом і де реалізується її свобода і безсмертя, є принципово новим кроком у розумінні людини – першим кроком в осмисленні її соціальної сутності.

Відповідно до такого розуміння людини Кант знаходить основний принцип відрізнення людини від усіх інших реалій: тоді як речі постають для тієї чи іншої волі як знаряддя, людина існує як мета сама собою і не слід її розглядати лише як знаряддя, засіб. Подолання інструментального підходу до людини в Канта стало можливим тільки завдяки констатуванню сутності людини як таємниці, яку не можна розкласти за законами логіки. У цьому глибокий смисл кантівського твердження: він був змушений обмежити розум, щоб дати місце вірі.

Із надчуттєвої природи людини Кант виводить головний практичний імператив:

Зміст морального закону

В особі Канта Просвітництво приходить до усвідомлення того, що знання, наука, розум – безсумнівні цінності доби – можуть ставати руйнівною силою, коли поширюються на терени віри, моральності, людської душі і намагаються раціонально пояснити те, що в принципі недосяжне для теоретичного пізнання і є предметом віри – Бог, душа, безсмертя. Таким чином, буття роздвоюється на раціональний світ “природного”, розсудково-впорядкованого, пізнаного й обгрунтованого та ірраціональний світ реально сутнього, яке впорядковується лише вірою, моральними засадами кожної окремої людини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Питання 1 / b.	\|	Питання 2 / a.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.