Ідеї, які відрізняють ірраціоналістичну традицію в соціальній філософії від раціоналістичної, можна окреслити так: фундаментальні основи соціального буття не піддаються раціональному пізнанню та практичному освоєнню. Людина не здатна усвідомити причини та рушійні сили своєї соціальної поведінки, соціальне життя – це лише ілюзія свідомої діяльності, а насправді людина перебуває під владою незрозумілих їй сил.
Ірраціоналістичний напрям соціальної філософії підкреслює руйнівну роль розуму та породженої ним цивілізації для природних основ людського буття. Вічній, незмінній, самодостатній, нестримній у своєму життєвому пориві природі ця філософія протиставляє світ культури, який втілює не силу, а слабкість людини. У своєму теперішньому стані культура виявляє вичерпання природних життєвих ресурсів людства.
З такого підходу випливають найбільш характерні риси ірраціоналістичного розуміння соціуму":
o акцентація на вітальній (від лат. vita - життя) зумовленості сутності людини, на вроджених її характеристиках – расі, індивідуальних психофізіологічних особливостях.
o ідея неминучого розшарування соціуму на дві верстви, зумовлені психофізіологічними особливостями людей – еліту та масу. Їх взаємини розглядаються як визначальні для конкретного типу та характеру суспільства. П
o висновок про історичну зумовленість і закономірний характер кризи традиційних цінностей та фатально невідворотне саморуйнування сучасної цивілізації.
Такі мотиви надають соціальній філософії
в її ірраціоналістичному варіанті характеру
грізного попередження людству про трагічні небезпеки,
посталі з усевладдя корисливого та винахідливого людського розуму, засліпленого ілюзією панування над природою.
Разом з тим, ця філософія прагне відродити зруйновану цивілізацією цілісність людської істоти й таким чином
витворити гармонію з хаосу людського буття.
Фрідріх Ніцше (1844 – 1900) – німецький філософ, засновник “філософії життя” основним змістом своєї філософії поставив