Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Спроби примирення

Попередні течії поставили одна супроти однієї дві різні тези — дійсне буття є незмінне, стале (пітагорейці, елеати) — і дійсне буття є змінливе, ба навіть зміна сама. Природні були спроби примирити ці точки погляду. Спроби поєднання йдуть одним і тим самим шляхом, — філософи визнають ту характеристику єдиного, що її дають елеати, відкидаючи лише єдність дійсного буття, — але існування змін, руху теж визнають, пояснюючи їх якимись комбінаціями окремих елементів дійсного буття. Таким чином є змога, визнаючи незмінність субстанції, зрозуміти зміну, рух, розвиток.

Найстарша спроба такого типу належить Емпедоклові в Сіцілії (друга половина V віку), філософові, що де в чому переймає традиції пітагорейці в (спосіб життя) і найближче з усіх грецьких філософів наближається до типу релігійного реформатора. Емпедокл учить (у своїй філософічній поемі, з якої збереглася значна частина) про існування чотирьох незнаних елементів: землі, води, повітря й вогню. На них впливають дві сили — Любов та Ненависть, що з них за чергою то одна, то друга дістає перевагу. Так до питання про субстанцію, що ставили перші грецькі філософи, приєднується не менш важливе питання про ті сили, які керують світовим процесом. Щоправда, вже раніше як така сила (закон) нам відомий "Логос" Геракліта. Але Емпедокл, характеризуючи ближче ці обидві сили та характер їх чинности, робить дальший крок наперед. Обидві сили мають закраску Божественного буття. Вони схарактеризовані вже своїми іменами "психологічно". Критикуючи народні релігійні вірування, Емпедокл ближчий до традиції грецької релігії, аніж елеати або Геракліт.

Значна частина його поеми була присвячена історії світу. Любов та Ненависть виступають тут, як сили тяжіння та відштовхування. Коли панує або переважає Любов, усі елементи змішуються в велику кулю, в якій все неподільне, нерозрізнене: цей божественний, самозадоволений, самодостатній Сфер (слово, що Емпедокл вживає, ніби як власне імення) нагадує нам абсолютне буття елеатів своєю формою та своїми властивостями. Але помалу починає посилюватись Ненависть: вона розділяє та розриває елементи. Сфер розсипається, так повстає наш світ. Фантастично-поетична картина, яку малює Емпедокл, подає нам зміст його уявління про будову та життя світу. Розподілені елементи знаходять собі властиве місце в цьому світі: посередині земля, коло неї вода, навколо повітря, на зовнішній периферії світу — вогонь. Постає жива матерія, спочатку рослини, які, на думку Емпедокла, мають психічне життя, та в яких він перший помітив існування статевих ознак. Живі тварини повстають своєрідним шляхом — з землі породжуються окремі органи тваринних тіл — окремі голови, руки, плечі, очі тощо. Вони сполучуються випадково, повстають дивовижні істоти: мішані з частин людських та тваринних тіл, такі, що складаються з самих рук, такі, що є напівчоловіки, напів-жінки. Ті з них, що непристосовані до життя, що не можуть розмножуватись, загибають; залишаються ті, що здібні до самостійного існування та можуть продовжувати існування породи. Так знову, як ми це зустрічали вже в Анаксимандра, з'ясовано повстання доцільних істот з випадку, думка, що грає пізніше чималу ролю (Демокрит, епікурейці, в нові часи майже усі теорії еволюції аж до дарвінізму).

В історії повстання світу зустрічаємо багато цікавих окремих думок, важливих в історії грецької науки, зокрема природознавства. Але розвиток світу не закінчується повстанням розподілених окремих речей, живих та неживих. Сила Ненависти має діставати все більший вплив, при її безроздільному пануванні повстає невпорядкований хаос, з якого знову під впливом Любови, коли приходить черга її більшого впливу, постає єдність, а в кінці знову Сфер. Цей процес має повторюватися знову та знову. До речі, цілком не ясно, в якому періоді ми живемо: чи це є час, коли посилюється Любов, чи Ненависть. В кожнім разі ще вище, аніж ці дві сили, закрашені, як вже згадано, релігійно (для Любови Емпедокл вживає також імени грецької богині: Афродита), стоїть загальний світовий закон: "Закон про те, що є справедливе, розлягається широко і далеко по всюди панівному Етеру (=ефіру) та по безмежному сяйві неба"...

Релігійне реформаторство Емпедокла сполучує його з традиціями пітагорейців (що були чинні в тих самих околицях грецького світу). Він теж вірить в переселення душ, безсмертних, що з людських тіл по смерті тіла мають переходити до інших людських або й тваринних. І він хоче досягнути ліпшої долі для душі по смерті шляхом "очищення" (катарсис, поняття, що грає пізніше визначну ролю в грецькій нехристиянській та християнській містиці). Він вимагає не тільки морального життя, але й певної "техніки", до якої належить м. ін. вегетаризм, — бо в тілах тварин жиють душі, почасти людські, можливо душі наших приятелів, родичів. Успіх проповіді Емпедокла, в протилежність майже тисячелітньому впливу пітагорейців, був лише тимчасовий, його "секта", здається, загинула з своїм основоположником.

Анаксагор (500-428) з Малої Азії, жив в Атенах, як приятель відомого політика Перікля. Анаксагор вважав незмінними субстанціями окремі гатунки матерії, відомі нам з повсякденного життя: воду (але солодку й морську, як різні субстанції), м'ясо, кості, каміння і т. д. Ці субстанції розпадаються на дрібні частинки (гомеомерії — "подібночастинні"), з змішування яких повстає все на світі. Процесом змішування або розділення керує світова сила — розум (або "дух" — по-грецьки "нус"). Ближчі деталі думок Анаксагора нам не відомі. Але із не численних уривків його творів нам ясно, що його завдання було легше, аніж попередніх філософів: розум, що володіє "усяким знаттям та великою силою" керує ззовні матеріяльним буттям, впорядковує світ доцільно та гармонійно; розумність сили, що править світом, з'ясовує доцільну будову світу. Анаксагор ставиться скептично до народніх вірувань в божественність матеріяльних об'єктів (нпр. сонця). Якщо його розум, здається, ще не цілком позбавлений матеріяльних ознак (його розум або дух "найтонша та найчистіша з усіх речей"), то все ж можемо вважати його представником монотеїстичного теїзму, уявлення про єдине духове Божество, що панує над світом ззовні.

Найбільший успіх мала третя спроба примирення, т. зв. "атомістів" (Левкіп, про якого нічого ближче не знаємо, та Демокрит — у другій половині V в. до Р.Х.). Атомісти так би мовити, безмежно зменшили сферичне дійство буття Парменіда: на їх думку, дійсне буття є атоми, дрібні неподільні частинки, що рухаються в пустому просторі. Атоми відрізняються між собою формою, положенням та порядком (як літери А та N, N та Z, АN та NА). З їх комбінацій повстає все в світі. Все на світі відбувається з необхідністю, під впливом певних причин. Світ повстає тим не менше ніби "випадково", коли атоми чомусь скупчи-лися в одному місці, повстає вихор, в якому (як це буває при просіванні зерна) зібрались докупи подібні один до одного атоми і так повстали речі на цілий світ. Пояснення, отже, суто матеріяльне, якоїсь духовної причини (як Емпедокл, Анаксагор) атомісти не припускають! "Атомізм" відроджувався ще не раз в історії. В атомізмі Демокрита зустрічаємо основні риси усіх пізніших матеріялістичних теорій: спробу вивести якості з математичних, зокрема геометричних, властивостей матерії; спробу звести усяку доцільність на той "одбір" доцільного, що повстає випадково, який відбувається сам собою, "стихійно"; нарешті уявлення про невідхильне непереможне панування в світі необхідности, яку атомісти уявляють собі як "закон природи", чинність якого цілком механічна. Думки ці намічені були попередниками Демокрита; в нього вони лише дістали суворо матеріялістичну закраску, що з'ясовується головно тим, що він не припускає існування ніякої самостійної свідомої сили, зокрема божественного буття. "Атомізм" грав і пізніше в історії науки велику ролю та відроджувався не раз в історії думки, поки атоми не розбила сучасна фізика, відкинувши не лише їх неподільність, але наближуючись і до уявлення про нематеріяльний характер матерії взагалі (Едингтон, Джінс) та зруйнувавши і саме поняття природної необхідности (Гайзенберг). Атомізм, тим не менш, навряд чи відограв свою ролю.

Демокрит висловлював і думки етичного змісту (уривки в старо-українській "Бджолі" VIII віку під ім'ям "Демокрита"). Він вимагає чинити добро не для якоїсь користи, зиску, а для добра самого. Цей великий пункт погляду і спричинився до пізнішої популярности етичних сентенцій Демокрита. Як він сполучував думку про загальну необхідність з цими високими моральними вимогами, нам не цілком ясно: з великої літературної спадщини Демокрита залишились лише хоч порівнююче й численні, але за обсягом незначні уривки.


Читайте також:

  1. ЕФЕКТИВНІСТЬ І СПРОБИ ПІДВИЩЕННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПРОДУКЦІЇ
  2. ЗАСТІЙ ТА СПРОБИ РЕФОРМ
  3. Період спроби відновлення державної валютної монополії.
  4. Політичне життя - це неврівноважена система, у якій увесь час робляться спроби до встановлення рівноваги.
  5. Примирення сторін у процесі виконання
  6. Спроби встановити контроль над козаками
  7. Спроби державного заколоту в Москві в серпні 1991 р. Проголошення державної незалежності в Україні.
  8. Спроби державного заколоту в Москві в серпні 1991 р. Проголошення державної незалежності в Україні.
  9. Спроби політичних реформ. Зростання активності суспільства
  10. Спроби реорганізації архівної справи
  11. Спроби створення системи колективної безпеки в Європі. Радянський чинник у міжнародних відносинах




Переглядів: 468

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Геракліт | Софісти

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.05 сек.