Софісти

II. ПЕРІОД РОЗКВІТУ

Вже Анаксагор, а ще більше атомісти виявляють настрої, які можна назвати "просвітницькими" і які час від часу з'являються в історії духовного розвитку людства. Просвітництво, або просвіченість (яке в найпослідовнішій та найяскравішій формі зустрінемо у Франції в XVIII віці та в Росії в другій половині XIX віку) є переконання, що при допомозі розуму людина може досягнути найдосконалішого індивідуального стану, дійти до найліпшого соціяльного устрою, що розум є єдиний шлях до справжнього пізнання; ця віра в силу розуму, в часи просвічености є некритична, — "просвітники" не бачать тих кордонів, що обмежують чинність розуму, права його в моральній, соціяльній та навіть інтелектуальній сфері. Некритична віра в силу розуму, що не знає своїх власних меж, наповняє просвітників таким ентузіязмом, що вони піддають розумовому розборові все, що тільки можна: традицію, історію, права та звичаї, почуття та волю людини, суспільні установи та закони і т. д. Перед натиском розуму, що не розуміє законних меж свого застосування, падають (хоч би лише ілюзорно) всі перепони, — просвітники звичайно з великою енергією негують традиції та закони, моральні та юридичні норми, звичаї та закони людського серця і т. д. Переоцінюючи силу та права розуму, просвітники йдуть зі своєю пропагандою в найширші кола. Вони дійсно розповсюджують освіту, але розповсюджують і сумніви, в основах суспільного та морального ладу, а ще гірше — розповсюджують наївне переконання серед напівосвічених людей, що вони досягли такого високого розумового рівня, з якого можуть суверенно судити про минуле, сучасне й майбутнє, відкидаючи те, що ще недавно було загальноприйняте, висуваючи нові вимоги, ідеали та програми реформ. Не треба казати, що дуже багато з цих переконань просвітників є, як виявляється пізніше, помилками, хибними віруваннями, що ніяк не ліпші, аніж ті традиційні "пересуди та забобони", проти яких борються просвітники. Іноді навіть забобон приходить тут на зміну традиційним релігійним віруванням.

Подібний настрій поширився в Греції під впливом успіхів грецької науки та в тіснім зв'язку з господарським та політичним розквітом Атен... Представники грецького просвітництва дістали назву "софістів", що означала первісно просто "мудреця" або "знавця, але пізніше в зв'язку з гострою критикою, що її скерували проти них Сократ та Платон, стало словом з негативним значенням, не цілком обгрунтованим. Серед "софістів", про яких маємо тут згадати, є кілька людей, що заслуговують на цілковите визнання історика грецького духа. А в цілому "софісти" заслуговували і на визнання їх сучасниками, бо це були люди, що почали публічне систематичне навчання, популяризацію наукового знання свого часу, публічні виклади за платнею. Саме ця педагогічна діяльність посилила скептицизм софістів: усний виклад приводив до того, що викладач та слухачі почали вже занадто високо цінити вміння доводити і спростовувати думки, вміння переконувати. До цього спричинились і демократичні конституції грецьких держав, в яких ораторське вміння грало занадто вже визначну ролю.

Протагор (485-415) з Абдери, що жив головно в Атенах, є скептиком "людина — є міра всіх речей". Існування богів непевне. Нам неясно, чи людина "взагалі", чи окрема людина, — в кожнім разі Протагор стремить своїм твердженням встановити на місце певности в існуванні абсолютної правди й об'єктивного пізнання, певний суб'єктивізм та релятивізм. Тому Протагор може завданням своєї реторики вважати доказ кожної думки, роблячи "слабшу думку сильнішою". Об'єктивні критерії правди він відкидає. Він сумнівається в існуванні богів. Він вважає, що держава є людська установа, що повстала з людських потреб, тому закони людського співжиття є (свавільно) встановлені людьми, вони ані божеські встановлення, ані повстали на основі "природи", себто з певною внутрішньою необхідністю.

Горгій з Леонтин в Сіцілії, що теж був чинний в Атенах, ще загострює скептицизм: "нічого не існує: якби що існувало, його неможливо було б пізнати, то неможливо було б це пізнання передати іншим".

Продик з острова Кессу має значення в історії дослідження мови, як дослідник граматичних питань, а зокрема "синоніміки", себто розрізнення значення подібних сенсом слів: таке розрізнення має велике значення і для філософії, уточнюючи термінологію та думання.

Софісти, здається, й Протагор, якого думки передає, тільки чи об'єктивно, Платон відкинувши думку про вічність суспільного життя, зацікавились і питанням про встановлення держави та суспільства, з'являючись таким чином першими працівниками над філософією історії та культури. Тут зустрінемо спроби винести сучасний стан з первісного примітивного стану людства. Відкидаючи об'єктивне значення законів суспільного життя, дехто з софістів приходив до теорії диктатури "сильної людини" та до негації будь-яких моральних принципів в політиці (зокрема "тиран Критій", досить сумнівна постать атенської політики, а також інші, почасти нам відомі лише з викладу їх думок в творах Платона — знову треба запитати чи цілком об'єктивних). Може найцікавіші думки атенського софіста Антифон а, що стали тепер приступні в уривках папірусів: він вчить про повну рівність людей, ба навіть рівність людей і тварин; людське суспільство має бути вибудоване на основах природних, за якими всі люди вільні та рівні.

Не треба думати, що скептичні, радикальні (в той чи інший бік — в грецькому світі оборона тиранії була серед демократично організованих держав-міст також формою радикалізму) та нігілістичні теорії виключно панували серед софістів: маємо, щоправда, й анонімні твори, що цілком підтверджують традиційну негативну оцінку софістів (як от паралельні промови самого автора, що однаково рішуче обороняють протилежні погляди!), але поруч з цим маємо і твори, що є серйозною спробою популяризації тодішньої науки. Із згаданих софістів Продик, Антифон, а почасти й Протагор серйозно ставились до тих проблем, якими займались, та хоч їх теорії не подавали багато позитивного, але не треба забувати, що вони — як і чимало інших "софістів" тих часів — багато спричинились до розповсюдження наукового знання та до пробудження інтересу до нього в ширших колах грецького світу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Спроби примирення	\|	Арістотель

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.