Міжнародні фінансові відносини та валютний ринок.

Міжнародні фінансові відносини ґрунтуються на двох основних складових: установлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Порядок і форми проведення розрахунків становлять організаційний аспект міжнародних фінансових відносин і регламентуються відповідними міжнародними документами та угодами. Валютне регулювання і насамперед його серцевина - процес курсоутворення відображають сутнісну сторону міжнародних фінансових відносин. На цій основі відбувається трансформація грошових потоків з однієї грошової одиниці в іншу та процес проходження цих потоків між окремими країнами.

Основними формами міжнародних розрахунків є інкасо та акредитив. Також використовуються банківський переказ та відкритий рахунок. При розрахунках на основі інкасо банк імпортера перераховує кошти на рахунок експортера після передання імпортеру отриманих від банку експортера документів, передбачених контрактом, тобто застосовується схема: платежі проти документів. Така схема розрахунків досить проста, однак вона не дає достатніх гарантій на оплату товарів і послуг. На відміну від інкасо акредитивна форма передбачає достатні гарантії експортеру за рахунок відкриття акредитива в банку імпортера. Платіж на відкритий рахунок найменш надійна форма. Експортер поставляє товари, імпортер переказує гроші на день платежу. Банківський переказ - це доручення одного банку іншому виплатити певну суму отримувачу.

Форми розрахунків у системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційний аспект руху грошових потоків - порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін і банків та ін.

Стабільність міжнародних фінансових відносин ґрунтується на двох основних передумовах. По-перше, необхідна чітка система трансформації (обміну) валют. Будь-який суб'єкт, якому потрібна відповідна валюта для міжнародних розрахунків, повинен мати можливість її придбати. По-друге, важливо забезпечити реальність обмінного курсу, тобто в процесі трансформації грошовий потік не повинен ні збільшитись, ні зменшитися в обсягах. Міжнародні фінансові відносини загалом і міжнародна торгівля зокрема можуть успішно розвиватись тільки на засадах еквівалентності обміну, що, у свою чергу, можливо лише на основі реального курсу валют.

Основою забезпечення сталого розвитку світової економіки, міжнародної торгівлі і міжнародних фінансових відносин є надійний механізм курсоутворення, що дає змогу достовірно визначати валютні курси, які максимально наближені до реального співвідношення купівельної спроможності валют різних країн світу.

Валютний курсвідображає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн чи в міжнародних валютних одиницях. Установлення валютного курсу - це визначення співвідношення цінності грошей різних країн, які є інструментом фінансових відносин, у тому числі й міжнародних. Без такого її зіставлення міжнародні фінансові потоки неможливі.

Історично механізм курсоутворення, в основі якого лежить валютний паритет – співвідношення вартості двох валют, пройшов у своєму розвитку кілька етапів. Кожному етапу відповідає своя база для визначення валютного паритету та порядку встановлення валютного курсу.

Валютний ринокявляє собою сферу торгівлі особливим товаром -валютою. Його суб'єктами є банки, брокерські фірми, дилерські контори, валютні біржі. Валютний ринок структурується за двома ознаками: за обсягами і характером торгівлі. Залежно від обсягу валютних операцій та переліку валют, що виставляються на торги, розрізняють світові, регіональні та національні валютні ринки. Світовими центрами валютного ринку є Лондон, Париж, Токіо. Перелік валют, що виставляються тут на торги, досить широкий.

За характером торгівлі валютний ринок поділяється на організований, який забезпечується через торгівлю на валютних біржах, та міжбанківський, який функціонує на основі укладення угод між комерційними банками, що є основними суб'єктами валютного ринку. Нині у світі переважає міжбанківський валютний ринок.

Установлення співвідношення грошових одиниць різних країн на валютних, як і на будь-яких інших, ринках відбувається під впливом двох основних чинників - попиту і пропозиції.

Валютний ринок, як правило, регульований. Національний ринок регулюється центральними банками. При цьому можуть використовуватись два способи. Перший - установлення валютного коридору, тобто мінімального й максимального рівня обмінного курсу, є, по суті, напівадміністративним. Другий - участь центрального банку в торгах. При необхідності підтримання курсу національної валюти центральний банк може проводити валютні інтервенції, тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної валюти, а при необхідності утримання курсу певної іноземної валюти, навпаки, скуповувати її. Крім того, центральний банк як емісійний центр країни може впливати на обмінні курси через регулювання грошової маси національної валюти.

Валютний курс, що складається на валютному ринку, відображає врівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів - обсяг купівлі тієї чи іншої валюти порівняно з її обсягом, виставленим на продаж, характеризує задоволення попиту чи недостатність пропозиції.

Вплив на курс валют здійснюється також через систему валютного регулювання. Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулювання характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу та його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єктами валютного ринку (комерційними та центральним банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивезення іноземної та національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна тоді, коли в даній країні експорт переважає імпорт. У цьому разі доходи підприємств експортерів у національній валюті зростатимуть, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти. Прикладом такої політики у 80-ті роки була постійна девальвація японської єни відносно американського долара. Як відомо, в ті часи у сальдо торговельного балансу між Японією і США спостерігалась істотна перевага Японії. Оскільки таке відхилення обмінного курсу від реального вело до перерозподілу фінансових ресурсів на користь Японії, США постійно вводили обмеження на ввезення японських товарів.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна тоді, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому разі витрати імпортерів на закупівлю валюти для оплати поставок у країну зменшуватимуться. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів.

Необхідність установлення реальних курсів валют врешті-решт привела до встановлення системи міжнародного валютного регулювання, для чого була створена спеціальна фінансова інституція - Міжнародний валютний фонд. В умовах золотовалютного стандарту особливих потреб у такому регулюванні не існувало. Можливість вільно обміняти паперові гроші на золото надавала такій системі достатньої стабільності. Однак відхід від золотовалютного стандарту чітко визначив проблему валютного регулювання. Першою спробою вирішення цієї проблеми стала Бреттон-Вудська валютна система, а згодом упровадження через МВФ ринкового механізму курсоутворення.

Нині створено досить надійні міжнародні та національні системи валютного регулювання. Вони дають змогу ефективно контролювати валютні курси. Разом з тим, оскільки курс національної валюти відображає стан економіки країни, вони не мають на меті утримати валютний курс за будь-яку ціну. Навпаки, це не доцільно і небезпечно. Перевага ринкового механізму якраз і полягає в тому, що він дає змогу встановити на певну дату курс валюти, максимально наближений до реального. Це, у свою чергу, ставить на міцну основу міжнародні фінансові відносини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна природа й призначення міжнародних фінансів	\|	Фінанси міжнародних організацій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.