Аргументація і пралогіка

Паралогіка як основа для побудови висловлювань припускає ставлення до відповідних законів як до несуворих, таких, що припускають винятки. Ігноруючи логічні закони, паралогіка установлює інші відношення між об’єктами думок. Специфіка цих відношень полягає в тому, що:

а) будь-які об’єкти і в будь-якій кількості можуть бути зіставлені один з одним, тобто поставлені в відношення;

б) зіставлювані об’єкти є взаємокорельованими (при цьому кожен троп, кожна фігура задає свою модель кореляції) і взаємозамінними.

Отже паралогіка переносить відношення між об’єктами дійсності в відношення між об’єктами висловлення, фактично підміняючи дійсність мовленнєвою дійсністю, що надає паралогічним висловленням риторичну функцію [11: 172]

Що стосується аргументативного дискурсу, то тут кількість можливих виключень залежить, з одного боку, від характеру комунікативної ситуації, в якій знаходяться учасники, насамперед аргументатор, і від особливостей їхнього індивідуального мовлення – з іншого.

Так, аргументація в слідчій практиці не створює підґрунтя для застосування різного роду фігур, бо це стане лише перешкодою для чіткої і переконливої аргументації. Але скажімо у виступі політика (особливо популістського кшталту) використання фігур може зіграти позитивну роль, щодо завоювання прибічників. Отже відчуття комунікативної ситуації, означає розуміння, яким чином – насамперед позитивним або насамперед негативним (логічно або паралогічно) мають бути використані в ній закони побудови висловів.

Щодо індивідуальних мовленнєвих особливостей мовців (аргументаторів) то використання логічних і паралогічних засобів залежить від їхніх уявлень про правила мовленнєвої поведінки за певних комунікативних ситуацій. Тут головною умовою коректності може слугувати лише чітке відчуття, за яких обставин певний вислів є фігуративним, а за яких він є помилковим. Останнє потребує певних навичок і навіть знань правил побудови та вживання риторичних фігур.

Таким чином, в основі «логічної» комунікативної діяльності, з одного боку, і «паралогічній» комунікативній діяльності – з іншою, знаходяться одні і ті ж принципи і процедури роботи з поняттями і висловлюваннями: орієнтація на основні логічні закони (1), визначення і ділення понять (2) і розгортання висновку (3).

Область же помилок є у такому разі лише область, в якій позитивне використання законів побудови вислову «накладається» на негативне: нерозрізнення їх і продукує помилку. таким чином:

1 3 2

На цій схемі коло 1 є область логіки (область позитивного використання законів побудови вислову), коло 2 - область паралогіки (область негативного використання законів побудови висловлювання). Вони рівноправні щодо один одного, але пов’язані між собою за допомогою області помилок 3. [11: 173]

Очевидно, що помилки (всупереч традиційним уявленням про них) належать не тільки області логічної практики, але і області фігуративної практики: не випадково фактично будь-яку логічну помилку можна розглядати і як невдалу фігуру (невдалу метафору, невдалу метонімію, невдалу інверсію) тощо. Очевидно також, що помилки не локалізуються в області чистих «практик» – вони локалізуються там, де практики перетинаються, тобто там, де промовець не віддає собі звіту в тому, якій з «практик» він в даному випадку надає перевагу, і оперує немов би двома практиками відразу. От чому помилки припустимо розглядати як випадки «зсуву» мовленнєвої тактики. І в цьому сенсі причина помилки виявляється не в порушенні того або іншого «правила», але в невмінні бачити систему координат, в якій мовець знаходиться.

Фігуративна практика, або практика операцій з фігурами, передбачає уміння поводитися з певною кількістю фігур, які є свого роду «таблицею множення» паралогіки: її треба спочатку вивчити напам’ять, щоб потім «забути» і при необхідності (не здійснюючи процедури множення в дійсності, тобто не беручи число, наприклад, шість дійсно вісім разів, але просто «знаючи, що шість на вісім – сорок вісім) чистого автоматично нею користуватися. Мабуть, в цьому випадку фігури і справді можуть працювати, що називається, безвідмовно. [11: 174]

Треба сказати, що саме залучення до фігур як засобів переконання, призвело до того, що виник певний вододіл між логічною і фігуративною практикою. Втрата об’єднуючого їх принципу (як логічна, так і фігуративна практика припускають оперування одними і тими ж законами, поняттями і висловами) мало наслідком те, що логічна практика, з одного боку, і фігуративна практика – з іншого, почали розглядатися майже як самостійні області аргументації.

Проте, якщо взяти до уваги усталені визначення відомих фігур, то помітимо об’єднуючий їх принцип. Наприклад, метафора у класичному визначенні є фігура, що приховує в собі суперечність (пор. закон несуперечності в логіці), катахреза прямо перекладається з грецького як зловживання, а такі логічні помилки, як тавтологія, плеоназм і деякі інші, навіть однойменні до відповідних фігур, відомих ще з античної риторики. А якщо ми знову ж таки звернемося до класичного трактування тропів як акірологічних форм виразу і спробуємо з'ясуват акарологія у давній риториці, то побачимо, що акірологія (akyrologie, від akyros і logos), або латиною – impropria dictio, означає «непридатна мова», тобто мова, що оперує непридатними засобами виразу. Отже «акірологічний» є «непридатний», «неправомірний», «неправомочний», тобто такий, що порушує закони побудови висловлювання.

Таким чином, зв'язок між тропом/фігурою, з одного боку, і логічною помилкою – з іншого, зафіксована навіть на термінологічному рівні, і тлумачення тропів як акірологічних (непридатних для використання) встановлює певну паралель між позитивним і негативним використанням логічних і паралогічних засобів у переконанні.

Риторика встановлює певні паралелі між логікою і пара логікою. На разі можна нарахувати кілька десятків фігур, що піддаються опису. А саме:

Тропи

Власне тропи

1. Метафора

2. Катахреза

3. Синестезія

4. Алегорія

5. Прозопопея

6. Метонімія

7. Синекдоха

8. Антономазія

9. Гіпаллаг

10.Еналага

10. Епітет

11. Оксюморон

12. Антитеза

13. Антиметабола

14. Емфаза

15. Клімакс

16. Антиклімакс

Невласне тропи

1. Апосиопеза

2. Астєїзм

3. Паралепсис

4. Преоккупация

5. Епанортоза

6. Гіпербола

7. Літота

8. Перифраза

9. Алюзія

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Елокуція ти прийоми непрямого мовленнєвого впливу.	\|	Лекція 1. 2. Гіпсові та ангідритові В'ЯЖУЧІ речовини

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.115 сек.