Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник
Авто
Автоматизація
Архітектура
Астрономія
Аудит
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Винахідництво
Виробництво
Військова справа
Генетика
Географія
Геологія
Господарство
Держава
Дім
Екологія
Економетрика
Економіка
Електроніка
Журналістика та ЗМІ
Зв'язок
Іноземні мови
Інформатика
Історія
Комп'ютери
Креслення
Кулінарія
Культура
Лексикологія
Література
Логіка
Маркетинг
Математика
Машинобудування
Медицина
Менеджмент
Метали і Зварювання
Механіка
Мистецтво
Музика
Населення
Освіта
Охорона безпеки життя
Охорона Праці
Педагогіка
Політика
Право
Програмування
Промисловість
Психологія
Радіо
Регилия
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Технології
Торгівля
Туризм
Фізика
Фізіологія
Філософія
Фінанси
Хімія
Юриспунденкция






Категорії риторики й аргументація

 

Поняття логосу припускало засоби переконання, що апелюють до розуму. Так, аристотелівську риторику прийнято взагалі вважати логос-риторикою ще й тому, що логічним і аналітичним засобам переконання (як уже неодноразово згадувалося) в ній приділялося досить помітне місце. Два головних засоби переконання, яким Аристотель приділяв особливу увагу, – це силогізм (умовивід від загального до частки за всіма правилами) і ентимема (скорочений силогізм, у якому процедура умовиводу здійснюється не повністю).

Поняття етосу реферувало до засобів переконання, що апелює до норм людської поведінки (у тому числі й мовної поведінки). У цьому сенсі мовець, зокрема й за Аристотелем, повинен «упізнаватися» слухачами як «людина гідна» – і в широкому сенсі цього виразу, і у вузькому (гідний говорити, гідний, щоб його слухали). Стверджувалося, що особисті етичні якості мовця визначають весь зміст його повідомлення й що слухачі завжди мають можливість скласти собі уявлення про те, яким є етос мовця. Багато в чому залежно від цього вони й оцінювали його повідомлення.

Зрозуміти, як впливає етос на оцінку повідомлення, допоможе одна з байок датського письменника й драматурга Л. Хольберга, що оповідає про змагання в красномовстві Лелеки і Яструба, у якому перемагає Лелека. Промови, підготовлені ними, однаково гарні, однак Суддя, відзначивши це, говорить, що ставитися до них як до однаково гарних, проте, не можна, оскільки одна з них вимовлена безневинним Лелекою, а друга – хижим птахом.[11: 14]

Поняття пафосу співвідносилося із засобами переконання, що апелюють до почуттів. Суть пафосу полягала в тому, що мовцеві належало вміти викликати в слухачах почуття, які могли б вплинути на їхню думку. Питання що стояло перед мовцем щодо цього, було таким: чи повинен і він сам відчувати ті почуття, до яких схиляє присутніх? І якщо так, то чи має він право «показувати» ці почуття слухачам?

Риторика вчила бути щирим, але «приборкувати» пафос і не виставляти його напоказ. Риторично налаштований мовець повинен був уміти викликати потрібні почуття в слухачах без того, щоб бути театральним. Складність цієї установки, до речі, і обумовила досить своєрідну долю слова «пафос» в історії людства: з одного боку, його згодом стали розуміти як афектацію, пишномовність, з іншого боку – як особливу врочистість у відповідальних ситуаціях.

Правильне застосування категорій логос, етос і пафос припускало, що повідомлення на всьому своєму протязі постійно контролюється у всіх трьох аспектах. Говорячи на більш сучасною мовою, можна, таким чином, стверджувати, що риторика фактично закладала в структуру повідомлення такі лише згодом високо оцінені наукою критерії, як критерій істинності (категорія «логос»), критерій щирості (категорія «етос») і критерій релевантності мовної поведінки (категорія «пафос»).

Досі ми говорили про класичну риторику, тобто риторику тих часів, коли інші наукові дисципліни (такі, наприклад, як лінгвістика або літературознавство) не були представлені у тім обсязі, що ми знаємо сьогодні. Ось чому риториці й довелося взяти на себе роль систематичної науки, яка послідовно й докладно описує «процес говоріння в цілому»: починаючи від опису звуків людського мовлення й закінчуючи оформленням висловлень у повідомлення й реалізацією його перед слухачами. У цьому сенсі риторика була наукою синтетичною, тобто такою, що поєднала в собі відразу багато наук, кожній з яких ще тільки належало розвинутися в подальшому.

Розвиток цих наук призвів до варіантів «повної» і «скороченої», чи «редукованої», риторики: риторика редукувалася в міру того, як відповідальність за окремі її розділи брали на себе нові наукові дисципліни. Втім, уже в складі самої риторики почали оформлятися більш, ніж п’ять названих вище розділів, «єдності», що відбивають уявлення вчених про відцентрову силу риторики, що фактично розносила її на частини.

В основі цих тенденцій знаходилися уявлення про те, що риторика в принципі має справу з такими процесами, як

процес мислення (1),

процес побудови тексту (2),

процес його мовленнєвого здійснення (3),

а говорячи ще більш схематично – з «матеріалом» і його «оформленням».

Здійснена в такий спосіб «схематизація» риторики редукувала її до двох великих єдностей (або двох розділів другого порядку) відповідно до відомого афоризму Платона: хто ясно мислить, той ясно викладає. Цицерон і Квінтиліан, не останні авторитети в області класичної риторики, вважали цілком достатнім розрізняти vis ingendi і copia dicendi, або sapientia і eloquentia (мистецтво мислити й мистецтво говорити).

Розходження цих двох «компонентів» у складі риторики виявилося досить істотним для подальшого її розвитку.

Сама можливість редукувати риторику до двох розділів другого порядку підказала й шляхи окремого вивчення цих розділів. Зокрема, сучасна риторика (під якими би назвами вона не подавалася) звичайно пропонується або в так званому «перельманівському варіанті», як теорія аргументації, або у вигляді інвенції й диспозиції (іноді ще акції й меморії [6: 5]), або у вигляді тільки елокуції [8].

 

 


Читайте також:

  1. Gigabit Ethernet на витій парі категорії 5
  2. Амністія являє собою повне або часткове звільнення від кримінальної відповідальності і покарання певної категорії осіб, винних у вчиненні злочину.
  3. Аналогійна аргументація
  4. Аргументація і пралогіка
  5. Аргументація як раціональна частина комунікації.
  6. Безпека» і «небезпека» як ключові категорії в безпеці життєдіяльності
  7. Випишіть особисто невільні категорії населення, що існували в Київській Русі згідно з «Руською правдою».
  8. Вихідні фінансової категорії
  9. Відносні прикметники. Категорії відносних прикметників
  10. Відповідно до категорії будинків визначаються вимоги до конструктивних та планувальних рішень будинків, приміщень та споруд, їх вогнестійкості.
  11. Власні і загальні іменники як лексико-граматичні розряди за специфікою виявлення категорії числа
  12. Внутрішньовидові категорії




Переглядів: 846

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Стадії риторичної аргументації | Елокуція ти прийоми непрямого мовленнєвого впливу.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.006 сек.