Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Елокуція ти прийоми непрямого мовленнєвого впливу.

 

Подача матеріалу в процесі аргументації має на меті також певний спосіб його викладення. За це відповідає розділ класичної риторики – елокуція, що апелює до таких категорій:

• aptum - підбір доцільних мовних засобів

• puritas - граматична правильність

• perspecuitas - ясність думки

• ornatus – прикрашування виразу.

Саме елокуція сформувала у своєму складі основні прийоми непрямого мовного впливу на слухача – мовцеві пропонувався широкий вибір паралогічних можливостей, використовуючи які, він домагався переконливості мовлення. З іншого боку, саме даний розділ риторики згодом викликав найбільше недовіри до цієї наукової дисципліни. Критики риторики, «озброївшись» рекомендаціями з області елокуції наводили як приклади порожнього прикрашання й гонитви за мовними ефектами саме тропи й фігури.

У принципі ж риториці ні в чім було виправдуватися, хоча б уже тому, що елокуція зовсім не існувала ні як окрема стосовно риторики дисципліна (тобто елокуція, у якості однієї із частин риторики, вирішувала, зрозуміло, ті ж завдання, що й риторика в цілому), ні як декоративна область риторики. Саме по собі слово "елокуція" співвіднесено з дієсловом «eloquor», що означає «я висловлюю», «я викладаю». І, незважаючи на те, що в первісній своїй редакції риторика взагалі не мала відношення до дискурсу, до повсякденного мовлення, користь її й щодо цього була усвідомлена вже досить давно.

Світоглядно, концептуально елокуція перебувала стосовно інших розділів у досить складних відносинах. Проте вона не була «третьою стадією» обробки матеріалу, як іноді прийнято її подавати. Елокуція, разом з інвенцією й диспозицією, була присутня в акті створення мовленнєвого цілого, що називається, із самого початку. Вона аж ніяк не «включалася» лише на якімсь просунутім етапі формування повідомлення, коли було потрібно «втілити повідомлення в слова». Повідомлення, поза всяким сумнівом, споконвічно являло собою явище мовне, тобто складалося зі слів і речень, упорядкованих навколо теми.

Інше питання, на що, насамперед, це повідомлення було орієнтовано переважно на логічне розгортання теми або переважно на паралогічне її подання. Такий вибір видавався як цілком реальний. А це говорить про те, що риториці вдалося вловити головну закономірність людського мислення, тільки згодом точно описану наукою. Закономірність ця добре відома й полягає в тому, що людське мислення двопівкульне тобто являє собою результат складної взаємодії двох кореспондованих між собою частин. Наукові досягнення останнього часу показали, що «мова» однієї півкулі в принципі неперекладувана на «мову» іншої. Однак, оскільки «мови» ці існують у складі одного цілого, обмін між ними проте відбувається. Цей обмін – процес установлення еквівалентностей, які в актах мислення можуть заміщати одна одну.

Звідси, зокрема, випливає, що риторика, задовго до розвитку групи наук, що вивчають мислення, почала будівництво й цього мостика від логіки до паралогіки, і домоглася б у даному напрямку ще більших успіхів, якби змогла зберегти єдність у собі самій.

Однак історія розвитку риторики свідчить про поступову втрату цієї єдності. Шлях риторики – це шлях поступового зсуву інтересів в область паралогіки, для опису якої в риторики не завжди знаходилися адекватні засоби. Увага риторів інтуїтивно орієнтувалося на елокуцію, причому часто на шкоду інвенції. «Як сказати» ставало згодом важливішим, ніж «що сказати»: від речі (res) риторика переходила до слова (verba).

Історично оформлення елокуції як основної області риторики пояснювалося насамперед політичними причинами: після падіння римської республіки (31 р. до Р.Х.), де красномовство чи ледве не конституційно ставилося в обов’язок громадян, воно відійшло в розпорядження шкільних учителів: саме шкільні вчителі стали керувати риторикою. Проводячи заняття по декламації, вони навмисно пропонували учням так званий відсторонений (часто романтичний) матеріал, спрямовуючи їхню увагу винятково на риторичні фігури, які підлягали каталогізації й завчанню. Мовні фігури являли собою форми непрямого впливу на аудиторію, у силу чого (про що далі) побудовані з них висловлення фактично не могли бути поставлені під сумнів або коректно спростовані за допомогою звичайних мовних операцій, що базуються на логіку.

Однак у завдання знавця в області елокуції входив не тільки відбір потрібних йому фігур, але й організація їх у якесь ціле, у складі якого фігури гармонійно розташовані відносно одна одної. У мовленні фігури не повинні були ні «стирчати» (тобто пізнаватися, впадати в око як фігури при першому ж поданні), ні «висіти» (тобто сприйматися як щось додане понад необхідність, «для краси»). Фігурам належало зайняти в мовленні настільки природне місце, щоб мовлення було без них немислиме.

Зрозуміло, що опанувати фігурами було потрібно як у принципі – зрозумівши їхнє місце й функції в мові, так і конкретно кожної з них – усвідомивши для себе «принцип роботи» саме даної фігури на відміну, скажемо, від всієї сукупності інших фігур. При цьому досвідчений оратор повинен був дійсно добре уявляти собі всю сукупність фігур.

Слід ще раз підкреслити, що сприйняття фігур як чогось зовнішнього стосовно мови ніколи не було особливо властиво риториці. Навіть на ранніх етапах становлення цієї науки фігури розглядалися як органічна властивість мови, як одна з по праву приналежних їй областей, без яких мова (і особливо живе мовлення) немислима. Тобто йшлося не про те, щоб «робити фігури з мови», але про те, щоб, знаходячи фігури в мові, використовувати їх як можна ефективніше, а саме – при їхньому посередництві роблячи повідомлення найбільш точним.

При всій своїй нормативності риторика аж ніяк не була стерильною наукою, що схвалювала лише мовленнєву поведінку щодо правил. Концептуальна досконалість риторики у тім, що можливі «порушення правил» були теж геніально передбачені нею. Співіснування в складі однієї концепції логіки й паралогіки базувалося не на тім, що висловлення можна здійснити як за допомогою логіки, так і за допомогою паралогіки, – паралогічні засоби використовувалися тоді, коли інформація просто не могла бути передана по-іншому.

Саме це й дало можливість пізнім дослідникам ввести поняття «риторичної функції» мови. Тут зручно дати визначення цієї функції: надалі ми будемо дотримуватися саме його. Риторична функція розуміється тут як функція паралогічного використання мови для передачі інформації, що не може бути передана логічно.

Розглядати процес відходу риторики від «лінії інвенції» у бік «лінії елокуції» як процес деградації цієї науки в жодному разі не варто. Не лише тому, що зрештою будь-яка наука вільна вибирати об’єкт дослідження, виходячи із власних потреб. І навіть не тільки тому, що інвенція й диспозиція (на відміну від елокуції) чи не із самого початку служили двом панам – логіці й риториці, поступово усе очевидніше зміщаючись у напрямку до першого.

Зрозуміло, риторика як цілісна система уявлень не була результатом одиничної потужної розумової акції: вона складалася поступово й стала цілісною науковою концепцією лише наприкінці тривалого періоду становлення. Не дивно тому, що процес у цілому був пов'язаний з повільною спеціалізацією кожного з розділів риторики, з усе більше точним визначенням цілей і завдань кожного з розділів.

Елокуція, будучи розділом, зв'язаним насамперед зі «світом слів», тобто із творчими потенціями мови, природно, починала розглядатися як найбільш продуктивна область риторики. Якщо характер і кількість логічних помилок дійсно піддавався каталогізації й, так би мовити, несуперечливому опису – тобто міг бути представлений у вигляді ряду правил, порушення яких призводить до того, що повідомлення стає незрозумілим або неістинним, – то характер і кількість ефектів, можливих при креативному використанні тих же паралогізмів, передбачити виявилося практично неможливо.

Елокуція в жодному разі не виявилася протипоставленою диспозиції, навпроти, чітко позначилося, що загального між двома цими розділами риторики набагато більше, ніж споконвічно передбачалося. Фактично ті самі відносини між поняттями й судженнями просто могли працювати «у різні боки», породжуючи в одному випадку негативну, в іншому – позитивну якість. Елокуція фактично взяла на себе відповідальність за реабілітацію мовлення як «живого» утворення, на противагу мові як набору бажано однозначних елементів.

З іншого боку, диспозиція й елокуція апелювали й до тих самих операцій з поняттями й судженнями: градація, зіставлення, виведення одного з іншого тощо. Тільки робити такі операції в першому випадку заборонялося, у другому, навпроти, було необхідно.

Зрозуміло, що наука, у якій із приводу тих самих явищ давалися прямо протилежні рекомендації, не могла залишатися тотожною собі: розривається внутрішнім протиріччям незвичайної сили, вона повинна була або загинути, або трансформуватися. Якщо немає різниці між помилкою, з одного боку, і відкриттям – з іншого, якщо ті ж самі дії призводять до прямо протилежного результату, у той час як прямо протилежні дії – до того ж самого, зрозуміло, що розвивати таку логічну закономірність було б просто небезпечно: зрештою сама необхідність науки, що пропонує такі закономірності, виявилася б під сумнівом.

Таким чином, власне логічні (або, точніше кажучи такі, що мають відношення до логіки) операції (з обслуговуючими їх розділами інвенції й диспозиції, однак у першу чергу все-таки диспозиції) відійшли до логіки; у розпорядженні риторики залишилася елокуція. Втративши зв’язок з диспозицією, елокуція, що виступає тепер як риторика в цілому, змушена була поступитися диспозиції й такі категорії, як perspecuitas (ясність думки) і aptum (мовна доцільність). Ділячись із граматикою, пожертвувала їй puritas (граматичну правильність) і залишилася зрештою з тим, що міг запропонувати розділ omatus (художність, краса).

У такому стані друга половина XX ст. і одержала риторику: інтерес до неї виник як інтерес до території, на якій, може бути, є чим ще поживиться. Визнаним тимчасовим рубежем другого народження риторики вважаються 60-е роки минулого сторіччя, коли риторика була знову відкрита як надзвичайно перспективна наука й з тих пор продовжує інтенсивно розроблятися.

Риториці не вдалося зберегти цілісність: розділи її, у минулому входили в склад однієї науки, потім розійшлися в різні боки. Теорію аргументації (інвенцію й диспозицію) прийняла у свої обійми теорія комунікації; елокуція зустріла привітний прийом у семіотики, науки про знаки й знакові системи.


Читайте також:

  1. Аналітичні показники динаміки та прийоми їх обчислення
  2. Види та прийоми пам’яті. Розвиток професійної пам’яті
  3. Види, форми, прийоми розумової діяльності
  4. Види, форми, прийоми розумової діяльності
  5. Вимоги до інтонаційного оформлення прочитуваного і декламованого. Прийоми його навчання
  6. Вихідні прийоми наукового аналізу мовного матеріалу
  7. Відмінність непрямого умислу від прямого.
  8. Дайте визначення поняттям «елевація» і «балон». Які методи і прийоми використовуються для розвитку елевації і балона в процесі освоєння великих стрибків?
  9. Джерела, канали поширення і технології інформаційно-психологічного впливу.
  10. Діагностика зовнішнього середовища непрямого впливу
  11. Додаткові методичні прийоми вивчення вищої нервової діяльності.
  12. ЕЛЕМЕНТИ ХУДОЖНОСТІ ТА ЛІТЕРАТУРНІ ПРИЙОМИ В МОВІ ОРАТОРА




Переглядів: 938

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Категорії риторики й аргументація | Аргументація і пралогіка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.034 сек.