Методологія дослідження теорії держави і права

Під методом науки слід розуміти найбільш загальний підхід до дослідження тих явищ, що становлять його об’єкт і предмет. Метод теорії держави і права полягає в застосуванні для їх дослідження сукупності загальних засобів, прийомів і принципів, за допомогою яких можна досягти бажаних наукових результатів. На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на питання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, як саме, за допомогою яких прийомів, методів і на основі яких принципів відбувається це вивчення.

Метод дослідження слід відрізняти від його методики. Методика становить сукупність технічних засобів збирання, зберігання, систематизації та узагальнення наукового матеріалу (складання плану дослідження, вивчення літератури, архівних матеріалів, юридичної практики, їх конспектування і фіксації, запису на дискетах і т. ін.).

Методи дослідження, що застосовуються загальною теорією держави і права, є досить різноманітними і залежать від загальнофілософських позицій, з яких ведеться дослідження, та від міркувань про найдоцільніші засоби досягнення його цілей.

Серед методів наукового дослідження держави і права розрізняють загальнофілософські, які застосовуються всіма науками, і приватнонаукові, які застосовуються окремими групами наук. Загальнофілософські методи суттєво відрізняються один від одного. Упродовж багатьох років юридична наука базувалася на принципі філософського монізму. Єдиним всеохоплюючим методом дослідження державно-правових явищ вважався діалектичний матеріалізм. Проте, віддаючи належне діалектичному методу дослідження і визнаючи його провідну роль, слід заперечити проти обов’язкового поєднання цього методу з матеріалістичним світоглядом. Відомо, що діалектичний метод був спочатку розроблений і сформульований Г. Гегелем саме на ідеалістичному підґрунті. Сучасна наука, в тому числі юридична, підтверджує можливості застосування ідеалістичного світогляду для обґрунтування прогресивних, таких, що відповідають потребам суспільного розвитку, ідей. По суті, на ідеалістичному підґрунті виникло й існує вчення про природні права людини і громадянина. Ці права обґрунтовуються не з матеріалістичних позицій, а як такі, що надані особі від природи (деякі вважають, що від Бога). І вченням про ці права сучасна юридична наука віддає належне.

Вся історія науки, в тому числі юридичної, свідчить, що найсприятливіші умови для її розвитку створює не моністичний стандартний підхід, а плюралізм методів дослідження. Співставлення і інтегрування знань, набутих на основі різних світоглядів — матеріалістичного й ідеалістичного, ліберально-демократичного і соціалістичного і т. ін., — збагачує науку і підвищує наукову цінність її висновків. У зв’язку з цим не можна погодитися з механічним відкиданням положень марксистської теорії держави і права і положень вироблених на її основі юридичною наукою. Особливо це стосується ідей про тісний взаємозв’язок держави і права з економічними, соціальними, політичними, ідеологічними та іншими суспільними факторами. Відкидаючи вульгарні крайнощі (наприклад, про механічну залежність держави і права як частини надбудови виключно від економічного базису), юридична наука повинна використовувати усе багатство ідей, вироблених людством у галузі вчень про державу і право.

Зокрема зберігає свою всезагальну цінність діалектичний метод дослідження державно-правових явищ, який після Гегеля широко використовувався марксизмом. В основі цього методу лежить принцип всебічності наукового дослідження. Це означає, що юридичні явища досліджуються з різних боків їх виникнення, розвитку, ознак, сутності, форми, ролі в суспільстві і ефективності, перспектив розвитку тощо. У галузі загального вчення про державу і право великого методологічного значення набуває ряд фундаментальних ознак цього методу. Виходячи з загального взаємозв’язку державно-правових явищ, загальна теорія держави і права повинна пов’язувати свої висновки з використанням досягнень всіх суспільних і особливо юридичних наук. Необхідно виходити із взаємозв’язку і взаємодії держави і права, пов’язувати їх з урахуванням стану суспільної свідомості, з реаліями у сфері політики, економіки та інших проявів суспільного життя. На цій основі сама юридична наука повинна весь час поглиблювати пізнання держави і права, переходити від емпіричного до загальнотеоретичного рівня, від малих до більш глибинних знань, що є проявом діалектичної ідеї безперервного розвитку в природі, суспільстві і мисленні. Державно-правові явища повинні розглядатись у динаміці, на шляху від простого до складного, від менш до більш ефективних, від таких, що гальмують державно-правовий прогрес, до таких, що йому сприяють.

Державу і право необхідно розглядати в їхній єдності, враховувати боротьбу протилежних начал усередині цієї єдності і передбачати можливі результати цієї боротьби. Саме з цих позицій слід вирішувати питання про співвідношення державної централізації і децентралізації, правових і неправових законів, правомірної поведінки і правопорушень, прав і обов’язків, боротьби різних наукових течій, концепцій і т. ін.

У науці є неприпустимим як введення ідеологічних стандартів, так і повна деідеологізація. З цього боку великого методологічного значення набуває визнання існування загальних методологічних орієнтирів. В Україні, яка пішла шляхом світової цивілізації, до них слід віднести орієнтацію на загальнолюдські цінності, на побудову демократичної, соціальної правової держави, на додержання принципів гуманізму, поваги людської гідності, свободи, справедливості.

Дослідження державно-правової дійсності великою мірою спрямовується і такими загальними категоріями діалектики, як суть і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, такими її законами, як заперечення заперечень, перехід кількісних змін у якісні, єдність і боротьба протилежних начал. Так, предмет загальної теорії держави і права має на увазі не тільки опис певного явища, а й необхідність пізнавання його суті. Співвідношення змісту і форми як держави, так і права засноване на визнанні вторинності форм стосовно їх сутності, на можливості існування в рамках однієї сутності різних форм, на пошук саме тих із них, що найбільше відповідають сутності явища, і т. ін.

Спрямованість діалектики на необхідність обґрунтування закономірних змін в усіх сферах, у тому числі державно-правовій, певною мірою забезпечується синергетикою — наукою, яка надає великого методологічного значення випадковостям, що виникають на базі суспільної самоорганізації в умовах нестабільності і випливають з наявності великої кількості можливостей, виникнення непередбачених труднощів і т. ін. Такий підхід, безумовно, має перспективи, але в сучасних умовах є мало розробленим, особливо щодо вчення про державу і право.

Ось деякі методи, що мають загальнонаукове значення і особливо широко використовуються юридичною наукою.

Велика роль у формуванні юридичної науки належить формально-логічному методу, який, у поєднанні з іншими методами, поширений у державно-правових дослідженнях. Особливість цього специфічного для юриспруденції методу полягає в зосередженні уваги на логічній обробці правових норм. З допомогою різних логічних операцій окремі правові положення трансформуються в загальні поняття, з яких, у свою чергу, виводяться певні логічні наслідки, здійснюється їхнє логічне тлумачення. Такий підхід до юридичних досліджень здавна дістав назву догматичного (догми права). Логічна обробка здійснюється щодо матеріалів, які характеризують окремі державно-правові явища, а саме: державне керівництво, норми права, їх реалізація тощо. На цій основі формулюється визначення юридичних понять, відбувається їхня класифікація, поділ на окремі інститути. На основі спільних рис, властивих державно-правовим явищам, що досліджуються окремими правовими науками, теорія держави і права виявляє їх найсуттєвіші повторювальні ознаки, які синтезуються у відповідні поняття, такі як “держава, “право”, “орган держави”, “компетенція”, “правосуб’єктність”, “суб’єкт права”, “правовідношення”, “правопорушення”, “законність” і т. ін. Велике наукове значення мають визначення юридичних понять — наукові абстракції, які відбивають найсуттєвіші їхні риси. Недоліком застосування формально-логічного методу є певна його однобокість Він не забезпечує необхідної повноти в дослідженні державно-правових явищ, майже не відбиває зв’язку держави і права з іншими суспільними явищами, за що невипадково дістав назву “юриспруденції понять”.

При подальшому розвитку тих чи інших наукових положень після того, як наукові абстракції сформульовані, цей недолік ліквідується шляхом поступового сходження від абстрактного до конкретного знання. Це здійснюється за допомогою встановлення зв’язку наукових абстракцій з юридичною і суспільною практикою, їхньої деталізації, визначення місця в державно-правовій системі і шляхів практичної реалізації потенціалу цих абстракцій.

Водночас цінність цього методу полягає в тому, що він дає можливість висловлювати в коротких дефініціях всю різнобічність і багатство державно-правових явищ, дозволяє позбавитися зайвого опису деталей і створює великі можливості для вільного орієнтування юриста в середині державної і правової системи.

Застосування історико-порівняльного методу передбачає різні напрями порівняння державно-правових явищ. Аналіз певного явища на різних історичних етапах сприяє встановленню тенденцій і закономірностей його розвитку. Крім того, на цій основі можна простежити наявність чи відсутність наступності в розвитку такого явища, як держава і право, і дійти висновку про доцільність або недоцільність використання відповідного історичного досвіду. Так, простеживши розвиток прав і свобод людини і громадянина в незалежній Україні, можна зробити висновок про наявність постійних тенденцій їх розширення і посилення їх захисту. Важливими етапами цього процесу є прийняття Конституції, напрямки діяльності Конституційного Суду і Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, приєднання України до міжнародних угод з захисту прав людини, надання суду права безпосереднього застосування конституційних норм, які захищають права громадян, як норм прямої дії, — усього, що дає підстави для висновку про постійний характер таких тенденцій, тобто існування відповідної закономірності. Вибір для України президентсько-парламентської форми державного управління є співзвучним історичним традиціям існування гетьманської влади у сполученні з дієвою участю населення у вирішенні громадських справ на тих етапах розвитку, коли Україна мала хоча б відносну самостійність.

Історичні порівняння можуть здійснюватися і з розвитком держави і права іноземних країн і їх окремих інститутів. Це дає можливість виявити всезагальні спільні риси і відмінності державно-правових явищ, їх позитивні і негативні риси. Таким чином здійснюється узагальнення досвіду, частина якого може враховуватися в процесі розвитку національної державної і правової систем. В Україні таке врахування особливо необхідне в процесі правового врегулювання ринкових та інших пов’язаних з ними суспільних відносин.

Конкретно-соціологічний метод дослідження застосовується на його першому або останньому етапі. Він завжди пов’язаний з дослідженням державно-правової практики. Практичні матеріали можуть бути одержані внаслідок спостереження, опитування, анкетування, ознайомлення з судовою та іншою державно-правовою практикою, документами, статистичними даними, шляхом моделювання, проведення експериментів. Аналіз одержаних результатів і їх узагальнення можуть застосовуватись і на початковому етапі дослідження як його практична база, і для перевірки дії певних державно-правових інститутів і підготовки висновків щодо ефективності їх реалізації і необхідності реформування, а також виявлення ставлення суспільної думки до їх функціонування.

Ці дослідження відіграють винятково важливу роль для визначення, посилення окремих напрямків діяльності державних органів і посадових осіб, правоутворювальної і правозастосовчої діяльності.

Системний аналіз у правовій науці побудований на погляді на державу і право як систему, що складається з окремих елементів. Між елементами кожної системи існує взаємозв’язок, яким обумовлюються місце і роль кожного елементу в цій системі.

Завдання наукового дослідження полягає в тому, щоб установити структуру певної правової або державної системи і взаємозв’язок кожного її елементу з іншими елементами тієї ж системи і з вищестоящою системою. Так, держава є системою, до якої як елементи входять державні органи, а право становлять галузі, що є елементами системи права. Кожний державний орган пов'язаний з усіма іншими державними органами. Від місця того чи іншого органу в державній системі залежать його функції. Кабінет Міністрів як державний орган має свою структуру. Він пов’язаний певними зв’язками з іншими елементами державної системи. Дослідник відповідає на питання про доцільність встановлення зв’язків між його структурними елементами і структурами інших державних органів. Щодо галузі права як структурного елементу системи права, то вона теж поділяється на більш дрібні структурні елементи — підгалузі, інститути і норми права. З позицій системного аналізу науковець може і повинен ставити і вирішувати питання, яке місце повинна займати та чи інша норма в системі інституту, галузі та права в цілому.

Усі розглянуті методи дослідження держави і права тісно пов’язані між собою і застосовуються у поєднанні один з одним. При цьому окремі спеціальні методи можна розглядати як засоби задоволення тих чи інших вимог загальнофілософського діалектичного методу. Спільне одноразове застосування різних методів сприяє задоволенню основної методологічної вимоги — всебічності наукового дослідження.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Та інших суспільних наук	\|	Розмаїття концепцій (теорій) походження держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.