Політичний режим

Політичний (державний) режим указує на сукупність прийомів і засобів здійснення державної влади. Вони дуже різні і конкретизують основні показники форми державного правління й устрою в конкретній країні. Загальними показниками будь-якого політичного режиму є:

а) ступінь захищеності і забезпеченості гарантіями прав і свобод громадян (політичного й ідеологічного вибору, економічної свободи) та

ступінь врахування інтересів різних соціальних груп (у тому числі меншин) тощо;

б) способи легітимації державної влади;

в) співвідношення правових і неправових способів здійснення владних функцій;

г) методи, інтенсивність і правова обґрунтованість використання силових структур, інших ресурсів влади;

д) механізм ідеологічного тиску.

Таким чином, політичний режим (у широкому смислі слова) характеризується рівнем гарантованості демократичних прав і свобод громадян, ступенем відповідності офіційних конституційних установлень політичним реаліям. Політичні реалії — невід’ємна характеристика політичного клімату в будь-яку епоху розвитку держави. Поєднання способів здійснення влади ставить акценти демократичності й авторитарності режимів (від деспотичних, теократичних і режимів рабовласницької демократії до сучасних модифікацій ліберально-демократичного й авторитарного режиму). Політичний режим будь-якої держави тісно взаєпомопов’язаний і з іншим виміром політичного життя держави — його політичним курсом. Якщо політичний курс відбиває цілі суспільства, то політичний режим — засоби їх досягнення. Використання засобів політичної діяльності держави, не адекватних її цілям, призводить до серйозної соціальної дестабілізації, втрати довіри з боку членів суспільства до політичних цінностей (громадяни все менше пов’язують захист власних інтересів і безпеки з політичним режимом держави), до відчуження людини від політичного процесу (держава встановлює суто примусовий контакт з громадянином) і як наслідок — до делегітимації політичного режиму в цілому, його невизнання.

Типи політичного режиму традиційно поділяють на демократичні і недемократичні (авторитарні). Це важливо для вичленення їх основних показників.

Демократичний режим — стан політичного життя суспільства, при якому державна влада здійснюється на основі принципів широкої і реальної участі громадян та їх об’єднань у формуванні державної політики, утворенні і діяльності державних органів, дотримання прав і свобод людини. Основним його різновидом традиційно вважався ліберальний режим. Однак тенденції розвитку політичних систем у розвинених країнах внесли значні корективи в розуміння демократичних цінностей. Якщо ліберальна класична демократія була за своєю суттю індивідуалістичною (демократією індивідів), то сучасна демократія стала демократією організацій, політичних партій, асоціацій, груп інтересів та інших суб’єктів, що входять до політичної системи суспільства. Але плюралістична демократія, в центрі уваги якої є організації і групи, стане практично марною для суспільства, якщо в його політичній і правовій системі буде ігноруватися свобода особи. Політичний режим є демократичним настільки, наскільки держава гарантує людині прояви її свободи у трьох аспектах: як індивіду(особистості); як соціальному суб’єкту (члену громадських и професійних груп, інших інститутів суспільства); як громадянинові, підданцю держави, міра свободи якого конституційно визначена і гарантована. Поєднання цих іпостасей свободи індивіда стає можливим саме в рамках демократичного режиму. Він здатний не тільки нести в собі необхідні гарантії свобод, але й забезпечувати оптимальні умови сполучення різних інтересів, їх гармонію. Сучасну форму такої гармонізації являє собою плюралістична демократія, яка коригує класичну ліберальну ідею з урахуванням сучасної динаміки суспільного розвитку. Звичайно, чимало положень теорії лібералізму про максимально можливу свободу особистості сьогодні достатньо використовувані у практиці держав, що переходять до демократії. Однак для вже існуючих демократичних систем Заходу лібералізм як основоположний принцип конституційного устрою демократичних держав у його класичному вигляді вже відійшов у минуле. Ним його доповнює політичний плюралізм в єдності з ідеологічним та економічним. I це є закономірним тією мірою, в якій відсутність такого плюралізму закономірно призводить до переродження демократії в авторитаризм або в його крайній прояв — тоталітаризм.

До основних ознак демократичного режиму належать:

а) рівність громадян перед законом, гарантованість державою їх прав і свобод;

б) виборність представницьких органів влади населенням;

в) юридично визначена строковість повноважень представницьких органів;

г) розвинена система демократичних інститутів;

д) пряма участь громадян у вирішенні загальних справ;

е) реальне здійснення поділу державної влади;

ж) політичний плюралізм із врахуванням інтересів меншин.

Демократичний режим має кілька основних різновидів: ліберально-демократичний, радикально-демократичний, національно-демократичний та ін.

Недемократичні режими — це режими, за яких державна влада здійснюється шляхом обмеження і порушення формально проголошених прав і свобод людини.

До основних ознак такого режиму в умовах сьогодення належать:

а) формальне закріплення в конституційних актах мінімуму прав і свобод громадян при відсутності правових механізмів та інших гарантій їх здійснення;

б) надмірна централізація державної влади;

в) тенденція до застосування неправових засобів здійснення влади;

г) застосування примусових методів управління;

д) протиправне використання силових структур;

е) у деяких випадках авторитаризм може досягати крайнощів у прагненні держави повністю контролювати всі сфери суспільного життя (економіку, ідеологію, духовно-культурний розвиток і т. п.).

До антидемократичного типу в історії держав належали такі його різновиди, як деспотичний (тобто режим необмеженої влади і свавілля в управлінні при відсутності його правових і моральних основ, повній безправності підданих); тиранічний(панування жорстких способів здійснення влади при режимі одноособового правління в античних державах); військово-диктаторський; расистський; фашистський, мусульманського фундаменталізмута ін.

Усі перелічені режими, як і тоталітарний, мають авторитарний характер, який лише проявляється в них різною мірою. Авторитарний режим заслуговує особливої уваги: саме за його умов інститути демократії існують формально, державні рішення приймаються правлячою елітою, функції якої не обмежуються законом, політична опозиція недопустима, офіційно визнається пріоритет державних інтересів перед інтересами особи. При тоталітарному режимі (крайня форма авторитарного) особливо помітні методи силового і ідеологічного тиску, зрощення державного апарату з партійним, жорстка централізація управління, протизаконне використання силових структур держави, мілітаризація державної політики, підміна державних і правових механізмів створенням неконституційних органів (наприклад, органів позасудової репресії в колишніх соціалістичних державах).

Однак у реальному житті в будь-якому політичному режимі завжди проявляються поєднання рис авторитарності і демократизму, тобто “чистих” режимів практично не існує. Це особливо важливо сьогодні для пояснення суті політичних режимів у державах перехідного періоду: там, де вибір між демократією й автократією лежить у руслі політичного курсу, політичний режим має дуже багато особливостей. Вибір демократичного шляху розвитку сам по собі не несе автоматичної свободи, зростання благоденства, справедливості і безпеки. Тоталітарний режим залишив у спадок корупцію, протекціонізм, скакання цін та їх перекіс, зовнішній борг тощо. Цими чинниками визначається специфіка засобів, прийомів здійснення державної влади перехідного періоду. В Україні після ліквідації тоталітаризму здійснюється перехід до демократичної державності. В її політичному режимі сполучаються риси демократичного режиму з застосуванням авторитарних підходів. Тому повна централізація і жорсткий державний контроль у деяких випадках є необхідними. Головним же показником будь-якого перехідного періоду є людина: якщо в політичній спільноті підґрунтям і метою політичної дії не виступає індивід, то там немає демократії.

Глава VІІ. ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Форма правління держави	\|	Поняття і соціальна цінність демократії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.