МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах
РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ" ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів
Контакти
Тлумачний словник Авто Автоматизація Архітектура Астрономія Аудит Біологія Будівництво Бухгалтерія Винахідництво Виробництво Військова справа Генетика Географія Геологія Господарство Держава Дім Екологія Економетрика Економіка Електроніка Журналістика та ЗМІ Зв'язок Іноземні мови Інформатика Історія Комп'ютери Креслення Кулінарія Культура Лексикологія Література Логіка Маркетинг Математика Машинобудування Медицина Менеджмент Метали і Зварювання Механіка Мистецтво Музика Населення Освіта Охорона безпеки життя Охорона Праці Педагогіка Політика Право Програмування Промисловість Психологія Радіо Регилия Соціологія Спорт Стандартизація Технології Торгівля Туризм Фізика Фізіологія Філософія Фінанси Хімія Юриспунденкция |
|
|||||||
Співвідношення права і форм його зовнішнього проявуВерховенство і пріоритет права щодо держави знаходить свій вияв у тому, що держава не створює основних положень нового права, а лише юридично оформлює потреби суспільного розвитку і відносини, які склалися в суспільстві, офіційно повідомляє про їх захист державою. Такого захисту в тій чи іншій формі (наприклад, через діяльність судів) право завжди вимагало, навіть тоді, коли писаного права ще не було, а держава ще остаточно не сформувалася. Це свідчить про те, що право може існувати незалежно від того, втілено воно в певній державній формі чи ні. Отже, право є об’єктивним виявом характеру суспільних відносин, а закон та інші його форми є суто суб’єктивними явищами, що їх державні органи формулюють заради їх юридичного оформлення. Право і форми його вияву є юридичними категоріями, які тісно пов’язані між собою. Вони ні в якому разі не повинні ототожнюватися і водночас протиставлятися, їх слід розглядати в єдності. Якщо право включає в себе систему суспільних відносин, правил поведінки, реалізація яких постійно повторюється і які охороняються державою, то форми (витоки) права і зокрема законодавство, є важливим способом існування і зовнішнього вираження цих правил і відносин. Право як система правил поведінки (норм) становить зміст закону або інших форм права. Головними формами існування права є писане право (законодавство), звичаєве право, прецедентне право, договірне право. Писане право (законодавство) формулюється державними органами. Воно превалює в країнах континентальної Європи, в тому числі в Україні. Складається писане право з ієрархічної системи правових нормативних актів. Найвищими в цій системі є акти парламентів — закони. Звичаєве право — перша історична форма права, нині найпоширеніша серед країн з консервативним способом життя. Воно складається з норм, санкціонованих державою, тобто таких, що набули її захисту. Більша чи менша його розвиненість в окремих країнах залежить від особливостей історичного розвитку й економічних та політичних умов, що склалися в них. Прецедентне право являє собою систему прецедентів. Прецедентом вважається той принцип, який покладений в основу вирішення якоїсь конкретної справи судовим або іншим державним органом, застосування якого стає обов’язковим при вирішенні всіх наступних аналогічних за змістом справ тієї ж категорії. Він є головною формою права в країнах так званої англо-американської системи і створює найбільш сприятливі умови для динамічного розвитку правової системи. Договірне право складається з нормативних договорів між двома або кількома суб’єктами, є обов’язковими для них і має юридичне значення і для інших учасників суспільних відносин. Договір як форма права превалює в міжнародному праві і найбільш поширений у країнах з ринковою економікою. З точки зору похідного значення форми права від його змісту є неприпустимим статичний погляд на право як на продукт і інструмент держави. Такий підхід веде до змішування права з його правовою формою. В результаті цього може створитися враження, що нібито права людини даровані їй державою, можна також виправдати легковажне ставлення до постійних змін у законодавстві, відбутися оточення будь-якого закону правовим ореолом. Законодавство та інші форми права змінюються і доповнюються, а також скасовуються з волі держави. Але правовими вони можуть бути визнані лише за умови наявності в них правового змісту і легітимності, тобто відповідності їх змісту інтересам і волі населення. Погляд на право як на загальнолюдську цінність, що є втіленням справедливості, виключає його ототожнення з законом або іншими формами права, які не завжди відповідають цим вимогам. Тому наближення до ідеалів правової держави визначається не арифметичною сумою прийнятих законів та інших форм права, а передусім їх якістю, відповідністю вимогам справедливості. Поява закону чи іншої форми права є свідченням офіційного визнання державою певної поведінки обов’язковою і її зобов’язання охороняти закріплені нею відносини всіма засобами, що є в її розпорядженні, застосовувати примус у разі порушення закону. Існування закону та інших форм права не є абсолютним свідченням існування права, оскільки сам закон може бути як правовим, так і неправовим. На відміну від неправового правовий закон завжди відповідає вимогам справедливості, служить суспільному прогресу. Щодо неправового закону, то в ньому право не втілюється, він здатен навіть бути формою узаконеного свавілля. Неправовими є і закони, дія яких приводить до результатів, що прямо протилежні тим, на які розраховував законодавець, і державні акти, які повинні за своїм змістом бути відповідними власне закону (підзаконними), але насправді суперечать йому. Свавільний характер частини неправових законів особливо помітний у державних актах, що відкрито порушують справедливість і нехтують правами людини, принципами свободи і рівності. Такими були, наприклад, фашистське расове законодавство, “узаконення” в радянські часи позасудового розгляду окремих категорій кримінальних справ, рішення про насильницькі депортації народів і т. ін. Відміни правового і свавільного за змістом закону враховуються в практиці міжнародних судів, трибуналів при вирішенні практичних питань про відповідальність за злочини проти людства. Так, ще статтею 6 пункту “в” Уставу Міжнародного військового трибуналу для Нюрнберзького процесу і Міжнародного військового Трибуналу для країн Далекого Сходу було закріплено обов’язок цих Трибуналів розглядати і вирішувати питання про злочини проти людства “незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були скоєні” (слово “право” застосовується тут у значенні “законодавство”). З другого боку, існують і такі неправові по своїй суті закони або окремі їх норми, які прямо не пов’язані зі свавіллям, але суттєво відхиляються від принципів справедливості, які б відповідали потребам суспільного розвитку, через що є не тільки вкрай неефективними, але й шкідливими. Це відбувається внаслідок недостатньої компетентності відповідних органів і осіб у тих питаннях, що вони законодавчо урегульовують, або недостатніх юридичних знань. Мова може йти про відсутність наукової обґрунтованості або про суттєві недоліки концепцій нормативних актів; перевищення органом, що їх видає, своєї компетенції, створення колізій між нормами з одного і того ж предмета регулювання, внаслідок чого одна з цих норм є чинною, а інша нечинною, тобто неправовою, і т. ін. Відмінність правового закону від неправового має неабияке значення в юридичній практиці. Звичайно правозастосовувач не має права і не повинен ставити себе на місце законодавця і визначати, чи є той чи інший закон (нормативний акт) правовим або неправовим — він повинен застосовувати чинний закон незалежно від своєї оцінки його змісту. Водночас той, хто зіткнеться із неправовим характером того чи іншого закону, має можливість і навіть морально зобов'язаний застосовувати всі законні способи, щоб він був скасований.
Читайте також:
|
||||||||
|