Право і звичай

Звичай більшою чи меншою мірою відомий усім правовим системам, проте його регулятивна роль та особливості взаємодії із правом мають велику розмаїтість в сучасному світі. Це успадкований стереотипний спосіб поведінки, який є звичним і досить відомим для членів окремого суспільства чи соціальної групи внаслідок постійного і одноманітного його застосування до тотожних життєвих ситуацій. Слід насамперед відмежувати звичаї, що збереглися як пережиток минулого і не відповідають сучасному розумінню гідності і свободи особистості, від звичаїв, вироблених у процесі спільної діяльності людей і корисних для держави та суспільства.

Звичаї, що віджили (наприклад, кровна помста, примушування до вступу в шлюб, одруження з малолітніми та ін.), прямо забороняються і витісняються за допомогою юридичних норм з практики розвинутих держав. Звичаї, корисні для держави і суспільства (наприклад, звичаї в галузі земле- і водокористування, торгівлі, мореплавства, шлюбних, політичних та інших відносин), підтримуються державою шляхом створення умов для їхньої реалізації і захисту. Проте до більшості звичаїв юридичні норми байдужі.

Нормам права і звичаям притаманні такі спільні ознаки: вони є загальнообов’язковими правилами поведінки людей, що розраховані на кількоразове застосування до невизначеного кола осіб, можуть бути формами інших соціальних норм.

Водночас норми розрізняють за такими критеріями:

За походженням: звичаї виникають поступово внаслідок постійного відтворення стереотипних варіантів поведінки в подібних життєвих ситуаціях; норми права й приписи складаються внаслідок взаємодії суб’єктів повторювальних суспільних відносин і подальшого закріплення останніх у джерелах права.

За вольовою спрямованістю норм: звичаї висловлюють волю певної соціальної групи або територіальної спільності; правові приписи висловлюють погоджену волю держави і всього суспільства.

За формою вираження: звичаї виражаються в поведінкових традиціях, звичках членів певного суспільства; правові приписи являють собою деталізовані правила про бажану, дозволену чи заборонену поведінку, а також зафіксовані в нормативних актах — законах, указах, постановах, рішеннях та т. ін.

За часом набуття чинності: звичаї виникають поступово й так само відмирають; правові приписи набувають чинності у строго встановлений строк і так само скасовуються.

За засобом забезпечення виконання: слід констатувати відсутність особливого механізму забезпечення звичаю, який виконується через звичку. Звичаї на відміну від норм права, при виконанні не становлять системи через їх багатоманітність, вони не зв'язані між собою і регулюють лише окремі сторони суспільних відносин.

Співвідношення правових і звичаєвих норм може бути досліджене за такими напрямками.

Звичай може бути тільки додатковим (субсидіарним) джерелом щодо правових норм. Наприклад, у цивільному спорі сторони можуть посилатися на існуючий у даній місцевості спосіб землекористування або користування водоймищем. Якщо суддя в процесі розгляду справи встановить наявність такого звичаю, він, приймаючи рішення у справі, має можливість додатково посилатися поряд з нормою законодавства на звичай цієї місцевості.

По-друге, звичай може застосовуватися не тільки як право, а і як самостійне джерело чи навіть проти норм писаного права за наявності суперечностей між ними. Застосування звичаю проти нормативного права більш характерне для традиційних правових систем, хоча зустрічається навіть у континентальній Європі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право і мораль	\|	Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.