Поняття та риси правових відносин

Розділ XXII. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

Правові відносини виникають на основі сукупності існуючих суспільних відносин поряд з природними правами і обов’язками людини. А з виникненням держави найважливіші суспільні відносини дістали законодавчого закріплення. Їх регулювання вважається ідеальним тоді, коли природне право збігається з законодавчо закріпленим позитивним правом. Відповідно правовідносини виникають на основі природних норм права, які закріплені в правових законах. Розрізняючи позитивне і природне право, можна уникнути безплідної дискусії про те, що є первинним: норма права чи правовідносини.

У позитивному праві юридичні норми і правовідносини взаємопов’язані і взаємозалежні. А в процесі людського спілкування природні права і свободи, правила поведінки і правовідносини формуються паралельно, без будь-якої залежності. Однак слід виходити з того, що більшість правовідносин зорієнтовані на закріплення в правових законах позитивних приписів, тому і ми розглянемо поняття і ознаки правовідносин у такому ж аспекті.

Правовідносини — це суспільні відносини, що виникають об’єктивно і характеризуються наявністю суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, які охороняються державою.

Правовідносини є однією з форм реалізації норм права і правосвідомості людини в умовах суспільного життя. Норми права вказують на можливу або належну поведінку, тобто на права та обов’язки громадян. Але можливість, яка надається нормами права, може бути втілена в життя не тільки через правовідносини. Існує два шляхи реалізації норм права:

1) пряме, безпосереднє використання суб’єктом його прав і виконання ним обов’язків, коли він не повинен вступати у взаємини з іншими учасниками. Наприклад, можливість власника розпоряджатися своїм майном. При цьому всі інші суб’єкти повинні утримуватись від втручання у сферу його абсолютних майнових прав. Крім того, особиста реалізація норм права, які встановлюють заборони (наприклад, заборона вбивати, грабувати і т. ін.), також повністю залежить від самої особи: щоб їх виконати, не треба вступати у взаємини з іншими людьми;

2) реалізація правових норм, яка пов’язана з необхідністю для суб’єкта права вступати у відносини з іншими суб’єктами, які є носіями прав і обов’язків. Такий шлях реалізації норм права цілковито залежить від волі обох сторін. Регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом впливу норм права на поведінку людей через їх усвідомлення і наступне втілення в життя. Поведінка суб’єктів права має бути не хаотичною, а відповідати вимогам правових норм, усі учасники суспільних відносин у процесі реалізації норм права виступають як носії певних прав і обов’язків.

Правовідносини — це стосунки, в яких суб’єкти права виступають контрагентами в процесі виконання ними вимог норми права і набуття певних прав і обов’язків (покупець — продавець, позивач — відповідач). Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права і обов’язки людини, що можуть бути формально визначені (в статях законів, підзаконних нормативно-правових актах та приписах), або ж не мати необхідних формальних ознак (природні права людини). Держава захищає усі правовідносини, які мають місце в державі, незалежно від їх формального визначення і підтримує властивими їй примусовими засобами.

Правові відносини становлять одну з найважливіших сфер суспільного життя. Скрізь, де діє право, його норми, там постійно виникають, змінюються або припиняються правовідносини. Вони супроводжують людину протягом усього його життя. Правовідносини є особливим видом суспільних відносин, які виникають на базі економічних, політичних, моральних, духовних, майнових, культурних та інших, урегульованих правом відносин, і є їх юридичним вираженням. Перелічені відносини не втрачають свого фактичного змістового спрямування, а лише набувають правового значення, що є їх особливою властивістю.

Держава не може змінювати основоположний характер суспільних відносин за допомогою правових засобів, а тим більше утворювати нові суспільні відносини. Коли б це було можливим, суспільство без зайвих зусиль за допомогою процесу законотворчості позбулося б багатьох своїх проблем і вирішило всі свої невідкладні проблеми. Але право — це тільки регулятор і стабілізатор суспільних відносин. Держава за допомогою законів може тільки прискорювати динаміку окремих суспільних відносин, розкривати простір для розвитку прогресивних суспільних тенденцій чи, навпаки, стримувати, витискати негативні зв’язки і процеси. Наприклад, ринкові відносини в Україні склалися не тільки завдяки тому, що Верховна Рада України прийняла закони, які сприяють підприємницькій діяльності, а й тому, що вони почали реально складатися в суспільному житті країни у відповідності з потребами суспільного розвитку.

Правовідносини визрівають у глибині суспільних відносин, обумовлюються економічними, політичними та іншими соціальними потребами, що сприяє необхідності їх визначення і захисту з боку держави. На цій основі складається правова регламентація найбільш важливих відносин, які мають суттєве значення для суспільства і для держави (це відносини в реалізації владних повноважень органами держави, у реалізації права власності, в захисті прав і свобод громадян, трудові, майнові, шлюбно-сімейні відносини тощо). При цьому слід враховувати, що одні відносини регулюються лише правом (засновані на звичаях, традиціях, моралі тощо), а другі — як правом, так і іншими соціальними нормами, наприклад сімейні стосунки.

Найхарактернішими рисами правовідносин, як особливого виду суспільних відносин, є те, що:

1) це суспільні відносини і виникають вони винятково між людьми і безпосередньо пов’язані з їх діяльністю та поведінкою. Власник майна може реалізувати свою правомочність тільки у стосунках з іншими людьми (а не тваринами та предметами матеріального світу). Він може продати, подарувати, віддати майно у володіння іншої особи, а також вимагати додержання свого права власності від людей і організацій;

2) це ідеологічні відносини, оскільки до свого виникнення вони проходять через свідомість людей, в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі загальнолюдські цінності і суспільні пріоритети. Сучасне українське право виражає загальнолюдські інтереси, і це є ідеологією нашої держави і суспільства. Перехід до ринкових відносин та вільної підприємницької діяльності, соціальна спрямованість державної політики щодо найвразливіших прошарків суспільства, відродження духовності і національної культури — все це є ідеологією суспільства і держави, яка втілена в правові норми і правовідносини;

3) формуються вони на основі реальних суспільних відносин, виступають у якості юридичного виразу економічних, політичних, сімейних, національних тощо, реально існуючих у житті відносин, впливають на суспільні відносини, що склалися на їх ґрунті. Так, реально існують економічні відносини і правовідносини, що склалися у зв’язку з правовим регулюванням права власності, які неминуче впливають на реальні економічні відносини. Щодо шлюбно-сімейних правовідносин, то слід відзначити, що доповнення до Кодексу про шлюб і сім’ю України про шлюбні контракти викликані потребою правового врегулювання фактичних сімейних відносин;

4) вони здебільшого виникають, припиняються чи змінюються на основі правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються. Між цими явищами існує причинно-наслідковий зв’язок. Наявність правовідносин демонструє реальну силу права і його життєву спроможність та ефективність. Це загалом стосується законовідносин, через які реалізується право, що набуло своєї юридичної форми. Однак останнім часом діючий принцип “дозволено все, що не заборонено законом” зменшив жорстку залежність правовідносин від правових приписів. У господарських відносинах юридичних осіб, у майнових відносинах громадян виникають і виникатимуть ситуації і правовідносини, що прямо не врегульовані нормативними актами, коли діють інститути аналогії права і аналогії закону. А за умов неможливості застосування аналогії права та закону суб’єкти правовідносин керуються загальноправовими принципами справедливості, добропорядності, розумності тощо;

5) суб’єкти правовідносин пов’язані між собою суб’єктивними правами і юридичними обов’язками. Сторони в правовідносинах виступають відносно одна одної як правоуповноважені і правозобов’язані особи, де права і інтереси одних можуть бути реалізовані тільки через виконання обов’язків інших. Носій суб’єктивного права — особа уповноважена, а носій юридичного обов’язку — зобов’язана;

6) взаємна поведінка її учасників індивідуалізована і чітко визначена, а права і обов’язки персоніфіковані. Суб’єкти правовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило, відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах. Індивідуалізація при цьому відбувається подвійно: а) поіменно, коли суб’єкти права названі своїм повним ім’ям (прізвищем для фізичних осіб) і повними реквізитами (для юридичних осіб). Наприклад, шлюбно-сімейні відносини (визначені особи, які беруть шлюб), відносини з перевезення вантажів між організаціями (визначені замовник і транспортна організація); б) за визначенням соціальних ролей, у даному разі поіменне (реквізитне) визначення суб’єктів не має значення, вказуються тільки їхні соціальні ролі: продавець — покупець в магазині або на базарі, пасажир — перевізник в громадському транспорті тощо;

7) вони завжди мають вольовий характер. Правовідносини не можуть виникати і функціонувати, а особливо реалізуватися без волевиявлення хоча б одного учасника, обов’язково проходячи через свідомість і волю людей. Тільки в окремих випадках суб’єкт може не знати, що став учасником правовідносин, наприклад, при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншому місті;

8) вони охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які мають місце в суспільстві.

Отже, правовідносини — це відносини між людьми, які є юридичним вираженням економічних, політичних, сімейних, процесуальних та інших суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від другої виконання певних дій або утримання від них, а інша сторона повинна виконати ці вимоги.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Юридична техніка: поняття і види	\|	Види правових відносин

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.