• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Питання для самоперевірки

1. На що спрямована наступальна функція зовнішньоекономічної політики?

2. З якою метою реалізується захисна функція?

3. Які питання доцільно проаналізувати для застосування того чи іншого інструменту зовнішньоекономічної політики?

4. Перерахуйте основні складові зовнішньоекономічної політики держави.

5. Охарактеризуйте політику у сфері залучення іноземних інвестицій.

Література:[1; с. 2 –6; 2, с. 116 – 121, 4, с. 10 – 16; 6, с. 327 – 402]

ТЕМА 3. ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТЕОРІЙ УПРАВЛІННЯ

ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

План

1. Моделювання зовнішньоекономічної політики країни

2. Класичні теорії зовнішньоекономічної політики

3. Неокласичні теорії зовнішньоекономічної політики

4. Альтернативні теорії зовнішньоекономічної політики

В економічній теорії виділяють два полюси моделювання зовнішньоекономічної політики: ліберальна система (вільна торгівля) і автаркія (національна самодостатність). При лібералізації зовнішньої політики економічні відносини з іншими країнами характеризуються відсутністю державних перешкод у даній сфері діяльності. Система автаркії, навпаки, спрямована на позбавлення країни всіх форм залежності від світової торгівлі та міжнародного виробництва, тобто орієнтація на політику економічного відособлення.

Держави комбінують різні форми проведення зовнішньоекономічної політики, але закономірністю для них є політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції. Централізовано-планові системи господарювання ґрунтуються на монополії держави на зовнішньоекономічні відносини, а ринкові системи передбачають політику протекціонізму: обкладення імпорту високим митним тарифом (тарифна політика); кількісні обмеження імпорту (політика квот); субсидії власним експортерам; складна митна процедура (митна політика); жорсткі технічні і санітарні стандарти щодо імпорту (нетарифні регулятори); валютні обмеження імпорту товарів (валютна політика).

Причини застосування протекціоністських заходів: необхідність забезпечення обороноздатності країни; збільшення внутрішньої зайнятості; диверсифікація заради стабільності; захист молодих галузей; захист від демпінгу; дешева іноземна робоча сила.

Основними видами протекціонізму є:

- селективний протекціонізм – захисні інструменти спрямовуються проти окремих країн або окремих товарів;

- галузевий протекціонізмдопускає захист від іноземної конкуренції не всього національного виробництва, а його окремих галузей;

- колективний протекціонізм як політика інтеграційних угруповань, торговельних об'єднань держав стосовно третіх країн;

- прихований протекціонізм використовує методи внутріекономічної політики – одночасне скорочення мита і розширення кількості нетарифних обмежень;

- монопольний протекціонізм – одноосібне здійснення державних зовнішньоторговельних відносин з використанням обмежень, спрямованих на захист державних інтересів (домінує в країнах із централізованим управлінням).

Вибір конкретної форми протекціоністської політики передбачає зобов'язання щодо вільної або змушеної підтримки структурної політики, яку здійснює країна без орієнтації на світові структурні зрушення. У кінцевому підсумку, позачасова політика протекціонізму посилює деформацію економічної структури країни, яка проявляється у зростанні її невідповідності вимогам НТП, міжнародного поділу праці і обумовлює низькі якісні показники зовнішнього сектору економіки та економічного розвитку країни загалом.

Економічні теорії, які з'ясовували зовнішньоекономічну політику країни, можна диференціювати на класичні, неокласичні та альтернативні.

Класичні теорії. Перші спроби створення теоретичної концепції у сфері економічного розвитку держави та її зовнішньоекономічної політики мали місце в період ліквідації феодальної роздрібненості в Європі, при створенні централізованих держав і формуванні національних ринків.

Торговельна політика Середньовіччя (1500 - 1800 рр.) будувалася на доктрині меркантилізму, згідно з якою збагачення нації ототожнювалося з грошовим капіталом і полягало в накопиченні золота та срібла. Меркантилісти вважали, що багатство у світі є величиною обмеженою. Зовнішньоекономічна політика повинна бути орієнтована на накопичення дорогоцінних металів шляхом проведення політики обмеження імпорту та стимулювання експорту.

З розвитком виробничих сил політика меркантилізму трансформується в політику протекціонізму, головне завдання якої – не накопичення грошей для держави, а захист національної економіки через створення системи перешкод для імпорту товарів іноземного виробництва. Наслідком використання машин у виробництві стало значне скорочення витрат і збільшення обсягів виробництва товарів. Тому пошук нових ринків збуту привів до необхідності реалізації національних інтересів через зовнішню торгівлю. Проте на шляху розвитку зовнішньоекономічних зв'язків стали створені політикою протекціонізму перешкоди. В свою чергу, динамічний розвиток продуктивних сил на практиці потребував теоретичного обґрунтування більш ліберального ставлення держави до зовнішньоекономічних відносин. Це проявилось у виникненні класичних теорій (абсолютних та порівняльних переваг).

Теорії абсолютних і порівняльних переваг – це перші спроби побудови економічних моделей, в основі яких лежить теза про необхідність міжнародної торгівлі, яка потенційно є вигідною для всіх учасників. она дає можливість кожній країні зробити виробництво і споживання самостійними процесами, розширивши тим самим сферу поведінки виробників і споживачів.

Спеціалізуючись на виробництві певного продукту, і вступаючи в обмін з іншими державами, країна отримує позитивний ефект від міжнародної торгівлі, який реалізується у формі збільшення виробництва (виробничий ефект) і збільшення споживання (споживчий ефект).

Відповідно до теорії А. Сміта, міжнародна торгівля вигідна лише у випадку такого товарообміну між країнами, коли країни торгують товарами, які в кожній з них виробляються з меншими витратами, ніж у країні-торговельному партнері. Абсолютні переваги дають можливість країні спеціалізуватись на виробництві і експорті товару на міжнародні ринки, а їх відсутність перетворює її на країну-імпортера. Принципово важливий висновок теорії абсолютних переваг: від міжнародної торгівлі виграє кожна нація. Отже, фактично вперше було обгрунтовано доцільність не лише експорту, а й імпорту.

Подальший розвиток класична економічна теорія дістала у працях Д. Рікардо. Він довів, що здобутки від зовнішньої торгівлі для окремо взятої країни не обмежуються лише абсолютними перевагами. Порівняльні переваги мають місце завжди, коли для виробництва двох товарів необхідні різні витрати. Якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з більш низькими витратами в порівнянні з іншими країнами, то торгівля буде взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній із країн абсолютно більш ефективним ніж в іншій.

Припущення даної теорії: кожна країна має фіксовану кількість і структуру ресурсів, всі ресурси одного виду повністю ідентичні; фактори виробництва можуть вільно переміщуватись з однієї галузі в іншу в межах країни; фактори виробництва не можуть переміщатись з країни в країну; модель базується на трудовій теорії вартості; кожна країна може застосовувати різні технології виробництва, але технологічний рівень кожної країни залишається незмінним; виробництво характеризується постійними видатками; економіка кожної країни характеризується повною зайнятістю; ринок кожної країни має досконалу конкурентну структуру; виробничо-комерційна діяльність на внутрішньому і зовнішньому ринках не обмежена різними бар'єрами (квотами, ліцензіями, тарифами тощо); транспортні видатки дорівнюють нулю; в світовому господарстві – дві країни, які обмінюються двома товарами.

Висновки Д. Рікардо: кожна країна спеціалізується на виробництві, в якому має найбільшу перевагу; якщо капітал нерухомий, то на міжнародному ринку є можливість обміняти визначену кількість одиниць національної праці на відмінну від неї кількість одиниць іноземної праці; вільна торгівля необхідна, тому що вона оптимізує використання праці.

Економісти кінця XVIII – початку XIX ст. визначили основні характеристики міжнародного обміну і описали головні напрямки його впливу на економіку окремої країни. Однак їх погляди були обмежені трудовою теорією вартості і припущенням про незмінність видатків виробництва.

Неокласичні теорії. З моменту появи концепцій Д. Рікардо теорія міжнародної торгівлі отримала свій подальший розвиток завдяки поглибленню уявлень економістів про попит і виробництво.

Дж. Ст. Мілль розкрив, при якій ціні здійснюється обмін:

- ціна обміну формується на основі закону попиту і пропозиції на такому рівні, що сукупність експорту кожної країни дозволяє оплатити сукупність її імпорту. Цей закон міжнародної вартості дозволяє Міллю ієрархіризувати інтерес, який може представляти міжнародна торгівля для різних країн;

- країни, які отримують найбільшу вигоду від зовнішньої торгівлі, – це ті країни, товари яких користуються найбільшим попитом за кордоном і які мають найменший попит на іноземні товари;

- природна тяга до міжнародної виробничої спеціалізації приводить до встановлення рівноваги в перевагах, які отримують від спеціалізації країни.

Нові дослідження міжнародного обміну виходили з більш складних вихідних положень, ніж трудова теорія вартості. Розвиток економічної теорії наприкінці XIX та в XX ст. супроводжувався появою нових інструментів аналізу, які давали можливість значно підвищити ефективність дослідження проблем міжнародної торгівлі, користуючись при цьому меншою кількістю вихідних обмежень. Використання неокласичної теорії, її подальший розвиток і уточнення отриманих висновків складає основу сучасної теорії міжнародної торгівлі.

Основною теорією, на якій базується неокласична школа є теорія розміщення факторів виробництва, фундаторами якої стали представники шведської школи Е. Хекшер та Б. Олін. Основні положення даної теорії:

- міжнародний обмін виникає з відносного достатку або відносного дефіциту факторів виробництва (капітал, праця, земля) різних країн.

- кожна країна має тенденцію до спеціалізації на виробництві, для якого співвідношення власних факторів виробництва є найбільш сприятливим.

- міжнародний обмін є «обміном надмірних факторів на рідкісні фактори».

Країна експортує ті товари, для виробництва яких має відносно надлишкові фактори виробництва, а імпортує ті, для виробництва яких відчуває їх нестачу.

Дана теорія була доповнена дослідженнями П. Самуельсона, який зробив висновок, що у випадку однорідності факторів виробництва, ідентичності техніки, досконалої конкуренції і повної мобільності товарів міжнародний обмін вирівнює ціну факторів виробництва між країнами.

Розвиток альтернативних теорій привів до значного розширення предмета дослідження. Американський економіст В. Леонтьєв зробив висновок, що економічне зростання залежить не тільки від кількості задіяних факторів виробництва, а й від їх якості, ефективності їх комбінування, НТП, попиту, характеристик ринку та інших елементів залежно від країни і кон'юнктури.

Більшість сучасних концепцій побудови зовнішньоекономічної політики країни грунтуються на економічних школах кейнсіанства та монетаризму.

Кейнсіанство виникло наприкінці 20 – 30-х років XX ст. Основна теза: ринок як система господарювання має ряд недоліків які приводять до економічних криз. У зв'язку з тим, що сукупний попит формується під впливом багатьох факторів, Кейнс відстоював жорсткий контроль держави над економічним життям, в тому числі в сфері зовнішньої економіки. Для регулювання даної сфери необхідно створення системи наднаціональних органів управління.

Монетаризм як економічна школа виник у 50 – 60-х роках у вигляді теоретичної розробки, а практична реалізація його відбу­валась у 80-х роках XX ст. Представник даної школи М. Фрідман акцентував увагу на тому, що сукупний попит формується під детермінацією пропозиції грошей. В силу цього система регулювання світогосподарських зв'язків повинна базуватися виключно на монетаристських засобах. На відміну від кейнсіанства, представники монетаристської школи виступали проти надмірної наднаціональної директивності.

Читайте також:

1. IV. Питання самоконтролю.
2. V. Питання для самоконтолю
3. V. Питання туристично-спортивної діяльності
4. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
5. А.1 Стан , та проблемні питання застосування симетричної та асиметричної криптографії.
6. Актуальні питання управління земельними ресурсами та їх охорони
7. Аналогія права - вирішення справи або окремого юридичного питання на основі принципів права, загальних засад і значення законодавства.
8. Бесіда за запитаннями.
9. В лекції висвітлюються питання використання мережних структур, їх недоліки та переваги.
10. Виділення в природних комплексах незвичайних, унікальних ділянок і явищ і питання їх збереження.
11. Висновок з 1 питання
12. Відповідаючи на питання, будьте впевнені в своїй перемозі і все у вас вийде.

Переглядів: 690