Та перспективи його використання в Україні.

Розділ ІІІ. Світовий досвід фінансування інноваційних проектів через мережу інноваційних фондів

За останні десятиліття в США отримали широке розповсюдження декілька практичних форм здійснення ризикових капіталовкладень, з якими пов’язане фінансування інноваційних проектів. Найпростіша з них зводиться до безпосереднього перерахування коштів від інвестора до засновників малої інноваційної фірми. Більш складні форми передбачають ряд додаткових заходів з метою зниження ступеню ризику та розподілу між групою інвесторів можливих збитків в результаті невдалих капіталовкладень.

Хоча механізмом ризикових капіталовкладень допускається прямий зв’язок між інвесторами та засновниками малої інноваційної фірми, на практиці така форма використовується головним чином великими інвесторами, та й то на більш пізніх (а значить менш ризикованих) стадіях освоєння нововведень. В більшості випадків інвестори йдуть на кооперацію, утворюючи спільний венчурний (ризиковий) інноваційний фонд, від імені якого здійснюються ризикові капіталовкладення. Подібний фонд має статус обмеженого фінансового партнерства. Його учасники отримують прибуток і несуть збитки пропорційно первісно внесеному капіталу. Найбільшими венчурними фондами в США вважаються “Fideliti technology found” (700 млн. долл.), “XX century ultra” (500 млн. долл.), “Applaid technology found” (180 млн. долл.). Всього ж за різними оцінками в США налічується від 400 до 800 фондів ризикового капіталу.

Здійснення фінансових операцій в умовах підвищеного ризику пред’являє особливі вимоги до управління венчурними фондами. У зв’язку з цим розвиток ризикового підприємництва в США з самого початку йшов шляхом формування інституту професійних управляючих, що отримують спеціальну винагороду за підсумками роботи фонду.

Широко розповсюдились в США венчурні фірми, які беруть на себе управління одним або декількома фондами ризикового капіталу. Часто такі фірми, що вже зарекомендували себе в очах інвесторів, виступають ініціаторами утворення нових фондів. Зазвичай, їх послуги щорічно сплачуються в розмірі 2-3 % від загального обсягу фонду ризикового капіталу на протязі 7-12 років, на які розраховано існування фонду. Після реалізації програми ризикових капіталовкладень отриманий доход розподіляється так, що на долю венчурної фірми припадає від 20 до 30 % всього прибутку, навіть якщо її первісний фінансовий внесок склав тільки 1 % всіх капіталовкладень.

Приватними джерелами формування фінансових ресурсів інноваційних фондів в США є окремі громадяни, корпорації, страхові компанії, пенсійні фонди, інші спеціальні фонди та пожертви, а також надходження ризикового капіталу із іноземних джерел.

Якщо звернутись до опублікованих статистичних даних, то провідне положення по обсягу коштів, що направляються в незалежні (за американською термінологією) приватні фонди ризикового капіталу, займають пенсійні фонди. Їх доля складає приблизно 34% від загальної суми. Це спричинено прийняттям в США у 1978р. спеціального закону, за яким пенсійним фондам дозволялось використовувати частину своїх коштів у фінансових операціях з підвищеним ступенем ризику.

Цей закон можна вважати прямо пов’язаним з проведенням державної науково-технічної політики США. Він відкрив нове і досить інтенсивне джерело фінансування нововведень. У всякому випадку, з 1978 по 1984рр. пенсійні фонди оцінювались як найбільш зростаюче джерело ризикового капіталу в країні. Крім того, зміни, які вніс зазначений закон, мали для збільшення обсягу ризикового капіталу в США більше значення, ніж зниження в тому ж році податку на приріст капіталу. Можна зазначити, що цей податок взагалі не розповсюджується на доходи пенсійних фондів від венчурних операцій.

Друге місце серед приватних джерел ризикового капіталу в США займають іноземні інвестори. На їх долю припадає 18% всіх коштів, вкладених у незалежні ризикові фонди. Настільки висока активність іноземних інвесторів пояснюється високими банківськими обліковими ставками та пільгами в оподаткуванні, а також бажанням отримати доступ до найновішої технології, що якоюсь мірою забезпечується умовами венчурного фінансування.

Приблизно 14.5% обсягу коштів незалежних інноваційних фондів США є капіталовкладення окремих осіб та промислових корпорацій. Проте, треба мати на увазі різноманітність форм участі великих корпорацій в здійсненні ризикових капіталовкладень. На долю страхових компаній припадає біля 13% надходжень у фонди ризикового капіталу. Ще біля 6% надходжень пов’язано з пожертвами і різними фондами.

Особливе місце в американській системі ризикових капіталовкладень відіграють великі промислові корпорації. Їх цікавість до діяльності малих інноваційних фірм продиктована не тільки і навіть не стільки намаганням отримати високі, але все ж незначні в масштабах великого обсягу продукції прибутки, скільки стратегією власного розвитку в умовах НТР.

Розробки малих та середніх інноваційних фірм часто опиняються на гребні НТП та випереджають досягнення лабораторій, що є частиною корпорацій. Найчастіше саме малі фірми виступають ініціаторами принципово нових підходів, методів, технологічних процесів. За офіційними даними на фірми з кількістю зайнятих менше 1 тис. чол. припадає біля 1/2 всіх найважливіших нововведень в країні. В перерахунку на 1 зайнятого це дає співвідношення 4:1 на користь малих та середніх фірм. За оцінками Національного наукового фонду, за той же період один долар витрат на НДДКР в малих фірмах приніс нововведень в порівнянні з середніми фірмами в 4 рази більше, а в порівнянні з великими - в 24 рази більше.

Існуюча в США різноманітність організаційних форм ризикових капіталовкладень створює широкі можливості для експлуатації нововведень, створених в сфері малого та середнього бізнесу.

Варто зупинитись також на одній з найцікавіших особливостей організації ризикових капіталовкладень в США, що полягає в діючому механізмі поетапного фінансування нововведень. Поява такого механізму продиктована необхідністю залучення додаткових коштів по мірі освоєння того чи іншого нововведення та становлення інноваційної фірми. Разом з тим механізм поетапного фінансування дозволяє інвесторам знизити ступінь ризику шляхом розподілу витрат на різних стадіях освоєння нововведень, а також дає можливість диференціювати розміри отриманого в кінцевому результаті прибутку.

Як бачимо на прикладі США, за кордоном діє велика кількість різноманітних фондів, основне призначення яких - допомагати вченим в розробці їх ідей, просуванні нововведень на ринок.

У нас такі фонди тільки почали створюватись, але умов для їх діяльності поки що немає. Податкова політика пригнічує будь-яку ініціативу в інноваційній сфері. Інші складові інвестиційного клімату в Україні також не сприяють росту капіталовкладень в і без того ризикові інноваційні проекти, тому, хоча перехід до ринку й передбачає зменшення ролі держави в інноваційній діяльності, залишається необхідність безпосередньої державної підтримки найважливіших напрямків НТП, її активної участі в інноваційному процесі.

Розпад діючої при адміністративно-відомчому управлінні системи фінансування науки вимагає створення системи альтернативної, що базується на принципі багатоджерельного фінансування (шляхом організації позабюджетних фондів фінансування НДДКР, також через залучення приватного капіталу, комерційних банків, т.п.)

Утворення позабюджетних фондів НДДКР передбачено урядовими нормативними актами для цілей фінансового забезпечення загальногалузевих та міжгалузевих розробок і досліджень. Проте в цілому питання створення позабюджетних фондів не можна вважати вирішеним, так як поки що відсутні як належна чіткість в їх формуванні, так і податковий контроль за перерахуваннями в цей фонд.

Було б доцільним створювати інноваційні фонди як самостійні госпрозрахункові організації при галузевих апаратах управління. Створення таких фондів полегшується завдяки наявності у галузевому апараті адміністративних важелів управління. Їх існування дозволяє без додаткової оплати використовувати спеціалістів, які мають постійний контакт з підприємствами.

Кошти з таких фондів можуть виділятися на суворо зворотній основі у вигляді пільгових кредитів. Виключенням можуть бути кошти, які спрямовуються на науково-дослідні роботи, що мають загальногалузевий або міжгалузевий характер, завдяки яким через 10-15 років на ринку з’являться конкурентно спроможні вироби.

Основою надання як кредитів, так і безповоротно виділених коштів є конкурс. Розподіл коштів при цьому може відбуватись двома шляхами.

Перший з них полягає у виділенні фінансових ресурсів кінцевому виробнику інновацій, або головному розробнику інноваційного процесу (якщо кошти направляються на проведення базисних наукових досліджень). Підприємства та організації, які отримали субсидії з інноваційного фонду, самостійно розподіляють їх між співвиконавцями і несуть відповідальність за повернення кредитів та ефективність їх використання.

Величина кредиту при цьому визначається з врахуванням витрат на здійснення всього об’єму робіт по створенню нового виробу. Виділяти кошти можна по етапам, з оцінкою якості результатів, досягнутих на попередньому етапі фінансування. Повернення коштів також може бути поступовим, по мірі реалізації нововведення.

Витрати, що фінансуються з наданого кредиту повинні включатися в вартість продукції, яка забезпечує створення інновацій. При цьому враховується їх індексація та плата за кредит. Кожний учасник інноваційного процесу за рахунок коштів, виручених від продажу своєї частини загальної роботи, повертає кредит та розраховується за нього. Кінцевий виробник повертає його інноваційному фонду за рахунок продажу готової продукції.

Згідно другого варіанту кредити можуть надаватися інноваційним фондом безпосередньо учасникам процесу нововведення. Останні повертають проіндексовані кредитні ресурси безпосередньо фонду.

Кредити кінцевому виробнику нового виробу дають змогу підвищити обгрунтування надання коштів співвиконавцям, а також рівень компетентності підбору учасників та відповідальність виробника за інноваційний процес в цілому. Крім того значно полегшується процедура стягнення фондом кредитних ресурсів.

Другий варіант доцільний в тому випадку, якщо на початку здійснення проекту кінцевий виробник ще не визначений.

Рішення про надання кредиту повинно базуватися на висновку аудиторської фірми щодо конкурентоспроможності та ефективності запропонованого до фінансування проекту.

У випадку провалу проекту, що реалізується, або окремих його складових, можуть прийматись наступні міри. Колектив, який отримав кредит, повертає його з врахуванням індексації, не дивлячись на неможливість продажу роботи, яка виконувалась по договору. Підприємство, не спроможне повернути гроші та заплатити за користування кредитом, на підставі висновку аудиторської фірми оголошується банкротом з усіма наслідками, а саме - зміна керівництва та розгляд питання про його перепрофілювання.

По відношенню до колективу експертів, які рекомендували до фінансування проект, що не отримав закінчення з їхньої вини, надалі повинна діяти заборона на участь в підготовці експертних проектів. Реалізація цього заходу можлива через обов’язкову розсилку інноваційним фондом аудиторським фірмам, які мають ліцензію на аудит, переліку експертів, що працюють над таким проектом.

Для радикального покращення механізму фінансування НДДКР в сучасних умовах інфляції ті інвестиційної кризи необхідно впровадити цілу низку заходів.

По-перше, слід задіяти селективно-приорітетний принцип. Державі необхідно забезпечити підтримку провідної частини науки, її концентрацію на найбільш цінних та незахищених напрямках НТП, на виконанні обмеженого кола ключових національних науково-технічних програм, по вирішенню як поточних, так і довгострокових завдань країни, використовуючи для цього всі джерела фінансування.

Оскільки розробка і реалізація довгострокових (пошукових) пріоритетних напрямків пов’язані з значними витратами і подовженням терміну віддачі від інвестицій, з ризиковим характером отримання результатів, акценти при формуванні пріоритетів і їх реалізації переносяться на початкові стадії інноваційного циклу. Тому оптимальна форма при проведенні досліджень і розробок за стратегічними пріоритетами - цільові комплексні програми, фінансовані в основному за рахунок коштів держбюджету та позабюджетних фондів.

Для тих пріоритетних напрямів, де при вирішенні деяких науково-технічних завдань можливий швидкий прорив за рахунок вітчизняних розробок, доцільно розповсюджувати пряму державну підтримку на весь інноваційний цикл, починаючи з фундаментальних досліджень, - для прискорення їх процесу перетворення у відповідні технологічні досягнення. Якщо в реалізації деякого напрямку потрібний швидкий результат (наприклад він є родовим для інших), виправдана першочергова підтримка розробок, що готові до впровадження.

По-друге, по пріоритетних напрямках, що задовольняють короткострокові цілі науково-технічної політики, варто створювати об’єднання зацікавлених організацій та підприємств, фінансові та фінансово-промислові групи. Доля державної участі у подібних об’єднаннях і групах повинна визначатись ступенем ризику, важливістю мети і терміном повернення вкладених коштів.

По-третє, заради фінансової підтримки загальногалузевих НДДКР, направлених перед усім на створення та освоєння нової техніки та технології, пов’язаної із структурною перебудовою та стимулюванням життєво-важливих галузей, необхідно використовувати систему позабюджетних фондів, а також нові інноваційні структури.

По-четверте, взаємодія органів держуправління з науково-технічними організаціями (як неприбутковими так і тими, що мають в даний момент бюджетне фінансування) повинна будуватись головним чином на контрактній основі, в порядку конкурсного та (або) критеріального відбору проектів із встановленням взаємних зобов’язань держави та безпосередньо виконавця робіт. При цьому потрібна відповідальна експертиза проектів та їх виконавців з точки зору виявлення реальних можливостей відповідних спеціалістів та актуальності пропонованих досліджень.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Розділ ІІ. Рух грошових потоків в інноваційному процесі	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.014 сек.