Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ЕПІЗООТОЛОГІЇ ПАРАЗИТАРНИХ ХВОРОБ

 

Епідеміологічні особливості паразитозів людини, збудниками яких є паразити зі складним циклом розвитку, значною мірою визначаються наявністю або відсутністю певних умов зовнішнього середовища, необхідного для існування проміжних хазяїв та передавачів (переносників) певних паразитів, а також певних абіотичних параметрів, які зумовлюють успішність розвитку паразитів у таких хазяях. Якщо йдеться про паразитів, які спричинюють ларвальні паразитози людини, то їх наявність чи відсутність у певних місцевостях залежить від того, чи є умови для існування відповідних остаточних хазяїв такого паразита. Динаміка, сезонність, та напруженість епідемічного процесу також залежать від природних умов регіону.

Важливою складовою, що визначає особливості епідемічного процесу, є особливості соціальної поведінки певного соціуму, громади чи етносу. Це соціальні та економічні особливості суспільства, побутові та гігієнічні звички, традиційні способи ведення господарства, рівень культури та ступінь контактів з природним середовищем, релігійні табу та заборони, чи навпаки, певні вимоги до відправи релігійних обрядів. Наприклад, зараження шистозоматозами, дуже тяжкими захворюваннями, поширеними у багатьох країнах з тропічним та субтропічним кліматом, відбувається переважно в сухі спекотні сезони, коли люди частіше купаються у водоймах. Шистозоматоз поширений переважно у місцевостях з великою мережею стабільних водойм, особливо якщо широко застосовується зрошення полів, напр. дельта Нілу в Єгипті. Однак у Гамбії мешканці вологих долин хворіють досить рідко, оскільки в місцевих водоймах умови не сприяють поширенню молюсків – проміжних хазяїв шистозом. В той же час на сухих плоскогір’ях цієї країни є лише невеличкі водойми, які наповнюються водою у дощовий сезон і саме біля них зазвичай розташовані поселення. У таких водоймах створюються умови, оптимальні для розвитку молюсків, а також завдяки тому, що такі водойми є чимось на кшталт клубів для місцевого населення, вони виконують роль осередків зараження шистозаматозом. В той же час у поселеннях, розташованих на берегах невеликих струмків, сприятливим для зараження є сухий сезон після періоду дощів, коли течія уповільнюється і створюються умови, оптимальні для розвитку молюсків.

Втручання людини, зокрема будівництво споруд, що «перетворюють» природу, зазвичай суттєво змінюють паразитологічну ситуацію та протікання паразитологічних процесів. В Африці широке будівництво гідроелектростан­цій та гребель на великих і малих ріках, створення водосховищ значно розширило ареал шистозом і змінило географію вогнищ шистозоматозу, в тому числі через переміщення осередків поширення молюсків – проміжних хазяїв цих паразитів вище гребель, де створюються сприятливі для них умови. Водночас онхоцеркоз поширюється на ділянки нижче гребель, тому що личинки мошок, які є переносниками цієї хвороби, потребують для розвитку високої концентрації кисню у воді і тому зустрічаються лише у водотоках зі швидкою течією. Цікаво, що в Ємені, досить посушливій країні, головним джерелом поширення шистозоматозу є водойми біля мечетей, в яких парафіяни шість разів на день роблять ритуальне обмивання. Так само особливістю бухарського вогнища ришти, ізольованого від головного ареалу збудника цієї хвороби – нематоди Dracunculus medinensis – було те, що єдиним джерелом води у цьому стародавньому місті упродовж століть були хаузи – водойми біля мечетей, побудовані саме для обмивання перед молит­вою (намазом). Питну воду з цих водойм спеціальні водоноси розносили по всьому місту. Зараження циклопів, проміжних хазяїв, відбувалося під час обмивання, а зараження людей – через вживання води з хаузів. Саме такий характер епідеміологічного процесу дозволив досить швидко повністю ліквідувати цей осередок хвороби у двадцяті роки минулого століття. Ситуація з лейшманіозом у різних країнах так само суттєво відрізняється в залежності від способу життя місцевого населення, що передбачає більший або менший контакт з природними осередками хвороби і, відповідно, більшою чи меншою участю людини в циркуляції лейшманій.

Цікавими є особливості підтримання існування осередків дифілоботріозу на Поволжі, де зараження людей відбувається внаслідок вживання в їжу малосольної ікри щук, тоді як у Сибіру джерелом інвазії є так звана струганина, нарізане сире, трохи приморожене м’ясо деяких видів риб. Інтенсивна циркуляція збудників опісторхозу в сибірських осередках, на відміну від європейських, також зумовлена місцевими традиціями приготування риби.

Поширення деяких паразитарних хвороб може бути пов’язане з релігійними та культурними традиціями населення, які суттєво впливають на господарську діяльність, зокрема, на особливості ведення тваринництва. Так, в мусульманських країнах Африки немає теніозу, збудником якого є свинячий ціп’як (іслам забороняє спожи­ван­ня свинини), натомість значна частина населення уражена теніаринхозом, збудником якого є бичачій ціп’як. В сусідніх країнах з переважно християнським населенням ситуація протилежна – більшість населення уражена теніозом, тоді як теніаринхоз хоча і зустрічається, але є досить рідкісним, оскільки скотарство складає там незначну частку тваринництва.

В арабських країнах Північної Африки та Близького Сходу поширений ехінокок овечого штаму, який у людини вражає переважно печінку, в мусульманських країнах тропічної Африки – бичачого штаму, який досить часто уражає також легені, а в християнських країнах Африки, в Європі та Китаї переважає ехінококоз, спричинений ехінококом свинячого штаму, який найчастіше оселяється в легенях. Шистозоматоз більше поширений у регіонах, де рис вирощується у чеках (Японія). Відомо, що виконання елементарних санітарно-гігієнічних процедур суттєво знижує захворюваність інвазійними хворобами.


Читайте також:

  1. I. Особливості аферентних і еферентних шляхів вегетативного і соматичного відділів нервової системи
  2. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
  3. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
  4. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  5. Агітація за і проти та деякі особливості її техніки.
  6. Аграрне виробництво і його особливості
  7. Аграрне право як галузь права, його історичні витоки та особливості.
  8. АДЕНОВІРУСНА ХВОРОБА
  9. Анамнез хвороби
  10. АНАТОМІЯ І ФІЗІОЛОГІЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА ПЕРИФЕРИЧНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ, ЇЇ ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ
  11. Анатомо-фізіолгічні особливості
  12. Анатомо-фізіологічна перебудова організму підлітка та її вплив на його психологічні особливості й поведінку.




Переглядів: 720

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Географічні фактори, які визначають поширення паразитів та ймовірність існування певних паразитарних систем | Интеграл Кристоффеля – Шварца.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

  

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.015 сек.