Гігієна кісткової системи дитини

Череп

Скелет голови називається черепом. В ньому розрізняють дві частини: мозкову (черепну коробку) і лицеву. В черепній коробці міститься головний мозок, а лицева частина черепа служить опорою для початкових відділів дихального і травного апаратів.

Мозковий череп. Мозкова частина черепа має форму неправильної кулі. До її складу входять вісім плоских кісток: лобова, дві тім’яні, дві вискові, потилична, основна і решітчаста. Всі вони з’єднані між собою швами. Верхня частина черепної коробки називається кришкою, а нижня — основою.

Лобова кістка закриває порожнину черепної коробки спереду. Нижня її частина утворює верхні стінки очних ямок. Всередині лобової кістки, під надбрівними дугами, є порожнини — лобні пазухи, сполучені з порожниною носа, звідки в них проникає повітря.

Середина черепної кришки утворена двома тім’яними кістками, які з допомогою зубчастого шва з’єднуються одна з одною, а також з лобовою і потиличною кістками. Лускатим швом тім’яні кістки сполучаються з висковими. Останні утворюють бічні поверхні черепної коробки. Всередині вискових кісток (у так званих пірамідах) лежать органи слуху і рівноваги, до яких веде зовнішній слуховий прохід.

Потилична кістка утворює задню стінку мозкового черепа і його основу. В нижній частині потиличної кістки (в основі черепа) є великий потиличний отвір, через який спинний мозок з’єднується з головним. По обидва боки від великого потиличного отвору на нижній поверхні потиличної кістки є суглобові відростки, якими череп зчленовується з атлантом, утворюючи двоосьовий атланто-потиличний суглоб.

В утворенні основи черепа бере участь також клиновидна, або основна, кістка, яка має форму метелика. На верхній поверхні клиновидної кістки (зверненій у порожнину черепа) є заглибина — турецьке сідло, в якій міститься нижній мозковий придаток — гіпофіз.

Решітчаста кістка лежить у верхньому відділі носової порожнини у вирізці лобової кістки. Крізь численні отвори решітчастої кістки від головного мозку до слизової оболонки носа проходять гілочки нюхового нерва.

Зовнішня і бічні поверхні мозкового черепа майже гладенькі, а основа черепа має різні виступи і шорсткості, до яких прикріплюються м’язи. Крім того, в основі черепа є отвори, крізь які проходять кровоносні судини і нерви.

На внутрішній поверхні черепної кришки помітно відбитки кровоносних судин і так звані пальцьові відбитки, що відповідають закруткам великих півкуль головного мозку. На внутрішній поверхні основи черепа є виступи, які ділять її на три пари черепних ямок — передні, середні і задні.

Лицевий череп. До складу лицевого черепа входять 15 кісток, з них 6 парних (верхньощелепна, вилична, носова, піднебінна, слізна і нижня носова раковина) і 3 непарних (леміш, нижня щелепа і під’язикова кістка).

Верхньощелепна кістка складається з тіла і чотирьох відростків: лобового, виличного, альвеолярного і піднебінного. Ця кістка бере участь в утворенні очної ямки, носової і ротової порожнин. Лобовий відросток сполучається з лобовою і носовою кістками, виличний відросток — з виличною кісткою. В альвеолярних відростках є заглибини, в яких містяться корені зубів. Піднебінні відростки обох кісток, з’єднуючись між собою, утворюють передню частину твердого піднебіння.

Вилична кістка має форму неправильного чотирикутника. З допомогою чотирьох кутів і верхнього краю вона з’єднується з сусідніми кістками. Сполучаючись з виличним відростком вискової кістки, вона утворює виличну дугу, до якої прикріплюються м’язи і зв’язки обличчя.

Носові кістки — дві невеликі видовжені кісткові пластинки, які, з’єднуючись одна з одною, утворюють перенісся і кісткову частину спинки носа. Слізна кістка — найменша з усіх кісток черепа. Вона міститься в передньо-внутрішньому кутку очної ямки.

Піднебінна кістка складається з двох пластинок: горизонтальної і вертикальної. Перша утворює задню частину твердого піднебіння, а друга входить до складу бічної стінки носа.

Нижня носова раковина — цілком самостійна кістка, що має форму зігнутої пластинки. Вона міститься на бічній стінці носової порожнини і відокремлює середній носовий хід від нижнього.

Леміш — непарна кістка, що має форму неправильної чотирикутної пластинки. Він утворює верхню частину носової перегородки.

Нижня щелепа — велика непарна кістка, що складається з двох частин, які зростаються на другому році життя. У нижній, як і в верхній щелепі, є заглибини, в яких містяться корені зубів.

Задні кінці нижньої щелепи мають по два відростки з вирізкою між ними. Передній відросток називається вінцевим, задній — зчленівним. З допомогою останнього нижня щелепа рухомо зчленовується з висковими кістками. Всі кістки черепа, крім нижньої щелепи, сполучені між собою нерухомо — з допомогою швів.

До черепа належить також невелика підковоподібна кістка — під’язикова, яка лежить на передній поверхні шиї (біля основи язика) між нижньою щелепою і гортанню. Вона є місцем прикріплення багатьох м’язів. Безпосередньо з кістками черепа вона не зчленовується.

Вікові особливості черепа. У новонародженої дитини череп ще не повністю окостенів. Лобова, основна і вискові кістки складаються з двох частин кожна, потилична кістка поділена на чотири частини. Процес їх зростання триває 3—4 роки.

Шви між окремими кістками черепа новонародженої дитини не сформовані: їх краї з’єднуються між собою сполучнотканинними перетинками.

Особливо значні сполучнотканинні проміжки там, де сходяться краї кількох кісток — так звані тім’ячка. Розрізняють шість тім’ячок: лобове (велике), потиличне (мале), два передніх бічних і два задніх бічних. Коли процес окостеніння черепа відбувається нормально, бічні тім’ячка заростають вже до моменту народження дитини. Потиличне тім’ячко заростає на другому-третьому місяці життя дитини. Найдовше заростає лобове тім’ячко — 12—18 місяців. Черепні шви остаточно формуються тільки в 3—4 роки, а іноді й пізніше.

Тім’ячка і сполучнотканинні шви черепа новонародженої дитини зумовлюють легке зміщення кісток, завдяки чому полегшується процес родів.

За розмірами череп новонародженої дитини значно менший, ніж череп дорослої людини. Він має відносно більшу мозкову частину і відносно мало розвинену лицеву частину. Якщо в дорослої людини мозковий череп більший від лицевого вдвічі, то в новонародженої дитини — у вісім раз. Це пояснюється дуже раннім розвитком головного мозку.

Найінтенсивніше росте череп протягом першого року життя дитини; до 4 років він росте ще досить інтенсивно, потім ріст його дуже сповільнюється, особливо у віці 7—12 років. Інтенсивний розвиток лицевого черепа починається в 13—14 років, і в період статевого дозрівання встановлюється остаточне співвідношення між мозковою та лицевою частинами черепа. В цей період мозковий череп стає ширшим, лицевий — видовжується; посилено росте лобова кістка.

Шви черепа до 30 років життя людини майже повністю заростають. Лише в деяких випадках вони залишаються не зарослими до глибокої старості.

Статеві відмінності в будові черепа полягають у тому, що чоловічий череп більший, лицева частина його більш розвинена, а виступи й горбики, до яких прикріплюються м’язи, помітні виразніше, ніж в черепі жінки. Порожнини очних ямок у жінок більші, ніж у чоловіків, а хоани — менші.

Як бачимо, процеси окостеніння скелета ще не повністю закінчені не тільки в дітей дошкільного віку, але і в дітей молодшого і середнього шкільного віку і тривають у багатьох частинах скелета аж до повної зрілості.

Цим пояснюється значна гнучкість, податливість кісток скелета дітей шкільного віку.

Правильна посадка дітей за партою (яка за своєю конструкцією і розмірами повинна відповідати їх зростові) є однією з важливих умов нормального розвитку скелета дітей. Якщо кришка парти низька по відношенню до сидіння, то при читанні й письмі дитина змушена дуже нахилятись. А оскільки це відбувається щоденно, то таке зігнуте положення стає стійким і хребет викривляється вліво (лівосторонній сколіоз) внаслідок постійного опускання під час писання правого плеча і піднімання лівого. При відносно високій кришці парти, навпаки, відбувається піднімання правого плеча й опускання лівого, а тому хребет викривляється вправо (правосторонній сколіоз).

При неправильній посадці дитини хребці здавлюють кровоносні судини, що містяться між ними. В результаті погіршується живлення хребців, що негативно відбивається на їх розвитку. Крім того, при неправильному положенні тіла може збільшуватись тиск на грудну клітку, внаслідок чого змінюється її форма (запалі, вдавлені груди), а це шкідливо відіб’ється на діяльності серця і легень.

Особливо небезпечні для скелета дітей шкільного віку надмірні, тривалі та однобічні напруження. Навпаки, посильна і недовготривала фізична праця, помірні і доступні для дітей фізичні вправи е одним із засобів зміцнення кісткової тканини. Дуже корисні для ростучого організму фізичні вправи, зв’язані з дихальними рухами (розширення і звуження грудної клітки сприяють її росту і зміцненню кісткової тканини).

Вправи для верхніх і нижніх кінцівок (ходьба, біг та ін.) сприяють розвиткові довгих кісток і, навпаки, недостатність рухів, носіння тісного одягу і взуття і т. п., неправильне положення тіла спричиняють неправильний ріст кісткової тканини. Для нормального розвитку кісткової системи дитини потрібні чисте повітря, добре освітлення приміщення (особливо постійний доступ прямого сонячного проміння), раціональне харчування і вільні рухи всіх частин організму.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Робота м’язів

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.002 сек.