• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Імпресіоністична проза Михайла Коцюбинського

*** Iмпресiонiзм (вiд фр. impression – враження) – напрям у мистецтвi, який основним завданням вважав ушляхетнене, витончене вiдтворення особистiсних вражень та спостережень, мiнливих миттєвих вiдчуттiв та переживань. Сформувався у Францiї в другiй половинi XIX ст. насамперед у малярствi (назва пiшла вiд картинки К. Моне «Iмпресiя. Схiд сонця», 1873). Його представники – художники К. Моне, Е. Моне, О. Ренуар, Е. Дега та iн. – основним завданням вважали найприроднiше зобразити зовнiшнiй свiт, витончено передати свої миттєвi враження, настрої. Iмпресiонiзм на межi XIX – XX ст. став вагомим компонентом європейського письменства. Але у лiтературi iмпресiонiзм не знаходив такого програмового характеру, як у малярствi, не мав свого окремого угруповання, наближався то до натуралiзму (у прозi), то до символiзму (в поезiї). Його представники змальовували свiт таким, яким вiн видавався в процесi перцепцiї. Ставилося за мету передати те, яким видався свiт у даний момент через призму суб'єктивного сприйняття. Це зумовило функцiональнi та компзицiйнi змiни опису: опис став епiзодичним, фрагментарним, суб'єктивним. Iмпресiонiстичнi тенденцiї викликали також змiни в характерi оповiдi епiчних жанрiв: вона певною мiрою лiризувалася, що спричинило пiднесення ролi й розширення функцiї внутрiшнього монологу. У французькiй прозi iмпресiонiзм представляють брати Гонкури, А. Доде, Гi де Мопассан, в австрiйськiй С. Цвейг, А. Шнiцлер, у польскiй – С. Вiткевич, С. Жеромський та iн. Елементи iмпресiонiзму (зокрема, характерне для нього пленерне бачення, реалiзоване найчастiше через метафору, що виконує настроєву функцiю) зустрiчаємо у творах українських письменникiв, наприклад, у М. Коцюбинського: «На каменi», «По-людському», «Тiнi забутих предкiв», “Intermezzo”, «Цвiт яблунi» та iн. Тут естетична функцiя кольорiв, свiтлотiней, звукових барв i тонiв, передача рiзних внутрiшнiх почуттєвих станiв автора домiнують над iншими художнiми засадами. Iмпресiонiстичнi тенденцiї спостерiгаємо у творчостi письменникiв 20-30-х XX ст. – Г. Михайличенка («Блакитний роман», М. Хвильового («Синi етюди»), Мирослава Iрчана («Карпатська нiч») та iн. У лiрицi iмпресiонiстичнi тенденцiї найвиразнiше виявилися у французького поета П. Верлена, але без таких модифiкацiй, як у епiчному жанрi. Великого значення надавалося звуковому настроєвому оформленню, музичностi вiрша. В українськiй поезiї iмпресiонiзм позначена творча практика П. Тичини, В. Чумака та iн. Характерними у цьому планi є символiстсько-iмпресiонiстичне змалювання ранку М. Йогансеном.

У драматичнiй творчостi iмпресiонiзм виявляється в розслабленнi фабульної структури, розбиваннi сценiчної дiї на значущi елементи, використаннi незакiнчених фраз, думок, створеннi невловного настрою, а також у високому ступенi поетизацiї драми. Подiбно до лiрики iмпресiонiзм найчастiше поєднується в драмi з символiзмом, що простежується у творчостi М. Метерлiнка, О. Уальда, С. Виспянського. В українськiй драматургiї iмпресiонiзм виявляється меншою мiрою, проте його елементи притаманнi символiстськiй п'єсi С. Черкасенка «Казка старого млина», п'єсi «Бенкет» М. Рильського та iн.

Михайло Коцюбинський (1864-1913)

На зiставленнi уявного i реального свiту героя, що дозволяє розглядати не лише можливi збiги, проекцiї духовного, естетичного чуття, пошуки гармонiї, а й психiчнi збочення, втрату iдентичностi особи («В дорозi», «Дебют») будував чимало своїх творiв Михайло Коцюбинський.

Його творчiсть сприяла засвоєнню психоаналiтичного письма, самоаналiзу, об'єктивацiї вiдчуження. Поряд з iмпресiонiстичною манерою i спробою творення новiтнього соцiального роману-мiфа («Фата-моргана») письменик увiв до української лiтератури теми естетизму, масової людини, мiщанства, до яких активно звертатимуться митцi XX ст.

Специфiчною властивiстю художньої творчостi М. Коцюбинського стало переключення уваги на процеси i явища iндивiдуальної свiдомостi – пам'ять, враження, iдеали. При цьому письменник вдається до екзистенцiального аналiзу, що розглядає факти щоденного життя героїв з погляду переживання iндивiдом повноти людського iснування, злитого з природою, враженнями краси i людського спiлкування, спогадами i пам'яттю пережитого, зародженням творчостi тощо. Вiдкриття нової, ексистенцiальної проблематики, зануренiсть її в iнстинкти, сферу пiдсвiдомого, злиття з символiкою слiпоти, тривоги, крику, опредмечених «слiдiв» людського, якi викликають нове прозрiння Лазаря, - все це спирається в творчостi Коцюбинського на чуттєво багату, експресивну образнiсть, на психологiчно точну й виразну стилiстику.

Започаткованi «новою» школою форми художнього зображення поглиблюються i певною мiрою навiть вичерпуються на хвилi модернiзму, течii, яка теоретично i практично заявляє своє право на естетичнi, гедонiстичнi, психологiчнi та фiлософськi теми. З'являютсья новi жанровi рiзновиди – вiзiї, студiї, акварелi, ескiзи та рiзноманiтнi стильовi форми – вiд експресiонiзму, iмпресiонiзму до символiзму й неонатуралiзму. Водночас спостерiгається властива для бiльшостi модерних лiтератур тенденцiя до схрещення рiзних творчих напрямiв.

Яскравою ознакою раннього європейського модернiзму стали пошуки унiверсального символiстського стилю й синтетичної образностi. В українському письменствi, як i в рядi iнших лiтератур, цi пошуки зумовлюють розгортання своєрiдної неоромантичної стильової манери, що давала пiдстави вважатися явищем синтетичного порядку, що охоплює елементи рiзноступеневої стилiстики (символiзму, iмпресiонiзму, натуралiзму, романтизму, неокласицизму) й тяжiє загалом до романтичного типу творчостi. В цьому – одна iз специфiчних особливостей українського модернiзму, в якому вiдроджуються й розвиваються форми романтичної образностi, що лише тiєю чи iншою мiрою модернiзуються. Не переборенi українським раннiм модернiзмом романтичнi елементи стимували формування оригiнальної модерної «школи». Вiденський iмпресiонiзм, польський експресiонiзм, росiйський i французський символiзм, неоромантизм скандинавських лiтератур здебiльшого переломлювалися через українську нацiональну традицiю. Модернiзм формувався у своїх найхарактернiших виявах не на рiвнi загальної стильової манери або «школи», а через творчу самобутнiсть та еволюцiю окремих митцiв. Розгортаючись i поєднуючись iз формами реалiстично-натуралiстичними, власне романтичними символiчними, модернiзм вiдкривав новi художнi моделi та структури – неореалiзм (В. Винниченко), неонатуралiзм, неоромантизм (О. Кобилянська), iмпресiонiстичний символiзм (М. Вороний), метафiзичний символiзм (М. Яцкiв). Водночас загальною стильовою ознакою ставала тенденцiя до панестетизму, символiзацiї, iдеалiзацiї й романтизацiї зображуваного. Це зумовлювалося сприйняттям реальностi як естетичного феномена, тобто iдеального й естетично перетвореної, зорiєнтованої не на правдоподiбнiсть, а на ймовiрнiсть своєї iнтерпретацiї.

Народився Михайло Коцюбинський 1864 року – в той лиховiсний час, коли офiцiйною мовою на українськiй землi була мова росiйська... Цiєю ж мовою говорили в родинi майбутнього автора славетних творiв, i Михайло чув українську мову тiльки вiд челядi, а сам нею не говорив з дитинства. А мова – це ж основне, звiдки б'є творче джерело. I тут, без сумнiву, зробила своє сильна українська стихiя, що, як бурхливi веснянi води, розливалася довкола, - українське село та ще, ймовiрно, два разючi випадки в життi майбутнього письменника, з котрих перший – це вроджена воля не зневiрюватися по згубних невдачах. Перший цей випадок – недуга малого хлопця. «Занедужавши, - писав пiзнiше сам М. Коцюбинський у своїй автобiографiї, - на дев'ятому роцi на запалення в легенях, я в гарячцi почав говорити по-українському, чим не мало здивував батькiв».

Як вiдомо, вже пiзнiше, пiсля цього випадку, по недузi, десятирiчний хлопець, розбуджений цiкавiстю до українського слова, - про це М. Коцюбинський згадує у своїй автобiографiї – почав складати українськi пiснi на взiрець народних.

А коли на тринадцятому роцi випадково Коцюбинський дiстав кiлька примiрникiв журналу «Основа», оповiдання Марка Вовчка, а згодом – Шевченкового «Кобзаря», то це, за визнанням самого письменника, уже безповоротно скерувало його на свiдомий український шлях.

Отут саме й до речi згадати про той другий випадок, разючий своєю згубнiстю, який мало не скосив першого цвiту, - вродженого хисту й жагучого прагнення до українського письменства, властивого й притаманного молодому Коцюбинському. Коли вiн написав українською мовою своє перше оповiдання «Андрiй Соловейко, або Вченiє свiт, а невченiє – тьма», то вiддав його на перегляд спiвробiтниковi журналу «Киевская старина» - Цейславовi Неймановi.

Коли ж говорити про першi лiтературнi впливи, властивi Коцюбинському в цьому перiодi, то це були передусiм впливи старших письменникiв-клясикiв, зокрема, Iвана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного. Сам Коцюбинський про це пише в листi з 22-го липня 1896 року Панасовi Мирному: «Вашi твори мали великий вплив на мене. Опрiч величезного лiтературного хисту, який зразу зачарував мене, я бачив в них широкий та вiльний розмах думок – власне те, чого не стає мало не всiм нашим белетристам... Я читав i перечитував вашi романи, упивався ними...»

Все ж, незважаючи на помiтнi впливи, навiть у цьому першому проявi шукання самого себе i мистецького бачення людей i свiту, попри вмiле й рясне використовування етнографiчних i фольклорних матерiялiв, в описах, мистецьких засобах чи як засiб iндивiдуалiзацiї мови персонажiв, - навiть у цьому перiодi творчостi, що позначена реалiзмом, у Михайла Коцюбинського вже помiтнi своєрiднi особливостi художнього методу.

Вiдчувається прозирання в людську душу – прозирання, в якому письменник вповнi виявив себе пiзнiше, зокрема в творчостi останнього перiоду. Але вже i в перших творах, якими Коцюбинський був так незадоволений пiзнiше (хоч у нього той же нахил до смалювання етнографiчних, побутових подробиць, тi ж довгi описи розкiшної природи), передчувається справжнiй мистець, що значно розсуне рамки побутового письменства i поглибить його змiст. В цих раннiх оповiданнях позначається основна риса Михайла Коцюбинського: не подробицi побуту цiкавлять його, а душевнi переживання й людськi внутрiшнi почуття.

Однак, коли говорити про впливи, та ще в другому перiодi, в другiй фазi пошукiв, то Михайло Коцюбинський, вiдходячи вiд реалiзму i намацуючи стежку до натуралiзму або, точнiше сказати, до натуралiстичного iмпресiонiзму, переступає нiби перехiдний щабель до чистого iмпресiонiзму – стилю, в якому письменник знайшов себе вiдповiдно до своєї людської i мистецької вдачi.

Як вiдомо, про впливи або, точнiше, про нову манеру Коцюбинського вперше писав проф. О. С. Грушевський у своїй статтi-рецензiї на збiрник оповiдань «З глибини». Твори, вмiщенi в збiрнику («Хмара», «Утома», «Самотнiй», «Смiх», «Вiн iде», «Невiдомий», «В дорозi», «Intermezzo», “Persona grata”), на думку проф. О. С. Грушевського, позначаються поворотом до психологiчних тем та суб'єктивного малюнку: «Характеристична риса пiзнiшої творчостi Коцюбинського – тонкий аналiз настроїв та почувань... В обробленнi тем зовнiшня сторона життя – подiй – поступаються перед внутрiшньою стороною: думками, почуваннями».

Взагалi, впливи – умовна рiч! Може, краще було б говорити не про впливи, а про тематичну спорiдненiсть домiнуючих на той час тем i проблем та мистецькi засоби їх зображення. Нема сумнiву, що Михайло Коцюбинський читав тих чи iнших улюблених авторiв, вивчав їх творчi манери – читав, вивчав i виростав у самобутнього письменника, у якого потiм уже вчилися i вчаться iншi белетристи. Такi велетнi слова, як Емiль Золя i Гi де Мопассан, Кнут Гамсун i Генрiк Iбсен та почасти Морiс Метерлiнк, як i росiйськi письменники Антон Чехов та Леонiд Андреєв, не могли не залишити слiду у творчому сходженнi письменника. Занадто були тодi панiвнi їх лiтературнi школи!

Коли ж критики i iсторики лiтератури пишуть про впливи європейських письменникiв, тобто про другий перiод стилевих шукань, то Коцюбинський на той час як письменник мав уже немалий творчий набуток («На вiру», «Цiпов'яз», «П'ятизлотник», серiя оповiдань на дитячi теми – «Ялинка», «Маленький грiшник» i т. iн.) i – що найголовнiшє! – мистецький досвiд. Реалiстична манера, перейнята вiд українських письменникiв-клясикiв Iвана Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, дала йому багато: письменник нiби змурував мiцнi пiдвалини, на яких мав будувати далi свiй власний лiтературний храм.

I Михайло Коцюбинський будував його, жадiбно навчаючись у французських письменникiв – велетнiв слова Емiля Золя i, передусiм, у Гi де Мопассана. Однак i тут не сталося без помилкових тлумачень. Цей стиль – стиль французької школи – деякi лiтературознавцi називають iмпресiонiстичним реалiзмом, але його точнiше можна окреслити – натуралiстичний iмпресiонiзм.

Як реалiст, Михайло Коцюбинський того часу звертав у своїх творах увагу на змалювання подробниць, бачених в життi. Натомiсть як натуралiстичний iмпресiонiст, а пiзнiше, можна сказати, як психологiчний iмпресiонiст, вiн змальовував найтоншi й найглибшi порухи людської душi. Цей стиль психологiчного iмпресiонiзму або, «чистої води iмпресiонiзму», - такий самобутнiй, що його можна вважати виробленим самим письменником.

Новела «В путях шайтана» була написана й надрукована в 1899 р., коли Коцюбинський виявив iнтерес до iмпресiонiстичної поетики. В цiй новелi, яку вiн назвав нарисом, описи природи досконалiшi й тiсно пов'язанi з настроями героїв. Коцюбинський не тiльки вмiє вiдчути природу, а й мальовничо й пластично зображує її.

Поворотом щодо лiтературної форми у творчостi М. Коцюбинського вважається 1902 рiк, коли появилися новели «На каменi» та «Цвiт яблунi» - цi твори (попри ранiше написаних в iмпресiонiстичних виявах новелах «В путах шайтана» та «Лялечка»), де подано багато глибший психологiчний аналiз, нiж в попереднiх, показують, що М. Коцюбинський вийшов на цiлком нову стежку – стежку iмпресiонiзму.

Тут немає мови про побутовi деталi чи описи, а подається нiби малюнок з життя. Письменник умiло передає найтоншi психологiчнi переживання й почування вiд предметiв, якi сам ловить i фiксує.

Не дивно, що Коцюбинський новелу «На каменi» назвав акварелею. У нiй справдi переважають зоровi образи, картини моря й гiр виринають перед очима читачiв, наприклад, змалювання бурi на морi.

*** Акварель (фр. aquerelle, вiд лат. aqua – вода) – короткi, фрагментованi лiтературнi твори (шкiц, образок, етюд), асоцiйованi з малярством, коли безпосереднє враження передається в тонких пластично-зорових образах. До цього прийому зверталися як прозаїки («На каменi», «Гiрськi акварелi» М. Коцюбинський та iн.), так i поети (М. Семенко).

Письменник вживає «кольоровi» епiтети – «бiла пiна», «стемнiле море», «синя хвиля» тощо.

Взагалi у Коцюбинського переважають зоровi враження i кольоровi образи. Саме в цьому проявляється своєрiдна особливiсть письменника, звернення до iнших видiв мистецтва, зокрема до засобiв живопису. Власне, тому його описи природи вирiзняються своєю пластичнiстю та мальовничiстю i оригiнальнiстю метафор. Зi спогадiв сучасникiв письменника вiдомо, що вiн любив малювати. «Письменнику, - говорив Коцюбинський, - треба знати фарби, як i художниковi, а для цього треба бути художником. Це б йому багато допомагало розбиратися в загальнiй кольоровiй стихiї i сприяло б утворенню гармонiйного цiлого з психологiєю момента дiї. Так би мовити, щоб фарби приходили на допомогу слову.»

Часто зоровi образи переплiтаютъся iз звуковими – хоча б тодi, коли описується гра Алi, то розповiдь пронизує мелодiя зурни, i ми ясно вiдчуваємо тут елементи поетичного ритму, т. зв. ритмiчної прози.

Письменник ставить на перший плян не фабулу, а психiчнi переживання окремих героїв. Тут i мова нова, немає довгих речень i дiєприкметникових зворотiв. Ця тонка фiксацiя вражень, лаконiчнiсть вислову, глибокий лiризм, ритмiчнiсть чи плавнiсть мови, майстернiсть описiв природи та глибинний психологiчний аналiз стають характерною рисою творчостi Михайла Коцюбинського.

Коли новелу «На каменi» Коцюбинський визначив як акварелю, то новелу «Цвiт яблунi» назвав етюдом. За мистецькими засобами – це, справдi, нiби етюд, скомпонований мистцем. Не треба забувати, що сам письменник мав хист i до малювання i що вiн, крiм постiйного нотатника в кишенi та олiвця, нерiдко носив фарби i пензля, змальовуючи картини чи роблячи ескiзи.

*** Етюд (фра. etude – вправи, вивчення) – в малярствi, графiцi, скульптурi – твiр, що має на метi глибше совоєння митцем зобрачуваної натури. В лiтературi – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твiр настроєвого характеру («Цвiт яблунi», «Невiдомий» М. Коцюбинського, «Дорога» В. Стефаника, «Три зозулi з поклоном» Гр. Тютю'ника та iн.). Поряд з поняттям етюда вчиваються його термiнологiчнi синонiми – студiя, образок, шкiц (ескiз), що вказують на свiдому незавершенiсть твору, на оте «ледь-ледь», що робить його привабливим. Етюд використовується також у драматургiї («Кам'яна душа» I. Франка) та, зважаючи на його лiричнi характеристики, - в поезiї: найактивнiше до цього жанру звертається I. Драч.

Тема новели «Цвiт яблунi» - питання смертi дитини й мистеський хист – Коцюбинський не потребує позичати з творiв тих часто зазначуваних авторiв. Ця тема психологiчної роздвоєностi людини була не нова, i її треба розглядати через широке узагальнення напрямiв не тiльки в лiтературi, а й у науцi, зокрема, у фiлософiї, фiзiологiї та психологiї. В той час (90-тi й 900-тi роки) в науцi й лiтературi багато писалося про розумiння життя i його мети, про смерть i безсмертя. Цими питаннями напевно цiкавився Коцюбинський. В його особистiй бiблiотецi, мiж iншим, була праця Армана Сабатьє «Безсмертя з погляду еволюцiйного натуралiзму», яку вiн, звичайно, мiг прочитати, як i iншi працi.

Таким чином новела «Цвiт яблунi» - це вже новела зрiлого, незалежного майстра i з погляду мовного багатства, i з погляду мистецьких засобiв, i з погляду психологiчного характеру твору. Ведена вiд першої особи (цим засобом Михайло Коцюбинський дуже часто користувався у зрiлому перiодi своєї творчостi: вiсiм з двадцяти трьох творiв оповiдального жанру мають форму вiд першої особи, а на перший перiод припадають лише три), новела вiдтворює переживання батька, прибитого горем умирання його єдиної дочки. У творi такий витончений лексичний та синонiмiчнiй добiр, що не можна знайти жодного зайвого слова. Все на мiсцi, все пiдпорядковане тому, щоб викликати враження. Уривчастi простi речення, вигуки, запитальнi й окличнi форми їх, iнодi дiєприкметниковi звороти, прикладки, - все це фонетичне й синтаксичне багатство служить однiй цiлi – збудити спiвзвучнiсть у читачевому серцi переживанням батька в жахливий момент смертi любої дитини.

«Цвiт яблунi» - цiлком психологiчна новела. Батько, головний персонаж твору, крiм того, ще й письменник, мистець слова. У хвилини, коли душа зранена горем, його пам'ять, пiдсилена силою творчостi, все це фiксує, все те записує.

Михайло Коцюбинський показав з усiєю силою свiй талант так глибоко перевтiлюватися в душевне життя персонажiв, в даному разi в переживння батька у «Цвiт яблунi», що вiн, як зовсiм i переносить себе в їх душу, заставляє нас бачити свiт i людей своїми очами.

Як новелист, Коцюбинський, у зрiлому перiодi своєї творчостi – це Коцюбинський, можна сказати, останнього двадцятирiччя свого життя, Коцюбинський десь 1900 року, головно пiсля появи «На каменi», коли письменник цiлком знайшов свiй стиль – iмпресiонiзм.

Звичайно, тяжко провести чи визначити межу, де закiнчується Коцюбинський-реалiст, а де починається Коцюбинський-iмпресiонiст. Бо i в першому перiодi своєї творчостi – перiодi дозрiвання вiд зовнiшнього змалювання образiв життя людського буття, кiльчаться зерна прозирання в глибiнь людської душi, в куточки серця; i в другому перiодi творчостi – перiодi зрiлостi вiдчуваються моменти змалювання (етнографiзм у «Тiнях забутих предкiв» та натуралiстичнi образи базару у «Листi»), взятi давнiше вiд українського реалiзму.

Останнє, тобто реалiстичнi моменти, дарма, що вони пiдпорядкованi його таки iмпресiонiстичному стилевi, - домiнуючiй творчiй манерi, i давало привiд пiдрадянським лiтературознавцям та мовознавцям способом наголошування їх у творах, писати й силкуватися доводити, що Коцюбинський ледве не провiсник «соцiалiстичного реалiзму» - єдиного i панiвного стилю у пiдрадянськiй лiтературi, що Коцюбинський - один «з найбiльш видатних зачинателiв соцiалiстичного реалiзму на Українi».

Найосновнiше в стилi Михайла Коцюбинського – це його особливий самобутнiй характер iмпресiонiзму. У нього, як нi в кого iз сучасникiв, природно поєдналися два крайнi полюси: народницький стиль, зображення душевних вiдрухiв простолюддя, що пiзнiше було злито з вишуканим естетизмом самого зображення.

Почасти iмпресiонiзм Михайла Коцюбинського можна виводити iз клясичної традицiї. В цей спосiб письменник повертає своєму стилевi прикмети, властивi мистецтву, розвиненому клясиками. Тим-то у творах Коцюбинського другого перiоду, крiм iмпресiонiстичностi, помiтнi також романтика, риси символiзму та, можна так сказати «iдеального реалiзму». Але все ж таки в письменника домiнує i дуже сильно переважає струм iмпресiонiстичностi – картинного передавання настроїв, вражень та порухiв людської душi.

У психологiчно-мистецькому освiтленнi письменник застосовує свою новознайдену манеру, подiбно до того, як французськi малярi-iмпресiонiсти брали одну мить часу в особливому, найсуттєвiшому зображеннi. Так само й Михайло Коцюбинський немов кидає промiнь свого мистецького освiтлення: найiстотнiший той, що виявляє чуттєвi порухи i вдачу людини, найсуттєвiшi явностi хвилини, у яких досягається просто музична поетика зображення.

Письменникова iмпресiонiстична вишуканiсть виявляється в такiй тонкостi психологiчного прозирання в усi душевнi порухи та все те, що творить силу осяйностi барв самого зображення.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Антологія української поезії. –Київ: Державне видавництво художньої літератури. 1957. 4 т.

2. Антологија украјинске поезије XVI-XX века „У инат ветровима“, приређивач др. Људмила Поповић. – Српско Сарајево: Завод за уџбенике и наставна средства Републике Српске, 2002. – 645 с.

3. Володимир М. Литвин, Історія України, Київ, Наукова думка, 2006, 728 с.

4. Грушевський М. Історія україньскої літератури. –Київ: Либідь, 1993, І: 386, ІІ: 261, ІІІ: 282 с.

5. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ-поч.ХХст. Львів: Академічний експрес, 1999. –277 с.

6. Історія української літератури, кінець ХІХ – початок ХХ ст. (у двох книгах). -Київ: Либідь, 2006.

7. Історія української культури. Том 4, книга 2. –Київ: Наукова думка, 2003.

8. Історія української літератури ХІХ століття, у двох книгах, Київ, Вища школа, 2003

9. Історія української літератури ХІХ століття, у двох книгах, Київ, Либідь, 2005

10. Литвин В.М. Історія України. –Київ: Наукова думка, 2006. – 728 с.

11. Поповић Љ. Фокусна перспектива украјинске књижевности. Универзитет у Београду. Филолошки факултет. –Београд, 2007. – 254 с.

12.Поповић Љ., Кобзар: избор, Тарас Шевченко; избор, редакција и предговор: Песник који је разапет на телу свог народа (стр.5-30) Људмиле Поповић; (преводиоци М.Сибиновић и др.). Нови Сад, Савез Русина и Украјинаца Србије, 2006, 147 стр.

13. Серця живе джерело: Антологія поезій. –Івано-Франківськ: Новая зоря, 2000. -175 с.

19. Тамаш Ј. Историја русинске књижевности. –Нови Сад: Прометеј, Руске слово. 2002. – 672 с.

Читайте також:

1. Вплив на економічну думку в Україні наукової діяльності – Миколи Зібера, С. Подолинського, Михайла Туган-Барановського, Євгенія Слуцького
2. Зачитування вчителем уривка з листа Максима Рильського до Михайла Стельмаха.
3. Ліберальні і соціалістичні ідеї Михайла Драгоманова
4. Роль Михайла Старицького у розвитку літературної мови
5. ТЕМА № 12: Творчість Івана Франка. Проза.
6. Феміністична проза: твори О. Забужко, Є. Кононенко. Характерні ознаки мовної структури тексту

Переглядів: 2851