Розвиток економічного неоконсерватизму

У середині 70-х рр. стало очевидним, що інфляція не є альтернативою безробіттю, а лише посилює його негативні наслідки, перетворює його на характерну та постійну ознаку. Політика більшості розвинених країн на цей час будувалася за принципом боротьби то з інфляцією, то з безробіттям за допомоги заморожування цін, нарощування бюджетного дефіциту та державного боргу, скорочення кредитів, збільшення податків.

Неокласицизм у США існує в формі сучасного монетаризму - відносно самостійної течії економічної думки, в основі якої знаходиться уявлення про грошову масу як визначальний фактор господарської кон'юнктури, рівня цін, обсягу національного доходу, зайнятості і макроекономічної рівноваги в цілому.

Основоположником і інтелектуальним лідером сучасного монетаризму став видатний американський економіст, професор Чиказького університету, Нобелівський лауреат 1976 року Мілтон Фрідмен (1912—2006).

Основні монетарні ідеї М. Фрідмен виклав у фундаментальній праці «Монетарна історія США. 1867-1960» (1962), яку він написав разом зі своїм однодумцем - Анною Шварц.

Монетаризм як система економічних поглядів став альтернативою кейнсіанській концепції у зв'язку з неспроможністю останньої розв'язати проблеми економічного розвитку США 50-60-х роках. Економічні ідеї сучасного монетаризму з його грошовими факторами стабілізації ринкової економіки прямо протилежні кейнсіанству з його негрошовими чинниками, зокрема інвестиціями. Альтернативність монетаризму і кейнсіанства проявляється насамперед у питанні досягнення економічної рівноваги і ролі держави в її забезпеченні.

Загальновизнаним автором ідеї «раціональних очікувань», відповідно до якої очікування визнають раціональними, якщо вони збігаються з прогнозом, отриманим на підставі аналізу моделі, уважають Дж. Мута,який сформулював у 1965 р. цей постулат і відобразив його в побудованій ним моделі. Лише через 10 років до цієї ідеї повернувся і використав її Р. Лукас.

Роберт Лукас (1937), лауреат Нобелівської премії 1995 р., професор Чиказького університету, став фундатором політ-економічної школи, яка поставила в 70-х рр. під сумнів справедливість багатьох положень як кейнсіанської, так і монетаристської доктрин. Цей напрямок відомий під назвою «нової класичної школи економіко». Він заперечував будь-які форми державного втручання в економіку і базувався на суб'єктивістському підході до аналізу економічних явищ.

Економіка пропозиції. За докладнішого аналізу економіки, коли до уваги беруться суб'єктивні та об'єктивні чинники, науковці дійшли висновку, що політика стимулювання попиту менш ефективна, ніж можна було б сподіватися. Вона прискорює темпи інфляції, забезпечуючи лише короткочасний позитивний вплив на виробництво та зайнятість.

Економіка пропозиції за основу моделі бере не підприємство, не фірму, а індивідуума - індивідуальний капітал та індивідуальну працю, які виробляють з певною метою. Тому державне регулювання ринку має бути спрямоване на підвищення прибутковості, дохідності, на розвиток виробництва, а не виходити з проблем бюджету, вирішування їх за допомогою оподаткування.

Ці засадничі принципи політиків знайшли подальший розвиток у працях економістів. Серед тих, хто обґрунтував їх теоретично, були американські професори А. Лаффер (університет Південної Кароліни) та Р. Мандель (Колумбійський університет), які вважали, що економіка пропозиції формується на підставі вирішення проблем нагромадження капіталу та державних фінансів.

Основний шлях до зростання виробництва вони вбачали у стимулюванні праці, заощаджень та інвестицій.

Основним джерелом інвестицій (як і покриття дефіциту державного бюджету) є заощадження, адже не можна інвестувати те, чого нема.

Високі податки знижують прибутковість виробництва, скорочують розміри доходів, а отже, і заощаджень підприємця.

Отже, основним у теорії «економіки пропозиції» було заперечення маніпулятивної фіскальної політики та існуючої системи прогресивного оподаткування як такої, що негативно впливає на ділову активність, оскільки не стимулює заощаджень та інвестицій, зумовлює нераціональний розподіл факторів виробництва, перерозподіл національного доходу між виробництвом та споживанням на користь останнього і стає причиною приховування доходів, що, у кінцевому підсумку, призводить до виникнення тіньової економіки, бартерного обміну, прихованої зайнятості.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Еволюція кейнсіанської економічної теорії. Неокейнсіанство. Посткейнсіанство	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.004 сек.