Правові підходи щодо регулювання інформаційних правовідносин

Правове регулювання, охорона та захист інформації за законодавством різних країн

Міжнародний захист комерційної таємниці

Міжнародна Діяльність України В Галузі Захисту Інформації

Основні засади міжнародної діяльності України в галузі захисту інформації в автоматизованих системах визначаються у Розділі VI Закону України "Про захист інформації в автоматизованих системах".

У ст. 19 Закону йдеться про взаємодію у питаннях захисту інформації в автоматизованих системах. З метою забезпечення міждержавної взаємодії обчислювальних мереж і автоматизованих систем уповноважені Кабінетом Міністрів України органи координують свою роботу щодо захисту інформації з органами захисту інформації інших держав.

Загальні засади забезпечення інформаційних прав України визначаються у ст. 20 цього Закону. Фізичні та юридичні особи в Україні на підставі Закону України "Про інформацію" можуть встановлювати взаємозв'язки з автоматизованими системами інших держав з метою обробки, обміну, продажу, купівлі відкритої інформації.

Такі взаємозв'язки повинні виключати можливість несанкціонованого доступу з боку інших держав або представників їх — резидентів України чи осіб без громадянства незалежно від форм власності та підпорядкування — до інформації, що міститься в автоматизованих системах України, стосовно якої встановлено вимоги нерозповсюдження її за межі України без спеціального дозволу.

Міжнародний захист технологій, особливо щодо спільного використання їх, здійснюється переважно на рівні двосторонніх міждержавних угод.

Україна також підписала двосторонні міжнародні угоди з певними країнами. Як приклад можна назвати законодавчий акт "Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про захист технологій, пов'язаних із запуском Україною ліцензованих США комерційних космічних апаратів" (від 4 грудня 1998 p.).

Розвиток транскордонних економічних відносин зумовив потребу захисту на міжнародному рівні комерційної таємниці. Зазначений сегмент транснаціональних інформаційних відносин входить до сфери міжнародного права інтелектуальної власності. Провідну роль у цьому сьогодні відіграють Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС) та Світова організація торгівлі (COT) (Угода ТРІПС).

У різних країнах склалися свої правові підходи до вирішення проблем захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах, зокрема щодо боротьби з правопорушеннями, що вчиняються за допомогою комп'ютерних технологій. Порівняльний аналіз теорії і практики зарубіжного та вітчизняного законодавств свідчить про наявність певних тенденцій концептуального характеру щодо формування соціальної інституції — захисту інформації як об'єкта (предмета) суспільних відносин та правового регулювання їх.

Наприклад, нормативна база багатьох країн Європи (Бельгія, Німеччина, Італія, Люксембург та ін.) розвивається згідно з правовою концепцією, за якою у разі несанкціонованого зняття інформації в автоматизованих системах прагнуть не застосовувати державні інституції класичних законодавчих положень з розкрадання та розтрати майна (речей). За цим підходом вводяться нові норми, що визначають окремі правопорушення, предметом посягання яких є інформація, у тому числі та, що обробляється за допомогою комп'ютерних технологій. Тобто речове право та інформаційне право, зокрема захист інформації в автоматизованих системах, є автономними інституціями в системі законодавства.

Враховуючи фактор формування інформаційного суспільства, інформатизації, у багатьох країнах відповідно адаптується традиційне законодавство, зокрема щодо захисту авторських прав: 1982 р. — Швеція, Великобританія, США; 1984 p. — Фінляндія; 1986 p. — Китай, Данія, Німеччина, Франція; 1988 р. — Великобританія, Канада; 1992 р. — Угорщина.

В окремих країнах формується законодавство щодо таких суспільних відносин, як захист даних. Хронологічно розвиток цього законодавства має такий вигляд: 1973 р. — Швеція; 1974 р. — США; 1977 p. — ФРН; 1978 p. — Данія, Франція, Норвегія; 1979 р. — Австрія; 1981 р. — Іспанія, Ізраїль; 1982 р. — Австралія; 1983 р. — Сан Марино; 1984 р. — Великобританія; 1985 р. — Канада; 1987 р. — Фінляндія; 1988 р. — Ірландія, Японія, Нідерланди; 1989 р. — Ісландія; 1990 р. — Словенія; 1991 р. — Португалія; 1992 р. — Бельгія, Швейцарія, Іспанія, Словаччина, Чехія, Угорщина та ін.

Одним із напрямків публічно-правового (державного) захисту інформації стає захист топології (топографії) інтегральних мікросхем. Протягом 80-х років XX століття спеціальне законодавство приймається в цьому аспекті у багатьох країнах: 1985 р. — Японія; 1986 р. — Швеція; 1987 р. — Данія, ФРН, Франція, Японія (удосконалення), Нідерланди, Великобританія; 1988 р. — Австрія, Іспанія; 1989 р. — Австралія, Італія, Португалія; 1990 р. — Бельгія, Канада; 1991 р. — Фінляндія, Угорщина та ін.

Перші спеціальні закони щодо захисту інформації в комп'ютерних системах, зокрема щодо боротьби з комп'ютерною злочинністю, було прийнято в 1973 р. у Швеції та в 1976 р. у США на федеральному рівні.

Згодом поступово в багатьох країнах світу затверджено законодавчі акти стосовно цієї категорії злочинів.

Розвиток законодавства стосовно комп'ютерних злочинів у сфері економіки в різних країнах хронологічно визначається так: 1973 р. — Швеція; 1975—1976 pp. — США; 1979 p. — Австралія; 1981 p. — Великобританія; 1984 p. — нові закони у США; 1985 p. — Данія, Канада; 1986 р. — ФРН, Шве¬ція; 1987 р. — Австралія, Японія, Норвегія; 1988 р. — Франція, Греція; 1990 р. — нові закони у Великобританії; 1991 р.— Фінляндія, Португалія, Туреччина; 1992 р. — Швейцарія, Іспанія; 1993 р. — Франція, Нідерланди тощо.

Розглянемо детальніше деякі аспекти інформаційного права окремих країн щодо захисту інформації в автоматизованих (комп'ютерних) системах від злочинних посягань.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Міжнародні договори в сфері інформаційних правовідносин	\|	Інформаційне законодавство ФРН

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.