Сутність права та держави в творчості Б.Кістяківського

СЛАЙД

Зміст політико-правових поглядів О.Кістяківського

Концепція української державності В.Старосольского 1878-1942

Сутність права і держави в концепції М.Палієнка. 1869-1937

Ідеї природного права Ф.Тарановського. 1875-1936

Проблеми національного самовизначення українського народу в творчості С.Дністрянського.1870-1935

Сутність права та держави в творчості Б.Кістяківського.1868-1920

Зміст політико-правових поглядів О.Кістяківського 1833-1885

АКАДЕМІЧНА ДЕРЖАВНО-ПРАВОВА ДУМКА 4 ГОД

ЛЕКЦІЯ 11.

СЛАЙД

6. Розробка теорії правової держави М. Ковалевський 1851-1916, В.Гессен (1868-1920), С.Котляревський (1873-1939)

Витоки теорії правової держави беруть початок з пошуків мислителів античності принципів взаємодії особистості і держави, влади і права. У XVIII ст. ідеї свободи і невідчужува-них природних прав людини, меж права держави, верховенства закону, подолання політичного відчуження громадян держави були розвинуті діячами європейського Просвітництва. Класичних форм набули доктрини прав людини і громадянина, всесилля розумного закону, поділу влади, теорія представницької демократії та ряд інших.

По суті однаковими були ідеали Канта і Гегеля: «Найбільша проблема для людського роду, вирішити яку змушує його природа, — підкреслював Кант, — досягнення загального правового громадянського суспільства». Ніхто так, як Кант логічно не поєднував правову особистість і правову державу: моральна свобода, що є сутністю людини, автономія і самоцінність особистості вимагають вищих умов їх реалізації, що створюється рівним для всіх правом, яке забезпечує загальну свободу; з необхідності права випливає існування держави, що не має іншої мети, крім підтримки й охорони свободи і рівності людей. Люди керуються правом, якому повинна бути підлеглою і сама держава.

Пізніше саме німецька школа права сприйняла юридичне завершене поняття «правової держави». У 1829 p. P. Моль дав її визначення як конституційної держави, що повинна грунтуватися на закріпленні в Конституції прав і свобод громадян, на забезпеченні судового захисту особистості. Теорія правової держави почала активно розроблятися ліберальною думкою в Західній Європі і США, а з кінця XIX — початку XX ст. -в Україні і Росії.

Зародження фахової юридичної науки в Україні пов'язане з появою перших вищих навчальних закладів. Більшість вчених-правників зосереджувались на юридичних факультетах Львівського, Харківського, Київського, Новоросійського університетів і відповідно розвивали свої дослідження в руслі офіційної російської або австро-угорської юриспруденції. Проте це не завадило появі в другій половині XIX - початку XX ст. багатьох глибоких досліджень, які посіли гідне місце в історії світової правової науки.

Зокрема в Україні розпочалась діяльність Л. Петражицького - всесвітньовідомого засновника психологічної школи права. В Київському університеті зусиллями І. Даниловича, М. Іванишева та їх учнів склалася одна з найкращих у Російській імперії школа істориків права. З критикою царського кримінального законодавства із загальнодемократичних позицій, палкою боротьбою за скасування смертної кари і піонерськими дослідженнями звичаєвого права виступив О. Кістяківський. А його син, Б. Кістяківський, став одним із перших у Росії поборників популярної сьогодні концепції правової держави.

Правознавець Олександр Кістяківський (1833-1885) - фахівець в галузі кримінального права і процесу та історії права, один із дослідників права України. Він проводив лінію поміркованого лібералізму Київської громади. Автор праць: «Богова відповідальність наслідника в римському праві», «Поняття про суб'єкт права» «Дослідження про смертну кару» «Елементарний підручник загального кримінального права» та ін. Досліджував українське звичаєве право, історію права та судовий устрій Гетьманщини. Зібрав і видав збірник законів «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1879).

Вчений з критичним складом розуму, усталеними принципами, О. Кістяківський намагався поєднати західноєвропейські традиції криміналістики з українським правом. Один з керівників українського національного руху 60-х років, він поступово відійшов від "українофільського фанатизму", залишаючись вірним своєму народові. Ставлячись до українського питання з "холодним розсудком", О. Кістяківський переконався в неспроможності його розв'язання за тодішніх умов як в Росії, так і в Австрії, незважаючи на конституційність останньої. Одним із основних недоліків українського руху вважав відсутність єдності серед українських діячів, де кожний прагнув стати свого роду гетьманом. Основні сподівання покладав на еволюційний шлях розвитку суспільства, проведення ліберальних правових реформ, ідеалом яких вважав встановлення панування в суспільному житті законів, а в державі — конституції, тобто розбудову громадянського суспільства і правової держави, ідеї яких будуть пізніше розвинуті його сином Б. Кістяківським.

Вчений був одним із перших, хто обґрунтував вчення про кримінальне покарання, що базувалось на принципі невідворотності покарань.

Своє державно-правове вчення виклав на основі юридичного позитивізму, однак, на противагу прибічникам цієї концепції, виступав проти визнання закону як єдиного джерела права.Він підкреслював, що судова практика є більш дієвою (порівняно із законом) формою правоутворення.

О. Кістяківський розробив теорію, яку назвав «теорією прогресивного конституціоналізму»,вбачаючи у конституційній монархії перший крок до політичної свободи Росії. Вчений послідовно проводив думку, що саме в конституційній державі домінують демократичні засади: місцеве та державне самоврядування; недоторканність особи, крім випадків скоєння нею злочину; право зборів і об'єднань, свобода слова і віросповідування; відповідальність правителя перед підданими. Згідно із його вченням, реальними умовами реалізації вказаних засад є загальний виборчий процес, право відозви посадових осіб, судова підзвітність чиновників, законність у діяльності органів влади і управління.

Восени 1918 р. групою провідних вчених був розроблений проект статуту Української Академії наук, а 12 лютого 1919 р. відбулись загальні збори вчених-засновників академії, першим президентом якої було обрано відомого вченого Володимира Івановича Вернадського.

До її складу увійшли вчені-правники, які зробили значний внесок у розвиток державно-правової думки, заклали основу розвитку вітчизняної школи права. Поміж них вирізнявся академік Української Академії наук з 1919 р. декан юридичного факультету Київського державного університету

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Комп’ютерна Правова Система Ліга:Закон	\|	Державно-примусове поняття права: право є те, що держава наказує вважати правом. Це сукупність норм, виконання яких захищається і гарантується державою.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.