Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Концепція української державності В.Старосольского

Гарантією права є примус, за допомогою якого дося­гається його мета. Ідеалом права, його завданням є встанов­лення миру і порядку між людьми і сприяння їх благополуччю. В широкому розумінні право, підкреслював учений, це відображення людського життя в кожен момент його роз­витку, компроміс людських прагнень, інтересів ідеальних і матеріальних, егоїстичних і альтруїстичних. Досконалість права залежить від рівня культури і морального розвитку суспільства.

Правові норми є владними нормами, вони мають силу наказу, загальнообов'язковий характер і не залежать від волі окремих осіб.

Визначаючи функції соціальних норм, М. І. Палієнко поділяв погляди німецького мислителя І. Канта і зазначав, що сферою релігійних та моральних норм є внутрішній, ду­ховний світ людини, її думки і почуття, а норм права — зов­нішні відносини, акти і дії людей, форми, в яких ззовні здій­снюється процес людського існування.

 

 

Проблемами державності та нації опікувався український юрист і політолог, заступник міністра закордонних справ у часи УНР, професор Українського вільного та Львівського університетів Володимир Йоахимович Старосольський (1878-1942).

У своїх наукових доробках «Теорія нації», «Держава й політичне право», «До питання форм держави» та інших вчений виклав своє бачення шляхів формування національ­ної самостійної держави, виходячи з тези, що кожна нація може бути лише однією державою. Нація, за його вченням, є спільнотою, яка об'єднується ірраціональною стихійною волею на основі ідеї. В широкому розумінні «нація є згуртуваннєм людей, «групою», «суспільством».

Існування суспільства є наслідком волі його членів. «Воля ... се той чинник, який означену спільність людських оди­ниць перетворює в гуртову цілість, в суспільство». Як і Ю. Бачинський, мислитель вважав, що народження нації пов'язане з «народинами новочасної політичної демократії», суспільно-політичним рухом, «що відбувався під кличем бо­ротьби за народну суверенність».

Нація інтегрує інтереси окремих осіб у загальний інте­рес. Характерними ознаками нації є її культура, мова, тра­диції, а також територія, та усвідомлення спільнотою себе як нації. Культура і мова, зазначав В. Старосольський,є при­кметою нації. «Піднесеннє мови до значіння національного чинника є тісно і не випадково зв'язане з демократичним ру­хом». Метою нації є боротьба, яка потребує для своїх цілей існування спільності і сама «витворює спільноту».

Завданням нації є «опанування» державою, її механіз­мом, яке випливає з волі до політичного самовизначення. У разі, якщо воля втрачається, існування нації припиняється. «Нація се суспільність, що мала або має власну державу».

У вченні В. Старосольського нація тісно зв'язана з держа­вою. Аналізуючи процеси формування держав світу, мис­литель зазначав, що первісна спільнота є вихідною точкою держави і сучасної нації. В історичному минулому нація і держава «покривалися з собою: нація була державою, а держа­ва нацією».

Пізніше, у зв'язку з розвитком такий характер держави змінився, «первісна єдність держави і нації» були «розбиті». Держава поширилася за межі племені. Одне плем'я завойовувало інше і обертало на свою користь його господарські досягнення.

Тобто силовий метод відігравав суттєву роль у фор­муванні держави. Він був «переломовим в розвою форм політичної організації, а зокрема держави», стверджу­вав В. Старосольський. У зв'язку з цим держава перестала бути первісною спільнотою, «обмеженою племінно і тери­торіальне», «хоча людська думка не скоро привикла уважа­ти так побільшене суспільство суспільною цілістю».

Підкорених людей утримували в суспільстві не їх власна, «а чужа накинена їм зовнішньо воля», якій вони вимушені були коритися без огляду на те, «чи бажали сього чи ні, чи одобрювали її внутрішньо чи ні».

Чинником, що забезпечував стабільність такої держави на початку її існування, була «безпосередня фізична сила, що загрожувала неслухняним». Згодом фізична сила починає виконувати свою роль «в скритій формі правного ладу». На відміну від первісної спільності, в якій її чле­ни виконували свої функції на засадах добровільності, яка випливала з внутрішнього «я», з загальної згоди, чле­ни новоутвореної спільноти виконують функції, вихо­дячи з обов'язку, накинутого ззовні правом. Причому в нових умовах право наказує виконувати певні дії «без огляду на те, чи зміст правної норми стрічає внутріш­нє одобрение з боку виконуючого, чи ні». В цьому плані В. Старосольський погоджується з Штаммлером, що пра­во, це норма, яка зобов'язує зовнішньо.

Право є атрибутом розвиненої держави, «зовнішнім» ме­ханізмом, який зв'язує людей в одну спілку. З'ясовуючи пи­тання щодо цілей держави, вчений розмірковував, що за­вжди в теоретико-правових концепціях інтереси держави подаються такими, що співпадають з інтересами «населяю­чого її народа». Проте ці намагання є спробами обгрунту­вати інтереси пануючих політичних сил і подати їх як інте­реси держави, приховуючи існування суперечності інтересів пануючих кіл «з інтересами поневолених частин державної спільноти». Хоча, зазначав він, держава забезпечує «деяку одноманітність, спільність інтересів своїх членів».

Вчений виділяв два чинники, які відіграють провідну роль в об'єднанні людей в державі. Це «правний та судовий порядок у мирі та солідарна відповідальність у війні. Через те держава мусить викликати свого рода внутрішню єдність народа, зв'язок якого є зовнішнім».

В основі такої єдності є поєднання права і обов'язку. Вчений зазначав, що держава є примусовою спілкою, вона не може мати власних інтересів. Коли йдеться про інтереси держави, маються на увазі чиїсь інтереси, оскільки носієм інтересу може бути або людина, або спілка людей. В. Старосольський стверджував, що держава служить людсь­кому інтересу, який покликав її до життя. Причому інтере­си, яким служить держава, постійно змінюються відповідно до змін правлячих класів, що приходять до влади.

Лише в умовах стародавньої демократії грецьких полісів інтереси держави співпадали з інтересами суспільства, ос­кільки «ся демократія була не тільки державна спілка, але, до певної міри та застереженнями, се була й спільнота, жи­вий дійсний осередок власних реальних, матеряльних та ду­ховних інтересів». У державах, що заступили грецьку демо­кратію, питання відповідності цих інтересів є некоректним. З точки зору репрезентування інтересів демократію в піз­ніші часи розвитку держав не можна вважати об'єктивною. Основою демократії є ідея рівності. Формально, зазначав В. Старосольський, ця ідея є позитивною, але реальний її зміст є негативним. Заперечуючи нерівність, розуміння якої сформувалось у людській свідомості на певному етапі роз­витку соціуму, вона породжує іншу нерівність. Усуваючи нерівність феодального суспільства, буржуазна демократія створює нові форми нерівності в умовах капіталістичного устрою. В цьому плані демократія як центр інтересів представляє загальнолюдські інтереси «в розумінні, яке відпові­дає каждочасним умовам і протиставляє їх обмеженим ін­тересам упривілейованої суспільної частини... демократія се та абсолютно-суспільна сила, яка протиставить інтереси суспільства як цілости частинним, а через те антисуспіль-ним інтересам».

Самостійним центром інтересів є нація. Ці інтереси є всебічними, вони не обмежені окремими напрямами люд­ської діяльності і не є інтересами якоїсь одної верстви сус­пільства. Нація як абсолютна спільнота не допускає об­меження інтересів, «але має тенденцію кожний людський інтерес «націоналізувати»... нація є центром усіх можливих людських інтересів».

Для їх задоволення нація повинна заволодіти наймогутнішим суспільним механізмом, що сформувався в історії людства — державою. «Нація вимагає передачі собі не де­яких тільки, а всіх компетенцій держави, вона мусить стара­тися заволодіти всім державним механізмом».

Посилаючись на Ю. Бачинського, вчений стверджував, що всі народи «силою конечності, силою економічного й куль­турного розвою, під загрозою неминучої смерти... мусять організуватися в незалежні, самостійні держави». Народну суверенність В. Старосольський ототожнював з національ­ною суверенністю. Нація є природним носієм влади в дер­жаві.

Умовою створення самостійної держави повинен ста­ти спільний інтерес, який би об'єднав навколо цієї ідеї всіх людей незалежно від їх походження та належності до тієї чи іншої суспільної верстви. Практичні державотворчі за­ходи повинні здійснити селяни, національна інтелігенція та вихідці з аристократичних родів, за умови їх об'єднання навколо спільного інтересу та національної ідеї в певні полі­тичні структури та відповідно до програм державного будів­ництва.


Читайте також:

  1. VI . Екзаменаційні питання з історії української культури
  2. Абстрактна небезпека і концепція допустимого ризику.
  3. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  4. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах
  5. Аналітична психологія. Концепція Карла Юнга
  6. Англійська педагогіка XVII ст. Педагогічна концепція Дж.Локка
  7. Аудіювання на уроках української мови
  8. Боротьба Директорії за відродження УНР. Занепад Української державності.
  9. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60- 80-х роках XVII ст.
  10. Боротьба за возз’єднання Української держави, за незалежність у 60-80-х роках XVII ст.
  11. Братства та їх роль в розвитку української культури.
  12. В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського суспільства в політичному житті XIV-XVI ст.




Переглядів: 757

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Сутність права і держави в концепції М.Палієнка. | Розробка теорії правової держави

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.057 сек.