Розробка теорії правової держави

Яка природа, ознаки й основні принципи правової держави в доктринах вітчизняних і російських правознавців наприкінці XIX — початку XX ст.?

Відомий український і російський правознавець, соціолог, історик і політичний діяч Максим Ковалевський(1851—1916) вважав, що «сучасна демократія зароджується під безпосереднім впливом подій 1789 року» у Франції і цей вплив просліджується в праві, політичному житті і літературі. На його думку, при всій розмаїтості існуючих державних форм у Західній Європі і США, вони «являють нам один загальний тип так званої правової держави».

Для Ковалевського форма правління в державі не є головним чинником, що характеризує конкретну державу. Як і для Драгоманова, головне для нього — рівень «політичної і громадянської повноправності в ній». Гарантією визнання і дотримання прав особистості в правовій державі служать, вважає учений, організація і діяльність певних державних установлень. Сюди відносяться: 1) забезпечення політичних прав громадян системою народного представництва і місцевогосамоврядування, яке створює можливість участі громадян у вирішенні загальнодержавних і місцевих питань; 2) судова відповідальність як приватних осіб, так і чиновників,що перевищують, хоча б з добрими намірами, свої законні повноваження. При цьому він посилається на приклад Верховного суду США як «стража конституції».

Ковалевський виділяє дві основні особливості правової держави: рівність громадянська і політична,«участь усіх її громадян у різній мірі в політичній владі»; свобода особистого самоуправління і самоврядування суспільства.На історичних прикладах і на прикладах передових європейських держав він ілюстрував переваги загального виборчого права, захист державою свобод особистості, її майнових договорів, «точне дотримання урядовою партією існуючих законів», відповідність законів конституції держави та ін.

Інший вітчизняний і російський юрист і політичний діяч Володимир Гессен(1868—1920) вважав «родоначальником сучасної теорії правової держави Монтеск'є». Саме він у «виокремленні влад» вбачав гарантію політичної свободи, що знайшло закріплення в конституціях передових європейських держав.

В. Гессен також вважав, що «сучасною державою є тільки демократична держава» у формі конституційної монархії або представницької республіки. «Істинно демократична, правова держава, — писав вчений, — не може не бути парламентарною, адже парламентаризм є вищою формою, вінцем конституційного режиму». На його думку, правова держава з представницькими установамиздійснює двояку функцію: законодавствує(«державна влада є творцем позитивного права») і керує(«у межах нею ж самою створюваного права»). При цьому пануюча законодавча влада «не може бути обмежена законом», їй підлеглі урядова і судова влади, обмежені діючим позитивним правом.«Правова держава у своїй діяльності, у здійсненні урядових і судових функцій зв'язана й обмежена правом, стоїть під правом, а не поза і над ним». У «Теорії правової держави» Гессен підкреслював: така держава передбачає взаємну зв'язаність правомяк державної влади,так і його громадян.«Держава, в особі своєї урядової влади, так само підлягає закону, як кожний окремо громадянин». Сваволя і безправ'я — одне й те ж явище, вважав вчений.

Таким чином, Гессен трактував правову державу як парламентський лад на засадах послідовного демократизму. Підзаконність державної влади він вважав виразом початку відособлення влади, а його наслідком — «правомірний характер відносин між громадянами і владою», «політичну правоздатність громадянина».

Видний теоретик правової держави Сергій Котляревський(1873—1939) у кращих традиціях правознавства розглядав проблему «влада і право».

Природа державної влади,на думку Котляревського, «може бути зрозуміла тільки на тлі набагато більш широкому, ніж те, яке в змозі дати ізольована наука про державу». Основою влади, писав вчений, є свідомість залежності, нескінченно зміцнювана «одночасним переживанням у маси людей». Примус при цьому «грає незначну роль». У ній є не тільки зародок повного поневолення, але вона здатна стати великою культурно-етичною цінністю,і в цій якості — передумовою правової держави, забезпечити високий рівень правосвідомості в суспільстві.

Іншою передумовою правової держави Котляревський називає «рівноправність» права і держави, їх самостійне значення. Це — «дві стихії держави», де право не самоціль, але «є лише добре зрозуміла політика державної влади». Отже, з одного боку, держава є «єдиний творець права», а з іншого — «сама державна влада, що створила ці норми, їм кориться». Державне, а отже, народне благо, вимагає, на його думку, правового обмеження державної влади,адже слабкість влади є смертний гріх держави, який менш прощається її керівникам, ніж жорстокість і сваволя.

С. Котляревський заперечує ототожнення правової держави з конституційною — конституційний лад лише необхідна її передумова. Принципами правової держави («як завдання») він називає «верховенство закону і відповідальність, пов'язану з актами державного володарювання — відповідальність, яка поступово розширюється і поглиблюється». Правова організація держави вимагає «дійсної відповідальності посадових осіб і правильно поставленої адміністративної юстиції».

Держава як суб'єкт права визнає й інших суб'єктів права, «ставить перед законодавцем певну заповідь — повага до правової особистості всякого члена державного цілого і союзу цих членів»; забезпечення державою свободи і рівності громадян, їх соціального захисту, права на гідне існування, втілення справедливості.

Від сили — до права.Таким є сенс, за Котляревським, змін, «пережитих поколіннями людей у державній організації». Успіх цих прогресивних змін залежить від певних умов. По-перше, вчений вважає, що для цього важливо не тільки «пристосувати лад і установи», але й «забезпечити певну психологічну рівновагу», усвідомлення громадянами цінності права, необхідності «любові до права, боротьби за право». Іншими словами, забезпечити найбільшу відповідність між об'єктивним правопорядком і громадською правосвідомістю.По-друге, правове самообмеження державимає свої межі. Юридичний фанатизм не краще від всякого іншого фанатизму. На думку Котляревського, держава повинна бути готова жертвувати «у певні хвилини цією любов'ю до права, звичкою до правового укладу в ім'я обов'язків перед батьківщиною, відповідальності за її безпеку і незалежність». По-третє, смисл верховенства законув державі виправданий, коли він справедливийі спосіб його створення забезпечує цю справедливість (тобто відповідність закона праву). Це те мірило права з часу Сократа, без якого немає правової держави.

У поглядах видних теоретиків правової держави яскраво проявилася переважно ліберальна природно-правова концепція про права і свободи людини і громадянина.У роботі «Державне право європейських держав» Ковалевський висловив думку про безперестанне розширення сфери індивідуальної самодіяльності і кола особистих прав в процесі «поступової еволюції держави». Це положення зв'язане з концепцією Ковалевського про первинність права і його пріоритет над державою: вона «не допускає протиріччя між державою і правом і бачить у першому виконавця вимог останнього. Тому держава не може в інтересах самозбереження скасувати особисті права громадян, адже визнання їх є такою же вимогою суспільної солідарності, як установлення самого факту державного співжиття».

Права людини і їх гарантії починають розглядатися на конституційному рівні.Ковалевський, підкреслюючи вищу юридичну чинність конституції, писав: «Конституція і публічні права громадян, які вона містить, поставлені вище законів», які нові закони не можуть скасувати чи обмежити.

Основні права і свободи людини і громадянина в працях з теорії правової держави починають вибудовуватися й обґрунтовуватись як система особистих, політичних, економічних, соціальних, культурнихправ, поділятися на позитивні і негативні права.

Збереження індивідуальності— одне із найжиттєвих завдань загального інтересу, переслідуваних державою, писав Котляревський.

У політичних правах громадянинаКовалевський акцентував увагу насамперед на загальному виборчому праві, праві участі громадян у політичній владі, обґрунтовував їх роль у правовій державі.

Кістяківський — на свободі громадських об'єднань, зборів, свободі слова. Він вважав, що в майбутній соціалістичній державі буде звужене коло особистих прав, але розшириться сфера публічних суб'єктивних прав.

Економічні праварозглядалися теоретиками правової держави насамперед як свобода самодіяльності індивідів, право на приватну власність.

Правова держава майбутнього повинна бути соціальною.Кістяківський писав, що права на позитивні послуги з боку держави будуть не тільки розширені, але й поповнені новими правами. «Усі ці права поєднуються в одному загальному суб'єктивному публічному праві, саме — в праві на гідне людське існування».При цьому відзначав: «Мета соціального розвитку не в тім, щоб усі члени суспільства перетворилися у немічних, що розраховують на милосердя і благодіяння з боку суспільства, а в тім, щоб нікому не приходилося розраховувати на благодіяння». Котляревський був ще більш категоричний: «Держава не має права залишатися байдужою до того, що добробут її громадян опускається нижче певного рівня».

Культурні правагромадян трактувалися Чичеріним, Ковалевським, Кістяківським як право на освіту, духовний розвиток, розвиток національної самобутності.

Теоретики правової держави розглядали співвідношення і взаємозв'язок суб'єктивного й об'єктивного права,рівність правових суб'єктів права — особистості і держави,співвідношення прав і обов'язків.Гессен вважав, що «статус громадянства складається з публічних обов'язків і прав індивіда. З іншого боку, для того, щоб бути в державі громадянином, суб'єктом обов'язків і прав, — індивід повинен, зрозуміло, визначатися правом держави, тому що свою правоздатність він одержує від права».

Системі прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в теорії правової держави відповідає система гарантій — політичних, соціально-економічних, юридичних. У державному механізмі захисту прав і свобод Ковалевський першорядного значення надавав народному представництву, самоврядуванню, «підпорядкуванню однаково адміністрації і законодавства судовому контролю». У вченні Гессена про суб'єктивне право важливе місце посідає «відокремлення влади», адміністративна юстиція. Котляревський у свою чергу підкреслював: дійсна відповідальність посадових осіб і правильно поставлена адміністративна юстиція — «суть в основі вимоги справедливості, якій повинні підкорятися і носії влади, і їх дії».

Виступаючи з обгрунтуванням необхідності конституційних реформ у Росії, теоретики правової держави бачили проблему не тільки в необмеженому самодержавстві й інших залишках феодально-кріпосницького ладу. Кістяківський у статті «Культура на захист права (завдання нашої інтелігенції)» (1909 р.) звернув увагу на «незначну роль права, як дисциплінуючої системи» у російському суспільстві, низький рівень правосвідомості інтелігенції. Він дійшов невтішного висновку: тут «суспільна свідомість ніколи не висувала ідеалу правовоїособистості», російська інтелігенція — «ніколи не поважала права, ніколи не бачила в ньому цінності». Тому як принцип правової держави його теоретики формулювали вимогу «можливо більшої відповідності об'єктивного правопорядку суспільній правосвідомістьШлях до панування права Кістяківський бачив у пануванні закону над усіма приватними і груповими інтересами, над партіями і політичними напрямками. «Установити і показати це незалежне і самостійне значення права» і покликана юридична наука.

Важливим принципом теорії правової держави як тих часів, так і сьогодення було й залишається ефективне забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Ці питання були предметом дослідження українських і російських учених О.Ф. Кістяківського, Є.В. Васьковського, М.І. Палієнка, Ф.В. Тарановського, М.П. Драгоманова, М.С. Грушевського та ін.

Наприклад, О.Ф. Кістяківський обґрунтовував необхідність забезпечення незалежності суду від втручання адміністративної влади і запропонував для цього систему організаційно-правових заходів.

Є.В. Васьковський висвітлив основну роль і призначення адвокатури в механізмі захисту прав і свобод особистості. Він також наполягав на необхідності поширення прокурорського нагляду за судовою діяльністю.

М.І. Палієнко розглядав проблему суверенітету як одну з властивостей правової держави, що проявляється у спроможності держави мати власну конституцію, самостійно вирішувати питання економіки, політики, з току числі й зовнішньої.

На думку В.С. Гессена, громадянин у взаємовідносинах із підзаконною урядовою владою повинен виступати як суб'єкт права, а не як об'єкт влади, її підданий, як це відбувається в умовах абсолютної монархії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Концепція української державності В.Старосольского	\|	Збройних Сил України

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.