Основні положення міжнародного права з питань захисту людини.

Інформаційна частина методичної розробки

Перелік теоретичних питань, завдання для самостійної роботи.

Методика проведення заняття.

Заняття починається з перевiрки за списком студентiв, об'явлення теми, мети та плану заняття. Далі іде викладання та розбір учбових питань, які розглядаються на занятті. Перевірка підготовки студентів до заняття проводиться в ході вивчення учбових запитань. Наприкінці заняття проводиться вихідний контроль засвоєння знань шляхом рішення тестів, підводиться підсумок заняття, в ході якого студент заповнює "Індивідуальний план студента", і задається завдання до наступного заняття.

Людство постійно перебуває під впливом несприятливих факторів, не тільки соціального, але і техногенного та природного походження. Все це ще раз підтверджує, що одним із головних завдань держави є організація захисту населення від наслідків катастроф, стихійних лих як у мирний, так і у воєнний час. Для вирішення цього важливого завдання в Україні створена система цивільного захисту населення, діяльність якої визначена Законом України “Про Цивільну оборону України” (1999) і “Про правові засади цивільного захисту”(2004).

Значна кількість великих катастроф, що сталася останнім часом у світі і на території України, серед яких особливе місце займає Чорнобильська (1986), змінили традиційну орієнтацію системи цивільного захисту з вирішення завдань виключно воєнного часу на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій мирного часу, а також перехід від галузевого (відомчого) до функціонального (інтегрованого) принципу реагування.

В основу цивільного захисту населення покладені положення міжнародного гуманітарного права та стаття 3 Конституції України, в якій наголошується, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Принципи захисту цивільного населення випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту жертв війни.

Після другої світової війни, в ході якої мирне населення зазнало масових знущань, репресій і депортацій, в серпні 1949 року у Женеві, на Дипломатичній конференції, була прийнята IV Женевська конвенція про захист цивільного населення, яке знаходиться в зоні конфлікту або на окупованій території.

Попередніми Женевськими конвенціями (ЖК) забезпечуються наступні види захисту:

І Женевська конвенція - захист поранених і хворих в діючих арміях, а також медичного і духовного персоналу у військах.

II Женевська конвенція - захист поранених, хворих, медичного і духовного персоналу із складу збройних сил, які потерпіли аварію на морі.

III Женевська конвенція - захист військовополонених.

Але після прийняття в 1949 році IV Женевської конвенції, кількість збройних конфліктів значно зросла, кількість цивільного населення, яке страждає внаслідок цього, значно збільшилась. Більш того, основна кількість конфліктів і жертв від них виникає не між державами, а в середині країн, як результат протиборства політичних, соціальних та інших груп населення.

Враховуючи вище означене Дипломатичною конференцією були розроблені, і в 1977 році прийняті два Додаткових протоколи до Женевської конвенції 1949 року з метою забезпечення захисту всього цивільного населення в зоні збройних конфліктів.

Відповідно до положень Женевських конвенцій і Додаткових протоколів до них всі військовослужбовці та особи, які входять до складу збройних сил, що перебувають у конфлікті, є комбатанти, а медичний, духовний персонал та цивільне населення відносяться до не комбатантів.

Основні положення Женевських конвенцій вимагають завжди проводити різницю між цивільним населенням і комбатантами, а також між цивільними і військовими об’єктами. При цьому усяка особа, яка не належить до збройних сил, є цивільною особою, а до цивільних об’єктів відносяться усі ті об’єкти, які не мають ефективного впливу для забезпечення військової переваги.

Забороняються напади на військові об'єкти, наслідки від яких неможливо передбачити і при яких разом з військовими, уражаються цивільні об’єкти і цивільні особи. Забороняється напад на цивільне населення або окремих осіб в якості репресивних дій.

Цивільне населення та окремі цивільні особи користуються загальним захистом від небезпек, які виникають у зв'язку з військовими операціями.

Забороняється спричиняти серед цивільного населення противної сторони дії, які викликають голод, руйнувати об’єкти, які необхідні для життєзабезпечення населення.

Сторони, що конфліктують, не повинні використовувати цивільне населення або окремих цивільних осіб з метою спроби захистити військові об'єкти від нападу або прикрити ними військові операції (так звані “живі щити”).

Протоколи особливо визначають потребу захисту культурних цінностей і місць культових відправлень, природного середовища, місцевості і зон, які знаходяться під особливим захистом міжнародних організацій.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
План проведення практичного заняття	\|	Єдина державна система цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.012 сек.