• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

ВИДИ КРОВОТЕЧ. Зупинка зовнішньої кровотечі.

Кровотечею називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин.

Кровотеча є одним з найчастіших ускладнень механічних пошкоджень і однією з основних причин смерті у осередках масових уражень. Від ранньої діагностики і своєчасно наданої допомоги при масивних кровотечах залежить рятування життя постраждалих.

Існує декілька варіантів класифікацій кровотеч, заснованих на причинах, що викликали кровотечу; термінах її виникнення; видах пошкоджених судин.

Виділяють 3 групи причин, що викликають кровотечі.

До 1 групивідносяться механічні пошкодження судинної стінки. Ці пошкодження можуть бути відкритими, коли раньовий канал проникає через шкіру з розвитком зовнішньої кровотечі, або закритими (наприклад, в результаті поранень судин відламками кістки при закритих переломах, травматичних розривах м'язів і внутрішніх органів), які приводять до розвитку внутрішньої кровотечі.

До 2 групипричин відносять патологічні стани судинної стінки. Такі стани можуть розви-нутися внаслідок атеросклерозу, гнійного розплавлення, некрозу, специфічного запалення, пухлинного процесу. В результаті судинна стінка поступово руйнується, що зрештою може привести до «раптово» виникаючих арозивних кровотеч.

У 3 групупричин об'єднані порушення різних ланок системи згортання крові (коагулопатичні кровотечі). Такі порушення можуть бути викликані не тільки спадковими (гемофілія) або придбаними (тривалі жовтяниці і ін.) захворюваннями, але і декомпенсованим травматичним шоком, який приводить до розвитку синдрому десимінованого внутрішньо-судинного згортання.

В залежності від того, куди виливається кров, розрізняють зовнішні кровотечі, при яких кров виливається в зовнішнє середовище (або безпосередньо, або через природні отвори тіла), і внутрішні,коли кров скоплюється в порожнинах тіла, міжтканинних просторах, імбібірує тканини.

Залежно від часу виникнення розрізняють первинні і вторинні кровотечі.

Первиннакровотеча обумовлена пошкодженням судини у момент травми і виникає безпосередньо після неї.

Вторинно-раннякровотеча (від декількох годин до 2-3 діб після пошкодження) може бути викликана пошкодженням судин або відривом тромбу через неповноцінну іммобілізацию при транспортуванні, грубі маніпуляції при репозиції кісткових відламків і т.д. Дуже важливо пам'ятати про можливість виникнення вторинно-ранньої кровотечі при проведенні протишо-кової терапії, коли підвищення артеріального тиску може привести до виштовхування тромбу потоком крові.

Вторинно-пізнякровотеча (5-10 діб після пошкодження), як правило, є слідством руйнування стінки судини в результаті тривалого тиску кісткового відламку або чужорідного тіла (пролежень), гнійного розплавлення тромбу, ерозії, розриву аневризми.

Залежно від анатомічної будови пошкоджених судин кровотеча може бути артеріальною, венозною, капілярною (паренхіматозною) і змішаною.

Артеріальна кровотечахарактеризується пульсуючим, а в деяких випадках фонта-нуючим виливом з пошкодженої судини яскраво-червоної крові, яке (у разі пошкодження крупного артеріального стовбура) супроводжується характерним «шиплячим» звуком. Пошкодження магістральної артерії небезпечне через швидко прогресуючу крововтрату і ішемізацію тканин, які забезпечуються кров'ю з її басейну.

При венозній кровотечікров, що виливається, має темний колір, витікає з рани рівним, непульсуючим струменем. Інтенсивніше кровоточить периферичний відрізок судини. Анатомо-фізіологічні особливості венозної системи (незначна товщина стінок, легка їх спадаємість, наявність клапанів, сповільнений кровотік, низький тиск) сприяють тромбоутворенню і швидкій зупинці кровотечі при накладанні дав'ячих пов'язок. В той же час поранення венозних судин, особливо розташованих на шиї і грудній клітці, небезпечне через можливий розвиток повітряної емболії.

Капілярна кровотечав більшості випадків не представляє серйозної небезпеки, оскільки крововтрата (за відсутності порушень згортаючої системи крові) звично не буває значною. Кров витікає у вигляді безлічі крапель - кров'яних «росинок». Проте внутрішні капілярні кровотечі можуть приводити з часом до утворення значних за об'ємом міжтканинних і внутрішньо-суглобових гематом. Найбільшу небезпеку представляють капілярні кровотечі з пошкоджених паренхіматозних органів (так звані паренхіматозні кровотечі). Такі кровотечі бувають вельми масивними і у ряді випадків представляють реальну загрозу для життя постраждалого.

Одночасне пошкодження артерій, вен і капілярів приводить до змішаної кровотечі, яка володіє всіма перерахованими вище властивостями. З огляду на те, що однойменні артерії і вени, як правило, розташовуються поряд, більшість первинних кровотеч відноситься саме до цього типу. Вторинні ж кровотечі, навпаки, частіші бувають артеріальними, що визначається причинами їх виникнення.

Надання допомоги потерпілим з кровотечею (що продовжується або відбулося) зводиться до трьох основних моментів:

1. Зупинка кровотечі. Виділяють тимчасову (переслідуючу мету створення умов для подальшого транспортування постраждалого) і остаточну зупинку кровотечі.

Тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі роблять при наданні першої медичної, долікарської і першої лікарської допомоги.

Остаточна зупинка кровотечі (зовнішньої і внутрішньої) є задачею кваліфікованої і спеціалізованої хірургічної допомоги.

2. Компенсація гострої крововтрати. Залежно від об'єму крововтрати, технічних можливостей етапу, евакуаційних особливостей компенсація крововтрати може бути повною або частковою, включати деякі маніпуляційні прийоми, введення лікарських препаратів і переливання інфузійно-трансфузійних розчинів.

3. Профілактика вторинних кровотеч. До такої профілактики відносять дбайливе транспортування, транспортну іммобілізацію, накладення провізорних джгутів, профілактику раневих інфекційних ускладнень і ін. Ця профілактика проводиться постійно і залежить від локалізації і характеру конкретних пошкоджень.

Основною задачею першої медичної допомоги є тимчасова зупинка зовнішньої кровотечі. Правильне і своєчасне виконання цієї задачі може виявитися вирішальним для рятування життя постраждалого. Перш за все необхідно визначити наявність зовнішньої кровотечі і її джерело. Кожна хвилина зволікання, особливо при масивній кровотечі, може виявитися фатальною, тому виправдана зупинка кровотечі будь-якими способами, нехтуючи правилами стерильності. При джерелі кровотечі, прихованому під одягом, слід звернути увагу на рясне і швидке промокання одягу кров'ю.

При цьому використовують наступні методи:

- пальцеве притиснення артерії;

- максимальне згинання кінцівки;

- накладення джгута;

- накладення дав'ячої пов'язки;

- накладення затискача в рані (перша лікарська допомога);

- тампонування рани (перша лікарська допомога).

Найбільшу небезпеку для життя постраждалого представляє артеріальна зовнішня кровотеча. У таких випадках необхідно негайно здійснити пальцеве притиснення артеріїпроксимальніше місця кровотечі (на кінцівках - вище рани, на шиї і голові - нижче) і лише після цього підготувати і виконати тимчасову зупинку кровотечі іншими способами.

Час, витрачений для підготовки джгута або дав'ячої пов'язки при незупиненій кровотечі, може коштувати життя постраждалому!

Існують стандартні точки в проекції крупних артерії, в яких зручно здійснити притиснення судини до належних кісткових виступів. Ці точки важливо не просто знати, але і уміти швидко і ефективно притискувати у вказаних місцях артерію, не витрачаючи час на її пошуки.

Притиснення і особливо утримання магістрального артеріального стовбура представляють певні труднощі і вимагають знання спеціальних прийомів. Артерії достатньо рухомі, тому при спробі їх притиснення одним пальцем «вислизають» з-під нього. Щоб уникнути втрати часу притиснення необхідно здійснювати або декількома щільно стислими пальцями однієї руки, або двома першими пальцями. При необхідності досить тривалого притиснення, вимагаючого фізичних зусиль (особливо при притисненні стегнової артерії і черевної аорти), слід використо-вувати масу власного тіла. Стегнову артерію, так само як і черевну аорту, притискують кулаком.

Слід пям'ятати, що правильно вироблене пальцеве притиснення повинне привести до негайної зупинки артеріальної кровотечі, тобто до зникнення пульсуючого струменя крові, що поступає з рани. При змішаній кровотечі венозна і особливо капілярна кровотеча можуть хоча і зменшитися, але якийсь час зберігатися.

Після того, як артеріальна кровотеча зупинена пальцевим притисненням, потрібно підготувати і здійснити тимчасову зупинку кровотечі одним з наступних способів.

1. Для зупинки кровотечі з дистальних відділів кінцівок можна удатися до максимального згинання кінцівки. У місці згинання (ліктьовий згин, підколінна ямка, пахова складка) укладають щільний валик, після чого жорстко фіксують кінцівку в положенні макси-мального згинання в ліктьовому, колінному або тазостегновому суглобах. Проте описаний спосіб непридатний при супутній кістковій травмі, а також неефективний при кровотечах з проксимальних відділів кінцівок.

2. Найнадійнішим і найпоширенішим способом тимчасової зупинки кровотечі є накладання джгута. В теперішній час використовуються стрічковий гумовий джгут і джгут-закрутка. Класичний трубчастий гумовий джгут, запропонований Есмархом, поступається стрічковому по ефективності і безпеці і практично вже не застосовується.

Незалежно від виду джгута при його накладанні необхідно знати ряд правил, виконання яких дозволить добитися максимальної ефективності гемостазу і уникнути можливих ускладнень:

а) Для забезпечення відтоку венозної крові кінцівку підводять вгору. Це дозволить уникнути витікання з рани венозної крові, що заповнює судини дистальних відділів кінцівки, після накладання джгута.

б) Джгут накладається центральніше місця кровотечі максимально близько від області пошкодження. У випадках масових уражень, коли з різних причин в процесі евакуації не вдається вчасно зняти джгут, що приводить до розвитку ішемічної гангрени, дотримання цього правила особливо важливе, оскільки дозволяє максимально зберегти життєздатними тканини, що знаходяться проксимальніше місця пошкодження.

в) Під джгут поміщають прокладку з одягу або іншої м'якої тканини так, щоб вона не утворювала складок. Це дозволяє уникнути защемлення шкіри джгутом з можливим подальшим розвитком некрозів. Допустимо накладати джгут прямо на одяг постраждалого, не знімаючи його.

г) При правильному накладанні джгута повинна бути досягнута зупинка кровотечі. Вени при цьому западають, шкірні покриви стають блідими, пульс на периферичних артеріях відсутній. Однаково неприпустимо як недостатнє, так і надмірне затягування джгута. При недостатньому затягуванні джгута припиняється відтік крові з дистальних відділів по венах, тоді як артеріальний приплив крові зберігається. Такий джгут називається венозним, і при змішаній кровотечі лише сприяє витіканню з неї крові.

При недостатньому затягуванні джгута кровотеча з рани не зупиняється, а, навпаки, посилюється.

Надмірне затягування джгута (особливо джгута-закрутки) може привести до роздавлю-вання м'яких тканин (м'язів, судинно-нервових пучків).

Після досягнення зупинки кровотечі подальше затягування джгута неприпустимо!

д) Максимальний час знекровлення, безпечний для життєздатності дистальних відділів, складає в теплу пору 2 г., а в холодну - 1-1,5 г. Тому до джгута необхідно прикріпити записку з вказівкою точного часу (дата, години і хвилини) його накладання. Крім того, в зимовий пору кінцівку з накладеним джгутом добре ізолюють від зовнішнього середовища, щоб не відбулося відмороження.

е) Накладений джгут має важливе значення при сортуванні постраждалих, визначені черговості і термінів надання їм подальшої медичної допомоги. Тому джгут повинен бути добре видний; його не можна вкривати під бинтами або транспортними шинами.

ж) Для уникнення послаблення натягнення джгута, а також з метою запобігання додаткової травматизації при транспортуванні джгут після накладання повинен бути надійно закріплений, а кінцівка іммобілізована.

Помилкою є використовування в якості джгута шматка матерії, який просто туго зав'язують вузлом на кінцівці. Через дуже невеликий час цей вузол слабшає, і кровотеча з рани поновлюється або навіть посилюється. В той же час затягування вузла приводить до значної травматизації м'яких тканин.

Джгут-закрутку можна зробити з будь-якого м'якого і досить міцного матеріалу (фрагменти одягу, шматок матерії, ремінь брюк у військовослужбовців). Для більшої його ефективності і з метою зменшення здавлення навколишніх м'яких тканин під джгут в проекції крупної судини підкладають щільний матерчатий валик. Кінці джгута зав'язують на невеликій паличці і, обертаючи її, поступово затягують джгут до зупинки кровотечі. Після цього паличку не виймають, а міцно фіксують пов'язкою.

До негативних властивостей такого джгута можна віднести значну травматизацію, оскільки джгут-закрутка не еластичний і при надмірному затягуванні може роздавити підлягаючі м'які тканини. Тому при наданні першої медичної допомоги переважно користуватися стрічковим гумовим джгутом, якщо такий є (у санітарній сумці у військовослужбовців, в медичній автомобільній аптечці).

Гумовий стрічковий джгут забезпечений спеціальними застібками. Це може бути металічний ланцюжок з гачком або пластмасові "кнопки" з отворами в гумовій стрічці.

Існують два способи накладання гумового джгута, умовно названі «чоловічий» і «жіночий». При «чоловічому» способі джгут беруть правою рукою за край із застібкою, а лівою на 30-40 см ближче до середини (не далі!). Потім джгут розтягують двома руками і накладають перший циркулярний тур так, щоб початкова ділянка джгута перекривалася наступним туром. Подальші тури джгута накладають по спіралі в проксимальному напрямі з «нахльостуванням» один на одного не натягуючи, оскільки вони служать лише для зміцнення джгута на кінцівці. При «жіночому» способі, що вимагає менших фізичних зусиль перший тур джгута накладається без натягнення, а натягається наступний (другий) тур, яким і здавлюються артеріальні стовбури.

Проте незалежно від вибору того або іншого способу кровотеча повинна бути зупинена першим же натягнутим туром гумового джгута.

Для закріплення джгута використовують застібку.

Окрім кінцівок, джгут може бути накладений на шию з метою притиснення сонної артерії. Для цього використовують метод Mикулича: на зону пальцевого притиснення сонної артерії укладають щільний валик, який притискують джгутом. З метою попередження асфіксії і пережиму протилежної сонної артерії з другого боку джгут фіксують на закинутій на голову руці або імпровізованій шині, фіксованій до голови і тулуба.

3. Для зупинки венозної і капілярної кровотечі використовують дав'ячу пов'язку. Для цього в проекції рани укладають один або декілька щільних матерчатих пелотів, які щільно прибинтовують для локального здавлення тканин, що кровоточать. При цьому з метою досяг-нення необхідного тиску пелота на м'які тканини при його фіксації використовують прийом «перехреста бинта». Зручний для цих цілей індивідуальний перев'язувальний пакет. Проте дав'яча пов'язка, як правило, недостатньо ефективна при масивній артеріальній кровотечі.

Задачею першої медичної допомоги є також виконання адекватної транспортної іммобілізації, що, крім інших, переслідує мету профілактики вторинних ранніх кровотеч, пов'язаних з послабленням джгута або дав'ячої пов'язки, прориву пульсуючої гематоми при транспортуванні.

Читайте також:

1. Аналіз зовнішньої інформації
2. Вектори зовнішньої політики США
3. ВПЛИВ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ НА ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ ЗГІДНО З ТЕОРІЄЮ ПОРІВНЯЛЬНИХ ПЕРЕВАГ
4. Географічна структура зовнішньої торгівлі України товарами за 2010 рік
5. Головні елементи зовнішньої торгівлі — експорт і імпорт.
6. Державне регулювання зовнішньої торгівлі.
7. Державотворча діяльність гетьмана П.Дорошенка, особливості його внутрішньої і зовнішньої політики
8. Динаміка та тенденції світової зовнішньої торгівлі.
9. Етапи зовнішньої агресії Японії
10. Європейський напрям зовнішньої політики України
11. Західний напрям зовнішньої політики

Переглядів: 3937