• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Вектори зовнішньої політики США

ПРОВІДНИХ КРАЇН СВІТУ

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ПРІОРИТЕТИ

ТЕМА МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Після Першої світової війни США, користуючись зі своєї економічної могутності, прагнули зайняти провідне місце у міжнародному товаристві й влаштувати свої справи за допомогою Ліги Націй. Вони домагалися визнання принципів "відкритих дверей" і "рівних можливостей" для американської дипломатії та американських товарів у будь-якому куточку світу. Це був курс демократичної партії, зокрема президента Вільсона, що мав привести до послаб­лення позицій європейських держав і посилення амери­канських позицій в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. Саме тому Велика Британія і Франція повернули хід Паризької мирної конференції таким чином, що аме­риканська делегація практично не досягла своїх цілей.

Президент Вільсон зазнав зовнішньополітичної пораз­ки, й це призвело до посилення в американському суспіль­стві прагнення відокремитись від європейських справ. Після перемоги республіканців на виборах 1920 р. ізоля­ціоністський курс став офіційним курсом США на довгі роки. Він означав відмову від військово-політичних союзів з європейськими країнами і активну зовнішньоекономічну експансію до країн Латинської Америки та Далекого Сходу.

Проте ізоляціоністська зовнішня політика була лише самообманом американських політичних діячів, оскільки країна, яка налічує 106 етнічних груп з усіх континентів світу, не може залишатися байдужою до великих і малих подій, де б вони не відбувалися. Тому ізоляціоністський курс на практиці багато разів порушувався вже в перші роки його проведення, особливо стосовно Німеччини плани Дауеса та Юнга) та Японії (загострення американо-японських суперечностей у Китаї та в басейні Тихого океану). Однак представники різних соціальних верств, від великої буржуазії до профспілкових активістів, виходячи зі своїх власних інтересів, підтримували ізоляціоністський курс.

В 30-ті роки президент Рузвельт у підходах до мети і завдань зовнішньої політики США був прихильником Будро Вільсона і вважав, що Америка повинна відігравати активну роль у світовій політиці. Однак він розумів, що у США зміцнилося прагнення дистанціюватися від перипетій неспокійного світу, провадити ізоляціоністську політи­ку, не втручатися в європейські конфлікти та суперечності. Таку позицію займало багато його прибічників.

Опікуючись на початку своєї діяльності внутрішніми справами, адміністрація президента усвідомила марність спроб ігнорувати СРСР. Не бувши прихильником більшо­визму на практиці та марксизму в теорії, уряд Рузвельта 17 листопада 1933 року встановив дипломатичні стосунки з СРСР на рівні послів.

Своєрідним закріпленням ізоляціоністського курсу став закон 1935 р. про нейтралітет. За цим законом, у разі виникнення збройного конфлікту президент повинен був накласти ембарго на експорт зброї країнам, що воювали, та заборонити американцям плавати на суднах цих країн. Закон не розрізняв агресора та жертву і був за своїми наслідками рівнозначний політиці "умиротворення", яку провадили Велика Британія та Франція в Європі.

Корпорації США постачали стратегічні матеріали до Японії, вважаючи, що Японія, загрузнувши у Китаї, не буде зазіхати на тихоокеанські володіння США. З іншого боку, американські політики були переконані, що япон­ська агресія в Китаї неодмінно призведе до нападу на СРСР. Взагалі, як вважають деякі історики, у підходах до міжнародних справ Рузвельтові була притаманна деяка легковажність. Він, приміром, призначив послом до Лон­дона Джозефа Кеннеді, відомого своїми антибританськими поглядами, а до Москви послом поїхав Джозеф Девіс, який був замішаний в корупції і, головне, не був професіоналом у дипломатії, що дуже швидко позначилося на роботі американського посольства у Москві.

Проте в міру поширення агресії Японії в Китаї, зрос­тання агресивності Німеччини та Італії Рузвельт закликає до створення системи "карантину" навколо агресорів, але не виявляє особливої наполегливості в організації такої системи.

Закон про нейтралітет було скасовано лише після по­чатку Другої світової війни, коли США мали здійснювати військові постачання Великої Британії та Франції.

Читайте також:

1. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
2. Активний характер соціальної політики.
3. Аналіз економічноїї політики за допомогою моделі Мандела-Флемінга. Випадки вільного та фіксованого валютного курсів.
4. Аналіз зовнішньої інформації
5. Аналіз посередників в системі розподільчої політики
6. Антиінфляційної політики
7. Аншлюс Австрії. Мюнхенська конференція та її наслідки. Крах політики західних держав щодо умиротворення агресора
8. Білково-експресуючі вектори
9. Боротьба укр. селянства проти політики “воєнного комунізму”. Н. Махно.
10. Бюджетний процес: поняття, роль, та значення у проведенні бюджетної політики.
11. Важливою складовою економічної політики 60-х рр. була реалізація програми “нових рубежів” президента Дж. Кенеді.
12. Варіанти проведення промислової політики для України

Переглядів: 2373