• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Аналіз зовнішньої інформації

Причиною багатьох катастроф було не нехтування інформацією, а помилкове її розуміння.

Відповідальною операцією є аналіз інформації, що служить додатковим фільтром, який відкидає непотрібну інформацію. Ця операція полягає у визначенні важливості, вірогідності і значимості інформації, а також перевірці інформації на помилковість.

Важливість (корисність) інформації залежить від того, наскільки вона пов'язана зі сферою діяльності х галізації і створює вигідні умови для ухвалення оперативного рішення. Корисність інформації значною мі­рно залежить від своєчасності її надходження і вірогідності.

Вірогідність (надійність) інформації - об'єктивність і правдивість представлених відомостей. Вірогід­ність інформації можна оцінити за ступенем відповідності її реальному, фактичному стану справ. Зробити це не. завжди легко. Необхідне зазначення джерела, методів збору, обліку й обробки, каналів передачі. Вірогідність інформації прямо пов'язана з корисністю (чи шкідливістю, неповно­цінністю її). Звичайно використовують два критерії визначення вірогідності інформації: оцінка надійності джерела інформації й оцінка надійності самої інформації.

Фахівці рекомендують дуже ретельно підходити до оцінки надійності джерела інформації і пропонують оцінювати його за такими градаціями: "цілком надійне" - "досить надійне" - "не завжди надійне" --ненадійне" - "надійність неможливо визначити".

Оцінка надійності самої інформації також повинна бути скрупульозною. Звичайно надійність інформації класифікують так: "підтверджено іншими джерелами" - "імовірно, відповідає дійсності" - "можливо, відпові­де дійсності" - "сумнівна" - "неймовірна" - "вірогідність не підлягає визначенню".

Причинами виникнення недостовірної інформації найчастіше є: неправильне сприйняття її одержувачем помилкове сприйняття, нестача досвіду або знань) чи навмисне, з визначеною метою, перекручування відомо­стей джерелом (відправником) інформації.

Головним критерієм правдоподібності інформації є підтвердження її з інших джерел інформації, яканні можливо, незалежних.

Інформацію можна вважати достовірною, якщо вона надійшла від стороннього (незацікавленого) джерела.

Значимість інформації. Інформація може бути важливою і точною і в той же час некорисною, оск^; вона неповна і недостатня для розуміння й адекватних дій. її не слід відкидати, а спробувати співвіднести іншою інформацією, щоб визначити її значимість.

Неправдива інформація (дезінформація) - це неточні, неповні, перекручені знання, відомості, повідомлення, що формують у свідомості людини неправильні представлення про дійсність.

Помилкова інформація може виникнути стихійно, а може створюватися навмисно. Все мистецтво брехні полягає у створенні інформації, яка повинна бути близькою до реального стану справ (правдоподібна) і в той же час повинна містити щось віддалене, що не відповідає дійсності, щоб ввести адресата в оману.

ВВМ. За ступенем відповідності повідомлень дійсності помилкова інформація може існувати у вигляді:

- неправди - виражень, висловлень, в основі яких лежить помилка чи неповне знання того, що не ві_ відає дійсності;

- брехні - свідомого перекручування істини, яку насправді знають;

- обману - напівправди, що може провокувати сприймаючу її людину на помилкові висновки, які ються на достовірних фактах.

Ніщо ніде не повинно валятись!

Правила поширення інформації повинні забезпечувати, з одного боку, надання тільки необхідної для ви­конання відповідних функцій інформації, з іншого боку - не відмовляти в необхідній інформації тим, кому вона потрібна.

Зберігати свій секрет мудро, але чекати, що його будуть зберігати інші, - нерозумно.

С.Джонсон

При розробці інформаційних структур організації варто передбачити ефективний доступ до інформації й водночас її надійний захист.

Перш ніж розробляти систему заходів для захисту інформації, варто одержати відповіді на такі питання:

- які відомості не можна ховати, захищати від доступу до них (від кого?);

- які відомості невигідно ховати (чому?);

- які відомості підлягають охороні (ким і від кого?).

Відомості, які не можна захищати від доступу до них. Відповідь на це питання дає постанова Кабінету Міністрів України про перелік відомостей, що не можуть складати комерційну таємницю. Претендувати на ознайомлення з цими відомостями можуть у межах своєї компетенції: прокурор, у випадках, передбачених законом; правоохоронні органи при порушенні кримінальної справи; податкові служби; аудиторські організації (на прохання власників фірм); профспілки; державні установи; екологічні організації; підприємства і приватні особи, що вступають в угоду.

Відомості, які невигідно приховувати самій організації. Насамперед, це рекламна інформація. Однак її поширення має не тільки позитивний, але і негативний бік, оскільки вона допомагає злочинцям вийти на об'єкт майбутнього зазіхання. Реклама також істотно полегшує роботу конкурентів по вивченню супротивника.

Охороні підлягають відомості, що являють собою господарську, комерційну цінність, розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства, і на них не поширюється законний доступ третіх осіб. Захи­сту підлягає не вся інформація, а тільки та, котра являє цінність для підприємства. При визначенні цінності інформації критерієм служить такий показник, як корисність даних і відомостей.

Громадяни, юридичні особи, які володі­ють інформацією професійного, ділового, виробничого, банківського, комерційного та іншого характеру, одержаною на власні кошти,або такою, якає предметом їхнього професійного, діло­вого, виробничого, банківського, комерційного та іншого інтересуі не порушує передбаченої законом таємниці, самостійно визнача­ють режим доступу до неї, систему (способи) захисту .

Виняток становить інформація комерційного га банківського характеру, а також інформація, правовий режим якої встановлено Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів Украї­ни (з питань статистики, екології, банківських операцій, податків тощо) та інформація, приховування якої є загрозою життютаздоров'ю людей.

Дотаємної інформації належить інформація, що містить відо­мості, які становлять державну абоіншу передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Віднесення інформації до категорії таємних відомостей,якістановлять державну таємницю, і доступ до неї громадян здійсню­ється відповідно до Закону „Про інформацію".

Закон України "Про підприємництво в Україні" від 27 березня 1991 р. ст. 30 визначає: "1. Під комерційною таємницею підприємства вважаються відомості, пов'язані з виробництвом, технічною інформацією, керуванням фінансами та іншою діяль­ністю підприємства, які не е державною таємницею, розголошення (передача, виток) якої може нанести шкоду його інтересам. 2. Склад та об'єм відомостей, які складають комерційну таємницю, порядок її захисту, визначається керівництвом підприємства. Ві­домості, які не можуть бути віднесені до комерційної таємниці визначаються Кабінетом Міністрів України. 3. Відповідальність за розголошення відомостей, які віднесені до комерційної таєм­ниці підприємства, та порядок охорони таких відомостей визна­чається законодавчими актами України".

Кабінет Міністрів України в своїй постанові № 611 від 9 серпня 1993 р. "Про перелік відомостей, які не відносяться до комерційної таємниці" визначив такі відомості:

- установчі документи, документи, які дозволяють займатися підприємницькою, чи господарською діяльністю, чи їх окре­мими видами;

- інформація про всі встановлені форми державної звітності;

- відомості, необхідні для перевірки нарахувань, чи виплат податків, чи інших обов'язкових платежів;

- відомості про чисельність і склад працівників, їх заробітної плати, як в цілому, так і за професіями та посадами, а також наявність вільних робочих місць;

- документи про сплату податків та інших обов'язкових пла­тежів;

- інформація про забруднення довкілля, невиконання правил безпеки праці, реалізації продукції, яка спричиняє шкоду здоров'ю, а також про інші порушення законодавства Укра­їни та розміри заподіяної шкоди;

- документ й про платоспроможність;

- відомості про участь посадових осіб підприємства в інших підприємствах, об'єднаннях та інших організаціях, які зай­маються підприємницькою діяльністю;

- відомості, які згідно з діючим законодавством підлягають оголошенню.

Конфіденційна інформація — інформація про фізичну особу (персональні дані) або юридичну особу, доступ та поширення якої можливі лише за згодою її власників (тобто тих, кого ця інформація безпосередньо стосується) та на тих умовах, які вони вкажуть. Відповідно до Ст. 21 ЗУ "Про інформацію" конфіденційна інформація разом із службовою та таємною інформацією належить до інформації з обмеженим доступом.

До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров'я, а також адреса, дата і місце народження. Не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини.

Відповідно до Ст. 10 ЗУ "Про доступ до публічної інформації" кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто. Крім того, кожна особа має право:

знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються,

як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються;

вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання,

використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону.

Розпорядник інформації про особу, тобто той, хто цю інформацію збирає, зберігає і використовує, зобов'язаний:

надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується;

використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом;

вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб;

виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

Читайте також:

1. ABC-XYZ аналіз
2. II. Багатофакторний дискримінантний аналіз.
3. SWOT-аналіз у туризмі
4. SWOT-аналіз.
5. Tема 4. Фації та формації в історико-геологічному аналізі
6. V. Нюховий аналізатор
7. АВС (XYZ)-аналіз
8. Автомати­зовані інформаційні систе­ми для техніч­ного аналізу товар­них, фондових та валют­них ринків.
9. Алгоритм однофакторного дисперсійного аналізу за Фішером. Приклад
10. Алфавітний підхід до вимірювання кількості інформації.
11. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
12. Аналіз активів банку

Переглядів: 2407