Відмінності в розвитку літератури у демократичних і тоталітарних державах

Спорт

Кіно

Найбільш популярним видом масового мистецтва 20-ЗО-х рр. безсумнівно було кіно. Воно у ті роки якісно змінилося: 1927 р. було знято перший звуковий фільм, у другій половині 30-х років кіно отримало колір.

На новаторських позиціях перебувала група передових французьких кінематографістів "Авангард" (Л. Деллюк, Ж. Ентгейн, М. Л. Ерб'є, Ф. Дюлак). Тут починали свою діяльність режисери реалістичного напряму — А. Ганс, Ж. Ренуар, Р. Клер, Ж. Фейдер.

На кінець 20-х років на світове кіномистецтво починають серйозно впливати радянські кінодіячі, особливо С. Ейзенштейн і О. Довженко. Фільм С. Ейзенштейна "Броненосець Потьомкін" справив величезний вплив на глядачів багатьох країн світу. В 30-ті роки Ейзенштейн створив фільм "Олександр Невський", який увійшов до числа кращих історичних фільмів світового кіномистецтва. Великою популярністю користувалися фільми О. Довженка "Арсенал", "Земля", "Аєроград". Проте найбільш відомими й улюбленими для багатьох поколінь глядачів були фільми "Чапаєв" (1934 р.) братів Васильєвих та "Веселі хлоп'ята" (1934 р.) Г. Олександрова — перша радянська музична комедія з блискучими акторами Л. Орловою та Л. Утьосо-вим. Через 2 роки вийшов ще один надзвичайно популярний фільм цього режисера "Цирк".

У Німеччині, де повоєнна криза суспільства відчувалася найбільш гостро, фільми мали експресіоністське спрямування і були присвячені психопатологічним переживанням людей, що втратили контакт з навколишньою дійсністю (режисери Р. Віне, П. Лені).

Екрани всього світу заполонила продукція голлівудських студій. Це були фільми, різні за жанрами, стилями і якістю. Різноманітною було й їхнє спрямування: музично-розважальні, родинно-побутові, гостросоціальні. Серед останніх — фільм Е. Штрогейма "Ненажерливість", антивоєнний фільм К. У. Відера "Великий парад". Улюбленим актором мільйонів людей став Чарльз Спенсер Чаплін, що комічним гротеском підкреслював трагедію життя "маленької людини". Зірки тогочасного кіно — це головним чином американці: Діна Дурбін, Дуглас Фербенкс, Кларк Гейбл, Гарольд Ллойд. Кращі фільми американського кіно 30-х років, що увійшли до скарбниці світового кіномистецтва, відзначені реалізмом, соціально-критичним спрямуванням, блискучою майстерністю режисерів і артистів. Серед них фільми Ч. Чапліна "Нові часи", Дж. Форда "Грона гніву", У. Уайлера "Тупик".

У таких країнах, як Німеччина, Італія та Японія, аж до їхнього воєнного розгрому кіно було підпорядковано цілям фашистської шовіністичної пропаганди. У Німеччині та Італії широко демонструвалися "історичні" фільми, що фальсифікували дійсність та історію на догоду фашистським ідеологам.

В Японії великого поширення набули фільми, де оспівувалася звитяга самураїв, їхня готовність пожертвувати своїм життям за імператора, пропагувалися насильство і расова нетерпимість.

Поступово па перший план у західному кінематографі виходять психологічна глибина характерів, поетичне відображення життя, спроба вирішення проблем "середнього класу"; дедалі глибше виявляються демократичні тенденції. Серед кращих фільмів 30-х років — "Під дахами Парижа" (реж. Р. Клер, Франція), "Життя належить нам" (рєж. Ж. Ренуар, Франція), "Відпустка банківських службовців" (реж. К. Рід, Англія).

В Англії у 30-ті роки зароджується художньо-документальне кіно.

Кінематографічне мистецтво завойовувало все більше шанувальників в усьому світі й ставало найважливішим явищем суспільного життя.

Фізична культура — складова частина загальної культури. Заняття фізкультурою збагачують особистість людини, допомагають їй займатися як фізичною, так і розумовою працею, сприяють оздоровленню, продовжують активне повноцінне життя.

Складова частина фізкультури — спорт. Зайняття спортом притаманне людству з найдавніших часів. Ще у Стародавній Греції влаштовувалися різні змагання, під час яких атлети демонстрували свої можливості в силі, спритності, швидкості. Особливо популярними були Олімпійські ігри.

Напр. XIX — на поч. XX ст. людство знов повернулося до проведення масових змагань, чемпіонатів, першостей з різних видів спорту, в тому числі виникла ідея відродити олімпійський рух і проводити Олімпійські ігри. З такою ініціативою виступив французький громадський діяч П'єр де Кубертен. Він мріяв, що ідеали античних Олімпійських ігор, в основу яких покладено прагнення до підтримання загального миру й гармонійного розвитку особистості, сприятимуть відродженню духу свободи, мирного змагання й фізичного вдосконалення. Ініціативу де Кубертена було підтримано громадськістю, і з 1896 р. Олімпійські ігри почали влаштовуватися знов.

П'єром де Кубертеном та його однодумцями було розроблено принципи й структуру олімпійського руху у новітні часи. Ігри організовуються згідно з Олімпійською хартією — основним правовим документом цього руху, який регламентує питання символіки Олімпійських ігор, допуску до них спортсменів, види спорту, що включаються до ігор. Як і у стародавніх греків, Олімпіадою стали вважати чотирьохрічні періоди. Відлік Олімпіад ведеться з 1896 р.(1896-1899 рр. — І Олімпіада, 1900-1903 рр. — II Олімпіада і т.д.), і першого року кожної Олімпіади влаштовуються Олімпійські ігри. Олімпіади дістають номер і в тих випадках, коли ігри не відбулися (VI Олімпіаді завадила Перша світова війна). Олімпійським рухом керує Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК). Імена переможців Олімпійських ігор викарбовуються на стінах стадіону. В XX ст. Олімпійські ігри стали грандіозним святом спорту.

Перші Ігри проходили під знаком переваги спортсменів США. Високих результатів добивалися англійці, французи, німці та шведи. В цих країнах заняття фізкультурою і спортом мали масовий характер, для спортсменів було створено відповідні умови для тренувань.

На зимових Олімпійських іграх, які було започатковано 1924 р., першими були команди скандинавських країн. Спортсмени Росії брали участь в Олімпійських іграх 1908-го і 1912 рр. Великих успіхів вони не досягли. В міжвоєнний період Радянський Союз у олімпійському русі участі не брав.

Крім Олімпійських ігор, в перші десятиріччя XX ст. влаштовувалися різноманітні чемпіонати світу, де переможці, як на Олімпійських іграх, нагороджувались золотими, срібними та бронзовими медалями.

Розвиток фізкультури та спорту в демократичних і тоталітарних країнах мав свою специфіку. В країнах Західної Європи та США наголос ставився на тих видах спорту, які сприяють оздоровленню населення, а також на видовищних ігрових видах змагань, які збирають тисячі глядачів. У тоталітарних державах велика увага приділялася військово-спортивній підготовці молоді до служби в армії, тому культивувалися такі види спорту, як біг, стрільба, кінний спорт, боротьба та ін. В СРСР 1931 р. було встановлено загальносоюзний комплекс "Готовий до праці та оборони СРСР". Було визначено нормативи, за виконання яких присвоювалися значки різних ступенів. Також було встановлено значок "Ворошилівський стрілок" за найкращі показники у стрільбі. В нацистській Німеччині, яка активно готувалася до завоювання чужих земель, культивувалися біг, плавання, лижний спорт, велика увага приділялась альпінізму, спортивній орієнтації, мотоциклетному спорту.

Таким чином, політичний устрій країн світу безпосередньо впливав на розвиток спорту в першій половині XX ст.

Література завжди найсильніше впливала на громадську свідомість, на всю духовну культуру суспільства. Не були винятком і міжвоєнні роки. Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах істотно розрізнялися.

У країнах з тоталітарними режимами (СРСР, Німеччина, Італія) літературу почали використовувати для маніпулювання й контролю над громадською свідомістю. Вона перетворилася на пропаганду, механізм формування у мас певних поглядів і світогляду. 1932 р. у СРСР було прийнято постанову ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій". З цього часу літературний процес цілком потрапив під контроль партійних чиновників. До тих, хто не міг або не хотів пристосовуватися, застосовувались репресії.

Перша хвиля репресій проти письменників прокотилася 1936 р., коли "ворогами народу" і "троцькістами" оголосили Б. А. Пїльняка (з яким у Сталіна були давні рахунки) і Галину Серебрякову.

Важко перерахувати усіх заарештованих у 1936-1939 рр. Загинув І. Бабель. Помер в ув'язненні Бруно Ясенський. 1938 р. був заарештований вдруге О. Мандельштам і помер від голоду. Біля двох років тримали у в'язниці О. Бергольц. У грудні 1938 р. після повернення з Іспанії був розстріляний Михайло Кольцов. Список жертв сталінського терору в літературі можна продовжити.

З іншого боку, більшовицький режим намагався використати авторитет "червоних письменників" для зміцнення своєї влади. Це була особлива література. Жорстокі життєві реалії — насильницька колективізація, голод 1932-1933 рр., інші злочини тоталітарного режиму — лишалися за межами художніх творів.

Література була частиною пропагандистської машини і в нацистській Німеччині, де пропаганді приділялась особлива увага. Вірних служників фашизму заохочували, супротивників і хитких спочатку викликали на "бесіду", більше схожу на поліцейський допит, де застосовувались всі засоби залякування й заохочування; "невиправних" відправляли до концентраційних таборів. Після встановлення в Німеччині нацистської диктатури з країни емігрували Т. Манн, Л. Фейхтвангер, Е. М. Ремарк, Л. Франк, А. Цвейг, Б. Брехт, І. Бехер, А. Зегерс, Е. Вайнерт. їм не знайшлося місця в тоталітарній державі. В Німеччині залишаються Гауттман, Г. Фаллада, Б. Келлерман, Р. Хух, але в літературному житті країни вони майже не беруть участі.

Двадцять років фашистської диктатури в Італії призвели до відходу частини представників літератури Італії від соціальної тематики, від реалістичних традицій. Ілюзорною втечею від дійсності був "магічний реалізм" М. Бонтемпеллі, католицький фаталізм історичних романів Р. Бакеллі, де історія суспільства розглядається з релігійною визначеністю. В поезії 20-30-х рр. панують мотиви самотності, трагічного відчуття світу, висловлені у вишуканій поетичній формі (Дж. Унгаретті, Е. Монталлє, У. Саба).

В 30-40-х рр. в японській літературі панувала апологетична тенденція уславлення "священної війни". Трилогія Асіхєй Хіно "Хліб і солдати", "Земля і солдати", "Квіти і солдати" (1938-1939 рр.) проповідувала культ війни і насильства, переконувала японців у необхідності нести "цивілізаторську" місію в Азію. Японські письменники, обслуговуючи потреби режиму, обґрунтовували тезу політиків "Азія для азіатів", де Японії відводилося центральне місце. Уславлялися імператор, його влада. Віддати своє життя за японського монарха, як пропагувала література, вважалося метою життя і проявом вищої доблесті для японців.

Характерною рисою свідомості в тоталітарних державах було відчуття занепаду, що було логічним наслідком необмеженої авторитарної влади, революцій і війн, інших суспільних катаклізмів. Маніфестом цього нового світосприймання стала книга німецького історика Освальда Шпенглера "Занепад Європи", що публікувалася в 1919-1922 рр. В ній історію людства показано не як звичайний лінійний процес розвитку від простого до складного, від дикості до цивілізації, а як ланцюжок не зв'язаних одна з одною культур, кожна з яких народжується, зазнає підйому, а потім йде до занепаду й помирає, лишаючи за собою туманні спомини і руїни. Так і Європа, на його думку, переживши вищу стадію свого розвитку в XVIII ст., вступила до смуги занепаду, так само, як колись давньоєгипетська, греко-римська або індійська цивілізації.

Це загальне відчуття занепаду в різних формах відбилося в ідеологіях тих політичних рухів, про які вже йшлося. Для комуністів цей занепад був "загальною кризою капіталізму", вихід з якого вони пропонували шукати на шляхах всесвітньої соціалістичної революції, ліквідації капіталізму. Для німецьких націонал-соціалістів цей занепад був результатом відмови від національних традицій через "забруднення раси", шлях до подолання занепаду вбачався ними у поверненні до "коренів", "витоків" германського духу і в боротьбі за чистоту "арійської раси".

В західних демократичних країнах письменники, поети, журналісти, звичайно, мали набагато більше свободи у своїй літературній творчості. Однак і їх не можна назвати цілком вільними, бо вони залежали від редакторів, видавців, заробітної плати тощо. Крім того, література на Заході була значною мірою комерціалізована й у політичному відношенні різноманітна.

У 20-30-х рр. культура в західних демократичних і тоталітарних країнах відбивала саме ті політичні, економічні, духовні реалії, що склалися у тривожний міжвоєнний час.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Театр і музика	\|	Вектори зовнішньої політики США

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.