Право власності на природні ресурси.

Згідно з Конституцією України (ст.13) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності українського народу. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Чинним законодавством передбачені державна, комунальна і приватна форми власності на окремі природні ресурси (всі три форми власності визнаються рівноправними).

У власності держави можуть знаходитися природні ресурси всіх видів, причому окремі з них (надра, води) є виключною власністю держави. До числа природних ресурсів, які можуть знаходитися не тільки у державній, а й у комунальній і приватній власності, законодавство відносить землю і тваринний світ.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Суб’єктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи – на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, – на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, – на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими радами відповідно до їх компетенції безоплатно або за плату (земельні ділянки, розмір яких перевищує середню земельну частку у сільських населених пунктах).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право природокористування.	\|	Контроль в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.