• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Етапи планування.

Рис. 3.4. Місце планування в загальній схемі процесу аудиту.

На етапі попереднього планування аудитором вивчається доступна йому інформація про підприємство-клієнт погоджується з керівництвом клієнта основні організаційні питання проведення робот, формується робоча бригада для його проведення.

Весь обсяг попереднього (стратегічного) планування можливо представити таким чином (таблиця 3.1.)

Таблиця 3.1.

Перед прийняттям завдання аудитор повинен вивчити галузь, структуру власності, управлінський персонал і діяльність суб’єкта господарювання (клієнта).

Отримання уяв (знань), знання бізнесу клієнта регламентувалося у минулому ННА-10 “знання бізнесу клієнта”. Натепер аудитором рекомендовано керуватися МСА 310 “Знання бізнесу”.

У процесі аудиту ці знання постійно оновлюються. Джерелі отримання уяв про бізнес клієнта вельми різні і в цілому їх можливо класифікувати як:

- інформацію, яку отримують з зовнішнього середовища клієнта (замовника аудиту): офіційна статистика, оглядові матеріали, професійні журнали і таке інше.

- інформацію яку отримують із документів, які підготовлюють самі клієнти: протоколи засідань; фінансові звіти за попередні роки; інструкції з організації бухгалтерського обліку і внутрішньо7о контролю; бізнес плани і таке ін.;

- інформацію, яку формує сам аудитор в процесі спілкування з персоналом клієнта, внутрішніми аудиторам (якщо є такий підрозділ) і з “попереднім” аудитором.

Контакт з аудитором, який здійснював аудит раніш повинен бути дозволений новому аудитору. Інформація, яка отримана від “попереднього” аудитора рахується інформацією з основного джерела.

Отриману інформацію про бізнес клієнта використовують для його оцінки. Аудитор повинен довести результати цієї оцінки до своїх асистентів (помічників).

Перелік питань, які вивчаються під час оцінки бізнесу клієнта: достатньо велика, але основні з них такі:

- загальні економічні чинники: інфляція, політика уряду (грошова, фінансово-кредитна, система оподаткування, курсу валют);

- умови які впливають на бізнес клієнта: ринок і конкуренція, комерційний ризик (високі технологій, висока мода), негативні умови (зниження попиту, значена конкуренція);

- важливі дані про клієнта: управління і структура власності (організаційно-правова форма, структура капіталу, структура управління, мета, філософія, стратегічні плани, інформація про раду директорів і управлінський персонал, відношення до системи внутрішнього контролю; фінансові показники, умови, в яких складається звітність).

Треба звернути особливу увагу на те, що на етапі попереднього планування аудитору необхідно встановити:

- забезпечення усіх передумов незалежності аудитора;

- попередню оцінку ризику системи внутрішнього контролю;

- розмір необхідної вибірки (вибіркового дослідження);

- попередню оцінку власного ризику;

- попередній розрахунок витрат часу на аудит;

- попередній розрахунок власних можливостей.

З метою більш обґрунтованого планування аудиту, а також більш обґрунтованого підходу до визначення аудиторських процедур, аудитору необхідно дати оцінку двом самостійним (але дуже взаємопов’язаних) підсистем управління: підсистема бухгалтерського обліку та підсистеми внутрішнього бухгалтерського обліку. Остання є важливою складовою усієї системи внутрішнього контролю на підприємствах.^*

^*Примітка: система внутрішнього контрою на підприємстві реалізується усіма підрозділами управління підприємства.

В процесі оцінки цих двох підсистем визначається вірогідність наявності відхилень (помилок, перекручень), які впливають на достовірність (вірність) інформації, яка відображена в фінансовій звітності. При цьому слід мати на увазі, що ні одна, ні інша підсистема не можуть гарантувати відсутність відхилень з таких причин:

- наява корисних мотивів у посадових осіб, які мають певну владу;

- ігнорування основних елементів внутрішнього контролю управлінцями не дивлячись на те, що вони самі ж і декларують;

- наява певного впливу на фахівців, які мають довіру з боку управлінського персоналу;

- наява відхилень (помилок, хиб) в документах, регістрах систематичного і аналітичного обліку в результаті помилкового тлумачення законодавства; помилок в результатів непрофесійного виконання обов’язків з обліку і контролю.

Для оцінки надійності (ефективності, результативності) функціонування підсистеми внутрішнього бухгалтерського контролю аудитор повинен проаналізувати і оцінити дотримання вимог до:

- організації середовища контролю (відношення керівництва до системи внутрішнього контролю);

- реалізації специфічних мір контролю;

- штату посадових осіб, які забезпечують контроль;

- закріплення функціональних обов’язків в частині обліку, контролю;

- організації підрозділу внутрішнього аудиту (якщо він доцільний); формуванню контрольної інформації.

Але слід підкреслити, що аудитору на стадії планування достатньо тільки визначати ступінь довіри до системи внутрішнього контролю і то, наскільки він може використовувати інформацію по результатах внутрішнього контролю в умовах відсутності і наяви підрозділу внутрішнього аудиту.

За логікою розсуду, слідуючою аудиторською процедурою на етапі планування повинно бути визначення ризику і суттєвості помилок.

Аудитору слід дати оцінку загальну величину аудиторського ризику і окремих його складових.

Аудиторський ризик визначається як боязнь того, що аудитор може сформувати і висловити невідповідну думку про інформацію, яка має суттєво недостовірні признаки. Цим вона вводить в оману користувачів фінансової звітності.

З метою вірного розуміння сутності аудиторського ризику необхідно знати його складові.

Загальний аудиторський ризик, який важливий якомусь виду аудиту складається з трьох основних елементів, характеристика яких приведена в таблиці 3.2.

Рівень аудиторського ризику тим вище, чим вище вірогідність появи суттєвої помилки.

Очевидно, що не всі помилки, які виявлено під час аудиту мають однакову долю і однаково сприймаються аудитором. Виникає питання: “Які ж помилки слід рахувати суттєвими?”.

Таблиця 3.2.

Характеристика складових аудиторського ризику (АР).

Суттєвість помилки (припустима) повинна визначатися ще до складання плану і програми аудиту. Далі з урахуванням визначеної межі суттєвості помилок і розміру АР не тільки плануються роботи з аудиту, але і здійснюються аудиторські процедури, збираються аудиторські свідоцтва (докази) складається аудиторський звіт і Висновок.

В процесі аудиту аудитор порівнює визначену межу суттєвості з фактичними показниками виявлених помилок і приймає рішення відносно їх суттєвості (або нежиттєвості).

Помилка, яка встановлена аудитором, рахується суттєвою, коли вона може вплинути на прийняття рішення користувачами фінансової звітності. Визначаючи межу суттєвості помилок, аудитор повинен виходити з того, що в його обов’язки не входить підтверджувати абсолютну точність інформації фінансової звітності. Він не ставить за межу встановлення помилки, він повинен зібрати достатню кількість інформації, оцінити її і сформувати власну думку.

Студенту треба знати, що нажаль як в Україні, так і у більшості країн світу, єдиних правил і підходів до визначення рівня суттєвості не існує. Але досвід показує, що використовують два підходи: індуктивний і дедуктивний.

Суттєвість індуктивного підходу постає у тому, що спочатку визначається припустима суттєвість помилок по окремим статтям звітності, а потім на основі узагальнення – загальна величина суттєвості для звітності у цілому.

Дедуктивний підхід – напроти, передбачає першочергове визначення загальної “сумарної” величини припустимої помилки в фінансових звітах, а потім розділити її між конкретними статтями звітності. При цьому слід ураховувати важливість, матеріальність кожної статті, її вплив на вірність звітності, роль в процесі прийняття управлінських рішень.

Так, наприклад, помилки по статтям оборотних активів і короткострокових зобов’язань є більш значущим у порівнянні з помилками по статтям капіталу або довгострокових зобов’язань, тому що перші визначають рівень ліквідності підприємству. Звідси межа суттєвості помилок по поточних активах і зобов’язаннях повинна бути більш нижче у порівняні з іншими статтями.

Таким чином, при низькому рівні суттєвості, аудитору необхідно реалізувати більшу кількість процедур (більше зібрати свідоцтв), чим при запланованому високої значущості суттєвості помилок.

Необхідно пам’ятати! Аудитор не повинен з’ясовувати рівень суттєвості, який він встановлює стосовно конкретного підприємства – клієнта, конкретної роботи з аудиту. Це пояснюється тим, що тільки аудитор, аудиторська фірма, несе відповідність за якість і наслідки аудиту, а не клієнт. Аудитор на основі визначеної суттєвості визначають для себе рівень аудиторського ризику, якість і види аудиторських процедур, порядок проведення аудиту.

Може визначатися абсолютна і відносна величина суттєвості (перша значно рідко). Відносна величина суттєвості визначається в відсотковому відношенні та відповідній (обраної самим аудитором) базової величини (загальна валюта Балансу, прибуток до оподаткування сума чистих активів, вартість необоротних активів та низка інших).

Помилка визнається суттєвою в таких випадках:

- її величина перевищує 5 відсотків базисного значення;

- вона допущена стосовно значущої статті звітності;

- змін фінансового результату;

- перевищення активу над пасивом;

- у користувачів змінюються уяви про тенденції розвитку бізнесу клієнтами.

Після завершення усього комплекту підготовки робот, отримання достатнього обсягу попередньої інформації про бізнес клієнта і здійснення необхідних процедур по визначенню ризику аудиторської діяльності та мети суттєвості помилок – аудитор повинен складати Загальний план аудиту (див. Таблицю 3.3.).

Одним із завдань планування є встановлення строків проведення аудиту (визначення графіку виконання робот, бюджету робочого часу аудитора (його реальних працевитрат) та вартості виконаних робот).

Далі аудитору слід розробити і подати в документальній формі Програму аудитора. (див. Таблицю 3.4.), в якій визначається характер, строки та обсяг запланованих процедур.

Програма деталізує і доповнює загальний план аудиту. За допомогою програм ст.. аудитор може організувати, а головне контролювати дії асистентів та іншого персоналу. В п. 10 МСА – 300 “Планування” підкреслюється те, що “... Програма аудиту є сукупністю інструкцій для асистентів аудитора, які виконують роботи з аудиту, а також засоби контролю за виконанням роботи”.

Зразок Програми аудиту наведено в таблиці 3.4.

Таблиця 3.3.

Читайте також:

1. III. Етапи розробки програмного забезпечення
2. Асортиментний процес включає три основних етапи: концентрацію, кастомізацію і розсіювання.
3. Аудит фінансово-господарської діяльності бюджетних установ включає три етапи.
4. Бізнес-моделювання в системі управління розвитком підприємства. Поняття та етапи формування бізнес-моделі
5. Бюджетне планування.
6. Бюджетне фінансове планування.
7. Бюджетний процес, його поняття і складові етапи
8. Виборчий процес і його етапи
9. Види і форми спілкування. Етапи спілкування.
10. Види, етапи і цілі кар'єри
11. Виділяють три етапи розвитку ЗЕД в Україні.
12. Визначення педагогічного спілкування, його специфіка. Структура педагогічного спілкування (етапи).

Переглядів: 1255