Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Основні напрямки суспільної опіки

Саме в цей період формуються державні підходи до проблем інвалідності, материнства й дитинства, а також соціальної патології: професійного жебрацтва, алкоголізму, проституції, дитячої бездоглядності.

Інвалідність. Спочатку державна участь у розв'язанні проблем, пов'язаних з інвалідністю учасників імперських воєн, полягала в організації для них притулків. Допомога надавалася переважно матеріальна або індивідуально-медична, коли спеціальним розпорядженням для знатних людей призначався спеціально виділений лікар.

Але створення Петром І величезної на той час регулярної армії і ведення ним безперервних загарбницьких воєн* (до них масово і першочергово залучалося українське козацтво) різко збільшило кількість інвалідів, у тому числі і з важкими формами інвалідності, та вимагало нових форм допомоги їм. Рішення було знайдено типове для царя-реформатора - використовувати монастирі для опікування офіцерами та солдатами, що не мали власної домівки, постригши їх у ченці (Указ 1722 р.). Для того, щоб закріпити за військовими-інвалідами вакансії ченців, цар заборонив спеціальним указом (1723 р.) постригати у ченці чоловіків інших станів. Хлібне та грошове забезпечення здійснювалося теж з монастирських доходів, диференційовано, залежно від чину вояка (наприклад, полковнику 1712 р. виплачували 892,73 крб./рік, а рядовому.- 20,38).

Катерина II звільнила монастирі від утримання воєнних інвалідів, але з церковних і монастирських доходів вилучає 125 тис. крб. на утримання інвалідів війни, їхніх жінок і дітей, заснувала інвалідні будинки в Москві та Санкт-Петербурзі. Мережу цих будинків було розширено за правління Олександра І.

У 1814 р. були утворені Патріотичне товариство, одним із завдань якого була опіка хворих та поранених вояків, і спеціальний Комітет, котрий займався опікою поранених генералів, офіцерів та їхніх родин. Якщо вони були спроможні нести цивільну службу, їм надавалися більш-менш високі посади на державній службі (поліцмейстерів, городничих, справників тощо). Призначені на посаду не позбавлялися пенсії. Покаліченим щтаб-офіцерам і обер-офіцерам дозволялося видавати безкоштовно ліки в аптеках. Нижнім чинам "до скону" виплачувався оклад, який вони отримували в своїх полках (у мирний час). Отже, держава шукає нові форми допомоги та підтримки на основі законодавчої регламентації, а не за рахунок руйнування монастирської системи опіки (як це робив Петро І).

У цей же час робляться спроби використовувати працю опікуваних воєнних інвалідів - шляхом створення інвалідних рот (1796 р.). У них зберігався військовий регламент, а інвалідів використовували на посильних для них роботах.

* Підраховано, що за 36 років правління Петра І Росія мала лише 14 мирних місяців. 26


Проте ефективність "військових трудових формувань" такого типу не підтвердилася і 1823 р. їх розформували.

Зміни стосувалися опікування не лише воєнних інвалідів. Ще за правління Петра І організуються перші будинки для душевнохворих. У період правління Катерини II вони вже стали обов'язковим елементом системи опіки в губерніях (тим самим відбувається руйнація найдавнішого православного інституту юродивих). На початку XIX ст. покладено початок опікуванню сліпими та глухонімими.

У 1806 р. Олександр І запросив до Санкт-Петербурга французького вченого, автора методики навчання сліпих В. Гаюі, який заснував тут цього ж року перший заклад для сліпих. У 1846 р. в Москві була відкрита перша богодільня для незрячих жінок. Опікуватися глухонімими теж почали з 1806 р. (раніше з ініціативи групи доброчинців робота провадилася приватно). Тільки наприкінці XIX ст. ця діяльність набуває системності і оформлюється у певний напрямок суспільної опіки.

Цілеспрямована діяльність на захист і підтримку дітей почалася за Петра І. Він видає серію указів стосовно дитиновбивства незаконнонароджених. Укази 1712 р. та 1715 р. були спрямовані нате, щоб захистити дитину і дати їй не лише право на життя, а й на прожиток (рос. "пропитание") / виховання. Останній указ передбачав певні засоби фінансування не тільки на дитину, а й на її вихователя: "приставленньїм на год денег по три рубли да хлеба по полуосьмине на месяц, а младенцам на день по три деньги".

Активізація опіки дітей намітилася за правління Катерини II. До питання інфантициду в російському законодавстві знову повертаються у XIX ст. (зводи законів 1813 р. і 1845 р.). Тепер винуватці у вчиненому вже не підлягають смертній карі, а присуджуються лише до різних термінів каторжних робіт.

Соціального контролю і суспільної опіки вимагали проблеми такої соціальної хвороби, як проституція. У 20-і роки XVIII ст. з'являються перші будинки розпусти у Петербурзі. Окрім того, існували зводницькі квартири, процвітала індивідуальна проституція. Як наслідок, з'являється величезна кількість байстрят, зростає рівень дитиновбивств, масовою хворобою стає сифіліс. Перші кроки щодо контролю за цим явищем зроблено, як не дивно (враховуючи її моральне обличчя), за правління Катерини II. Домовласникам заборонено віддавати приміщення під "промисел розпусти", порушників штрафували і саджали до гамівних будинків. Прийнято рішення: хворих на венеричні хвороби лікувати безкоштовно. Під час правління Павла І і Олександра І повії піддавалися жорстоким гонінням, їх висилали до Іркутська, на фабрики.

Так поступово складалися нові інститути, форми допомоги та підтримки нужденних. Росія прагне перейняти європейський досвід побудови системи опіки різних категорій знедолених, формування нових інститутів опіки здійснюється за рахунок руйнування колишніх парафіяльної і монастирської систем допомоги.



Читайте також:

  1. II. Основні закономірності ходу і розгалуження судин великого і малого кіл кровообігу
  2. Адвокатура в Україні: основні завдання і функції
  3. Амортизація основних засобів, основні методи амортизації
  4. Антропогенез – процес виділення людини з тваринного святу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.
  5. Антропогенез – процес виділення людини з тваринного святу, олюднення мавпи під впливом суспільної практики.
  6. Артеріальний пульс, основні параметри
  7. Банківська система та її основні функції
  8. Біржові товари і основні види товарних бірж. Принципи товарних бірж.
  9. Будова й основні елементи машини
  10. Будова оптоволокна та основні фізичні явища в оптоволокні.
  11. Бюджетування (основні поняття, механізм).
  12. Валютний ринок, основи його функціонування. Основні види валютних операцій




Переглядів: 841

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Приватна доброчинність | Вплив російських реформ 60- 70-их років XIX ст. на розвиток державної і суспільної опіки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.016 сек.