Вплив російських реформ 60- 70-их років XIX ст. на розвиток державної і суспільної опіки

Тема V(лекція 5). ДЕРЖАВНИЙ І ПРИВАТНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ У РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ З ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XIX ст. ПО 1917 р.

Після офіційного скасування кріпацтва (1861 р.) в Росії відбувається реорганізація адміністративної системи і державного управління. У зв'язку з цим змінюється й управління соціальним захистом населення. Функції нагляду за суспільною опікою залишаються за Міністерством внутрішніх справ, хоч у більшості губерній його здійснювали земські та міські установи, що стали правонаступниками приказів суспільної опіки на місцях. Але в деяких губерніях, де ще не було земських установ, продовжували функціонувати прикази. Державна фінансова підтримка (на кінець XIX ст.) закладів опіки вперше набуває систематичного і регулярного характеру.

Виявляються нові категорії непрацездатних осіб суспільної опіки: незаконнонароджені немовлята і підкидьки, особи, що потребують загального і амбулаторного лікування, прокажені, хронічні хворі, божевільні, безробітні, сім'ї солдатів, призваних на дійсну службу. А згідно з Лікарським статутом суспільна опіка мала стосуватися породіль, тимчасово безпритульних неповнолітніх, осіб, покусаних скаженими тваринами, алкоголіків. Але коло клієнтів суспільної допомоги залежно від місцевих умов могло звужуватися або розширюватися, бо єдиної думки з цього приводу в суспільстві не було. Так, Калузьке губернське земство, крім установлених груп клієнтів, вважало за необхідне опікуватися дітьми арештантів і засланих, дітьми епілептиків, особами, що відбули термін покарання, волоцюгами. А Київське та Смоленське губернські земства були проти обов'язкового опікування.

Підхід, що склався як у практиці, так і в законодавстві, викликав необхідність роз'яснень Урядуючого Сенату стосовно бідних: "...опіка бідних має вважатися не обов'язком, а правом земських та міських установ". Такий підхід призвів до того, що земські установи 1906 р. із 132,761 млн. крб. свого бюджету витратили на суспільну опіку лише 7,055 млн. крб., волосні і селянські установи -1,392 млн. крб. із загальної суми 78,487 млн. крб., а в міських установах половина російських міст витратила не більше ніж 300 крб.

Як уже зазначено вище, в пореформений період у губерніях склалася подвійна система управління суспільною опікою - через прикази суспільної опіки (стара форма) і через земські установи (нова форма). Порівнюючи приказну і земську системи опіки, можна відзначити, що останні були мобільніші і мали розгалужену мережу послуг, отже, були прогресивніші. У 90-ті роки XIX ст. земська система у 1,5 раза перевершувала всю приказну дореформену систему в усіх 55 губерніях за кількістю установ. Крім того, вона надавала і ширшу систему допомоги, що включала нові форми опіки.

Певної системи у роботі не існувало, але можна зазначити принаймні певні тенденції на прикладі опіки байстрят і підкидьків. У багатьох губерніях патронаж таких дітей здійснювали земські лікарі, вчителі і священики разом з поліцією. Форми опіки могли бути різні. Так, у Київському земстві було створено шість видів патронажу: годування немовлят вдома матір'ю; віддавання немовлят на вигодовування; виховання; навчання майстерності; утримання в сім'ї школярів; віддавання в услуговування на умовах сімейної опіки. Поширенішою формою було опікування за рахунок благодійних товариств.

Бездоглядність дітей, що мали батьків, але які через виробничі чи інші обставини змушені залишати їх вдома самих, покликали до життя такі форми опіки, як "безкоштовні колискові" (рос. - кольїбельни), "денні сховища", ясла. Для дітей шкільного віку відкривалися ремісничі класи, для дітей-правопорушників -землеробські колонії та ремісничо-виправні притулки.

Земські установи здійснювали диференційований підхід до проблем нужденних. Тут існували не тільки особливі форми опіки в богодільнях, а й при розподілі допомоги. Створювалися спеціальні фонди окремо для ремісників, "старезних і хворих", "бідних жінок", "вчителів та вчительок".

Земства започаткували важливу роботу з профілактики зубожіння. З цією метою було створено позичково-благодійницькі фонди, емеритальні* каси. Кошти перших використовувалися для підтримки переселенців, на ремонт і будівництво квартир, будинків, на оплату податків тим, хто мав велику заборгованість з них. Емеритальні каси виплачували пенсії земським службовцям (що було особливо важливим для сільських вчителів), а в разі смерті службовця - надавали матеріальну допомогу його родині, дітям.

Крім цього, земські установи видавали одноразову допомогу до різних свят (Різдво, Великдень), вносили плату за навчання дітей у гімназіях. Наприклад, земство Катеринославської губернії в один з років виділило на такі пожертвування 11085 крб., у Смоленській губернії видавали позички на продовольство по 100 і більше крб. на повіт, бідним за малу плату або безкоштовно надавалася можливість користуватися лікарнями. Від держави на той час грошову допомогу отримували лише вислані на поселення і політичні засланці (в Іркутській та Єнісейській губерніях).

Займалися земства і громадськими роботами, у проведенні яких можна виділити два етапи:

а) перше десятиліття по скасуванні кріпацтва;

б) з початку XX ст.

Земські громадські роботи першого етапу пов'язані з будівництвом залізниці 1868 р., а також з іригацією полів і лісонасадженнями (особливо у неврожайний 1873 р.)- Але уряд недовірливо ставився до такого роду діяльності, тому вона обмежувалася. Повертаються земства до громадських робіт після 1900 р. коли за новим законодавством на них покладено відповідальність за поліпшення економічного стану місцевих жителів. Це приводить до того, що трудова допомога стає частиною земської "соціальної діяльності". її планують і на неї виділяють з місцевих джерел певні кошти, які швидко збільшуються. Якщо 1905 - 1906 рр. земствами і містами було виділено на громадські роботи 2 120 622 крб., то 1906 - 1907 рр. уже 6 202 750 крб.

Проте в цілому фінансування суспільної опіки навіть і земствами в губерніях було незначимі. Наприклад, 1901 р. у 34 губерніях було надано допомогу нужденним у розмірі 3 288 635 крб.. а потрібно було за розрахунками понад 67 млн. крб., тобто у 20 разів більше Серед земських джерел фінансування суспільної опіки головним було оподаткування нерухомого майна, у 1906 р. воно становило 71,9 % від усіх доходів, решта доходів - нарахування і стягнення, судові збори, капітали особливого призначення.

У 1917 р. в складі Тимчасового уряду Росії було створено Міністерство державної опіки, здійснилася ідея багатьох поколінь населення Російської імперії

* Від "емеритура" - грошова допомога, спеціальна пенсія відставним державним службовцям. Кошти емеритальних кас складалися з обов'язкових відрахувань від їхньої платні.

про державне регулювання проблем соціальної сфери. Особлива нарада при Міністерстві виділила такі основні напрямки поточної роботи Міністерства: тимчасове законодавство суспільної опіки; спеціальний податок на опіку; місцеві органи самоврядування; організація особливого відомства, яке б взяло на себе функції ліквідованих відомств імператриці Марії Федорівни, . Олександри Федорівни та інших.

Особлива нарада визначила об'єкти обов'язкової опіки в Росії. До них належали особи, що знаходяться у стані крайньої нужди і неспроможні власними силами, за допомогою родичів або з інших джерел підтримувати своє існування, а саме:

- діти різних категорій, що перебувають у безпомічному стані;

- каліки і старезні, непрацездатні;

- хронічні хворі.

Щоправда, новий державний орган управління не виявив якихось принципово нових підходів у царині суспільної опіки, не встиг себе позитивно зарекомендувати за кілька місяців свого існування до жовтневого (1917 р.) перевороту в Росії.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні напрямки суспільної опіки	\|	Міська система допомоги

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.044 сек.