Міська система допомоги

ЗО

Сільська і волосна* опіка

Тогочасна Російська імперія (включаючи Україну) - країна переважно селянська, тому сільська та волосна опіка відігравали суттєву роль у справі суспільної опіки. Проте законодавство закріпило за ними по суті архаїчні способи допомоги. Старезні, каліки, ті, хто не міг собі здобувати засоби для існування власною працею, опікувалися родичами, а якщо їх не було, - селянською громадою. Сільському начальству - старостам і волосним старшинам" згідно зі ст. 698 і 699 Статуту суспільної опіки належало здійснювати нагляд за закладами суспільної опіки, якщо вони були, а також за тим, щоб члени сільських громад не займалися жебрацтвом через свою ледачість.

У практиці селянської опіки переважали наступні види суспільної допомоги. Найпоширеніший - почергове годування нужденних по хатах. Сільські сходи (збори) приймали рішення про надання неімущим хлібної допомоги із сільських крамниць. Існувала і грошова допомога. Вона була порівняно невеликою (2-5 крб./місяць). Доволі поширеною залишалася і така архаїчна форма суспільної опіки, як милостиня. Спеціальних закладів соціальної допомоги у сільській місцевості було обмаль через мізерність наявних коштів. До того ж старезні та убогі воліли жебрати, ніж позбавлятися волі, мешкаючи у закритих закладах.

Стосовно опікування дітьми справа була організована ліпше: створювалися ясла-притулки, щоб діти не відвертали увагу батьків у напружені періоди року. Таким закладам надавалася допомога і окремими доброчинцями, і громадою у вигляді харчів, дров, транспортних послуг, інколи виділялися певні грошові суми.

Крім зазначеного, сільські громади надавали допомогу нужденним через звільнення їх від якихось платежів, розподіляючи їх на членів громади, допомагаючи на польових роботах,

' Волость - адміністративно-територіальна одиниця Росії. З 1861 р. - одиниця станового

селянського управління.

" Виборна посадова особа сільського управління в Росії.

Вона набуває у пореформений період нових рис. Звільнене від кріпацтва селянство, не отримавши достатніх для існування земельних наділів, подається у пошуках роботи до міст. Зростає кількість міст, а також їх населення (особливо промислових центрів). Наприклад, населення Києва і Риги збільшилося у вісім разів. Урбанізація супроводжувалася загостренням соціальних проблем у містах - зростанням безробіття, плати за житло, а також збільшенням проявів різних форм соціальної патології: професійного жебрацтва, проституції, дитячої безпритульності.

Міські фінанси як головне джерело фінансування програм суспільної опіки мали міцнішу основу, ніж земські, але й вони не були достатніми. Оподаткування нерухомості (головне джерело міського бюджету), особливо в найбільших містах (Москва, Санкт-Петербург, Київ, Рига) велося недостатньо -оцінка нерухомого майна у деяких випадках занижувалася на 530%. Але навіть і за таких умов міські установи суспільної опіки були досить розгалуженою мережею суспільної допомоги та підтримки. Це можна показати хоч би на прикладі діяльності Московського міського опікунства бідних. Воно ставило перед собою такі завдання: попередження бідності, опікування бідними, соціальний захист дітей і дорослих. Напрямки надання допомоги нужденним передбачалися такі:

- правова та медична допомога;

- відкриття санаторіїв;

- відкриття бюро пошуків роботи;

- трудова допомога (організація робіт, артілей, майстерень, забезпечення
необхідним інструментом);

- сприяння фаховому навчанню;

- відкриття бібліотек, проведення читань;

- відкриття опікунських крамниць і товариств;

- турботи про звільнення нужденних від різних грошових платежів і
витрат (за навчання, за лікування у лікарнях тощо);

- сприяння і допомога всіляким організаціям, задіяним у цій же царині;

- збирання та аналіз статистичних даних і спеціальні дослідження з метою
поліпшення організації боротьби з бідністю;

- спостереження, вивчення і піклування про поліпшення санітарних умов.
Єдиної схеми суспільної опіки в містах не існувало, проте можна виділити

певні загальні риси опіки городян: роздавання грошової допомоги, оплата лікування, діяльність щодо локалізації проблем соціальної патології, опікування

ДІТЬМИ.

Слід зазначити, що різного роду почини в царині соціальної опіки, які виникали в окремих містах, дуже швидко поширювалися в інших містах* імперії. Ініціатива виходила знизу, а пізніше закріплювалася у вигляді ухвал та указів Міністерства внутрішніх справ і Міністерства фінансів. Характерною щодо цього була ініціатива створення будинків працелюбності, що виникла у Кронштадті. Пов'язана вона з іменем отця Іоанна Кронштадтського. З метою ліквідації наслідків безробіття він висунув програму створення таких будинків. Вони охоплювали різні сфери діяльності - від надання роботи нужденним до створення навколо такого закладу мережі різних інститутів опіки (сирітських будинків, їдалень, притулків, дешевих квартир).

.31

У період з 1881 р. по 1888 р. було засновано 129 будинків працелюбності у великих промислових містах (у тому числі в Харкові), опікою в них було охоплено 2013 осіб, заробітної плати виплачено 36 445 крб.

Формування міських структур опіки відбувалося і шляхом об'єднання навколо державних і приватних програм з локалізації тих чи інших негативних явищ. Особливо гострою вважалася проблема професійного жебрацтва. Згідно з першим Всеросійським переписом населення 1897 р. жебраків в імперії нараховувалося близько 500 тис. осіб. У зв'язку з цим у Москві (1893 р.) і в Петербурзі (1904 р.) було створено Комітети опікування жебраками.

Характерною була щодо цього діяльність опікунств над бідними. Перші такі опікунства з'являються у Москві (1903 р.) та Петербурзі (1908 р.). Вони відкривали їдальні та польові кухні, де продавалися дешеві обіди (від 4 до 11 коп.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Вплив російських реформ 60- 70-их років XIX ст. на розвиток державної і суспільної опіки	\|	Церкобно-парафіяльпа і приватна опіка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.018 сек.