• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Фіксуючі апарати

Іммобілізацію та лікування при переломах щелеп, відламки яких легко зіставляються (репонуються), проводять з допомогою шин індивідуального виготов­лення.

Мал..17. дротяні назубні шини Тігерштедта: а - гладенька шина-скоба; б - з розпірковим вигином; в - з зачіпними гачками; г - з похилою площиною; д - з опорними петлями; є – між щелепна гумова тяга.

Шини дротяні індивідуального виготовлення (без лабораторного) із алюмінієвого дроту, діаметр якого 1,5—2 мм, запропонував у 1916 р. С. С. Тігерштедт. Розрізняють 5 основних видів цих шин. (мал. 17).

1. Г л а д е н ь к а шина-скоба (мал. 17, а) з гачком на крайньому зубі чи шипом, який заходить в останній міжзубний проміжок над сосочком ясен. Однощелепна шина застосовується при переломі без зміщення чи після зіставлення відламків щелепи. Кі­нець відтинка алюмінієвого дроту, довжина якого 18— 20 см, діаметр 2 мм, згинають у вигляді гачка, який охоплює крайній зуб, чи обпилюють у вигляді трикут­ного шина, загинають під прямим кутом і заводять йо­го в останній міжзубний проміжок над сосочком ясен. Пальцями вигинають шину за формою зубного ряду, добиваючись прилягання шини до вестибулярної по­верхні кожного зуба хоча б в одній точці. Виготовлення шини закінчують вигинанням гачка або шипа з друго­го боку зубного ряду. Закріплюють шину бронзоалюмі-нієвою лігатурою (дротом), діаметр якої 0,4—0,5 мм; один кінець лігатури завдовжки 7—8 см проводять під шиною над міжзубним сосочком ясен у порожнину ро­та, охоплюють шийку зуба і виводять через міжзуб­ний проміжок у переддвер'я над шиною. Кінці ліга­тури складають і закручують за ходом годинникової стрілки, надлишок лігатури зрізають, а кінець, що за­лишився (завдовжки 4—5 мм), загинають під чи над шиною (в бік жувальної поверхні зубів).

Спочатку можна провести лігатури між усіма зубами і вестибулярні кінці кожної із них відігнути один доверху, другий донизу, а потім укласти вигнуту шину на зубний ряд і закріпити її скрученими лігатурними кінцями.

2. Ш и н а з р о з п і р к о в и м в и г и н о м (мал.17, б) однощелепна; застосовується при переломах ще­лепи на ділянці дефекту зубного ряду без зміщення •відламків чи після пальцьової їх репозиції. Відрізня­ється від гладенької шини-скоби обхватом вільних по­верхонь зубів, що обмежують дефект, з розміщенням частини шини на ділянці дефекту над ротовою поверх­
нею альвеолярної дуги. Для виготовлення шини бе­руть відтинок дроту завдовжки 25—28 см.

3. Ш и н а з з а ч і п н и м и г а ч к а м и (петлями) (мал. 17, в) двощелепна з міжщелепною фікса­цією чи тягою. Застосовується при переломах із зміщенням відламків щелепи і неможливістю їх зви­
чайного репонування (зіставлення). На відтинку алю­мінієвого дроту діаметром 2 мм, завдовжки 20—25 см вигинають зачіпні гачки (петлі). Затискують, відсту­пивши на 1,5—2 см з одного кінця, дріт в крампонних щипцях, загинають його доверху під прямим кутом, переводять кінці щипців на зігнуту частину дроту і загинають її донизу під кутом 180°. Петлю розміщують
в заглиблення крампонних щипців (призначених для відкушування дроту) і зближують щипці, тісно притис­куючи боки петлі один до одного і відгинаючи довгий кінець дроту, паралельно короткому, в протилежний бік. Так само вигинають наступну петлю на відстані 12—15 мм. Всі петлі (гачки) повинні розміщуватись в одній площині.

Для виготовлення петель існують спеціальні щипці й апарати (Певзнера, Тіссенбаума, Гейкіна).

4. Ш и н а з п о х и л о ю п л о щ и н о ю (мал.17, г) однощелепна; застосовується при переломах нижньої щелепи з дефектом для відведення відламка (запобігання зміщенню його в бік рота). Із відтинка Дроту завдовжки 20—25 см вигинають гладеньку ши­ну, а на ділянці бокових зубів (премоляри, моляри) /на протилежному від перелому боці — похилу площину із трьох вертикальних петель, що стоять рядом і •Висота яких дорівнює подвійній висоті коронок зубів. Верх петель злегенька відгинають в бік переддвер'я рота (назовні). Фіксують шину лігатурами до зубів. При зіставленні зубних рядів петлі ковзають по щічних поверхнях верхніх бокових зубів, утримуючи відламок від зміщення.

5. Ш и н а з о п о р н и м и п е т л я м и (мал. 17, д) на верхню щелепу для утримання тампонів, шмат­ків м'яких тканин піднебіння при пошкодженнях (опе­раціях) на твердому піднебінні. Вигинають із відріз­ка алюмінієвого дроту завдовжки 25—ЗО см по підне­бінній поверхні верхнього зубного ряду гладеньку ши­ну, а в напрямку до серединної лінії піднебіння — по три підтримуючі петлі на кожному боці зубного ряду паралельно кривизні піднебінного склепіння. Фіксують шину дротяними лігатурами до зубів.

За формою зубної дуги дротяну заготовку з петля­ми вигинають аналогічно вигинанню гладенької шини-скоби так, щоб петлі розміщувались під кутом не біль­ше 35—40° до поверхні зубного ряду (мал. 18, а).

А. Е. Рауер запропонував зачіпні петлі вигинати перпендикулярно до осі зубів, але їх вершини з допо­могою щипців (лещат) і молотка загинати на 90° в бік ясен (мал. 18, б). Виготовивши і закріпивши шини лі­гатурами на обох зубних рядах, накладають міжще-лепну тягу (фіксують), надягнувши на зачіпні петлі гумові кільця (див. мал. 17, е).

Мал. 18. Способи вигинання зачіпних петель: а — звичайних; б — за А. С. Рауером.

Вигинати шину із дроту можна одночасно з виго­товленням зачіпних гачків (мал. 19). Для невеликого укорочення чи подовження шини один або два вигну­тих зачіпних гачків не стискають, а залишають у вигляді Л-подібних виступів і додатково вигинають ще два круглих зачіпних гачки, перегнувши дріт на 360°. Укорочення шини, фіксованої до зубів, досягають стис­ненням Л-подібних гачків (мал. 19, б), а подовжен­ня — стисненням додаткових петель.

Міжщелепну фіксацію при переломах нижньої ще­лепи виконують накладенням гладеньких дротяних шин на зубні ряди, а самі шини фіксують міжщелепною тягою, застосовуючи гумові кільця, гачки для них і поліамідну нитку, за П. І. Попудренком (мал. 20, а) чи П. 3. Аржанцевим (мал. 20, б).

Шина Ентеліса (мал. 21) однощелепна; застосову­ється при переломах нижньої щелепи з дефектом її. Два відтинки дроту завдовжки 15 см скручують разом відповідно до розміру дефекту в зубному ряду. Чотири вільні кінці дроту вигинають за формою зубних рядів відламків із щічного і язикового боків. Фіксують шину лігатурами до зубів. Ця шина більш жорстка і надій­ніша, ніж шина з розпірковим вигином Тігерштендта (див. мал. 17, б).

Дротяна шина Збаржа (мал. 22) од­нощелепна; застосовується при перело­мах верхньої щелепи. Перший варіант виготовлення шин й (мал. 22, а). На від­тинку дроту із алюмінію завдовжки 80—90 см загина­ють обидва його кінці по 20—25 см назустріч один од­ному. Скручують один відросток (кінець) за ходом годинникової стрілки, другий — проти до досягнення розміру середньої частини дроту, який дорівнює роз­міру кривизни зубного ряду між першими премолярами.

Мал. 19. Зачіпний гачок;

а — звичайний; б — Л-подібний для вкорочення шини; в - круглий для подовження шини.

З цієї частини дроту і кінців, що залишились не скрученими, вигинають гладеньку шину-скобу, а з двох скручених відростків — позаротові стержні, які йдуть паралельно щічній поверхні обличчя від кутів рота до зовнішніх слухових ходів. Шину закріплюють на зу­бах верхньої щелепи дротяними лігатурами, а позаро­тові стержні — з допомогою дро­тяних стержнів, що з'єднують з гіпсовою головною пов'язкою або просто головною пов'язкою (мал. 22, г).

Мал. 20. Фіксація 'гладеньких шин при переломах нижньої Щелепи міжщелепною тягою:

а — гачками з гумовими кільцями (за П. І. Попудренком); б —поліа­мідною ниткою (за П. 3. Аржанцевим).

Другий варіант виго­товлення шини (мал. 22, б). На відтинку алюмінієвого дроту завдовжки 80—90 см згинають два виступи із вдвоє складеного дроту з проміжком між ними, який дорівнює відстані між кли- ками для середньої частини назубної шини.

Мал. 21. Однощелепна шина Ентсліса з розпіркою.

Мал. 22. Дротяна шина Збаржа:

а, б — варіанти виготовлення; в — заготовка шини; г — закріплення шини з'єднуючими стержнями

З боків виступів залишають два кінці дроту для вигинан­ня бокових частин назубної шини. Із виступів, скручуючи їх, готують позаротові стержні і закінчують виготовлення шини (мал. 22, в).

Шини дротяні з нержавіючого стального дроту діа­метром 1,3—1,5 мм запропонувала 3. Н. Померанцева-Урбанська. Вони не піддаються вторинній деформації, техніка вигинання подібна до тієї, що й з алюмінієвого дроту.

У лікуванні при переломах нижньої щелепи крім правильного зіставлення і фіксації відламків необхід­ну забезпечити їх щільне прилягання (компресію) один до одного на місці перелому. Цього намагаються досягти, впроваджуючи регулюючі (Л-подібні і круг­лі), гачки (див. мал. 19, б, в) у шинуючу дротяну дугу. Реальна можливість іммобілізації з забезпеченням компресії відламків назубною шиною з'явилась з ви­користанням сплавів з ефектом пам'яті форми. Назубнашина на кільцях чи коронках із дроту, що має термомеханічну пам'ять, дозволяє не тільки закріп­лювати відламки, а й постійно підтримувати тиск (ком­пресію) між кінцями відламків.

Шини пластмасові з швидкотвердіючої пластмаси нелабораторного виготовлення. М. Р. Марей (1958) (мал. 23, а) запропонував виготовляти пластмасові шини з фіксацією кожного зуба поліамідною ниткою діаметром 0,3—0,4 мм чи дротяною лігатурою з установ­ленням пластмасових штифтів (завдовжки 5—6 мм) для міжщелепного витягання. Замішану пластмасу че­рез шприц і спеціальну канюлю рівним шаром нано­сять на нитки і зав'язки лігатурного дроту. Пізніше (1960) цей спосіб удосконалив П. М. Єгоров з співавт., який запропонував виготовляти після зв'язування зу­бів каркас (жолобок) із свинцевої або алюмінієвої фольги (пластинки) (мал. 23, б) завтовшки 0,1— 0,3 мм, вигинаючи його по дротяній дузі (діаметр дро­ту 4 мм) відповідно до форми дуги зубного ряду. Вну­трішню поверхню жолоба-форми змащують вазеліном, заповнюють пластмасовим тістом і притискають до вестибулярної поверхні зубного ряду так, щоб завитки лігатури (бусинки) повністю занурились у пластмасу. Після полімеризації (затвердіння) пластмаси форму-жолоб вилучають.

Мал. 23. Шини з швидкотвердіючої пластмаси:

а-поліамідні лігатури на зубах; б —жолобок із алюмінієвої або свинцевої пластинки; в — гладенька шина; г — шина з зачіпними відростками.

Ш и н а Р. М. Ф р і г о ф а — однощелепна назубна пластмасова капа із швидкотвердіючої пластмаси; застосовують в основному при серединних (централь­них) переломах нижньої щелепи, відламки якої під­лягають виправленню при наявності на них зубів. Піс­ля репозиції відламків зв'язують між собою чотири зуби, що стоять біля лінії перелому (по два зуби з кож­ного боку), двома зустрічними лігатурами збронзо-алюмінієвого дроту. Тісту з швидкотвердіючої пласт­маси надають форму валика діаметром 1—1,2 см, зав­довжки 4—5 см. Валик накладають на жувальну по­верхню зубів, що зв'язані між собою і стоять рядом (на відстані 2—3 см по обидва боки від лінії перело­му), притискують до зубів і формують пальцями язи­кову та губну його поверхні. Пластмасою старанно повністю покривають дротяний каркас, але не дово­дять її до слизової оболонки ясен. Пропонують хворо­му зімкнути зуби і притримувати їх до полімеризації пластмаси. Потім лишок пластмаси зшліфовують, по­верхню полірують.

Шини, виготовлені в зуботехнічній лабораторії. П а яна стержньова (балочна) шина Лімберга (мал. 24) застосовується для лікування при переломах щелеп знизькими (короткими) зубами, не­достатньою їх кількістю, рухливістю зубів. На два зу­би кожного відламка виготовляють коронки і припа­совують їх. Потім знімають зліпок з усього зубного ряду, чи окремо з кожного відлам­ка і вкладають в нього корон­ки. В останньому випадку від­литі моделі відламків підганя­ють одну до одної, складають і гіпсують в одну модель за прикусом з протилежним зуб­ним рядом-антагоністом. Із не­ржавіючого стального дроту діаметром 1,2—1,5 мм, злегка розплющивши його, вигинають дуги-стержні (балки), які прилягають з вестибулярного боку до зубів і коро­нок. Дуги-стержні припаюють до коронок, відбілюють, обробляють і полірують шину. Фіксують коронки на зу­бах цементом. При необхідності коронки в цій шині замінюють кільцями або перетворюють в кільця ко­ронки, спилюючи їх жувальну поверхню.

Коли застосовують міжщелепне витягання, то до стержнів припаюють дротяні зачіпки-відростки — стер­женці завдовжки 3—4 мм, а нижню шину виготовля­ють з двох частин відповідно до відламків. Після репозиції відламків знімають зліпок з нижньої щелепи разом з шинами, відливають модель і спаюють обидві частини шини, роблячи її однощелепною. Інколи до щічної поверхні коронок (кілець) додатково припаю­ють прямокутні або овальні гільзи-трубки для позаротових важелів (при лікуванні з приводу переломів щелеп).

Суцільнолиті шини використовують при переломах нижньої щелепи без зміщення відламків або незначній їх репозиції в межах зубного ряду, коли зуби на від­ламках розміщені паралельно (без нахилу). При похи­лених зубах застосовують розбірні суцільнолиті шини. По зліпках відливають гіпсову модель верхньої та нижньої щелеп, останню вимірюють у паралелометрі, креслять конструкцію майбутньої шини. Потім модель нижньої щелепи дублюють і на отриманій вогнетрив­кій моделі із воску моделюють шаблон майбутньої шини з перемичками, оклюзійними накладками за прийнятою технологією. Воскову композицію шини за­мінюють металевою (нержавіюча сталь, хромокобальтовий сплав — КХС), обробляють, полірують. Ці шини знімні, тому можлива їх додаткова фіксація цемен­там, спеціальним клеєм.

Мал. 25. Багатоланкова суцільнолита шина з лицьови­ми дугами.

При переломах верхньої щелепи хорошого лікуваль­ного ефекту досягають з допомогою с у ц і л ь н о л и т и х хромокобальтових лабораторних шин з лицьовими дугами (мал. 25). Шину моделюють на вогнетривкій моделі після паралелометрії і дублювання за методикою виготовлення шин-протезів при лікуванні з приводу пародонтозу. Основну частину шини розміщують на ділянці опорної зони ко­ронок зубів між екватором і поверхнею змикання, а на фіксуючій (утримуючій) частині створюють 2—-4 спрощені кламери для фіксації шини на зубах без ли­цьових дуг при її примірці. В бокових відділах шини моделюють по 2—3 ретенційні петлі з кожного боку для прикріплення лицьових дуг. В міжзубних проміж­ках, на ділянках жувальних поверхонь зубів, які ,не мають щільного контакту з антагоністами, моделюють оклюзійні накладки для передачі вертикальної сили, що утримує щелепу і запобігає зміщенню шини. Позаротові, або лицьові, дуги вигинають з нержавіючого стального дроту діаметром 2—4 мм; іноді для їх виго­товлення застосовують шпиці, які використовуються в травматології.

Дуги (внутрі- та позаротові стержні) вигинають відповідно до випуклості бокових ділянок зубної ду­ги для з'єднання їх з шиною біля премолярів і молярів з допомогою петель. Біля ікол дугу перегинають, виводять із рота і направляють назад паралельно по­верхні щоки в одній площині з шиною.

Для фіксації пов'язок (гумових тяг), що з'єднують дугу з ортопедичною шапочкою, на дузі готують заче­пи. Для цього у відповідних місцях намотують на дугу тонкий мідний дріт (10—12 витків) і закріплюють йо­го» припоєм. На дузі створюються гладенькі кульовидні потовщення, які добре фіксують тяги (див. мал. 25).

При виготовленні хромокобальтових суцільнолитих шин можуть використовуватись стандартні лицьові дуги промислового виготовлення, що застосовуються в ортопедії (див. мал. 42).

Для лікування з приводу переломів нижньої щеле­пи у дітей до трьохрічного віку знімають зліпки з верх­ньої і нижньої щелеп, відливають моделі. Нижню мо­дель розрізають по лінії перелому, складають її части­ни за прикусом з моделлю верхньої щелепи і гіпсують в оклюдаторі. Розводять моделі в оклюдаторі на 5— б мм, між жувальними поверхнями їх розміщують ро­зігрітий восковий прикусний валик, потім трохи зми­кають моделі і отримують відбиток верхніх зубів. Із воску на нижній зубний ряд моделюють капу, яка пов­ністю покриває нижні зуби.

Воскову композицію капи замінюють на пластма­сову. Капу надівають потерпілому на 4—б тижнів ра­зом з підборідною пращею. Фіксують капу на зубах швидкотвердіючою пластмасою (цементом).

Металеві штамповані капи застосовують при необ­хідності жорсткої фіксації відламків на довгочасний період (множинні переломи), переломах нижньої ще­лепи з її дефектом. За зліпком, отриманим від лікаря, відливають гіпсову модель, звільняють її від зліпка і підготовляють так, щоб вона була ширшою в основі (підошві) і не мала стримуючих виступів. Після замо­чування її в воді наливають в широке кільце заміша­ний гіпс і опускають в нього модель зубами донизу. Після кристалізації гіпсу форму виймають із кільця, розколюють її і виймають модель. Складають форму в її кільце і заливають легкоплавким металом, отримуючи штамп. Штамп покривають кіптявою чи тальком і відливають в металевому кільці (кюветі) контр-штамп із легкоплавкого металу. Рознімають штамп і контрштамп. Із листової нержавіючої сталі завтовшки 0,2— 0,25 мм вирізають потрібного розміру і форми пластинку, попередньо вигинають і формують заготовку капи, а потім штампують її, припасовують та полірують. На зубах капу фіксують цементом.

Капу можна штампувати також з окремих ланок на 3—5 зубів з наступним паянням ланок в одну капу.

Далі до готової капи для більшої жорсткості її з од­ного боку (частіше ротово­го) припаюють дротяну ду­гу із трохи розплющеного дроту з нержавіючої сталі діаметром 0,8—1,2 мм.

Капи виготовляють та­кож литтям, попередньо мо­делюючи їх ланки з воску на моделях, а потім відли­ваючи в металі та спаюючи в суцільну капу.

К а п и з в а ж е л я м и – ш т а н г а м и К у р л я н д­ с ь к о г о (мал. 26) застосо­вують при переломах ниж­ньої щелепи з її дефектом.

Етапи виготовлення: знімання зліпків, відливка моделей (робочої, до­поміжної), виготовлення штампованих кап на зуби відламків, припасовка в роті і зняття зліпка, розмі­щення в зліпок кап і відливка моделі. Якщо потріб­но (зміщення відламків), то розпилюють робочу мо­дель на місці перелому (дефект кістки), частини мо­делі нижньої щелепи зіставляють за прикусом з верх­ньою моделлю і гіпсують у оклюдаторі. Із пластинок нержавіючої сталі завширшки 5 мм і завтовшки 1 — 1,5 мм виготовляють два важелі за формою зубної ду­ги. Одними кінцями важелі припаюють з ротового бо­ку до кап, протилежні кінці важелів заходять один за одного на 1,5—2 см. На цих кінцях свердлять два от­вори діаметром 2,5 мм на. відстані 8—10 мм один від одного. Готують (підбирають) два гвинти з гайками діаметром 2 мм і накладку із пластинки нержавіючої сталі, переріз якої такий, як важелів, а довжина дорів­нює (чи трохи більша) довжині їх заходження. До на­кладки припаюють гвинти на відстані, яка відповідає відстані між отворами на стержнях. Деталі капи об­робляють, полірують. Капи фіксують на зубах цемен­том, репонують (зіставляють) відламки, важелі скріп­люють накладкою з гвинтами з ротового боку і закріп­ленням її на важелях гайками на гвинтах, що висту­пають на вестибулярну поверхню зовнішнього важеля.

Мал. 27. Зубонаяснева шина Вебера для закріплення відламків нижньої (а — каркас, отвори для зубів заштриховано; б — загаль­ний вигляд з похилою площиною) і верхньої (е) щелеп.

Для лікування при переломах щелеп застосовують також пластмасові шини лабораторного виготовлення. Зубонаяснева шина Вебера (мал. 27) однощелепна; застосовується при переломах щелеп, не­значному зміщенні відламків після їх репозиції, при кінцевому лікуванні.

Е т а п и в и г о т о в л е н н я: знімання зліпків з обох щелеп, відливка моделей, гіпсовка їх в оклюдаторі в центральній оклюзії. Вигинають каркас шини з не­ржавіючого стального дроту діаметром 0,8—1 мм на моделі щелепи з переломом. Дротом обгинають зуб­ний ряд з ротового і вестибулярного боків, розміщуючи його на відстані 0,8—1 мм від поверхні зубів на рівні їх пояса (екватора). На ділянці бокових зубів вигина­ють по два стержні з кожного боку, передніх — три стержні, які проводять над оклюзійною поверхнею зу­бів і припаюють до дротяних дуг, які огинають зуб­ний ряд. Кінці стержнів завдовжки 1,5—2 см залиша­ють вільними (для утримання каркаса при формовці пластмаси). Із воску моделюють шину, покривають нею зуби до поверхні змикання і альвеолярні відрост­ки до перехідної складки слизової оболонки. Воскову композицію шини замінюють за загальновідомою ме­тодикою на пластмасову, лишки (виступи) дроту кар­каса зрізують, шину обробляють, полірують.

Для лікування з приводу переломів верхньої щеле­пи готують шину Вебера (мал. 27, б) зквадратними (2,5 X 5 мм), прямокутними (2 X 3 мм) чи овальними горизонтально розміщеними трубками в бокових відді­лах зубного ряду. Із нержавіючих стальних стержнів діаметром 3—3,5 мм вигинають внутрі- та позаротові стержні. Внутріротовий кінець стержня обпилюють за внутрішніми розмірами трубки, вигинають його за фор­мою альвеолярної дуги і виводять із переддвер'я рота біля його кута. Позаротовий кінець вигинають по ок­руглості щоки, йдучи в бік зовнішнього слухового хо­ду, роблять на ньому петлі чи насічки для фіксації гумової тяги, що йде від головної шапочки або по­в'язки.

Мал. 28. Шини пластинкові з пластмаси для закріп­лення відламків нижньої щелепи: а — за М. М. Ванкевич; б — за А. І. Степановим.

Ш и н а В а н к е в и ч (мал. 28, а) двощелепна; застосовується при переломах нижньої щелепи без зу­бів з дефектом у передньому відділі. Е т а п и в и г о ­т о в л е н н я: зняття зліпка з верхньої щелепи, від­ливка моделі, виготовлення каркаса і моделювання зубонаясневої воскової шини (при наявності зубів чи звичайної протезної пластинки на верхню щелепу коли немає зубів) з опорними площинами на відстані від клика до останнього моляра, що відходять до ниж­ньої щелепи, завтовшки в дві пластинки базисного вос­ку, заввишки 2,5—3 см. Замінюють віск шаблону пластмасою, обробляють, полірують. Лікар припасо­вує шину в роті та коригує поверхні опорних площин, що повернуті до відламків нижньої щелепи, швидкотвердіючою пластмасою чи стенсом (термопластичною відбитковою масою) з наступним заміщенням їх пластмасою. Фіксують шину в роті з допомогою жор­сткої підборідної пращі.

Мал. 29. Фіксуючі апарати, які застосовуються при кістковій пластиці:

а — Оксмана; б — Бетельмана.

А. І. Степанов модифікував шину Ванкевич, замі­нивши піднебінну частину зубонаясневої пластинки ме­талевою дугою (бюгелем) (мал. 28, б).

І. М. О к с м а н для лікування при переломах без­зубої нижньої щелепи з дефектом у передньому відділі запропонував апарат (мал. 29, а), в якому є знімні опорні площини (пелоти) на ковзаючому шарнірі за ти­пом браслетного замка (пенальний тип). Верхня части­на шарніра має пази, нижня зроблена у вигляді пружи­ни із зігнутої вдвоє пластинки з нержавіючої сталі зав­товшки 0,3—0,4 мм, завдовжки 1,5 см і завширшки 6—8 мм. Опорну частину апарата виготовляють на верхню щелепу у вигляді коронок при наявності зубів чи базисної пластинки з кламерами при їх частковій відсутності. Припасовують її в роті і знімають зліпки з верхньої щелепи та відламків без зубів нижньої ще­лепи. Встановлюють і фіксують положення централь­ної оклюзії. Відливають моделі щелеп і гіпсують їх в положенні центральної оклюзії в оклюдаторі. Із воску моделюють опорні площини і готують частини шарніра, що з'єднуються. До опорної частини на поверхні зми­кання прикріплюють пази (до коронок припаюють, у ба­зис вварюють), а до пелотів приєднують пружини шарнірів. Замінюють віск шаблона апарата на пластмасу, обробляють, полірують. Такий апарат більш компакт­ний, розбірний, дозволяє легко робити виправлення в пелотах після операції чи виникнення пролежнів.

Ш и н а П о р т а (мал. 30) двощелепна; виготов­ляється при лікуванні з приводу переломів щелеп без зубів. Це дві базисні пластинки (верхня та нижня), які жорстко з'єднані прикусними валиками з отвором 2 Х З см) у передньому відділі для прийому їжі.

Мал..30.Шина порта. Мал..31. знімна пластмасова шина Лімберга.

Етапи виготовлення: зняття зліпків з обох щелеп, відливка моделей, моделювання воскових базисів з прикусними валиками, встановлення і фікса­ція центральної оклюзії. Далі виконують гіпсовку мо­делей у оклюдаторі, моделювання воскової репродукції-шини з суцільним валиком, що з'єднує обидва ба­зиси з отвором у передньому його відділі. Воскову репродукцію замінюють на пластмасову, гіпсуючи в спеціальну кювету чи півтори звичайних кювети, об­робляють, полірують.

Якщо в роті є один-два зуби, для лікування при переломах щелеп виготовляють, як показано вище, двощелепну шину Гунінга — Порта. Вона складається з верхнього і нижнього базисів з кламерами на наявні у роті зуби, заглибленнями на оклюзійній поверхні нижнього прикусного валика і відповідними їм висту­пами верхнього.

Коли звичайну шину Порта неможливо помістити в порожнині рота із-за великих її розмірів (глибоке піднебіння, вузька ротова щілина), виготовляють дво­щелепну шину Лімберга (мал. 31) за подібною методикою. Проте на етапі моделювання воскової репродукції-шини до верхнього базису приєднують 4 вос­кових відростки, що йдуть до оклюзійної площини, а до нижнього — 4 відростки з чашкоподібними заглиб­леннями для верхніх відростків. Замінюють віск верх­ньої і нижньої частин шини пластмасою, обробляють, полірують. Лікар припасовує базиси в роті і скріплює їх, заповнюючи чашки швидкотвердіючою пластмасою.

Шини Гунінга — Порта, Лімберга застосовують в комбінації з жорсткою підборідною пращею.

1. Зміст, цілі та завдання щелепно-лицьової ортопедії.

2.Історія розвитку вітчизняної щелепно-лицьової ортопедії (коротко).

3. Зв'язок щелепно-лицьової ортопедії з іншими розділами
стоматології та клінічними науками (хірургією, ортопедією).

4. Аномалія, деформація, дефекти, травми щелепно-лицьової ділянки.

5. Переломи щелеп, причини виникнення, ознаки, анатомічні та функціональні порушення.

6. Переломи верхньої щелепи, класифікація Лефора.

7. Переломи нижньої щелепи, класифікація Д. А. Ентіна.

8. Вогнепальні поранення обличчя і щелеп. Класифікація поранень і пошкоджень тканин щелепно-лицьової ділянки за Б. Д. Кабаковим з співавт.

9. Класифікація вогнепальних переломів за І. Г. Лукомським.

10. Особливості та ускладнення вогнепальних переломів ще­леп.

11. Долікарська допомога при травмах щелепно-лицьової ді­лянки.

12. Поняття і об'єм першої, кваліфікованої та спеціалізованої лікарської, допомоги.

13. Організація стаціонарної травматологічно-стоматологічної допомоги.

14. Поняття про комплексне лікування хворих з щелепно-лицьовою патологією; завдання і обов'язки гігієніста зубного.

8.Матеріали для самопідготовки студентів:

а) по темі, що викладена в лекції.

Рожко М.М., Неспрядько В.П. Ортопедична стоматологія. — К.: Книга плюс, 2001

б) по темі наступної лекції

Перелік основних питань:

Читайте також:

1. Апарати керування пневматичними приводами.
2. АПАРАТИ КОМБІНОВАНОЇ ДІЇ
3. АПАРАТИ КОМБІНОВАНОЇ ДІЇ
4. Апарати по очищенню стічних вод
5. АПАРАТИ ФУНКЦІОНАЛЬНО НАПРАВЛЯЮЧІ
6. АПАРАТИ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ДІЇ
7. Випарні апарати з винесеною поверхнею нагрівання
8. Випарні апарати з горизонтальним і похилим положенням нагрівальних камер
9. Випарні апарати з заглибним пальником
10. Випарні апарати з природною циркуляцією
11. ДОПОМІЖНІ ФІКСУЮЧІ ПРИСТРОЇ
12. ЗНІМНІ АПАРАТИ МЕХАНІЧНОЇ ДІЇ

Переглядів: 6299