• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Ортопедичне лікування

Ортопедичне лікування при пошкодженнях і дефор­маціях, а також усунення дефектів щелепно-лицьової ділянки виконують з допомогою ортопедичних апара­тів і протезів різної конструкції, їх поділяють на такі види:

1. За лікувальним призначенням: апарати тимчасо­ві, які використовують при наданні першої допомоги; апарати, що використовують при наданні спеціалізо­ваної лікарської допомоги і лікуванні в стаціонарі.

2. За функцією (призначенням): фіксуючі (шини чи шинуючі апарати), репонуючі (переміщуючі), фор­муючі, заміщуючі і комбіновані (виконують кілька функцій), профілактичні (апарати для механотерапії, боксерьска капа, обмежувачі відкривання рота).

3. За місцем кріплення (розміщення): внутріротові, позаротові, комбіновані, однощелепні, двощелепні, назубні, наясневі, зубонаясневі, накісткові.

4. За конструкцією: знімні та незнімні.

Початком лікування при переломах щелеп вважа­ють момент накладання шин (апаратів), які фіксують відламки кістки при наданні першої допомоги. Для цього використовують на короткий час (1—2 доби) імпровізовані (підручні) засоби і стандартні (заводсь­кого виробництва) шини.

Потерпілі з переломами щелеп потребують невід­кладної фіксації відламків і, по можливості, швидшо­го надання спеціалізованої лікарської допомоги, що сприяє запобіганню розвитку ускладнень (шоку, кро­вотечі, асфіксії тощо) і скорочує термін лікування.

Закріплення відламків щелеп підручними засоба­ми, стандартними чи індивідуально виготовленими ши­нами називають іммобілізацією.

Іммобілізація підручними засобами і стандартними шинами.Пов'язка-вуздечка, яку застосовують при пе­реломах верхньої щелепи. До країв палички із дере­ва діаметром 5 мм (олівець) чи пластинки завтовшки-3—4 мм, завширшки 2—2,5 мм, завдовжки 18—20 см прив'язують по два відтинки бинта завдовжки 45— 50 см. Паличку (пластинку) вкладають у порожнину рота потерпілого впоперек на ділянці премолярів. Два кінці бинта зв'язують на тім'яній ділянці голови, а два інші — на потиличній і додатково їх кінці зв'язують позаду вертикально в сагітальній площині.

Дощечку Лімберга виготовляють із фанери зав­товшки 3—4 мм. Вона має виступ, який розміщують у порожнині рота, і позаротові відростки, направлені до зовнішніх слухових ходів для фіксації верхньої щеле­пи бинтами, як описано вище, чи з допомогою гумових стрічок (гумової тяги) до головної пов'язки чи ша­почки.

Підборідна пращовидна пов'язка (див. мал. 11, а, б). Відтинок бинта завширшки 12—15 см, завдовжки 120 см розрізають вздовж з обох кінців так, щоб у середній частині пов'язки зосталась нерозрізаною час­тина завдовжки 20 см. На підборіддя кладуть ватно-марлеву подушечку (10X12 см) і прикладають серед­ню частину бинта. Нижні кінці відтинків бинта зв'я­зують на тім'яній поверхні голови, верхні — на поти­личній, ближче до шиї. Залишені після зав'язування кінці бинтів зв'язують у вертикальному напрямку.

Еластична пращовидна пов'язка Померанцевої-Урбанської (див. мал. 11, в) готується із трьох шматків цупкої матерії. Один розміром 10X20 см розміщують як пращу на підборідді. З обох боків до нього приши­вають два відтинки гумової стрічки завширшки 4— 5 см, завдовжки 8—10 см, до протилежних кінців —два шматки матерії розміром 6Х10—25 см, з'єднані шнурівкою.

Підборідну жорстку пращовидну пов'язку Ентіна (див. мал. 12, а) готують із дроту, дротяних сіток чи відрізків шин Крамера. На каркас, виготовлений з цих матеріалів, накладають ватно-марлеву подушечку і фіксують до голови, як описано вище. Застосовують пов'язку при переломах нижньої щелепи, іноді при пе­реломах верхньої щелепи.

При відсутності стандартної транспортної пов'язки можна з успіхом користуватись опорною головною по­в'язкою із марлі, яку запропонувала К. С. Ядрова (1965). Для її виготовлення беруть шматок марлі роз­міром 120X60—80 см. Марлю складають під кутом навпіл (як звичайну косинку). Під верхній шар марлі, відступивши від лінії перегину на 10 см і на 4 см від середини, по обидва боки кладуть два ватних валики діаметром 2—2,5 см, завдовжки 8—20 см. Марлю над валиками складають і обшивають великими стібками з усіх боків, щоб вони не зміщувались.

Пов'язку накладають на голову потерпілого і при­тримують її на лобі. Позаду на пов'язці ножицями у вертикальному напрямку роблять два прорізи зав­довжки 6—7 см, які повинні закінчуватись нижче зов­нішнього потиличного виступу. Крізь ці прорізи про­водять кінці пов'язки і зав'язують їх на лобі. Після перевірки правильності положення і стійкості марле­вої шапочки на голові приступають до проведення мар­левих лямок для тримання гумових петель. Беруть два відтинки марлевої турунди шириною 1 см, довжиною 20 см кожна. Крізь марлю над одним із валиків (від­ступивши від його краю на 2—3 см) проходять (про­колюють) пінцетом зверху вниз, захвачують кінець турунди і виводять її догори. Відступивши на 3—4 см від місця проведення першого кінця турунди, через такий же прокол протягують доверху другий кінець турунди. Два вільно звисаючих над валиками кінці турунди служать держалами гумових кілець, до яких підвішують індивідуальну підборідну пращу.

Для виготовлення пращі беруть гіпсову лонгету (відтинок гіпсового бинта), складають у 6—8 шарів і моделюють на підборідді, завчасно протягнувши че­рез кінці майбутньої пращі два відтинки гуми завдов­жки 18—20 см. Для гумової тяги можна використати дренажну трубку, розрізавши її навпіл вздовж і зшив­ши у вигляді кільця. Підборідну пращу прикріплюють до опорної марлевої шапочки з допомогою марлевих лямок-держал, протягнутих через гумові кільця.

У промисловості налагоджено виробництво таких стандартних шин: жорсткої шини-пращі Ентіна, шини-ложки Лімберга (див. мал. 12), шини Збаржа з го­ловною пов'язкою (див. мал. 13) тощо.

При застосуванні імпровізованих і стандартних шин для надійнішої фіксації відламків нижньої щеле­пи додатково використовують лігатурне зв'язування зубів.

Для цього необхідно, щоб на відламках щелеп бу­ла достатня кількість стійких зубів. Зв'язування час­тіше виконують бронзоалюмінієвим дротом (лігату­рою) діаметром 0,4—0,5 мм або пластмасовою ниткою діаметром 0,5—0,6 мм протягом 2—3 діб (загроза роз­хитування зв'язаних зубів).

Розрізняють зв'язування зубів поліамідною ниткою за Є. В. Гоцьком (мал. 14, а), а також з допомогою металевої лігатури (дрота): просте, за Айві, Вільгою, Гейкіним та ін.

Просте зв'язування (мал. 14, б). Кінець відтинка лігатури завдовжки 10 см проводять в між­зубний проміжок з вестибулярного боку зубного ряду на ротовий, охоплюючи шийку зуба і виводячи назад через сусідній міжзубний проміжок на вестибулярний бік. Кінці лігатури скручують за ходом годинникової стрілки. Таку ж лігатуру накладають на зуб-антагоніст, а потім лігатури складають докупи і скручують їх, зіставляючи зубні ряди (міжщелепна фіксація).

Зв'язування за Гейкіним (мал. 14, в). Відтинком лігатури охоплюють два зуби, що стоять рядом, з вестибулярного і ротового боків за типом ві­сімки. Кінці лігатури, що виведені вестибулярне, скру­чують по два витки і розводять їх. Надягають на кінці металевий (алюмінієвий) чи пластмасовий ґудзик діа­метром 3—4 мм і закріплюють його скручуванням чи загинанням кінців лігатури. Надлишок лігатури зрі­зають. Подібну зв'язку роблять на зуби-антагоністи. Між ґудзиками накладають гумову тягу (кільце із Шлункового зонда чи дренажної трубки).

Зв'язування за Вільгою (мал. 14, г). Го­тують лігатурну зв'язку двох зубів, як описано вище надівають на скручені з вестибулярного боку кінці олов'яну дробину і затискують її лігатурою. Надлишок лігатури зрізають. Готують подібну зв'язку на зуби-антагоністи. Між верхньою і нижньою дробинами накла­дають гумову тягу.

Мал. 14. Міжщелепне лігатурне зв'язування зубів:

а —за Є. В. Гоцьком; б —просте; е —за Вільгою; г — за Гейкіним; д -Айві; е —за А. І. Бароновим.

Зв'язування за Айві (мал. 14, д). Відти­нок лігатури завдовжки 10 см згинають вдвічі і скру­чують на два витки, створюючи кільце діаметром 3— 4 мм. Кінці лігатури проводять через міжзубний про­міжок в порожнину рота до упору кільця в зуби, роз­водять, охоплюючи шийки двох зубів, що стоять ря­дом, і виводять їх на щічний бік. Один із кінців про­водять через кільце, складають кінці і скручують їх за ходом годинникової стрілки. Надлишок лігатури відрізають і залишають тільки кінець завдовжки 5 мм. Пригинають його до зубів у напрямку, паралельному жувальній поверхні їх. Таку ж лігатуру накладають на зуби-антагоністи. Відтинком дроту (лігатури) з'єднують кільця зв'язок на верх­ніх і нижніх зубах, скручують його кінці, фіксуючи зубні ряди.

Застосовують й інші види лігатурного зв'язування зубів, наприклад за А. І. Бароновим (мал. 14, е).

Мал..15. Стандартна шина Гардашнікова з еластичної пласт­маси.

Мал..16. стрічкова шина з начіпними гачками Васильєва.

Стандартна стрічкова шина з зачіпни­ми гачками Васильєва (мал. 16) виготовля­ється із листової нержавіючої сталі завтовшки 0,25— 0,3 мм з допомогою спеціальних штампів. Вона має готові відростки для згинання зачіпних гачків. Кінці шини охоплюють гачком крайні зуби або заходять в міжзубні проміжки шипами. Фіксують шину на зубах лігатурним дротом. На гачки шин, закріплених на верхньому і нижньому зубних рядах, надівають гумові кільця для міжщелепного витягання.

Ф. Л. Гардашніков (1968—1970 рр.) застосовував назубну шину з еластичної пластмаси (харчовий поліетилен (мал. 15) з грибовидними за формою гачками (відростками)). Виробляється вона способом лиття під тиском, її легко пристосувати (при­пасувати) до любої за формою та розміром зубної ду­ги. Фіксується на зубах дротяною лігатурою з наступ­ним міжщелепним витяганням (гумова тяга між зачіпними грибовидними відростками). /

Читайте також:

1. Активні інгредієнти, що входять до складу препаратів для симптоматичного лікування лихоманки.
2. Активні інгредієнти, що входять до складу препаратів для симптоматичного лікування сухого кашлю.
3. Біологічні способи лікування ран.
4. Визначення тактики і методу операційного лікування при кровотечі з варикозно розширених вен стравоходу.
5. Вимоги до результатів лікування.
6. Електрохірургічні методики лікування хворих на рак.
7. Ендоваскулярне лікування.
8. Інші засоби для лікування риніту.
9. Комплексне та комбіноване лікування
10. ЛЕКЦІЯ № 19. Медична психологія. Способи діагностики та лікування в психології
11. Лікарські форми безрецептурних препаратів, що застосовують для симптоматичного лікування ринітів.
12. Лікувальні льодяники для симптоматичного лікування болю в горлі.

Переглядів: 2505