Студопедия
Новини освіти і науки:
МАРК РЕГНЕРУС ДОСЛІДЖЕННЯ: Наскільки відрізняються діти, які виросли в одностатевих союзах


РЕЗОЛЮЦІЯ: Громадського обговорення навчальної програми статевого виховання


ЧОМУ ФОНД ОЛЕНИ ПІНЧУК І МОЗ УКРАЇНИ ПРОПАГУЮТЬ "СЕКСУАЛЬНІ УРОКИ"


ЕКЗИСТЕНЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ СТАТЕВОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ ПІДЛІТКІВ


Батьківський, громадянський рух в Україні закликає МОН зупинити тотальну сексуалізацію дітей і підлітків


Відкрите звернення Міністру освіти й науки України - Гриневич Лілії Михайлівні


Представництво українського жіноцтва в ООН: низький рівень культури спілкування в соціальних мережах


Гендерна антидискримінаційна експертиза може зробити нас моральними рабами


ЛІВИЙ МАРКСИЗМ У НОВИХ ПІДРУЧНИКАХ ДЛЯ ШКОЛЯРІВ


ВІДКРИТА ЗАЯВА на підтримку позиції Ганни Турчинової та права кожної людини на свободу думки, світогляду та вираження поглядів



Контакти
 


Тлумачний словник






Розрахунок нормативу оборотних коштів у виробничих запасах методом прямого розрахунку

Таблиця 2.5

Рис. 2.12. Приклад схеми постачання матеріальних ресурсів на гірничому підприємстві

У гірничорудній промисловості кожен рудник повинен мати норми витрат вибухових речовин, бурової сталі і твердих сплавів у грамах на 1т руди, кріпильного лісу в кубічних метрах на 100т руди, мастильних матеріалів на машино-зміну роботи підіймальної машини, куль у млинах на подрібнення 1т руди, флотореагентів на збагачення 1т руди і т.д.

Рис. 2.11. Склад і класифікація оборотних коштів

Рис. 2.10. Схема кругообігу оборотних коштів

2.2.2. Класифікація, склад та структура оборотних коштів

Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості і залежить від типу виробництва, складу витрат на виробництво продукції, що виготовляється, матеріально-технічного постачання тощо.

Склад оборотних коштів – це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Наприклад: особливість видобувних галузей полягає в тому, що видобуток корисних копалин ведеться з надр, які знаходяться у державній власності. Унаслідок цього в складі оборотних коштів кар'єрів, рудників, шахт сировина й основні матеріали практично відсутні. Однак ці елементи присутні в складі оборотних коштів гірничо-збагачувальних комбінатів на збагачувальних і брикетних фабриках; ремонтно-механічних майстерень і заводів; заводів гірничого машинобудування, що входять у структуру гірничодобувної галузі.

Структура оборотних коштів – це співвідношення окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу до їхньої загальної наявності, яке виражається у відсотках.

Структура оборотних коштів впливає на ефективність їх використання. Так кошти, вкладені у виробничі запаси, обертаються швидше, ніж кошти у витратах майбутніх періодів і т.д. Тому вивчення структури і закономірностей її зміни має велике значення для підвищення економічної ефективності використання оборотних коштів.

За розрахунками багаторічних середніх величин, зокрема на промислових підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72% (у тому числі на виробничі запаси та незавершене виробництво припадає відповідно 48 і 20%), а у сфері обігу – 28% (з них близько 17% - вартість готової продукції, а 6% - грошові кошти). У залежності від визначальних факторів структура оборотних коштів гірничодобувних галузей промисловості має ряд особливостей.

Для визначення складу і структури оборотні кошти класифікуються за певними ознаками (рис. 2.11).

1. Виробничі запаси.

У складі виробничих запасів враховуються запаси сировини й основних матеріалів, допоміжних матеріалів, палива, тари і тарних матеріалів, запасних частин, малоцінних та швидкозношуваних предметів. Питома вага виробничих запасів у гірничодобувній промисловості вдвічі менше, ніж у цілому по промисловості; у виробничих запасах незначна частка основних матеріалів, що є характерним лише на підприємствах з переробки корисних копалин.

До сировини й основних матеріалів відносять предмети праці, що складають матеріальну основу готового продукту (вугілля – для коксу, руда – для чавуну, метал – для машин і т.д.).

Запаси допоміжних матеріалів у гірничодобувній промисловості складають 20–30% від усіх виробничих запасів, що у 2–3 рази перевищує цю величину в цілому для промисловості. Це пояснюється великою витратою різного роду кріпильних матеріалів, вибухових речовин, бурової сталі та ін., що залежить від геологічних характеристик родовищ, які розроблюються, і гірничотехнічних умов виробництва. Допоміжні матеріали, на відміну від основних, речовинно не входять до складу видобутих корисних копалин, але їхня наявність необхідна для забезпечення процесу їх видобутку. Допоміжні матеріали (мастильні та обтиральні, запасні частини) споживаються засобами праці, служать для полегшення умов праці (вибухові матеріали і т.п.), створюють безпечні умови праці (лісові матеріали, спецодяг, спецвзуття). На гірничодобувних підприємствах використовується понад 3000 найменувань конкретних предметів, що відносяться до допоміжних матеріалів.

Паливо (газ, бензин і т.п.) – один з видів допоміжних матеріалів, однак унаслідок важливості їх для народного господарства вони виділені в окремий елемент оборотних коштів. У даній статті відображаються кошти, передбачені для створення запасів палива на виробничі і побутові потреби гірничих підприємств. Частка цього елемента оборотних коштів у виробничих запасах не перевищує 1–2%.

Тара і тарні матеріали – ємності, призначені для пакування продукції (бочки, мішки). Особливостями гірничодобувної промисловості є витрати на тару і тарні матеріали, у яких надходять різні матеріали від заводів-постачальників (інвентарні шухляди, кабельні котушки, вибухові речовини, і засоби проведення вибухів і т.п.), а відвантаження корисних копалин здійснюється без пакування.

Запасні частини призначені для заміни деталей машин і устаткування під час їхніх поточних ремонтів.

Малоцінні та швидкозношувані предмети (господарський інвентар, малоцінні інструменти та інші) – є засобами праці, які мають термін служби менший одного року або вартість меншу, ніж установлено підприємством для основних засобів.

2. Незавершене виробництво в гірничодобувній промисловості – це витрати на видобуток гірничої маси, яка внаслідок особливостей технологічного процесу протягом визначеного періоду часу не здатна стати готовою продукцією. Це характерно для збагачувальних, агломераційних фабрик та фабрик огрудкування, ремонтно-механічних і машинобудівних заводів, що знаходяться в системі гірничодобувної галузі.

3. Витрати майбутніх періодів – це витрати некапітального характеру великої одиночної вартості на виконання науково-дослідних, раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату тощо, що мають місце в даний період, але будуть погашені в майбутньому. На гірничодобувних підприємствах – це витрати на проведення гірничопідготовчих і розкривних робіт, які не можуть бути списані на собівартість видобутку корисних копалин у поточному періоді. Вони списуються поступово, у міру їх використання під час видобувних робіт.

4. Готова продукція – це вартість виробленої продукції, що відповідає встановленим стандартам та призначена для продажу споживачам.

Наявність запасів готової продукції на складі підприємств обумовлено необхідністю накопичення мінімальних транспортних партій готової продукції, а також є наслідком можливих ускладнень зі збутом продукції й з організацією її транспортування споживачам.

Відвантажена продукція – це відправлена покупцю готова продукція, але не оплачена з різних причин: не минув термін надходження платежів, покупець не може оплатити її в термін (через відсутність у нього грошових коштів) чи відмовляється оплачувати отриману готову продукцію, тому що вона не відповідає встановленим стандартам, або з інших причин.

5. Грошові кошти та їх еквіваленти включають як реальні гроші, які перебувають у касі підприємства та на банківських рахунках у національній чи іноземній валюті, в дорозі, так і у формі грошових документів.

Дебіторська заборгованість – це сума заборгованості, що виникає внаслідок взаємних розрахунків між підприємствами за надані їм послуги або здійснену поставку продукції, а також за розрахунками з бюджетом (у зв'язку з переплаченими податками, зборами та іншими платежами до бюджету), виданими авансами, нарахованими дивідендами, відсотками, роялті тощо.

Дебіторська заборгованість може бути представлена такими її видами: векселі одержані; заборгованість за товари, роботи, послуги; заборгованість за розрахунками. Векселі одержані – це заборгованість покупців, замовників та інших дебіторів за відвантажену продукцію, яка забезпечується векселем. Вексель – це безумовне письмове зобов'язання сплатити певну суму протягом визначеного періоду чи у встановлений термін на користь пред'явника векселя. Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги – це заборгованість покупців або замовників за реалізовану їм продукцію (крім заборгованості, яка забезпечена векселем). Надання продукції в кредит сприяє зростанню обсягів реалізації, але водночас існує ризик її неповернення боржником, тобто можливе виникнення безнадійної дебіторської заборгованості.

За рівнем охоплення нормуванням оборотні кошти поділяють на нормовані і ненормовані. До нормованих належать ті елементи оборотних коштів, мінімальні запаси яких можуть бути розраховані з достатнім ступенем точності. До нормованих належать виробничі запаси, незавершене виробництво, готова продукція на складі, витрати майбутніх періодів. До ненормованих оборотних коштів належать – продукція відвантажена, але ще не оплачена, кошти в розрахунках, кошти в касі підприємства і на рахунках в банку та ті елементи оборотних коштів, мінімальні запаси яких буває складно визначити.

За рівнем ліквідності розрізняють оборотні кошти: високоліквідні (грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції); швидколіквідні - ті, що швидко реалізуються (дебіторська заборгованість та інші оборотні кошти); повільноліквідні – ті, що повільно реалізуються (запаси). Така класифікація застосовується при аналізі ліквідності балансу, який полягає у порівнянні ліквідних засобів із зобов'язаннями підприємства, згрупованими за термінами погашення. Ліквідність характеризує час, необхідний для перетворення окремих видів оборотних коштів у готівку. Чим швидше той чи інший вид може набути грошової форми, тим вища його ліквідність.

Залежно від ступеня ризику розрізняють такі групи оборотних коштів: перша – з мінімальним ризиком вкладень (грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення); друга – з малим ризиком вкладень (дебіторська заборгованість без урахування сумнівної, виробничі запаси, залишки готової продукції і товарів за винятком тих, що не користуються попитом); третя – з великим ризиком вкладень (сумнівна дебіторська заборгованість, залежалі виробничі запаси, готова продукція і товари, що не користуються попитом). Класифікація оборотних коштів підприємства не обмежується вищепереліченими ознаками, однак їх можна вважати найважливішими.

2.2.3. Джерела формування та поновлення оборотних коштів

Джерела формування оборотних коштів значною мірою визначають ефективність їх використання. Установлення оптимального співвідношення між власними і позиковими джерелами, обумовлене специфічними особливостями кругообігу оборотних коштів на тому чи іншому підприємстві, є важливим завданням системи управління оборотними коштами. Достатній мінімум власних і позикових коштів повинен забезпечити безперервність руху оборотних коштів на всіх стадіях кругообігу, що задовольняє потреби виробництва в матеріальних і грошових ресурсах, а також забезпечує своєчасні і повні розрахунки з постачальниками, бюджетом, банками та іншими ланками. Провідну роль у складі джерел формування призначені відігравати власні оборотні кошти. Вони повинні забезпечувати майнову й оперативну самостійність підприємства, яка є необхідною для рентабельної підприємницької діяльності.

Першочергово, при створенні підприємства оборотні кошти формуються за рахунок його статутного фонду (капіталу). Вони спрямовуються на придбання виробничих запасів, які надходять у виробництво для виготовлення товарної продукції. Готова продукція надходить на склад і відвантажується споживачу. До моменту її оплати виробник відчуває потребу в грошових коштах. Величина цієї потреби залежить не лише від обсягу інвестованих коштів, але й від розміру майбутніх розрахунків, вона може коливатись протягом року за різними причинами. Тому підприємство використовує й інші джерела формування оборотних коштів. У міру зростання виробничої програми потреба в оборотних коштах зростає. У такому випадку джерелом їх поповнення є чистий прибуток підприємства. Ринкові умови господарювання визначають пріоритетні напрями використання чистого прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства.

До залучених коштів, прирівняних до власних, які юридично не належать підприємству, але постійно перебувають у його господарському обігу належать: мінімальна заборгованість із заробітної плати з відрахуваннями на соціальні потреби; мінімальна заборгованість підприємства з резерву майбутніх платежів, тобто витрати, що належать до витрат виробництва, але не застосовуються для безпосереднього виготовлення продукції; стійка перехідна заборгованість постачальникам; заборгованість бюджету і позабюджетним фондам.

До інших залучених коштів відносяться залишки фондів і резервів самого підприємства, які тимчасово не використовуються до зарахування їх на цільові рахунки. Позикові кошти включають короткострокові кредити, кредиторську заборгованість, у тому числі аванси, одержані від покупців та замовників, розрахунки за дивідендами, інші короткострокові пасиви. Залучення позикових коштів обумовлено характером виробництва, складними розрахунково-платіжними відносинами, необхідністю поповнення недостачі власних оборотних коштів та іншими об'єктивними причинами. Позикові кошти у вигляді кредитів використовуються більш ефективно, ніж власні оборотні кошти, тому що здійснюють більш швидкий кругообіг, мають цільове призначення, видаються на обумовлений термін та супроводжуються стягненням банківського відсотку. Ці причини примушують підприємство постійно слідкувати за рухом позикових коштів і результативністю їх використання. Економічно обґрунтоване співвідношення між власними, залученими і позиковими джерелами формування оборотних коштів відіграє важливу роль у зміцненні фінансового стану підприємства.

2.2.4. Нормування оборотних коштів

Проблема визначення потреби підприємства в оборотних коштах є важливою складовою частиною фінансового планування. Нестача оборотних коштів неминуче приводить до неможливості своєчасного забезпечення виробничого процесу необхідними матеріальними ресурсами, а їхній надлишок може приводити до фінансових втрат унаслідок «заморожування» частини оборотних коштів у зайвих запасах товарно-матеріальних цінностей.

Нормування – це процес обчислення нормованих оборотних коштів (запасів та затрат), які потрібні підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків на період до одержання перших коштів за виготовлену продукцію.

Основним завданням нормування є розроблення на кожному підприємстві економічно обґрунтованих норм та нормативів оборотних коштів, які забезпечують прискорення обігу та найбільш ефективне використання матеріальних і фінансових ресурсів. Відомо три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку. Аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку – це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничими запасами, незавершеним виробництвом, витратами майбутніх періодів, залишками готової продукції). У практиці господарювання він є основним, інші методи розрахунків використовуються здебільшого як допоміжні.

При розрахунку нормативу власних оборотних коштів необхідно виходити з виробничого напряму підприємства, планів виробництва та реалізації продукції, її собівартості, норм витрат і запасів товарно-матеріальних цінностей, передбачених у планах виробництва та матеріально-технічного забезпечення, умов розрахунків із заготівельниками та постачальниками, а також прискорення обігу коштів.

Норма оборотних коштів – мінімальна величина запасу і-го елемента оборотних коштів, яка може бути використана для виробництва одиниці продукції визначеної якості.

За окремими видами оборотних коштів норма розраховується в натуральних величинах (м, м2, кг, т) або абсолютних величинах (гривнях, копійках), за іншими – у відносних величинах (днях, відсотках). Розроблені норми діють протягом декількох років і переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що виробляється, умов матеріально-технічного забезпечення тощо.

Норматив – це мінімальний розмір власних оборотних коштів у грошовому вираженні, необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Особливістю в обчисленні нормативів оборотних коштів є те, що за окремими їх видами (наприклад, за незавершеним виробництвом) нормативи встановлюються в обсязі повної потреби підприємства в них, а за іншими (сировиною та основними матеріалами, паливом, запасними частинами, тарою, допоміжними й іншими матеріалами) – у розмірі їхньої мінімальної потреби. Це пов'язано з тим, що витрати незавершеного виробництва не відшкодовуються виручкою від реалізації продукції планового періоду, а включаються до собівартості продукції наступних періодів. Запаси ж сировини, основних матеріалів, палива та інших товарно-матеріальних цінностей споживаються та відшкодовуються систематично, тому на них підприємства виділяють кошти в обсязі мінімальних запасів, що забезпечують безперервний процес виробництва.

Розглянемо методику нормування основних елементів нормованих оборотних коштів.

1. Норматив оборотних коштів у виробничих запасах() визначається за формулою:

, грн., (2.39)

де Пдсередньоденна потреба в певному виді матеріальних ресурсів, грн.;

Н3норма запасу матеріальних ресурсів у днях.

Середньоденна потреба (Пд) у сировині, матеріалах і напівфабрикатах визначається діленням річної (квартальної) потреби в них на кількість днів у році 360 (кварталі – 90).

Норма запасу матеріальних ресурсів у днях3) враховує час їх перебування у поточному, страховому, транспортному, технологічному запасах, а також час, необхідний для відвантаження, доставки, прийому та складування матеріалів.

Поточний запас – запас, призначений для забезпечення безперебійного виробничого процесу в період між двома черговими поставками. При місцевих поставках середній інтервал визначається шляхом ділення оптимальної (найбільш економічно доцільної) партії матеріалів на їх середньодобове споживання. Якщо у договорі не вказані конкретні строки поставок, середній інтервал постачання визначається на підставі фактичних даних про надходження матеріалів у звітному році. У цьому випадку середній інтервал між поставками може бути визначений як середня величина залежно від наявності різких коливань у строках або обсягах поставок. Якщо інтервал постачання перевищує 5 днів, то норма оборотних коштів у поточному запасі приймається, як правило, – 50% середнього інтервалу постачання, що обумовлено поставкою матеріалів декількома постачальниками й у різні строки. Наприклад, якщо постачальник доставляє на підприємство сировину кожні 30 днів, то поточний запас становитиме половину цієї величини: 30/2=15 днів.

Страховий запас – запас,призначений для забезпечення безперебійного виробничого процесу при відхиленні від прийнятих інтервалів поставок. Страховий, або гарантійний, запас необхідний кожному підприємству для забезпечення безперервності процесу виробництва у випадках порушення умов та термінів поставок матеріалів, або відвантаження некомплектних партій. Страховий запас приймається у розмірі 50% поточного запасу, але може бути і менше цієї величини залежно від розташування постачальників та ймовірності перебоїв у поставках.

Транспортний запас – створюється у випадку перевищення строків вантажообігу порівняно зі строками документообігу. Транспортний запас може і не створюватися, якщо строк вантажообігу менше, ніж строк документообігу. При поставках матеріалів на великі відстані термін сплати відповідно до розрахункових документів випереджає строк прибуття матеріальних цінностей. Наприклад, рух вантажу від постачальника до покупця триває 20 днів, обіг розрахункових документів – 8 днів, а обробка документів у постачальника й у відділеннях банку здійснюється протягом 4 днів. За цими умовами норма оборотних коштів у транспортному запасі становить: 20 – (8 + 4) = 8 днів.

Технологічний (підготовчий) запас здійснюється на час підготовки матеріалів до виробництва, включаючи аналіз і лабораторні випробування. Цей запас враховується у тому випадку, коли він не є частиною процесу виробництва. Наприклад, при підготовці деяких видів сировини та матеріалів до виробництва необхідним є час на підсушування, нагрівання, розмелювання, відстоювання, доведення до визначених концентрацій тощо. Час, необхідний на відвантаження, доставку, прийняття та складування матеріалів, також приймається до розрахунку норми запасів сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів. Норми цього часу встановлюються для кожної операції на підставі технологічних розрахунків або методом хронометражу.

Наприклад, на рис. 2.12 наведено схему постачання матеріальних ресурсів на підприємстві (цикл постачання прийнято 18 днів; час доставки матеріальних ресурсів від постачальника до підприємства – 10 днів; термін документообігу з урахуванням оплати рахунків – 7 днів; підготовчий запас – 3 дні; транспортний запас – 3 дні).

Наприклад, сума визначених норм оборотних коштів за відповідними видами сировини, матеріалів та напівфабрикатів становить загальну норму. Згідно з розрахунком норматив за основними видами матеріалів – 1223,5 тис. грн. (табл. 2.5).

У тих випадках, коли є значна кількість найменувань сировини та матеріалів і вони надходять від багатьох постачальників, що заважає здійснювати розрахунок норми за окремими її елементами (доставка, прийом, зберігання тощо), визначають норму в середньому за всіма матеріалами відповідно до фактичних даних про вартість їх витрат у звітному році та розміру їх середнього залишку.

 

Вид основних матеріалів Середньодобові витрати, тис.грн. Норма оборотних коштів, дні Норматив, тис. грн.
Поточний запас Страховий запас Транспортний запас Технологічний запас Час на прийом та складування Разом
Сталь сортова 12,5 412,5
Сталь швидко-ріжуча 14,0 420,0
Сталь легована 8,5 391,0
Разом - - - - - - - 1223,5

 

2. Норматив оборотних коштів по матеріалам і паливу. Норми запасу в днях по матеріалам та паливу і сума оборотних коштів по цих статтях можуть бути розраховані за наступною формулою:

См = Пд Ц [0,5t1 +(t2t3) + t4 + t5], грн., (2.40)

де См – сума оборотних коштів у грошовому вираженні на даний вид матеріалів, грн;

Ц – ціна одиниці матеріалу «франко-склад рудника», грн;

Пд – середньоденна потреба в певному виді матеріалу;

t1 – середній інтервал постачань на підприємство даного виду матеріалу в днях. Виразом 0,5t1 визначається середній розмір складського запасу на підприємстві, оскільки кожне постачання витрачається поступово і залишки на складі змінюються від 100% до 0;

t2 – тривалість перебування вантажу в дорозі у днях (під час перевезення його від постачальника до споживача);

t3 – тривалість документообігу та обробки платіжних документів у банках. Вираз (t2 - t3) показує, протягом скількох днів закуплений і оплачений матеріал знаходиться в дорозі;

t4 – тривалість обробки і підготовки матеріалу до здачі його у виробництво (аналіз якості, розпилювання та інша обробка і т.п.);

t5 – страховий (гарантійний) запас у днях на випадок перебоїв у постачанні або на випадок підвищеної витрати внаслідок перевиконання підприємством виробничої програми.

Наприклад, відомо наступні дані про постачання кріпильного лісу на шахту: t1 = 20 днів; t2 = 15 днів; t3 = 10 днів; t4 = 8 днів; t5 = 7 днів; Рс = 50 м3; Ц= 500 грн.

У цьому випадку норматив оборотних коштів шахти для кріпильного лісу складе: днів, а у натуральному вимірі м3 і у грошовому вираженні грн.

3. Норматив оборотних коштів по малоцінних і швидкозношуваних предметах визначають за сумою витрат у грошовому вираженні за рік на одного робітника та загальної чисельності робітників і терміну, на який створюється запас. Розрахунок може бути виконано за формулою:

, грн., (2.41)

де Смшп – сума оборотних коштів по малоцінним і швидкозношуваним предметам, грн.;

r – загальне число робітників по підприємству, чол.;

t – термін, на який створюється запас, міс.;

n – сума витрат на малоцінні і швидкозношувані предмети на одного робітника в рік, грн.;

k – коефіцієнт, який враховує вартість малоцінних і швидкозношуваних предметів, що знаходяться у виробництві, звичайно 1,3 – 1,5.

Наприклад, якщо r =1200 чол; п =250 грн; t =5 міс; k =1,5, то

грн.

4. Норматив оборотних коштів у витратах майбутніх періодів. Як уже зазначалося вище, у складі оборотних коштів гірничовидобувних підприємств на гірничопідготовчі та розкривні роботи припадає до 50% усіх оборотних коштів. Тому потрібно розрізняти наступні витрати майбутніх періодів:

- на гірничопідготовчі роботи при підземному способі розробки чи на розкривні роботи при відкритому способі видобутку корисної копалини;

- на металеві і залізобетонні кріплення;

- на заміну зношеної конвеєрної стрічки, гнучкого кабелю, сталевих канатів, рейок, труб, ланцюгів і т.д.

Розмір витрат майбутніх періодів на гірничопідготовчі роботи може бути розрахований за наступною формулою:

Свм = (Зн + Зп - Зд) V Cп – PпCр,грн., (2.42)

де Свм – сума оборотних коштів за статтею «Витрати майбутніх звітних періодів» на проведення гірничопідготовчих робіт;

Зн – запаси руди на шахті, підготовлені до виїмки на початок планованого періоду, т;

Зп – нові запаси руди, що повинні бути підготовлені на початок планованого періоду, т;

Зд – кількість руди, намічена до видобутку протягом планованого періоду,т;

V – планові показники обсягу гірничопідготовчих та розкривних робіт на 1 т руди, що видобувається, м3;

Сп – середня собівартість 1 м3 гірничопідготовчих та розкривних робіт, грн.;

Рп кількість супутньо видобутої руди при проведенні гірничопідготовчих робіт, т;

Ср – планова собівартість 1 труди в даному плановому періоді, грн.

Наприклад.

1. Залишок непогашених гірничопідготовчих робіт на 1 січня 2010 р. складає 5000 м3,а за собівартістю 500 000 грн. У 2010 р. намічено зробити гірничопідготовчих робіт в обсязі 7000 м3 на суму 640 000 грн, тому середня собівартість 1 м3 гірничопідготовчих робіт складе 95 грн.

грн.

2. Рудник має підготовлених запасів на 1 січня 2010 р. 500 000 т. Протягом 2010 р. буде знову підготовлено до видобутку 1 млн. тонн і видобуто руди 800 тис. тонн. Залишок підготовлених запасів на 1 січня 2011 р. складе 700000 т.

т.

3. Обсяг гірничопідготовчих робіт на 1 тзапасів складає 0,02 м3. Обсяг робіт за рахунок витрат майбутніх періодів дорівнює:

м3.

Собівартість 1 м3 гірничопідготовчих робіт – 95грн.; собівартість підготовчих робіт, що включається в статтю «Витрати майбутніх періодів»: грн.

При проведенні підготовчих робіт супутньо видобуто 4500 т руди. Якщо планова собівартість 1 труди – 50 грн, то сума оборотних коштів за цією статтею повинна бути зменшена на планову собівартість видобутої руди і складе грн.

Аналогічно визначається розмір оборотних коштів за статтею «Витрати майбутніх звітних періодів» на проведення розкривних робіт на гірничорудних підприємствах з відкритим видобутком руди. У цих випадках замість обсягу гірничопідготовчих робіт на 1 труди враховується коефіцієнт розкриття.

5. Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві. На більшості гірничовидобувних підприємств тривалість виробничого циклу буває нетривалою та оборотні кошти за цією статтею не виділяються. Однак для гірничих підприємств, що працюють за системою з магазинуванням руди (підземні роботи), від моменту видобутку руди до видачі її на поверхню може пройти значний період часу. У таких випадках було б доцільно виділяти оборотні кошти для забезпечення незавершеного виробництва.

Необхідний розмір оборотних коштів за статтею «Незавершене виробництво» може бути розрахований за наступною формулою:

, грн., (2.43)

де Знез – сума оборотних коштів у незавершеному виробництві;

Pм – середньодобовий видобуток руди, що направляється з вибоїв у магазин;

См – собівартість 1 труди, що направляється в магазин, грн.;

t – термін перебування видобутої руди в магазині, дні.

Наприклад: Рм = 100 т; Cм = 50 грн.; t = 50 днів.

грн.

 

Для збагачувальних фабрик норматив незавершеного виробництва не планується. Однак у тих випадках, коли маємо справу з тривалим циклом, норматив незавершеного виробництва для фабрики може бути розрахований за наступною формулою:

, грн., (2.44)

де – тривалість виробничого циклу, дні;

– середньодобовий випуск продукції в натуральному вираженні;

S – планова виробнича собівартість одиниці продукції, грн.;

– коефіцієнт наростання витрат, %.

На різних виробництвах упродовж виробничого циклу витрати, пов’язані з виготовленням продукції, нарощуються по-різному. Для спрощення розрахунків використовують наступні формули:

або (2.45)

де ПВ – питома вага початкових одноразових витрат на виробництво в собівартості продукції;

а – одноразові витрати на початку виробничого циклу, грн.;

в – решта витрат до завершення виробництва готової продукції, грн.

6. Норматив оборотних коштів у залишках готової продукції. Готова продукція (руда, концентрати) до відвантаження на адресу споживача протягом деякого часу накопичується у підприємства-виробника. Крім того, протягом деякого часу продукція залишається неоплаченою через умови документообігу.

Норматив коштів за цією статтею (Зг.п) може бути визначений за наступною формулою:

грн., (2.46)

де По – вартість продукції, що відвантажується за даний період, грн.;

t – частота відвантаження з урахуванням часу на документообіг, одиниці.

Число 2 – характеризує поступовість нагромадження запасу готової продукції в інтервалах між відвантаженнями.

Наприклад: По = 480000 грн; t =6.

Середній залишок оборотних коштів для готової продукції складає:

, грн.

На підставі встановлених нормативів складається розрахунок загальної потреби в оборотних коштах на матеріали, паливо, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів та інших нормованих статей оборотних коштів у натуральному і грошовому вираженні як для основної діяльності, так і для капітального ремонту, житлово-комунального й інших непромислових господарств, що враховуються на балансі підприємства.

, грн. (2.47)

2.2.5. Показники використання оборотних коштів

Для оцінки використання оборотних коштів застосовуються наступні показники:

- коефіцієнт оборотності (кількість оборотів);

- коефіцієнт завантаження;

- тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту).

Коефіцієнт оборотності (Коб) показує кількість оборотів за рік і визначається відношенням вартості реалізованої продукції за рік (РП) до середньорічного залишку оборотних коштів (Сз):

(2.48)

де РП – вартість реалізованої продукції за рік, грн.;

Сз – середньорічний залишок оборотних коштів, грн.

При визначенні кількості оборотів оборотних коштів приймається до розрахунку тільки реалізована, а не вся продукція, яка виготовлена підприємством. Коефіцієнт оборотності на гірничовидобувних підприємствах коливається від 2 до 6–8, у машинобудуванні (завод) від 3–6, у вугільних шахтах 10–15.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів () – величина, обернена коефіцієнту оборотності і показує, яка сума оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції:

, грн./грн. (2.49)

 

Тривалість одного обороту в днях (або швидкість обороту) (tоб) визначається за формулою:

, дні, (2.50)

де Т – тривалість періоду, за який знаходиться ступінь використання оборотних коштів, дні. При цьому прийнято вважати, що тривалість кварталу Ткв = 90 днів, а року Тр = 360 днів.

Середній залишок оборотних коштів обчислюється:

- за місяць: , грн.;

- за квартал: , грн.;

- за рік: , грн.

При знаходженні середньорічного залишку оборотних коштів, із загальної суми власних і запозичених коштів виключають середній залишок коштів, які знаходяться на розрахунковому рахунку в банку, та не беруть участі в господарському обігу.

Наприклад, на металургійному підприємстві залишки оборотних коштів за минулий рік склали:

На 01.01 - 3900 тис. грн.;

01.02 - 5100 тис. грн.;

01.03 - 4900 тис. грн.;

01.04 - 4100 тис. грн.;

За другий квартал - 4100 тис. грн.;

За третій квартал - 4200 тис. грн.;

За четвертий квартал - 4500 тис. грн.

Визначимо середньорічний залишок оборотних коштів.

тис. грн.;

тис. грн.;

тис. грн.;

тис. грн.;

тис. грн.

Сума оборотних коштів, якими повинні розпоряджатися підприємства при заданому об’ємі виробництва, визначається не тільки встановленими нормативами, але і за допомогою тривалості обороту оборотних коштів. Тому, середньорічний залишок оборотних коштів також можна знайти за формулою:

, грн. (2.51)

Крім зазначених показників, також застосовується показник віддачі (рентабельності) оборотних коштів, який визначається відношенням валового прибутку від реалізації продукції за рік до залишків оборотних коштів.

. (2.52)

2.2.6. Економічна ефективність прискорення оборотності оборотних коштів та шляхи її зростання

 

Прискорення оборотності оборотних коштів сприяє підвищенню ефективності їх використання. Це дозволить при цій же сумі оборотних коштів отримати більшу кількість продукції або вилучити частину цих коштів на інші потреби підприємства.

Прискорення оборотності оборотних коштів призводить до абсолютного або відносного їх вивільнення.

Абсолютне вивільнення або додаткове залучення оборотних коштів означає зменшення потреби в оборотних коштах у разів при незмінному обсязі реалізації продукції в результаті прискорення їх оборотності.

Абсолютне вивільнення або додаткове залучення оборотних коштів є різницею між величиною оборотних коштів у звітному періоді і потребою в них у плановому періоді (). Тобто, при збільшенні () і зменшенні (t′об) потреби в оборотних коштах у цьому періоді складуть:

, грн. (2.53)

За умови відбувається абсолютне вивільнення оборотних коштів :

, грн. (2.54)

А в протилежному випадку їх залучення.

Потреби підприємства в оборотних коштах у плановому періоді () при збільшенні обсягу виробництва (реалізації) продукції у () разів () складають:

, грн. (2.55)

Наприклад, підприємство має оборотних коштів на 8 млн. грн., за допомогою цих коштів протягом року випускають продукції на 24 млн. грн. На 1 грн. оборотних коштів припадає готової продукції на 3 грн (24/8=3):

днів.

У результаті здійснення організаційно-технічних заходів і прискорення оборотності оборотних коштів на підприємстві досягли зниження тривалості обороту зі 120 до 90 днів. Тому, щоб випустити продукції на 24 млн. грн., треба вже не 8 млн. грн, а 6 млн. грн, оскільки оборотні кошти здійснюють уже не 3, а 4 обороти на рік, і на 1 грн оборотних коштів припадає продукції не на 3грн, а на 4 грн.

У результаті вивільняються 2 млн. грн оборотних коштів, які можуть бути направлені на інші цілі. Якщо ці кошти залишаться на підприємстві, то за їх допомогою можна буде виготовити продукції не на 24 млн. грн, а на 32 млн. грн.

Відносне звільнення або додаткове залучення оборотних коштів виникає при одночасній дії двох протилежних факторів. Потреба підприємства в оборотних коштах у плановому періоді () в цьому випадку може бути знайдено за формулою:

, грн. (2.56)

Збільшення об’єму виробництва (реалізації) у ß разів при tоб=const веде до збільшення потреб в оборотних коштах, а зменшення тривалості обороту (tоб) в α разів при РП = const зменшує потреби в них.

Сумісні й одночасні дії цих факторів можуть призвести як до збільшення, так і до зменшення абсолютної величини необхідних оборотних коштів (). Кінцевий результат буде залежати від відношення темпів і напрямів змін факторів.

Відносне звільнення або додаткове залучення оборотних коштів можна знайти з виразу:

, грн. (2.57)

Таким чином, відносне звільнення або додаткове залучення () оборотних коштів виявляється в тому, що при прискоренні їх оборотності потреби в них ростуть повільніше, ніж збільшується об’єм виробництва і реалізації готової продукції підприємства.

Оборотність обігових коштів безпосередньо впливає на кінцеві результати роботи підприємства, зокрема, приріст прибутку та рівень рентабельності. Суму приросту прибутку (збитку) , одержаного за рахунок зміни оборотності оборотних коштів, може бути розраховано за формулою:

, грн., (2.58)

де Пр – прибуток від реалізації продукції в базовому році, грн.;

РПб, РПз – відповідно вартість реалізованої продукції в базовому та звітному роках, грн.;

Сб, Сз – відповідно середньорічні залишки в базовому та звітному роках, грн. т.

Ефективність використання оборотних коштів характеризується швидкістю їхнього обороту, оборотністю. Прискорення оборотності цих оборотних коштів досягається різними шляхами.

1. На стадії створення виробничих запасів:

– упровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

– наближення постачальників сировини;

– широке використання прямих тривалих зв'язків;

– розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

– комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

2. На стадії незавершеного виробництва:

– прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології);

– розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

– удосконалення системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів.

3. На стадії оборотності:

– наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

– удосконалення системи розрахунків;

– збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень за прямими зв'язками, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції із зекономлених матеріалів;

– ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, за партіями, асортиментом, транзитною нормою, відвантаження в суворій відповідності до укладених договорів.

Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить велика, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої і господарської діяльності підприємства.

Доповнення до теми ОКВизначення потреби у ресурсах-норми і нормативи на промисловому підприємств +( матеріал для організації і планування гірничого виробництва)

Створення нормативної бази підприємства – це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.

Формальне планування в умовах перехідного періоду, зниження рівня планової роботи позначилось і на зменшенні уваги до створення нормативної бази. В умовах ринкових відносин основою наукового обґрунтованого планування є нормативна база.

Нормативна база підприємства складається із системи норм і нормативів. Нормативний метод планування – це один із методів обґрунтування планів, що використовується на всіх стадіях планової роботи: у ході економічного аналізу результатів господарської діяльності, у визначенні потреби в різних видах ресурсів. В його основу покладено економічні норми та нормативи – науково-обґрунтовані величини, що характеризують кількісну та якісну міру витрат робочого часу, матеріалів і грошей.

Норми – це максимально припустима величина абсолютної витрати сировини, матеріалів, палива, енергії, витрати праці для виготовлення одиниці продукції (чи виконання роботи) встановленої якості в умовах виробництва планового року.

Нормативи – це показники, які характеризують відносну величину (ступінь) використання знарядь і предметів праці, їх витрати на одиницю площі, ваги, обсягу.

Норми і нормативи повинні бути обґрунтованими, прогресивними, динамічними й охоплювати всю сукупність використаних ресурсів. Норми, незалежно від того, витрати якого елемента вони визначають, повинні мати системний характер та забезпечувати раціональне використання живої й уречевленої праці. На макрорівні на основі норм і нормативів визначаються потреби економіки в засобах і предметах праці, а населення – у продовольчих і промислових товарах, усіх видах послуг. З використанням норм витрат ресурсів формуються планові міжгалузеві баланси виробництва та розподілу продукції суспільного виробництва. Норми є основою для розробки планових матеріальних балансів.

Система норм і нормативів включає в себе десять основних груп: 1) ефективності суспільного виробництва; 2) витрат і запасів сировини, матеріалів, палива та енергії; 3) витрат трудових ресурсів і заробітної плати; 4) використання виробничих потужностей і тривалості їх освоєння; 5) капіталовкладень і капітального будівництва; 6) потреби показників використання, а також запасів в обладнанні; 7) фінансів; 8) витрат на виробництво; 9) соціально-економічних; 10) охорони навколишнього середовища.

Усі нормативи можна поділити на два типи, ті що відрізняються за своїм економічним змістом та за сферою впливу на господарську діяльність.

Економічні нормативи першого типу характеризують вимоги, що пред’являються суспільством до ефективності використання ресурсів. До них належать: норматив ефективності капіталовкладень, тарифи, процент за кредит, нормативи виплат у бюджет за використання природних ресурсів (рента), валютні курси та ін. Специфічність цих нормативів полягає в тому, що вони фіксують мінімально припустиму величину економічної ефективності використання різних ресурсів, тобто суспільно виправданий розмір їх витрат для досягнення найбільшого економічного ефекту.

Економічні норми другого типу регламентують взаємовідносини між державою та підприємствами, а також між учасниками виробничого процесу з питань розподілу отриманих результатів між виробничими одиницями, трудовими колективами, окремими працівниками. До цього виду належать нормативи розподілу валового прибутку, у т.ч. податки на прибуток, штрафи та неустойки, нормативи оплати праці та утворення засобів економічного стимулювання. Ці нормативи мають забезпечувати узгодження інтересів держави та окремих трудових колективів і, відповідно, створювати зацікавленість підприємницьких структур у максимальному використанні виробничих можливостей. Класифікація норм і нормативів промислового підприємства приведена на рис. 2.3.

Рис. 2.3. Класифікація норм і нормативів промислового підприємства

Нормування витрат праці, передбачає використання наступних норм і нормативів:

норматив часу – це розрахункова величина часу, що необхідна для виконання окремих елементів роботи, операцій. Цей норматив використовується для нормування ручних, машинних і апаратурних операцій. Розробляються нормативи основного, допоміжного часу, часу на відпочинок, нормативи підготовчо-заключного часу, часу на обслуговування робочих місць відповідно до типу і методів організації виробництва; норматив чисельності використовується для визначення кількості працівників, регламентує їх чисельність, для виконання одиниці обсягу роботи чи окремої функції;

ü норма виробітку – це обсяг роботи, в натуральних одиницях, що повинен бути виконаний за одиницю часу (годину, зміну, місяць);

ü норма обслуговування – це регламентована кількість одиниць устаткування, апаратів, площ, що повинні обслуговувати один робітник чи група робітників за одиницю робочого часу (зміну, місяць).

Норми потреби підприємства в устаткуванні розробляються для обладнання основного виробництва, обладнання загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв. Норми потреби в устаткуванні основного виробництва – це кількість устаткування певного виду, яке потрібне в умовах, що відповідають плановому рівню технології й організації виробництва продукції (роботи) устаткування певного виду для випуску протягом планового періоду одиниці продукції (роботи) установленої якості, обсягів, які передбачені планом виробництва.

Норми потреби в устаткуванні загального призначення і допоміжно-обслуговуючих виробництв – це кількість певних видів машин, верстатів, агрегатів і т. д., що приходяться на певну суму (грн.) вартості промислово-виробничих фондів. Нормування кількості устаткування і його використання ведеться за групами устаткування. Для цього розробляються нормативи обслуговування, режимів робіт, ремонту. На підставі зазначених нормативів визначаються виробничі потужності підрозділів і підприємства в цілому.

Основні ремонтно-експлуатаційні норми такі: а) тривалість міжремонтних періодів чи обсяги робіт, які виконуються між ремонтами; б) норми простою устаткування в ремонті; в) структура ремонтних циклів; г) вартість ремонтної одиниці; д) трудомісткість ремонту (умовної чи фізичної одиниці); е) витрати матеріалів на ремонтні роботи і т.д.

Фінансові нормативи – це розрахунки підприємства з бюджетом, банками й іншими підприємствами й організаціями. Вони поділяються на наступні види:

І. Взаємовідносини з бюджетом:

а) нормативи відрахувань до бюджету, що включаються в ціну продукції, яка реалізується:

ü податок на додану вартість; ü акцизний збір; ü мито і збори;

б) нормативи відрахування до бюджету, що нараховуються на фонд заробітної плати:

ü відрахування до Пенсійного фонду; ü відрахування у фонди соціального страхування;

в) нормативи відрахування до бюджету, що вираховуються з виплаченої заробітної плати:

ü прибутковий податок; ü відрахування до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування;

г) нормативи відрахувань у бюджет із прибутку: ü податок на прибуток;

д) місцеві податки і збори, що включаються в собівартість продукції.

ІІ. Взаємовідносини з банками: ü процент за банківський кредит; ü процент на депозитний вклад у банк.

При оперативно-календарному плануванні на підприємстві застосовуються календарно-планові нормативи. Залежно від типів виробництва й методів його організації вони поділяються на такі види: а) величина партій запуску – випуску деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві; б) періодичність повторення партії деталей, виробів у багатосерійному та серійному виробництві; в) тривалість виробничого циклу виготовлення партії деталей, виробів у багатосерійному і серійному виробництві; г) такт потокової лінії в масовому виробництві; д) тривалість виробничого циклу виготовлення виробів в одиничному та дрібносерійному виробництві; е) матеріали в незавершеному виробництві в одиничному і дрібносерійному виробництві; є) запаси деталей, виробів у масовому та багатосерійному виробництві; ж) календарні випередження по технологічних переділах в одиничному і дрібносерійному виробництві.

Крім того, кожна з груп форм і нормативів може класифікуватися за визначеними ознаками (рис. 2.3).

ü За часом дії в плановому році: перспективні — використовуються для розробки стратегічних планів. Їх величина розробляється на основі виробленої стратегії, з врахуванням перспектив технічного прогресу. Вони наочно показують резерви виробництва;

поточні — поділяються на річні, квартальні, місячні. На основі цих норм ведеться робота з поточного планування на підприємстві, визначаються потреби, укладаються угоди по постачаннях сировини, матеріалів, напівфабрикатів. Поточні норми розробляються на основі оперативних норм і заходів щодо економії ресурсів;

оперативні – діють у даний момент і використовуються для оперативно-виробничого планування. По них видаються в цехи матеріали на даний місяць, декаду, зміну. На їх основі встановлюються розцінки по заробітній платі.

В міру впровадження організаційно-технічних заходів норми переглядаються.

ü За характером розповсюдження: цехові, заводські, – розробляються на підприємстві;

міжзаводські, – розробляються стосовно до однотипного виробництва;

галузеві – регламентують витрати всіх підприємств галузі;

міжгалузеві – розробляються на визначені види робіт і процесів, характерних і здійснюваних приблизно в однакових умовах на підприємствах різних галузей промисловості. Наприклад, навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортні операції.

Одним з видів галузевих норм є типова норма. Це — регламентовані витрати виробничих ресурсів на виготовлення типового представника, групи однорідних видів продукції при організаційно-технічних умовах, що є характерними для більшості підприємств. До типової норми відноситься, наприклад, норма вмісту цементу в 1 м3 бетону, що забезпечує бетону задані властивості при раціональному використанні цементу і заповнювачів.

Типові норми дозволяють оцінити обґрунтованість і прогресивність діючих на підприємстві виробничих норм, витрат ресурсів.

ü За ступенем агрегування продукції: подетальні (поопераційні) — характеризують витрати матеріалів чи витрати праці, необхідні для виготовлення деталі (на окрему операцію) відповідно до креслень і технічних умов; вузлові — характеризують витрати ресурсів для виготовлення визначеного вузла; індивідуальні — встановлюються на конкретний вид готової продукції чи робіт; групові — визначаються на основі індивідуальних норм як середньозважені величини. Вони встановлюються на групу однойменної продукції в натуральному чи вартісному вираженні.

ü За ступенем деталізації: специфіковані — являють собою величину витрати конкретного виду матеріалу (із зазначенням марки, сорту, типорозміру) на виробництво одиниці виробу; зведені — складаються по укрупненій номенклатурі матеріалів.

ü За методами розробки: Для підвищення якості норм і нормативів важливе значення мають методи їх розробки. На підприємствах застосовуються наступні методи нормування: розрахунково-аналітичний, дослідний, дослідно-статистичний і комбінований.

Розрахунково-аналітичний метод є єдиним науковим методом нормування. Він ґрунтується на вивченні факторів, що визначають витрати ресурсів на встановленні кількісного впливу кожного з них чи їх сукупності на рівень норми. Технічний розрахунок витрати ресурсів поєднується з аналізом виробничих умов. Цей метод передбачає ретельне вивчення технологічного і трудового процесів виготовлення продукції, передового досвіду економії ресурсів, проведення необхідних розрахунків. Особливо доцільно його застосовувати в нормуванні основних матеріалів і витрат праці у всіх галузях промисловості, а також палива й енергії в енергомістких виробництвах.

Дослідний метод ґрунтується на визначенні норм і нормативів на основі спостережень, лабораторних дослідів і експериментальних досліджень. Він застосовується більш широко, але є менш точним у порівнянні з розрахунково-аналітичним, тому що не враховує впровадження нової техніки і прогресивної технології, передового досвіду, наукової організації праці. Тому дослідний метод не сприяє виявленню і використанню резервів економії матеріальних і трудових ресурсів. Його доцільно застосовувати для нормування витрат допоміжних матеріалів, сировини і матеріалів у виробництвах, заснованих на хімічних технологіях, а також у видобувних галузях.

Дослідно-статистичний метод нормування праці полягає у встановленні норм на основі фактичних даних про витрати праці чи матеріалів на одиницю продукції в минулому періоді. Він є неточним, тому що спостерігається значне відхилення фактичних витрат від планових. Це обумовлено тим, що при дослідно-статистичному методі не проводиться аналіз факторів, що вплинули на підвищені витрати ресурсів, не забезпечується виявлення і використання внутрівиробничих резервів. Тому дослідно-статистичний метод може використовуватися при орієнтованих і укрупнених розрахунках.

Комбінований метод нормування – спосіб розробки індивідуальних норм витрат сировини, матеріалів, палива й енергії з використанням одночасно двох чи трьох методів: розрахунково-аналітичного, дослідного і дослідно-статистичного. Найбільш прогресивним вважається сполучення розрахунково-аналітичного і дослідного методів, наприклад, для деяких виробництв, заснованих на хімічних технологіях. Так, визначення норм витрат матеріалів у виробництві бетонних сумішей здійснюється тільки комбінованим методом. На першому етапі на основі розрахунково-аналітичного методу по спеціальних формулах визначається питома витрата складових бетону — цементу, щебеню, піску, води і спеціальних добавок. На другому етапі дослідним шляхом за даними пробних замісів бетонної суміші розрахунки піддаються коригуванню на виробничі умови роботи і фактичні характеристики вихідних матеріалів.

Таблиця 2.2.

Норми і нормативи та їх призначення в поточному плануванні

Найменування норм і нормативів Відділи, відповідальні за організацію розробки норм і нормативів Призначення норм і нормативів
Норми витрат живої праці
Норми витрат часу по видах виробів і робіт (технологічна трудомісткість) Відділ головного технолога і відділ заробітної плати Для розрахунку чисельності виробничих робітників і фонду заробітної плати
Норми обслуговування устаткування і робочих місць Відділи: праці і заробітної плати, головного технолога Для визначення чисельності працюючих і фонду заробітної плати
Норми витрат часу по повній трудомісткості продукції Ті ж Для розрахунку загальної чисельності працюючих і фонду заробітної плати, виробничої потужності підприємства
Коефіцієнти виконання норм Відділ праці і заробітної плати Для розрахунку чисельності виробничих робітників
Норми матеріальних витрат
Норми витрат сировини й основних матеріалів по окремих видах виробів Відділи: головного технолога і головного металурга Для розрахунку потреби в матеріальних ресурсах
Нормативи і норми витрат допоміжних матеріалів для технологічних цілей Ті ж Ті ж
Норми витрат матеріалів на ремонтно - експлуатаційні потреби Відділи: головного механіка, головного енергетика Для розрахунку потреби в матеріальних ресурсах на ремонтно-експлуатаційні потреби
Норми витрат палива, електроенергії інших видів енергії на технологічні цілі Відділи: головного енергетика, головного технолога Для розрахунку потреби в паливі і різних видах енергії
 
Норми витрат палива, електроенергії й інших видів

Читайте також:

  1. VII. Нахождение общего решения методом характеристик
  2. Автоматизація виробничих процесів
  3. Автоматичний розрахунок суми проведення.
  4. Аеродинамічний розрахунок
  5. Аеродинамічний розрахунок ротора вітроустановки
  6. Активний бюджетний дефіцитхарактеризу­ється спрямуванням коштів на інвестування еко­номіки, що сприяє зростанню ВВП.
  7. Алгоритм маркетингового розрахунку цін.
  8. Алгоритм розрахунку апаратів псевдозрідженого шару.
  9. Алгоритм розрахунку ризиків за загрозою відмова в обслуговуванні
  10. Алгоритм розрахунку та підбору технологічного обладнання
  11. Алгоритм розрахунку температури поверхні чипу ІМС процесора
  12. Амортизація інших необоротних матеріальних активів




Переглядів: 4222

<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Ключові поняття і терміни | Питання для роздумів, самоперевірки, повторення

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.104 сек.